§ 2. Територіальна основа системи органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим і місцевого самоврядування в Україні

На відміну від родоплемінної організації влади публічна влада сучасного суспільства являє собою колективність, жорстко «прив’язану» до певної території. Влада державних і муніципальних органів поши­рюється на підвладних суб’єктів не за соціальною (родинною, корпо­ративною, релігійною тощо), а за територіальною ознакою. Цій владі мають підкорятися всі суб’єкти, які перебувають у межах відповідної просторово-географічної одиниці, визначеної законодавством. Тери­торіальними межами діяльності органів публічної влади обумовлена й дія у просторі тих правових актів, що ними приймаються.

При цьому особливості організації та діяльності публічної влади значною мірою залежать не тільки від політико-правових характери­стик чи рівня фахової підготовки службовців, а й від географічних ха­рактеристик відповідної території. «Як засвідчує історичний досвід, — підкреслюється в сучасній теоретичній літературі, — сама земля, те­риторія держави становить той стратегічний ресурс, який за значимістю, можливо, переважає усі інші ресурси»^[1].

Територіальною основою організації та діяльності органів пу­блічної влади називається певна частина соціального (насамперед, населення), природного (у тому числі природно-ресурсного та еколо­гічного), економічного, інфраструктурного, культурно-історичного і просторового потенціалу країни, що перебуває в юрисдикції загально­державних чи місцевих органів публічної влади. Під «територією» у даному випадку розуміється сукупність просторово співпадаючих частин соціального, природно-ресурсного та інших потенціалів країни, відносно якої з боку органів державної влади і з боку органів місцево­го самоврядування можна здійснювати відповідні регулятивні дії.

Територіальна основа діяльності органів публічної влади включає в себе низку ознак, які дають кількісну та якісну характеристику того географічного простору, на який поширюється влада зазначених орга­нів. До них належать географічні розміри і масштаби підвладної території, місце знаходження органів влади, топографія, умови для певно­го виду економічної діяльності, наявність природних ресурсів, доступ до транспортних вузлів та комунікацій та ін. Ці аспекти мають суттєве значення для з’ясування потенційних і реальних можливостей держа­ви і місцевого самоврядування, визначення місця й ролі певних місце­востей серед аналогічних територіальних одиниць.

Територіальну основу вищих органів Української держави та централь­них органів виконавчої влади становить вся державна територія України загальною площею 603,7 тис. кв. км. Територія України складається з території природних поселень (міст, селищ, сіл) та територій між ними в межах Державного кордону України. Державна територія України може бути змінена тільки шляхом всеукраїнського референдуму.

У місцевих органів публічної влади в Україні територіальна основа діяльності визначається адміністративно-територіальним устроєм. Так, для Верховної Ради, Ради міністрів і республіканських органів вико­навчої влади АРК територіальною основою є виключно територія авто­номії. Територіальною основою місцевих державних адміністрацій і територіальних підрозділів центральних органів виконавчої влади є територія відповідних адміністративно-територіальних одиниць Укра­їни (областей, міст районів, міст, районів у містах Києві та Севастопо­лі). Територіальною основою органів місцевого самоврядування є територія відповідних областей, районів, міст, районів у містах, селищ, сіл). У випадку добровільного об’ єднання за рішенням місцевого ре­ферендуму кількох територіальних громад сусідніх сіл, що мають спільний адміністративний центр, в єдину територіальну громаду, територіальну основу відповідних органів місцевого самоврядування може складати загальна територія об’єднаних сіл.

Адміністративно-територіальними одиницями України є 24 області, одна адміністративно-територіальна автономія (Автономна Республіка Крим), два міста зі спеціальним статусом (Київ і Севастополь), 608 райо­нів (з них у містах — 118), 177 міст обласного і 280 районного значення, 885 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28 471 сільський населений пункт, з яких — 1305 селищ і 27 166 сіл.

Регіони України суттєво відрізняються за багатьма показниками. Поряд з регіонами, що розвиваються, існують так звані депресивні регіони. Тому регіональна політика має бути спрямована на недопу­щення і нівелювання різких територіальних диспропорцій, забезпечен­ня цілісності державної території та поступального розвитку всіх те­риторіальних одиниць. Саме з таких міркувань виходив законодавець,закріплюючи в ст. 132 Конституції України, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної тери­торії, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Згідно з п.13 ч. 1 ст. 92 Конституції України територіальний устрій нашої держави має визначатися спеціальним законом. На сьогодні проект такого закону розроблений і перебуває на розгляді у парламен­ті. Водночас вищими органами державної влади прийнято низку актів політико-правового характеру, спрямованих на удосконалення терито­ріальної основи органів публічної влади, забезпечення поступального розвитку всіх частин території України. Серед таких актів слід зазна­чити, насамперед, Концепцію державної регіональної політики, за­тверджену Указом Президента України від 25.05.2001 р. № 341/2001, Концепцію сталого розвитку населених пунктів, схвалену Постановою Верховної Ради України від 24.12.1999 р. № 1359-XIV та Основні на­прями забезпечення комплексного розвитку малих монофункціональ- них міст, схвалені постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 р. №521, а також постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українсько­го села на період до 2015 року» від 19.09.2007 р. № 1158, постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми підтримки соціально-економічного розвитку малих міст на 2011-2015 роки» від 29.11.2010 р. № 1090, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформи місцевого само­врядування» від 29.07.2009 р. № 900-р.