Печать
PDF

ГЛАВА 5 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ - Страница 3

Posted in Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 3. Особливості приватизації земель сільськогосподарського призначення та інших категорій земель

Особливості приватизації земель сільськогосподар­ського призначення. Приватизація земель різного цільового призначення характеризується певними особливостями. Іс­тотна специфіка притаманна перш за все приватизації зе­мель сільськогосподарського призначення. Вона полягає в то­му, що приватизація цих земель пов'язана з їх паюванням, яке започатковане Указами Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сіль­ськогосподарського виробництва»2 та «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподар­ським підприємствам і організаціям» від 8 серпня 1995 р.3

Після вступу в силу вищезгаданих указів паювання сіль­ськогосподарських земель набуло таких рис. По-перше, в цих підзаконних актах чітко визначено, що при паюванні сільсько­господарських земель КСП та інших недержавних сільськогос­подарських підприємств право на земельну частку (пай) мають тільки члени сільськогосподарського підприємства, землі якого паюються. Працівники соціальної сфери села та інші громадя­ни, які проживають у сільській місцевості, такого права не ма­ють4. По-друге, розмір земельної частки (паю) обчислювався комісіями, утвореними сільськогосподарськими підприємства­ми з числа їх членів, затверджувався районною державною ад­міністрацією і був єдиним (рівним) тільки для членів конкрет­ного сільськогосподарського підприємства. По-третє, цей роз­мір земельної частки (паю) є постійним (незмінним). Він може бути змінений лише після скасування паювання земель госпо­дарства і проведення повторного паювання, а також при уточненні списку членів господарства, які мають право на земельну частку (пай). По-четверте, член господарства, якому надана зе­мельна частка (пай), отримував також державний документ, що посвідчує право на таку частку — сертифікат на право на зе­мельну частку (пай). У сертифікаті зазначаються розмір частки в умовних кадастрових гектарах та вартість у грошовому вира­зі. По-п'яте, особа, яка отримала сертифікат на право на зе­мельну частку (пай), має право розпоряджатися нею шляхом укладення цивільно-правових угод, а також шляхом виділення земельної частки (паю) у натурі у вигляді земельної ділянки.

Новий Земельний кодекс України запровадив ще один вид земельної частки (паю). Така частка надається громадянам не з земель колишніх колективних сільськогосподарських підпри­ємств, а з земель державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій при їх приватизації. Правовий режим земельної частки (паю), на яку мають право працівники цих сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, істотно відрізняється від правового режиму земель­ної частки (паю), яку отримали члени колективних та інших сільськогосподарських підприємств, що володіли землею на праві колективної власності. По-перше, право на земельну част­ку (пай), яку отримали члени колективних сільськогосподар­ських підприємств, посвідчується відповідним сертифікатом, тоді як видача таких сертифікатів громадянам, які отримують земельні частки (паї) із земель державних і комунальних сіль­ськогосподарських підприємств, установ та організацій у зв'яз­ку з їх приватизацією, законодавством не передбачено. По-дру­ге, право на земельну частку (пай), яку отримали члени колек­тивних сільськогосподарських підприємств, є об'єктом ринко­вого обігу: воно може відчужуватися на основі цивільно-право­вих угод, які не заборонені законом. А право на земельну частку (пай), яку отримують працівники державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, не виступає об'єктом ринкового обігу. Це право вони набувають на досить короткий час (2—4 місяці), на період до завершення зем­левпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі у вигляді земельних ділянок та видачі громадянам-власникам цих ділянок державних актів на право власнос­ті на землю. Саме тому отримання та реалізація права на зе­мельну частку (пай) у першому й другому випадках регулюють­ся різними нормами Земельного кодексу України. Правовий режим земельної частки (паю), яку громадяни отримують у проце­сі приватизації державних і комунальних сільськогосподар­ських підприємств, установ та організацій, визначений ст. 25 ЗК України, а правовий режим земельної частки (паю), яку гро­мадяни України отримали в результаті паювання земель, що бу­ли передані у колективну власність колективних та деяких ін­ших недержавних сільськогосподарських підприємств, вста­новлюється нормами Кодексу, які містяться у його Перехідних положеннях (пункти 8, 9, 15—17), а також Законом України від 5 червня 2003 р. "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

У разі прийняття рішення про приватизацію державного чи комунального сільськогосподарського підприємства, зем­лі, які перебувають у їх постійному користуванні, згідно зі ст. 118 ЗК України підлягають приватизації шляхом безоп­латної передачі у власність працівникам цих підприємств, ус­танов та організацій, а також пенсіонерам з їх числа. Кожний працівник чи пенсіонер має право на отримання у приватну власність земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю).

