Печать
PDF

Розділ Х Суб’єктивна сторона злочину - § 7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 7. Помилка та її значення для кримінальної відповідальності

1.  Кримінальне право базується на принципі винної відповідаль­ності особи за вчинене нею діяння. Вина передбачає правильне адек­ватне відображення у свідомості суб’єкта як юридичних, так і фактичних ознак злочину. Однак у житті трапляються випадки, коли особа, вчинюючи конкретне діяння, помиляється в його фактичних ознаках (у характері об’єкта чи предмета, діяння, наслідків, причинного зв’язку) або неправильно оцінює його правову природу, юридичні властивості. У таких випадках у свідомості особи складається помилкове уявлення про об’єктивну дійсність. Це може бути викликано різними об’єк­тивними і суб’єктивними обставинами, при яких учиняється діяння, і по-різному впливати на вирішення питання про вину особи та її кри­мінальну відповідальність. У цих випадках і виникає питання про помилку та її значення для кримінальної відповідальності.

Кримінальний кодекс не містить спеціальних норм про помилку. Поняття помилки, її види та значення визначаються наукою криміналь­ного права і практикою на основі аналізу таких понять, як суб’єктивна сторона, вина, умисел, необережність, «випадок» («казус»).

Під помилкою в кримінальному праві розуміється неправильне уявлення особи про юридичні властивості або фактичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння.

Залежно від змісту тих обставин, які неправильно сприймаються суб’єктом, розрізняють два види помилки: юридичну та фактичну.

2. Юридична помилка полягає в неправильному уявленні особи про юридичні властивості вчиненого, його правову характеристику. Саме тому юридичну помилку ще називають помилкою в праві. Отже, при юридич­ній помилці особа може помилятися в злочинності або незлочинності вчиненого нею діяння, його кваліфікації, у виді або розмірі покарання, передбаченого законом за це діяння. Відповідно юридична помилка поді­ляється на три види: а) помилка в злочинності діяння; б) помилка у ква­ліфікації злочину; в) помилка у виді та розмірі покарання.

Помилка в злочинності діяння, у свою чергу, може бути двоякого роду: вона полягає в тому, що особа вважає своє діяння злочином, а в дійсності закон його таким не визнає; або, навпаки, діяння за за­коном є злочином, а особа вважає, що воно не є злочином. У першому випадку має місце так званий уявний злочин, який існує тільки в уяві особи. Оскільки обов’язковою ознакою злочину відповідно до ч. 1 ст. 11 КК є його кримінальна протиправність, помилкове уявлення про зло­чинність діяння виключає вину і кримінальну відповідальність. Так, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка скуповує і продає валютні цінності і вважає, що ці дії є злочином, а в дійсності ж такі діяння не передбачені в КК як злочинні.

У другому випадку, коли діяння за законом визнається злочином, а особа вважає його правомірним, незлочинним, вина і кримінальна відповідальність в принципі не виключаються. Це насамперед випливає зі змісту вини, її форм: законодавець не включає до їх характеристики таку ознаку, як усвідомлення особою кримінальної протиправності ді­яння. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК злочинність і караність ді­яння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час учинення цього діяння. Згідно зі ст. 68 Конституції України не­знання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Правовою підставою цього є передбачений Конституцією порядок опублікування і набрання чинності закону. Стаття 57 проголошує: «Закони та інші нормативні акти, що визначають права і обов’ язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом». З цьо­го випливає, що якщо цей порядок був додержаний, то діє презумпція знання закону всіма громадянами, а тому помилка суб’єкта, за загальним правилом, не виключає вини і кримінальної відповідальності. Так, кри­мінальній відповідальності підлягає керівник підприємства, який більш як за один місяць не виплачує заробітну плату працівникам, вважаючи, що таке діяння не є злочином, хоча в дійсності ст. 175 КК передбачає таке діяння як злочин проти трудових прав громадян.

Лише в тих випадках, коли передбачений Конституцією порядок опублікування і набрання чинності закону не був додержаний або осо­ба внаслідок конкретних обставин не мала реальної можливості озна­йомитися із законом (наприклад, перебувала з експедицією у віддале­ній місцевості), а отже, знати про злочинність діяння, кримінальна відповідальність виключається.

Помилка щодо кваліфікації злочину також, власне кажучи, відо­бражає незнання або недостатню поінформованість особи про чинний кримінальний закон. Наприклад, учиняючи відкрите без насильства викрадення чужого майна, особа вважає, що таке діяння кваліфікува­тиметься за ст. 185 КК як крадіжка, проте воно підпадає під ознаки ст. 186 КК, яка передбачає грабіж. Тут особа правильно усвідомлює суспільну небезпечність учиненого, знає про заборону його криміналь­ним законом, але помиляється тільки у кваліфікації і тому повинна нести відповідальність згідно із законом — за ст. 186 КК.

Так само вирішується питання і за наявності помилки щодо характе­ру покарання, тобто у разі неправильного уявлення особи про вид та роз­мір покарання, що загрожує їй відповідно до закону за вчинений злочин.

