Печать
PDF

Розділ 1 Предмет, метод, принципи і система аграрного права - Страница 2

Posted in Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

 

§ 2. Предмет аграрного права України; його зміст та особливості

Предмет аграрного права — це сукупність однорідних суспіль­них   відносин,   які  регулюються   нормами   цієї  галузі   права.

Дискусія з питань існування сільськогосподарського (аграрно­го) права, яка відбувалася в 70-х pp., була зумовлена начебто від­сутністю у нього власного предмета правового регулювання. Проте при цьому не бралося до уваги те, що для комплексних галузей права однорідність суспільних відносин як предмета правового ре­гулювання є відносною. Це пояснюється тим, що комплексна га­лузь права охоплює первинні норми інших галузей права, спеціалі­зуючи їх відповідно до галузевого об'єкта правової регламентації та їх суб'єктного   складу,   і  водночас   має   "власні"   специфічні   (здебільшого — інтегровані) норми. Незважаючи на такий поліструктурний склад норм комплексних, спеціалізованих та інтегрованих галузей права, яким є аграрне право, воно все ж складає системну цілісну сукупність правових норм. Остання здебільшого зумовлена специ­фікою єдиної сфери виробництва сільськогосподарської продукції. Саме цим чинником визначається єдина предметно-змістовна спрямованість норм аграрного права та їх спеціалізований харак­тер. Тому, як зазначає С. С. Алексеев, комплексні утворення є до­сить міцною правовою спільністю, що складається із спеціальних норм   .

Отже, предмет правового регулювання є основою виокремлен­ня аграрного права в комплексну, спеціалізовану та інтегровану га­лузь  у   системі   права.

Комплексність аграрного права означає, що частина його норм — похідні від норм основних профільних галузей права: цивільного, адміністративного, трудового та ін. Тому в системі аграрного пра­ва є норми, які регулюють майнові, трудові, управлінські й інші відносини.

Спеціалізованість аграрного права означає, що норми основних профільних галузей не механічно переходять до його складу, а за­знають глибокої аграрної спеціалізації. Внаслідок цього вони стають аграрно-майновими, аграрно -трудовими, аграрно-управлінськими та ін. Характер спеціалізації значною мірою зумовлений особливо­стями правового статусу суб'єктів аграрних відносин. Так, напри­клад, для таких поширених суб'єктів, як фермерські господарства та сільськогосподарські кооперативи, ці норми регулюють відповідні членські  відносини   (майнові,   трудові,   управлінські та  ін.).

Інтегрованість норм аграрного права означає узагальнене або єдине правове регулювання відносин різних аграрних суб'єктів. Підставою для інтегрованого правового регулювання аграрних відносин цих суб'єктів є те, що всі вони — користувачі земель сіль­ськогосподарського призначення як основного й незамінного засо­бу виробництва в процесі здійснення ними виробничої та пов'яза­ної  з   нею   іншої діяльності.

До системи аграрного права належать і власні первинні норми, які регламентують суспільні відносини, комплексний характер кот­рих лише генетично походить від основних профільних галузей, а за своєю суттю вони є аграрно-правовими. До цієї профільної частини аграрно-правових норм належать норми, які регулюють відносини з ви­користання        земель        сільськогосподарського         призначення.

Йдеться про правову регламентацію специфічного виду землеко­ристування — сільськогосподарську виробничу діяльність із вико­ристанням природних властивостей земель сільськогосподарського призначення   (передусім   —   грунтів)   як  об'єкта  аграрних   відносин.

Під час переходу до ринкових відносин істотно розширилось і урізноманітнилося   коло   суб'єктів   аграрних   відносин.    Виникли   та набрали розвитку фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи (виробничі та обслуговуючі), особисті селянські господарства,   приватні   аграрні   підприємства тощо.

Земельний кодекс (ЗК) закріпив в Україні приватну, комуналь­ну та державну власність на землю (ст. 78). Він досить чітко врегу­лював правовий режим земель сільськогосподарського призначен­ня, які є природною базою сільськогосподарської виробничої ді­яльності. Ці землі мають пріоритетне значення серед інших катего­рій   земель   України.

Отже, предмет правового регулювання аграрного права України на сучасному етапі переходу до ринкових аграрних відносин знач­но розширився і набув нового змісту порівняно з періодом станов-лення сільськогосподарського (аграрного) права та його функціо­нування   до   90-х   pp.

