Печать
PDF

Розділ XI Стадії злочину - § 5. Замах на злочин

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 5. Замах на злочин

1. Поняття замаху на злочин. Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК за­махом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не за­лежали від її волі.

Замах на злочин є проміжною стадією його вчинення, видом неза- кінченого злочину. Об’єктивні ознаки замаху на злочин такі: а) вчи­нення діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину; б) недоведення злочину до кінця; в) причини недо- ведення злочину до кінця не залежать від волі винного.

Під діянням, безпосередньо спрямованим на вчинення злочину, слід розуміти таке діяння (дію або бездіяльність), що безпосередньо посягає на об’єкт, який перебуває під охороною закону, створює без­посередню небезпеку заподіяння йому шкоди. Тут не створюються умови для вчинення злочину, а вже починається виконання об ’єктивної сторони злочину і найчастіше вчиняються діяння, передбачені дис­позицією певної статті Особливої частини КК (наприклад, проникнен­ня в житло з метою крадіжки майна, спроба запустити двигун з метою незаконного заволодіння автомобілем тощо).

Недоведення злочину до кінця вказує на незавершеність об’єктивної сторони злочину. Вона не одержує свого повного розвитку, тобто пов- ною мірою не здійснена. Особа або не виконує всіх дій, що утворюють об’ єктивну сторону (наприклад, убивця не встиг завдати удару потер­пілому чи натиснути на курок; винному не вдалося створити злочинну організацію (ст. 255 КК), банду (ст. 257 КК), терористичну організацію (ч. 1 ст. 2583 КК), не передбачене законом воєнізоване або збройне формування (ст. 260 КК), здійснити напад на об’єкт, на якому є пред­мети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст. 261 КК), виготувати зброю (ст. 263 КК), незаконно перевезти на повітряному судні вибухові або легкозаймисті речовини (ст. 269 КК) та ін.), або ж не настають наслідки, зазначені у відповідній статті КК (наприклад, смерть потерпілого не настала, бо вбивця промахнувся чи завдав лише незначного поранення).

Замах на злочин — це невдала спроба посягання на об’єкт; діяння не заподіює шкоди або хоча і заподіює, але не в тому обсязі, на який був умисел у винного. Наприклад, якщо при викраденні чужого майна умисел було спрямовано на вилучення майна в значних, великих або особливо великих розмірах і не було здійснене з причин, що не зале­жали від волі винного, скоєне необхідно кваліфікувати відповідно як замах на викрадення в значних, великих або особливо великих роз­мірах незалежно від кількості фактично викраденого.

Замах на злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежали від волі винного, припиняється, переривається, не завершується всу­переч бажанню особи довести його до кінця.

Причини недоведення злочину до кінця можуть бути різними (опір жертви, невміння користуватися зброєю, затримання злочинця тощо). Якщо злочин не доведено до кінця з власної волі особи, кримінально караний замах на злочин відсутній унаслідок добровільної відмови (ст. 17 КК). Причини, з яких злочин не було доведено до кінця, повинні бути виявлені та вказані. У разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких зло­чин не було доведено до кінця.

Із суб’єктивної сторони замах на злочин можливий лише з прямим умислом. Якщо особа не бажала вчинення злочину, вона не може і здійснити замах на нього, тобто спробувати вчинити його. При за­маху на злочин особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небез­печні наслідки і бажає доведення розпочатого нею злочину до кінця та настання зазначених наслідків. Пленум Верховного Суду України у своїй практиці завжди виходив з того, що замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав на­стання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настава­ли з незалежних від його волі обставин.

Відповідальність за замах на злочин можлива тільки при умислі на вчинення певного конкретного злочину. При невизначеному умис­лі дії винного кваліфікуються не як замах на злочин, а залежно від фактичних наслідків, що від них настали. Наприклад, у справах про замах на зґвалтування необхідно встановлювати, чи діяв підсудний з метою вчинення статевого акту і чи було застосовано фізичне на­сильство або погрозу з метою подолання опору потерпілої. У зв’язку з цим треба відрізняти замах на зґвалтування від інших злочинних посягань на честь, гідність і недоторканість особи жінки (задоволен­ня статевої пристрасті неприродним способом, заподіяння тілесних ушкоджень тощо).

