§ 3. Принципи аграрного права України

Принципи — це основні вихідні засади певного суспільного явища, що якнайактивніше виражають його зміст. Принципи пра­ва — це засади, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права. В них розкриваються системні особливості галузі права, які зумовлюють її галузеву суть. Проте принципи права можуть мати й ширший, міжгалузевий характер. Такі загальні принципи відображаються в галузевих правових принципах.

Сучасний період розвитку українського суспільства характери­зується такими загальними правовими принципами, які повинні ві­дображатися   в   законодавстві   (в  тому числі   —   й   в   аграрному):

• спрямованість  на  зміцнення   юридичних  засад  правової демо­кратичної   держави;
• спрямованість   на   гарантування   прав  людини;
• відповідність    об'єктивним    закономірностям    сучасного    сус­пільного   розвитку,   його   науковим   засадам;
• відповідність    усіх    нормативно-правових    актів     Конституції України;
• врахування   ієрархічної   послідовності   та   внутрішньої   гармонії нормативно- правових   актів;
• підвищення ролі законів як основних елементів законодавчої системи;
• кодифіковане й системне правове забезпечення суспільного розвитку (для усунення існуючого спонтанного розвитку законо­давства, численних фактів його доповнень та змін і формування стабільного   законодавства).

Аграрне право як комплексна, інтегрована й спеціалізована га­лузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких зу-мовлена особливостями мети та змісту аграрних відносин. При цьому   слід   враховувати   2   таких  фактори:

• селяни   своєю   працею   створюють  життєво   необхідні   й   неза­мінні   блага  для   всього   суспільства:    виробляючи   сільськогосподар­ську   продукцію,   вони   вирішують  одну  з   найважливіших  суспільних проблем   —    продовольчу;
• аграрні      відносини      безпосередньо      або      опосередковано пов'язані   з   процесом   сільськогосподарського   землекористування.

У зв'язку із зазначеним, провідним спеціальним принципом аг­рарного права слід вважати пріоритетність сільського господарства в системі всіх інших галузей народного господарства. Основною складовою цього принципу є пріоритетність сільськогосподарського землекористування серед інших видів користування землею. Одним із прикладів юридичного закріплення цього спеціального принци­пу є Закон України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового комплексу в народ­ному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р. ). Існує потреба в прийнятті спеціального, ширшого за змістом, Закону — "Про   сільське   господарство"   .

Другим важливим спеціальним принципом сучасного аграрного права є рівність суб'єктів аграрних відносин. Перехід України до ринкових відносин, урізноманітнення форм власності на землю та майно, підприємницькі засади аграрного господарювання створи­ли умови для виникнення нових суб'єктів аграрних відносин — фермерських господарств, особистих селянських господарств, при­ватних аграрних підприємств та ін. І для якісної зміни правового статусу суб'єктів аграрного господарювання, які існували раніше, зокрема сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих коо­перативів*. Рівність цих та інших суб'єктів аграрних відносин, в то­му числі великих аграрних державних підприємств, є закономірним відображенням демократичних засад у розвитку аграрного підпри-ємн ицтва.

Наступним   принципом   сучасного   аграрного   права   є   право   до­бровільного        вибору        селянами        організаційно-правових        форм        господарювання на землях сільськогосподарського призначення, а також ха­рактеру, напрямів і способів їхньої господарської та іншої діяльнос­ті, як і вільного розпорядження виробленою (виготовленою) сіль­ськогосподарською та іншою продукцією. Цей принцип базується на засадах вільного демократичного вибору форм господарюван­ня й конституційних гарантіях права приватної та інших форм власності.

Специфічним принципом аграрного права є тісний органічний взаємозв'язок трудових і земельних відносин, за якого процес сіль­ськогосподарського землекористування означає використання в процесі трудової діяльності об'єктивних природних властивостей грунтів, зокрема родючості, і внаслідок цього поєднання людсько­го і природного факторів — одержання сільськогосподарської про­дукції. Цс — найхарактерніший принцип для основної галузі сіль­ськогосподарського   виробництва   —   рослинництва.

Ведення сільського господарства завжди пов'язане з природним виробничим ризиком, кліматичними умовами, тривалим проміж­ком часу між вкладенням праці й одержанням прибутків виробле­ної (виготовленої) продукції та з багатьма іншими факторами. То­му в усьому світі сільське господарство є дотаційним. І для Украї­ни стабільна державна підтримка сільськогосподарського товарови­робника має стати постійним принципом державного керівництва сільським господарством, а отже — принципом аграрного права. Дер­жава повинна забезпечувати охорону земель сільськогосподарсько­го призначення, створювати соціально-економічні умови життя й праці   селянина.

Надзвичайно важливе практичне значення має принцип реаль­ної гар антованості суб'єктивних прав селян як громадян України й як суб'єктів аграрних відносин. Селянство — це та структурна детермі­нанта, від якої залежить продовольчий добробут суспільства. Вод­ночас воно уособлює усталений спосіб життя, є носієм національ­них традицій та добропорядних звичаїв. Проте продовжує існувати великий розрив у реальному забезпеченні матеріальних, соціальних і культурних умов життя й праці жителів міст і сіл. Це зумовлює необхідність гуманізації статусу селянина на сучасних законодав­чих засадах, забезпечення справедливого розподілу благ у демокра­тичному   правовому   суспільстві.