Печать
PDF

Розділ 1 Предмет, метод, принципи і система аграрного права - Страница 4

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 4. Система аграрного права України

Система галузі права — це закономірно послідовна, повна і внутрішньо узгоджена сукупність складових, основу якої становить правовий інститут. Вона значною мірою зумовлена принципами права.

Можна стверджувати, що сьогодні аграрне право України це комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь права, яка історично склалася      і   являє     собою      повноцінну     систему     аграрно-правових     інститутів. Саме їх наявність як головної внутрішньогалузевої сукупності норм правової спільності є підтвердженням існування окремої са­мостійної   галузі   права.

Для аграрного права характерна наявність, насамперед, ком­плексних правових інститутів. Провідний серед них — інститут права власності на землю (переважно приватну). Він є наслідком здійснення радикальних реформ у сільському господарстві — зе­мельної та аграрної, виникнення аграрних товаровиробників, під-приємницьких   засад  їхньої діяльності.

Комплексна юридична природа інституту права власності пов'язана, передусім, з його генетичними зв'язками з цивільним правом та аграрно-правовою спеціалізацією норм земельного пра­ва. Останнє зробило можливим перерозподіл земель сільськогоспо­дарського призначення між різними аграрними суб'єктами, сприя­ло   виникненню   нових  суб'єктів   аграрних   відносин.

Комплексну земельно-аграрну правову природу має і новий пра­вовий інститут паювання земель. Він був законодавчо започатко-ваний ЗК 1992 р. та широко задекларований кількома указами Пре­зидента   України.

Право на земельну частку (пай) стосується переважно колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств і є похідним від права колективної власності на землі сільськогосподарсь­кого призначення. Воно є, по суті, основною формою набуття се­лянами   права  права        власності   на  ці  землі.

Похідним від інститутів права власності на землю та паювання земель є поширений у практиці інститут оренди земель сільськогос­подарського призначення, який здебільшого використовується аграр­ними суб'єктами, що значною мірою зумовлює їх юридичну при­роду.

Одним із нових інститутів аграрного права є інститут фермер­ського господарства, який органічно поєднує норми права, що рег­ламентують складний комплекс земельних, трудових, майнових, організаційних,   управлінських та   інших   відносин.

Правове становище фермерських господарств регулюється пе­реважно спеціальними законодавчими актами аграрного законо­давства.

Найусталенішим правовим інститутом аграрного права є інсти­тут сільськогосподарської кооперації. Ця традиційна організаційно-правова форма ведення сільського господарства пройшла багато різ­них етапів свого історичного розвитку: вона була значно спотворена в період колективізації і відроджена в 90-х pp. минулого століття, ко­ли спочатку на основі Закону СРСР від 25 червня 1988 р. "Про ко­операцію в СРСР", а згодом на засадах спеціалізованого Закону Ук­раїни "Про сільськогосподарську кооперацію" почали відновлюва­тися   справжні кооперативні  принципи  аграрного  виробництва.

Створення й функціонування в Україні виробничих і, особливо, обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів потребує по­дальшого   вдосконалення   їх   правового   режиму.

Аграрним законодавством передбачено розвиток і деяких інших організаційно-правових форм ведення сільськогосподарського ви­робництва: особистих селянських господарств, приватних аграрних підприємств, сільськогосподарських товариств, а також державних сільськогосподарських підприємств та ін. Це сприятиме формуванню відповідних      правових      інститутів       аграрного       права.

Необхідність подальших соціальних перетворень на селі потре­бує законодавчого вдосконалення комплексного аграрно-правово­го інституту пріоритетного соціального розвитку села. Він був започаткований ще 1990 р. прийняттям спеціального Закону УРСР "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислово­го комплексу в народному господарстві", яким передбачались прі­оритети в державних інвестиціях, принципи еквівалентності товарообміну між сільським господарством і промисловістю, в сфері соціального розвитку села, його наукового та кадрового забезпечення   тощо.

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України "Про стимулю­вання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", який визначив конкретні економічні, фінансові й соціальні важелі розвитку   сільського   господарства   України.

Подальший розвиток нормативної бази цього правового інсти­туту спрямований на законодавче врегулювання форм і методів державної підтримки сільського господарства, забезпечення нор­мальних  соціально-економічних  умов  життя   та   праці   селянства.

Тенденцію до подальшого активного законодавчого розвитку має також інститут гарантування прав селянина як громадянина й як працівника сільського господарства, оскільки ці права не повною мірою закріплені в аграрному законодавстві й ще менше реалізу­ються   на   практиці.

Активно формується й новий правовий інститут аграрного права — приватизація та паювання майна в агропромисловому комплексі України. Особливості приватизації майна в АПК пе-редбачені спеціальними актами аграрного законодавства: Зако­ном України в ід 10 липня 1996 р. "Про особливості приватиза­ції майна в агропромисловому комплексі", Указом Президента України від 27 серпня 2002 р. № 774/2002 "Про додаткові захо­ди щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського на­селення"   тощо.

Науковці   рекомендують   конкретні   правові   умови   вдосконалення   цього   складного   процесу.

Система       аграрного      права      як      навчальна      дисципліна передбачає послідовну  наявність   3   складових,   якими   є:

 

  1. загальна частина;
  2. особлива частина.
  3. спеціальна   частина.

 

Можливість вирізнення загальної частини навчального курсу аграрного права України є показником, що засвідчує об'єктивне іс­нування   відповідної   окремої   галузі   права.

До загальної частини курсу належать такі вихідні загальнотеоретичні теми такі, як: предмет аграрного права, його принципи й систе­ма, джерела аграрного права, їх поняття та класифікація; аграрні правовідносини (поняття, види, особливості, класифікація); державне регулювання сільського господарства (зміст, форми, система державних органів тощо); правове становище різних аграрних суб'єктів (фермерських господарств, сільськогосподарських коопе­ративів, особистих селянських господарств); особливості реформу­вання   аграрних  відносин  тощо.

Особлива частина навчального курсу розпочинається з розкрит­тя особливостей правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які є основним засобом виробництва, базою для ви­робничої   сільськогосподарської  діяльності   всіх   аграрних   суб'єктів.

На цій основі в особливій частині курсу послідовно розкрива­ються головні напрями діяльності аграрних суб'єктів, їх земельні, трудові, майнові, договірні, фінансові та інші відносини, а також відповідальність   за   порушення   аграрного   законодавства   України.

Вперше в підручнику з аграрного права України подається спе­ціальним   розділ   —   про   розвиток  науки   аграрного   права України.

Спеціальна частина навчального курсу містить характеристику аграрного права зарубіжних країн і правове регулювання земельної та  аграрної  реформи   в   цих   країнах.