Приватизації підлягають не всі землі, які перебувають у пос­тійному користуванні державних і комунальних сільськогоспо­дарських підприємств, установ та організацій, а лише сільсько­господарські угіддя. Так, приватизації не підлягають землі лісо­вого та водного фондів, що перебувають у складі земель цих суб'єктів. Крім того, частина сільськогосподарських угідь таких підприємств, установ та організацій підлягає виділенню у ре­зервний фонд (до 15% праці усіх сільськогосподарських угідь), який залишається у державній чи комунальній власності.

Землі сільськогосподарського призначення можуть привати­зуватися також приватними сільськогосподарськими юридич­ними особами шляхом викупу, якщо земельна ділянка перебуває у них у постійному користуванні, або шляхом придбання землі у держави чи територіальної громади на основі договору купівлі-продажу. До таких осіб належать і фермерські господарства. Зе­мельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть приватизуватися громадянами України для ведення особистого селянського господарства та садівництва. Садівництво може вестися громадянами як у складі садівницького товариства, що є юридичною особою (колективне садівництво), так і індивідуаль­но, коли громадянин займається цим видом діяльності окремо і незалежно від інших громадян. Земельні ділянки, які надаються садівницьким товариствам для ведення громадянами колектив­ного садівництва, складаються з двох частин: земель загального користування та земель, які власне використовуються для садів­ництва і закріплюються за громадянами—членами садівницько­го товариства. Землі загального користування садівницького то­вариства передаються (приватизуються) у власність товариству як юридичній особі, а земельні ділянки, закріпленні за його чле­нами, приватизуються останніми. Громадянин—член садів­ницького товариства, якому виділено земельну ділянку для са­дівництва, має право на її безоплатну приватизацію за умови, як­що її розмір не перевищує 0,12 га (ст. 121 ЗК) та якщо такий гро­мадянин не отримав раніше земельну ділянку, призначену для індивідуального чи колективного садівництва, у приватну влас­ність безоплатно. Приватизація земельної ділянки громадяни­ном — членом садівницького товариства здійснюється без згоди на те інших членів цього товариства шляхом подання заяви до правління товариства або до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування.

Особливості приватизації земель житлової та громад­ської забудови полягають у тому, що приватизація таких зе­мель тісно пов'язана з приватизацією будівель і споруд, які розташовані на землях житлової та громадської забудови. Однак, не підлягають приватизації землі загального користу­вання населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, міс­ця знешкодження та утилізації відходів тощо).

За загальним правилом, якщо будівля чи споруда розта­шована на земельній ділянці, яка належить до земель житло­вої та громадської забудови, то приватний власник такої бу­дівлі чи споруди має право на приватизацію земельної ділян­ки, необхідної для їх експлуатації, шляхом викупу. Однак, громадяни України, яким належать на праві власності жилі будинки з господарськими будівлями, індивідуальні гаражі • та дачі, мають право на безоплатну приватизацію земельних ділянок під зазначеними об'єктами у межах норм безоплат­ної приватизації відповідно до ст. 121 ЗК України.

Певні особливості має приватизація земельних ділянок на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також на­лежні до них будівлі, споруди та прибудинкові території. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будин­ку вони мають також і право на безоплатну приватизацію земельної ділянки під будинком та навколо неї. Розміри та конфі­гурація земельних ділянок, на яких розташовані ці об'єкти, визначаються на підставі проектів розподілу території кварта­лу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Особливості приватизації земель промисловості, тран­спорту, зв'язку та енергетики. За загальним правилом, якщо підприємство промисловості, транспорту, зв'язку чи енергетики перебуває у приватній власності, то його власник має право на приватизацію земельної ділянки, необхідної для функціонуван­ня відповідного виробничого об'єкта. Однак, ЗК України (статті 83 і 84) містить заборону на приватизацію земель атомної енер­гетики та космічної системи, а також земель під державними і комунальними залізницями, об'єктами державної і комунальної власності повітряного та трубопровідного транспорту.

Особливості приватизації земель оздоровчого та рек­реаційного призначення. З урахуванням того, що значна частина оздоровчих та рекреаційних об'єктів (санаторії, пан­сіонати, кемпінги, яхт-клуби тощо) перебувають у приватній власності громадян та юридичних осіб, земельні ділянки під такими об'єктами можуть бути приватизовані.

За загальним правилом, приватизація земель оздоровчого та рекреаційного призначення здійснюється шляхом викупу, тобто за плату. Однак, земельні ділянки під такими об'єктами, як індивідуальні дачі, що належать громадянам на праві влас­ності, можуть бути приватизовані ними безоплатно.

Особливості приватизації земель лісового фонду. Приватизація земель лісового фонду, за загальним прави­лом, заборонена. Однак, з цього правила є винятки. Якщо громадянин або юридична особа приватизує земельну ді­лянку сільськогосподарського призначення для ведення то­варного сільськогосподарського виробництва, у складі якої є замкнені (оточені сільськогосподарськими угіддями) земель­ні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га, то такі суб'єкти мають право на приватизацію зазначених земель­них ділянок лісового фонду (ст. 56 ЗК). У таких випадках приватизація земель лісового фонду здійснюється у порядку, передбаченому для приватизації земель сільськогосподар­ського призначення для ведення товарного сільськогоспо­дарського виробництва.