Таким чином, викладене дає змогу зробити загальний висновок про те, що помилка особи в юридичних ознаках відображає незнання осо­бою кримінального закону і, за загальним правилом, не виключає кримінальної відповідальності.

3. Фактична помилка — це неправильне уявлення особи про фак­тичні об’єктивні ознаки вчинюваного нею діяння. При фактичній по­милці особа правильно оцінює юридичну, правову характеристику певного діяння як конкретного злочину, однак помиляється у його фактичних ознаках.

Залежно від того, у змісті яких саме об’єктивних ознак помиляєть­ся особа, розрізняють такі види фактичної помилки: а) помилку в об’єкті; б) помилку в характері діяння (дії чи бездіяльності); в) по­милку в причинному зв’язку; г) помилку в особі потерпілого.

Помилка в об ’єкті полягає в неправильному уявленні особи про характер тих суспільних відносин, на які посягає її діяння. Особа спрямовує своє діяння на заподіяння шкоди одним суспільним відно­синам, але через її помилку шкода фактично заподіюється іншим.

У більшості випадків помилка в об’єкті пов’язана з помилкою в предметі злочину, а внаслідок цього — в його об’єкті. Так, особа, бажаючи викрасти наркотичні засоби, проникає до аптеки і викрадає (як вона вважає) наркотичні засоби. У дійсності ж з’ясовується, що викрадені ліки не є наркотичними засобами. Вчиняючи злочин, особа вважала, що порушує відносини у сфері обігу наркотичних засобів і бажала цього, але через помилку в предметі фактично порушила ін­ший об’єкт — відносини власності. Або, бажаючи знищити будинок захисника у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, особа помиляється і підпалює будинок, який належить іншій особі. У цьому разі діяння було спрямоване на порушення суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, а фактично внаслідок помил­ки заподіяло шкоду відносинам власності.

Оскільки об’єкт є елементом складу злочину, що передусім визначає характер суспільної небезпечності злочину та його правильну кваліфі­кацію, неправильне уявлення особи про об ’єкт впливає на її вину і відпо­відальність: особа відповідає за спрямованістю умислу. Однак, оскіль­ки фактично шкоду тому об’єкту, який передбачався, не було заподіяно, відповідальність має наставати за замах на цей злочин. У наших при­кладах — замах на злочини, передбачені статтями 308 та 399 КК.

Помилка в характері діяння може бути двоякого роду. Вона може виражатися, по-перше, в помилці особи стосовно наявності в її дії чи бездіяльності фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину; по-друге — в помилці особи стосовно від­сутності в її діянні таких ознак. У першому випадку суб’єкт, учиняючи певне діяння (дію чи бездіяльність), вважає, що воно являє собою фак­тичну ознаку об’єктивної сторони конкретного складу злочину, тоді як у дійсності цього немає. Так, мати новонародженої дитини, бажаючи позбутися неї, кидає дитину в контейнер для сміття, вважаючи, що по­збавляє її життя, проте з’ ясовується, що дитина народилася мертвою. Така помилка не виключає умислу та відповідальності. Але, оскільки особа помиляється і наслідки (смерть) не настають з причин, що не за­лежать від її волі, відповідальність настає за замах на злочин. У наведе­ному прикладі мати дитини, що народилася, повинна відповідати за замах на вбивство новонародженої дитини (ст. 15 та ст. 117 КК). У дру­гому випадку (при помилковому уявленні особи про відсутність у ді­янні фактичних ознак, що утворюють об’єктивну сторону конкретного складу злочину) умисел на вчинення злочину виключається. Відпові­дальність можлива лише за необережний злочин, якщо вчинення такого діяння з необережності закріплене в КК і якщо буде встановлено, що особа повинна була і могла передбачати помилковість свого висновку про відсутність в її діянні ознак об’ єктивної сторони. Так, за вбивство з необережності (ст. 119 КК) повинна відповідати мати новонародженої дитини, яка, вважаючи, що дитина народилася мертвою, і не бажаючи розголосу, закопує її. Фактично ж виявляється, що дитина народилася живою, а смерть її сталася від дій матері. Вважаючи дитину мертвою, винна не передбачала можливості настання смерті від її дій, але повинна була і могла передбачати таку можливість, оскільки не вжила необхідних заходів щодо встановлення факту смерті.

