§ 2. Суб'єкти, об'єкти та форми приватизації земель

Під суб'єктами приватизації землі слід розуміти грома­дян, юридичних осіб та органи влади, які беруть участь у приватизації земельних ділянок. Громадяни та юридичні особи, які є землекористувачами, становлять найчисленнішу групу суб'єктів приватизації землі.

Відповідно до законодавства землекористувачі, які вияви­ли бажання приватизувати свої земельні ділянки, повинні звернутися з відповідними заявами (клопотаннями) до органів влади, до компетенції яких належить передача земельних ді­лянок у приватну власність. Уповноважені органи влади роз­глядають такі заяви та клопотання і у разі наявності правових підстав для приватизації земельних ділянок приймають рі­шення про передачу їх у власність відповідним суб'єктам.

Згідно зі ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, ра­йонних державних адміністрацій. Названі органи державної виконавчої влади є суб'єктами приватизації земель у частині приватизації земель державної власності.

До суб'єктів приватизації земель в Україні належать також сільські, селищні та міські ради, які від імені територіальних громад реалізують право комунальної власності на землю.

Приватизація земельних ділянок здійснюється за рахунок земель, які перебувають у державній або комунальній власнос­ті, тобто об'єктами приватизації земель є земельні ділянки дер­жавної та комунальної власності. Однак, Земельним кодексом України встановлено переліки земель, які не підлягають пере­дачі у приватну власність, тобто не можуть бути об'єктами приватизації. Так, згідно зі ст. 84 Кодексу приватизації не під­лягають: 1) землі атомної енергетики та космічної системи; 2) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; землі оборони; 3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та істори-ко-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодек­сом; 4) землі водного фонду, крім випадків, визначених Зе­мельним кодексом України; 5) земельні ділянки, які викорис­товуються для забезпечення діяльності Верховної Ради Украї­ни, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; 6) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що заз­нали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 7) земельні ділянки, які закріплені за державни­ми професійно-технічними навчальними закладами.

Крім того, не можуть виступати об'єктом приватизації ряд земель, що перебувають у комунальній власності. Як передба­чено ст. 83 ЗК України, до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать: 1) зем­лі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульва­ри, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів то­що); 2) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; 3) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культур­ного та оздоровчого призначення, що мають особливу еколо­гічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цін­ність, якщо інше не передбачено законом; 4) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; 5) землі вод­ного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України; 6) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування; 7) зе­мельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Вищезазначені землі державної і комунальної власності мо­жуть надаватися у користування, як правило, лише відповідно дер­жавним і комунальним підприємствам, установам та організаціям.

Земельним законодавством України передбачено, що приватизація земель може здійснюватися безоплатно і за плату. Відповідно розрізняють дві форми приватизації зе­мель — безоплатну і платну.

Особливістю безоплатної приватизації земель є те, що, по-перше, нею можуть скористатися лише громадяни України, по-друге, право на безоплатну приватизацію земель обмеже­не законом. Громадяни України мають право на приватиза­цію земельних ділянок лише в певних розмірах. Ці розміри залежать від виду їх цільового призначення і встановлені ст. 121 ЗК України.

Слід підкреслити, що право на приватизацію земельної ді­лянки кожного з видів цільового призначення та в зазначе­них у ст. 121 ЗК України розмірах громадянин України має лише один раз (ст. 116 ЗК). Факт безоплатної приватизації громадянином земельної ділянки має фіксуватися шляхом проставлення у його паспорті спеціальної відмітки.

Крім безоплатної, в Україні проводиться і платна привати­зація земель. Коло осіб, які мають право на таку приватиза­цію земель, є значно ширшим. По-перше, право на неї мають громадяни України, які вже приватизували безоплатно зе­мельну ділянку, але користуються ще однією земельною ді­лянкою такого самого цільового призначення і хотіли б її при­ватизувати. Другу земельну ділянку громадянин може прива­тизувати за плату, тобто викупити її. Крім того, якщо грома­дянин України має у постійному користуванні земельну ді­лянку більшого розміру, ніж той, якому законом дозволено приватизувати земельну ділянку безоплатно, то він має право приватизувати за плату й іншу частину цієї ділянки. Нарешті, якщо громадянин має у власності об'єкт нерухомого майна, який розташований на земельній ділянці іншого, ніж перера­ховані у ст. 121 ЗК України, цільового призначення, то він мо­же приватизувати відповідну ділянку лише за плату.

По-друге, право на приватизацію землі за плату мають вітчизняні та іноземні юридичні особи, які є власниками будівель, споруд та інших об'єктів нерухомого майна, розташо­ваного на земельній ділянці.

Приватизація земель здійснюється у порядку, встановле­ному Земельним кодексом України та іншими актами зе­мельного законодавства. Однак, кожна форма приватизації землі має свої особливості.

Так, якщо громадянин є працівником державного чи кому­нального сільськогосподарського підприємства, установи, органі­зації або пенсіонером, що вийшов на пенсію після завершення трудової діяльності на таких підприємстві, установі чи організації, і відповідним органом влади прийнято рішення про приватиза­цію державного чи комунального сільськогосподарського підпри­ємства, установи, організації, то такий громадянин разом з інши­ми працівниками та пенсіонерами має право звернутися відпо­відно до сільської, селищної, міської ради або районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації з клопотан­ням про: 1) приватизацію сільськогосподарських земель цих під­приємства, установи чи організації; 2) виділення йому в натурі зе­мельної ділянки у власність у розмірі земельної частки (паю). В та­кому разі відповідний орган влади в місячний термін зобов'яза­ний розглянути клопотання і надати дозвіл підприємству, устано­ві чи організації на розробку проекту приватизації земель.

Проект відведення земельної ділянки та проект приватиза­ції земель державного чи комунального сільськогосподарсько­го підприємства, установи, організації розробляється землев­порядною організацією, погоджується з органом з питань зе­мельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміоло­гічним органами, органом архітектури та подається на затвер­дження відповідної місцевої державної адміністрації або орга­ну місцевого самоврядування, який прийняв рішення про при­ватизацію земель. У місячний строк проект має бути розгляну­тий і затверджений або відхилений. У разі відмови органу ви­конавчої влади чи органу місцевого самоврядування у переда­чі земельної ділянки у власність або залишення заяви без роз­гляду зацікавлений громадянин має право оскаржити відмову у приватизації землі у суді. Нерозгляд заяви відповідним орга­ном влади прирівнюється до відмови у приватизації землі.

Приватизація земельних ділянок за плату здійснюється шляхом їх викупу на основі договору купівлі-продажу. Такий продаж проводять місцеві державні адміністрації, Рада мініс­трів Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування у межах їх повноважень. Процедура продажу встановлена у ст. 128 ЗК України¹.