2. Види замаху на злочин. Замах на злочин поділено законодавцем за суб’єктивним критерієм на закінчений (ч. 2 ст. 15 КК) та незакінче­ний (ч. 3 ст. 15 КК), тобто за ставленням самого винного до вчинених ним діянь, за його власним уявленням про ступінь виконання його ді­яння у вчиненні злочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 КК замах на злочин є закінченим, якщо осо­ба виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Закінчений замах на злочин свідчить про невдалу спробу вчинити закінчений злочин. Тому його нерідко називають невдалим замахом на злочин. Наприклад, винний з метою вбивства зробив постріл у потер­пілого, але промахнувся чи лише поранив його. Тут він зробив усе, що вважав за необхідне для вбивства потерпілого, однак смерть не наста­ла з обставин, що не залежали від його волі, тому злочин (убивство) не було доведено до кінця. Або винному не вдалося виготовити вибу­хові речовини, придатні для використання, хоча він використав усі необхідні для цього, на його думку, суміші.

Згідно з ч. 3 ст. 15 КК замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила всіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

Незакінчений замах на злочин іноді називають перерваним. Напри­клад, викрадач (крадій) був затриманий, як тільки проник у житло або при нападі для вбивства з рук винного було вибито зброю.

Деякі криміналісти для поділу замаху на закінчений і незакінчений злочин пропонують використовувати об’єктивний критерій, тобто ступінь виконання об’єктивної сторони, і вважають відповідно неза- кінченим той замах, у якому не були виконані всі дії, необхідні для закінчення злочину, а закінченим замахом — виконання усіх дій, необ­хідних для закінчення злочину. Але об’єктивний критерій не придатний для розмежування незакінченого і закінченого замахів, бо в разі, коли злочинні наслідки не настали, об’єктивно не було виконане, як прави­ло, усе те, що необхідно для їх настання. Таким чином, тут завжди констатується незакінчений замах на злочин і не залишається місця для закінченого замаху, бо завжди якихось дій винного було недостат­ньо для доведення злочину до кінця. Отже, не все було зроблено для спричинення наслідків.

Не можна використовувати для поділу замаху на закінчений і не- закінчений також змішаний критерій, тобто одночасне застосування об’єктивного і суб’єктивного критеріїв. Формула змішаного (об’єктивно- суб’єктивного) критерію, яка пропонує визнавати закінчений замах на злочин там, де зроблено все необхідне для вчинення злочину, є невда­лою, оскільки ставить поняття закінченого замаху в повну залежність від розсуду суддів.

Залежно від придатності об’єкта (предмета) і засобів посягань роз­різняють придатний замах на злочин і непридатний замах. Останній, у свою чергу, поділяється на такі: замах на непридатний об’єкт і замах з непридатними засобами. Таким самим може бути і непридатне готу­вання до злочину.

Замах на непридатний об ’єкт (він може бути закінченим або неза- кінченим) можливий тоді, коли об ’єкт (предмет) не має необхідних властивостей (ознак) або зовсім відсутній, унаслідок чого винний не може довести злочин до кінця. Особа припускається фактичної помилки, що і позбавляє її можливості довести злочин до кінця. Це, наприклад, спроба крадіжки з порожнього сейфа чи порожньої кишені; постріл у труп, по­милково прийнятий за живу людину; викрадення предмета, помилково прийнятого за вибухові речовини чи наркотичні засоби.

Замах із непридатними засобами (він також може бути як за­кінченим, так і незакінченим) є тоді, коли особа помилково чи через незнання застосовує такі засоби, за допомогою яких унаслідок їх об’єктивних властивостей неможливо завершити злочин. При цьому засоби можуть бути як абсолютно, так і відносно непридатними для заподіяння шкоди. Абсолютно непридатними вважаються засоби, ви­користання котрих за будь-яких умов (обставин) не може привести до закінчення злочину (наприклад, спроба отруїти людину речовиною, помилково прийнятою за отруту).

Відносно непридатними є ті засоби, які лише за даних конкретних обставин не можуть привести до виконання задуманого (наприклад, спроба вчинити вбивство із вогнепальної зброї, яка виявилася зіпсова­ною). Наявність непридатного замаху визнається нашою судовою практикою. Так, Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 26 квітня 2002 р. № 3 «Про судову практику в справах про викра­дення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» роз’яснив, що у разі «якщо винна особа незаконно за­володіла не придатними до використання вогнепальною зброєю, бо­йовими припасами або їх частинами чи деталями, вибуховими речо­винами, вибуховими пристроями, помилково вважаючи їх такими, що можуть бути використані за призначенням, вчинене належить розці­нювати як замах на заволодіння цими предметами і кваліфікувати за ст. 15 та відповідною частиною ст. 262 КК»1.