Третя фактична помилка—у розвитку причинного зв ’язку — являє собою неправильне уявлення про дійсний розвиток причинного зв’язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслід­ками. Для вирішення питання про вину особи правильна оцінка нею причинного зв’язку має істотне значення, оскільки причинний зв’язок є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочинів з матеріальним складом. При цьому слід урахувати, що кримінальне право не вимагає, щоб особа усвідомлювала причинний зв’язок у всіх деталях і особли­востях. Потрібно тільки, щоб особа усвідомлювала розвиток причинно­го зв’язку в загальних рисах. Тому помилка особи саме в цих загальних рисах впливає на форму вини та відповідальність, тоді як помилка в де­талях такого впливу не має. Наприклад, якщо особа, бажаючи вбити людину, стріляє в ділянку грудної клітини і вважає, що смерть станеть­ся від поранення серця, а в дійсності потерпілий помер від сильної крововтрати внаслідок поранення артерії, то така невідповідність перед­бачуваного і дійсного розвитку причинного зв’язку не виключає умислу на вбивство і відповідальність настає саме за умисне вбивство, оскільки винний не помилявся в загальних закономірностях настання смерті від поранення життєво важливих органів. Помилка в причинному зв’язку виключає відповідальність особи за злочинний наслідок, що настав, якщо має місце істотна розбіжність між передбачуваним і фактичним розвитком причинного зв’язку. Так, якщо винний дав потерпілому разом із їжею отруту з метою вбивства, а потерпілий, вийшовши з будинку, потрапив під машину і загинув, то винний має відповідати тільки за за­мах на вбивство, бо смерть потерпілого не перебувала в причинному зв’язку з даванням отрути: дійсний розвиток причинного зв’язку істотно розійшовся з тим, як його уявляв винний.

Помилка в особі потерпілого полягає в заподіянні шкоди одній людині, помилково прийнятій за іншу. Винний, бажаючи вбити С., убиває В., помилково прийнятого за С. Така помилка не може вплива­ти на форму вини і відповідальність, оскільки життя будь-якої людини (а саме життя тут є об’єктом) однаково охороняється законом про кри­мінальну відповідальність. Винний же в цій ситуації не помилявся в тому, що посягає на життя людини. Отже, його відповідальність і по­винна наставати за умисне вбивство.

Помилку в особі потерпілого необхідно відрізняти від деяких ви­падків помилки в об’єкті, зовнішньо подібних до помилки в особі. Наприклад, особа, бажаючи помститися судді, який постановив рішен­ня не в її інтересах, чекає його ввечері на вулиці і спричиняє тяжке тілесне ушкодження. Однак виявляється, що вона помилилася і при­йняла за суддю іншу людину. У цьому випадку шкоду заподіяно здоров’ю іншої людини, але помилка була не в особі потерпілого, а в об’єкті: винний спрямував свої дії не тільки проти здоров’я людини, а й на заподіяння шкоди нормальній діяльності правосуддя. Питання про його вину і відповідальність тут має вирішуватися за правилами помилки в об’єкті: винний повинен відповідати за замах на злочин, передбачений ч. 3 ст. 377 КК.

Від помилки в особі потерпілого слід також відрізняти випадки відхилення дії або удару, що зовні схожі на дану помилку, але не є нею.

При відхиленні дії суб’єкт спрямовує свої дії на заподіяння шкоди одній особі, але з причин, які від нього не залежали (а не внаслідок його помилки), шкода заподіюється іншій особі. Наприклад, суб’єкт, побачивши В., який вийшов на ґанок, і бажаючи його вбити, стріляє в нього, але в цей час на ганок виходить дружина В., у яку і потрапляє куля. При відхиленні дії на відміну від помилки в особі потерпілого відповідальність має наставати, по-перше, за спрямованістю умислу (у нашому випадку — за замах на умисне вбивство); і по-друге, за позбавлення життя іншої особи з непрямим умислом чи з необереж­ності, залежно від конкретних обставин справи. Наприклад, якщо в наведеному прикладі винний не передбачав, але повинен був і міг передбачати можливість позбавлення життя дружини В., то він від­повідатиме за необережне вбивство. Якщо він не передбачав і не по­винен був або не міг передбачати відхилення дії і заподіяння смерті іншій особі (казус), то відповідальність за смерть дружини виключа­ється.

 

Контрольні запитання

1. Поняття суб’єктивної сторони злочину та її значення.

2. Які обов’язкові та факультативні ознаки суб’єктивної сторони?

3. Поняття вини, її зміст та правове значення.

4. Яке кримінально-правове значення мотиву та мети вчинення злочину?

5. У чому полягає неприпустимість принципу об’єктивного ставлення у вину?

6. Поняття прямого умислу та його ознаки.

7. Поняття непрямого умислу та його ознаки.

8. У чому полягають особливості умислу в злочинах із фор­мальним складом?

9. Поняття та ознаки злочинної самовпевненості.

10. Яким чином слід відмежовувати самовпевненість від не­прямого умислу?

11. Поняття та ознаки злочинної недбалості. У чому полягають об’єктивні та суб’єктивні критерії цього виду вини?

12. Яким чином визначається в теорії кримінального права «ви­падок» («казус»)? Його відмінність від злочинної недбалості.

13. Що таке змішана форма вини?

14. Які види помилок передбачено у кримінальному праві? У чому відмінність між юридичною і фактичною помилками?




[1] Злочинам, відповідальність за які сконструйовано за ознаками «усіченого» скла­ду злочину, необережність не притаманна.