Крім того, ЗК України (ст. 56) передбачає ще одну підста­ву для приватизації земель лісового фонду. Якщо громадянин чи юридична особа володіють на праві користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з деградованими або малопродуктивними угіддями, то вони мають право приватизувати таку земельну ділянку для за­лісення, тобто для закладення та вирощування лісових на­саджень. У разі приватизації деградованих і малопродук­тивних угідь для залісення орган влади, який прийняв рі­шення про їх приватизацію, у державному акті на право власності на земельну ділянку, приватизовану для залісен­ня, зазначає нове цільове призначення цієї ділянки як час­тини земель лісового фонду.

Особливості приватизації земель водного фонду. Зем­лі водного фонду, як і землі лісового фонду, у переважній біль­шості випадків приватизації не підлягають. Дана заборона не поширюється на приватизацію невеликих замкнених, тобто відокремлених від інших водних об'єктів, природних водойм загальною площею до 3 га. Громадянин або юридич­на особа, на наданій у користування земельній ділянці яких знаходиться природна водойма площею до 3-х га, мають пра­во приватизувати цю водойму. Орган влади, який прийняв рішення про виділення заяви (клопотання) про приватиза­цію водойми, також приймає рішення про відокремлення во­дойми в окрему земельну ділянку, площа якої разом з водой­мою не повинна перевищувати 3 га, та змінити її цільове призначення на «землі водного фонду». Приватизація земель під природними водоймами здійснюється безоплатно.

Особливості приватизації земель історико-культурного призначення. Земельний кодекс України (ст. 54) допускає можливість перебування земель історико-культурного приз­начення у приватній власності. Особливості правового режи­му таких земель містяться у Законі України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р.1. Згідно з цим За­коном всі пам'ятки, тобто об'єкти культурної спадщини наці­онального або місцевого значення, занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, крім пам'яток археоло­гії, можуть перебувати не тільки у державній чи комуналь­ній, а й у приватній власності. Що стосується пам'яток архе­ології, у тому числі тих, що перебувають під водою, то вони є державною власністю і приватизації не підлягають. Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватиза­ції, встановлює Верховна Рада України.

Громадяни та юридичні особи, яким належать на праві власності об'єкти культурної спадщини і які додержуються встановлених законодавством вимог щодо використання зе­мель історико-культурного призначення, мають право на приватизацію земельних ділянок, на яких розташовані такі об'єкти. Чинне законодавство не передбачає безоплатної приватизації зазначених земель, тому їх приватизація може здійснюватися за плату, тобто шляхом викупу громадянином чи юридичною особою, якій належить об'єкт культурної спадщини, відповідної земельної ділянки на підставі догово­ру купівлі-продажу землі.

 

§ 4. Юридичні гарантії здійснення приватизації земель

Приватизація землі є важливим політичним і соціально-е­кономічним чинником формування в Україні ефективної системи суспільного виробництва, притаманної ринковій економіці. У зв'язку з цим законодавством України встанов­лено ряд її юридичних гарантій. їх можна поділити на полі-тико-правові, земельно-правові та інші юридичні гаран­тії приватизації землі. До політико-правових гарантій при­ватизації землі слід віднести положення ст. 15 Конституції України, яка проголошує, що суспільне життя в Україні грун­тується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Економічна багатоманітність суспільного життя передбачає закріплення множинності форм власності на землю, а отже і приватизацію землі. Крім того, важлива політико-правова гарантія приватизації землі міститься у ст. 42 Конституції, яка закріплює право на підприємницьку ді­яльність. Надання громадянам України права на здійснення підприємницької діяльності потребує і приватизації відповід­них земель. Нарешті політико-правова гарантія приватиза­ції землі полягає також у проголошенні у ст. 41 Конституції принципу непорушності права приватної власності, у тому числі й на землю.

Земельно-правові гарантії приватизації землі полягають у врегулюванні нормами цієї галузі права порядку передачі земельних ділянок із державної і комунальної власності у при­ватну власність, встановленні норм безоплатної приватиза­ції земельних ділянок громадянами України, а також у на­данні громадянам та юридичним особам права звернення до суду з позовами до органів влади, які відмовляють їм у реалі­зації права на приватизацію земельних ділянок.

Значні правові гарантії приватизації землі встановлені нормами інших галузей права України. Так, наприклад, нор­мами цивільного процесуального права врегульовано поря­док розгляду судами спорів, пов'язаних з приватизацією зем­лі. Кримінальне право України передбачає заходи кримі­нальної відповідальності за порушення конституційних прав громадян та юридичних осіб на землю, у тому числі й на її приватизацію.