По-перше, якісно нового змісту набули відносини, які й раніше були предметом аграрного права. Йдеться насамперед про земельні відносини щодо земель сільськогосподарського призначення, які є базовими в системі аграрних відносин. Це сталося завдяки ліквідації монополії державної власності на ці землі та запровадженню при­ватної   власності   на   них.

По-друге, приватна власність поширилась і на майнові аграрні від­носини, що уможливило виникнення нових суб'єктів аграрних відносин, яких раніше взагалі не могло бути. Це — фермерські господарства, сіль­ськогосподарські кооперативи різних видів, особисті селянські госпо­дарства,   приватні   аграрні  підприємства,   орендні організації тощо.

Отже, предмет аграрного права увібрав у себе систему якісно онов­лених, і цілком нових суспільних відносин. Проте незмінним для їх юридичної природи є те, що об'єктом цих суспільних відносин бу­ла й лишається виробнича господарська діяльність на землях сіль­ськогосподарського призначення. Можна лише стверджувати, що поняття   й   зміст  цієї діяльності   стали   ширшими   і   вагомішими.

Виробнича сільськогосподарська діяльність — це не що інше, як процес землекористування, який породжує єдиний комплекс земель­них і трудових відносин. Саме вирощування сільськогосподарських культур як процес праці на землі становить першооснову предмета аграрного   права.

Отже, крім безпосередньо земельних відносин (в частині регла­ментації правового режиму земель сільськогосподарського призна­чення), до предмета аграрного права належать земельно-трудові від­носини   (їх часто   називають   просто  трудовими).

Якщо земельне право регулює правовий режим усіх категорій земель, у тому числі — земель сільськогосподарського призначен­ня, то аграрне право — лише правовий режим останніх. При цьо­му норми земельного права є загальними положеннями, вихідними засадами, які дістають специфічний вияв у нормах аграрного права, що регулюють господарсько-виробничу діяльність, пов'язану з раціональним використанням сільськогосподарських земель різни­ми   аграрним и   суб'єктами.    Земельно-трудові   відносини   складаються переважно під час використання земель як основного засобу ви­робництва сільськогосподарської продукції. Проте іноді це можуть бути й "відокремлені" земельні або трудові відносини. Що має міс­це тоді, коли йдеться про менш характерні, ніж рослинництво, га­лузі   сільськогосподарської  діяльності.

У процесі аграрно-правової спеціалізації норм земельного пра­ва для різних суб'єктів аграрних відносин (особливо — для сіль­ськогосподарських кооперативів) у сучасних умовах важливу роль відіграють норми локальної правотворчості, зокрема статути цих аграрні   суб'єкти.Радикальнізм

Із з є мельно-трудовими щільно пов'язані й майнові аграрні відносини, в які вступають різні аграрні суб'єкти. Радикальні зміни відносин власності під час переходу до ринкової економіки, виник­нення приватної власності не лише на землю, а й на майно (зде­більшого через паювання майна колишніх колективних сільського­сподарських підприємств) істотно позначилися на характері сучас­них   аграрних   майнових   відносин.

Цивільний кодекс (ЦК) закріпив підприємницьку сутність та­ких  аграрних суб'єктів,   як   виробничі   кооперативи   (ст.   ст.    163-166).

Господарським кодексом (ГК) деталізовано майнові відносини у виробничих кооперативах та юридично зафіксовано існування при­ватних підприємств, селянських (фермерських) господарств і орен­дних   підприємств  як  підприємницьких   структур   (ст.   ст.    113-115).

Аграрне законодавство України визначає спеціалізацію майно­вого статусу сільськогосподарських виробничих та інших коопера­тивів , фермерських господарств , особистих селянських госпо­дарств  .

Майнові аграрні відносини мають внутрішній і зовнішній харак­тер. І навіть тоді, коли внутрішні виходять за межі аграрних струк­тур і розглядаються судами, вони не втрачають своєї первісної юри­дичної аграрно-правової природи, оскільки органічно позв'язані з внутрішніми   аграрними   відносинами.

До предмета аграрного права належать також організаційні та уп­равлінські відносини. Вони теж можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми. Слід зазначити, що суть таких відносин істотно зміни­лася під час переходу від адміністративних до ринкових методів господарювання   в   аграрному   секторі   України.