3.  Значення поділу замаху на злочин на види. Хоча різниця між закінченим і незакінченим замахом на злочин має місце в межах од­нієї і тієї самої стадії вчинення злочину, поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення як для кваліфікації (їх визна­чення подано в різних частинах ст. 15 КК), так і для призначення по­карання[2] . Незакінчений замах на злочин є початком замаху на злочин, а закінчений замах на злочин — його кінцем. Закінчений замах на зло­чин за ступенем тяжкості, ступенем реалізації умислу своїми ознаками ближче до закінченого злочину, і тому він завжди більш небезпечний, ніж незакінчений замах на злочин. Між ними існує відмінність у сту­пені тяжкості, ступені реалізації умислу і з огляду на це — у виконан­ні об’єктивної сторони злочину. У закінченому замаху на злочин суб’єкт виконав (закінчив) усі заплановані ним дії, зробив усе, що вважав за необхідне для доведення злочину до кінця, а при незакінченому за­маху на злочин винний не зробив усього, що він вважав за необхідне для доведення злочину до кінця. У злочинах з матеріальними складами в закінченому замаху на злочин відсутня лише одна ознака об’єктивної сторони — суспільно небезпечний наслідок, хоча суб’єкт уже повністю вчинив діяння, достатнє для спричинення наслідку.

При незакінченому ж замаху на злочин у злочинах з матеріальни­ми складами не тільки немає суспільно небезпечного наслідку, а й не завершене, повністю не виконане саме діяння, яке може його спричинити.

При незакінченому і закінченому замахах на злочин суспільно не­безпечний наслідок не настає з різних причин. При незакінченому замаху на злочин він взагалі не міг настати, бо винний не закінчив саме діяння, яке є необхідним для спричинення наслідку, а при закінченому замаху на злочин суспільно небезпечний наслідок міг настати, бо вин­ний виконав усі дії для його спричинення.

Поділ замаху на злочин на закінчений і незакінчений має значення і при вирішенні питання про добровільну відмову від доведення зло­чину до кінця. Добровільна відмова при незакінченому замаху на зло­чин можлива завжди, а при закінченому — тільки в окремих випадках. Нарешті, специфічні особливості непридатного замаху іноді можуть бути підставою для пом’якшення покарання чи для повного звільнен­ня від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 11 КК. Так, у зв’язку з відсутністю суспільної небезпечності не тягнуть за собою кримінальної відповідальності замахи з використанням марновірних (забобонних) засобів та замахи з використанням непридатних через повну неосвіченість (неуцтво) винного засобів. Перші з них полягають у вчиненні таких дій, які, на думку особи, повинні через потойбічні сили заподіяти шкоду конкретній людині чи предмету (наприклад, за- кляття, ворожба). Другі, тобто замах з абсолютно непридатними засо­бами, застосованими винним через свою повну неосвіченість, поляга­ють у тому, як випливає із самого визначення цього замаху, що ця особа внаслідок зазначених обставин застосовує для заподіяння шкоди абсолютно нешкідливі засоби (наприклад, спроба отруїти висушеним м’ ясом гадюки тощо).

4.  Відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. За­мах на злочин відрізняється від закінченого злочину об’ єктивною стороною. При замаху на злочин вона не завершена, відсутні деякі її ознаки (або не доведено до кінця діяння, яке утворює об’ єктивну сторону складу злочину, або відсутній суспільно небезпечний наслі­док), а при закінченому злочині об’ єктивна сторона повністю вико­нана. Тому визнання вчиненого діяння замахом чи закінченим зло­чином залежить від опису об’ єктивної сторони злочину в диспозиції закону.

5. Відмежування замаху на злочин від готування до злочину. За­мах на злочин відрізняється від готування до злочину характером вчинених діянь, а замах на злочин з матеріальним складом — і близь­кістю настання суспільно небезпечних наслідків. При замаху на злочин діяння безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, а при готуван­ні до злочину лише створюються умови для вчинення злочину. При замаху на злочин створюється, як правило, безпосередня небезпека заподіяння шкоди об’ єкту, бо вчиняється діяння, яке саме безпосеред­ньо може призвести до закінчення злочину, в тому числі до настання наслідків у матеріальних складах злочинів. При готуванні ж до зло­чину в усіх випадках створюється лише опосередкована небезпека, оскільки дії при готуванні до злочину ніколи не можуть самі по собі, без учинення інших дій, заподіяти шкоду об’єкту, привести до закін­чення злочину і настання, зокрема, суспільно небезпечних наслідків у злочинах з матеріальним складом. У зв’язку з цим замах на злочин порівняно з готуванням до злочину за інших однакових умов має біль­ший рівень суспільної небезпеки, більший ступінь тяжкості.