За умов ринкової економіки посилюється значення внутрішніх організаційно-управлінських відносин, які набирають самостійно­го характеру щодо вирішення проблем організації і управлінської діяльності в усіх структурних формах сільськогосподарського ви­робництва.    При    цьому   значно   зміцнюються   демократичні   засади управлінської діяльності, роль правових актів, особливо статутів фермерських господарств, сільськогосподарських виробничих і об­слуговуючих   кооперативів   та   ін.

Зовнішні організаційно-управлінські відносини у реформовано­му секторі аграрної економіки стосовно державного управління ни­ми, переважно теж істотно змінюються. Проте це не означає ціл­ковитого невтручання державних органів у зазначену сферу. Йдеть­ся лише про заміну методів адміністрування методами всебічної підтримки   аграрного   підприємництва.

За сучасних умов розвитку соціальної правової держави, виз­нання людини, її життя і здоров'я, честі й гідності найвищою со­ціальною цінністю, чомусь права селян захищено значно менше, ніж права міського населення. Зважаючи на це, аграрне право має містити також і комплекс соціальних аграрних відносин. На жаль, поки що цим відносинам як елементу змісту сучасного аграрного права приділяється мало уваги, законодавство у цій сфері перебу­ває не на належному рівні. Що істотно впливає на стан виробни­чої   сільськогосподарської  діяльності   всіх   аграрних   структур.

Отже,       предмет      аграрного      права      України     можна      визначити     як сукупність       комплексних,         інтегрованих       і      спеціалізованих      суспільних   аграрних     відносин,     які    за     своїм     змістом     є     земельними,      трудовими, майновими,          організаційно-управлінськими,      а         також         соціальними; вони функціонують у процесі здійснення різними аграрними суб'єк­тами сільськогосподарської виробничої та пов 'язаної з нею іншої ді­яльності.

Специфічної й органічної єдності предмету аграрного права на­дають норми, які регулюють пріоритетний вид землекористування — використання земель сільськогосподарського призначення (переду­сім   —   грунтів)   як  об'єкта   аграрних   відносин.

Галузь права традиційно визначається не тільки предметом, а й методами правового регулювання. Найбільш характерно це для ос­новних профільних і однорідних за змістом галузей права. Для комплексних галузей цей фактор менш істотний, але його не мож­на   й   цілком   відкинути.

Аграрне право як комплексна галузь, що увібрала в себе різні суспільні відносини, "зцементовані" характером сільськогосподар­ської виробничої діяльності під час використання земель сільсько­господарського призначення, не може мати якогось одного спосо­бу і засобу правового впливу на сферу своїх різноманітних відно­син, тобто одного і єдиного методу правового регулювання. Має йтися про наявність є аграрному праві елементів методів тих галу­зей права, певні складові яких у спеціалізованій формі увійшли до зміс­ту цієї комплексної галузі права. Але при цьому істотними є профі­лююче місце і значення аграрно-земельних відносин у системі аг­рарного   права.

Сучасним аграрним земельним відносинам, що базуються пере­важно на засадах приватної земельної власності, і складаються в ході   організації   виробництва   сільськогосподарської   продукції   різними аграрними суб'єктами, замість характерного раніше методу імперативного державного впливу найбільш відповідним є метод диспозитивного впливу на поведінку цих суб'єктів, тобто надання їм можливості вільно й самостійно регулювати свої взаємовідносини у   встановлених   межах.

Ринкові економічні засади в АПК істотно впливають на акти­візацію методу юридичної рівності сторін у майнових аграрних відносинах. Це не зменшує протекціоністської ролі держави в за­безпеченні гарантованості прав аграрних суб'єктів і надання їм державної допомоги в складних природних умовах господарю­вання .

З економічними та демократичними засадами діяльності сучас­них аграрних суб'єктів пов'язане поширення методу локальної правотворчості. Іноді це означає не так зменшення централізованого правового регулювання, як наявність прогалин в аграрному зако­нодавстві (наприклад, стосовно регламентації земельних відносин у сільськогосподарських    кооперативах).

Метод поєднання імперативних і рекомендаційних норм у сучасних аграрних відносинах має правомірну тенденцію до посилення еле­ментів   рекомендаційності в     їх     регламентації.

Отже, характерною ознакою сучасної методології аграрного права України є поєднання державного правового регулювання аг­рарного сектора економіки з господарською самостійністю аграр­них   суб'єктів   (переважно   як   підприємницьких   структур).