Печать
PDF

Розділ Х Суб’єктивна сторона злочину - § 6. Мотив та мета злочину

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 6. Мотив та мета злочину

1. Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони скла­ду злочину, не вичерпує її змісту. Важливу роль у характеристиці суб’єктивної сторони відіграють також мотив та мета злочину. Мо­тив — це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого. Мета — це уявлення про бажаний результат, якого прагне досягти особа, що визначає спрямованість діяння. Мотив та мета як психічні ознаки характерні для будь-якої свідомої вольової поведінки людини. В їх основі лежать потреби, інте­реси людини. Однак коли йдеться про мотив та мету злочину, їх зміст визначається антисоціальною спрямованістю.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину, а мета — уявлення про його суспільно небезпечний наслідок, про ту шкоду, що, як усвідомлює винний, настане для охоронюваних кримінальним за­коном відносин і яка, проте, є для нього бажаною.

Мотив дає змогу визначити, чому особа вчиняє злочин, а мета — заради чого, до якого результату спрямована її суспільно небезпечна діяльність. Звідси очевидно, що, по-перше, про мотив і мету злочину можна говорити лише у разі вчинення умисних злочинів. При цьому мета може бути тільки у злочинах, що вчиняються з прямим умислом, оскільки вона є свідченням бажання певного наслідку. По-друге, суб’єктивна сторона містить не всі мотиви та мету, а тільки ті з них, що визначають суспільну небезпечність, антисоціальну спрямованість діяння, впливають на ступінь його тяжкості або на ступінь суспільної небезпечності особи винного.

2. Мотив та мета є самостійними психологічними ознаками суб’єктивної сторони, але вони взаємозалежні, взаємопов’язані і тіль­ки у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи, наприклад, корисливий мотив та корислива мета в таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство.

Мотиви можуть мати різний характер: низькі (наприклад, користь, помста, хуліганський); такі, що не мають низького характеру (напри­клад, жалість, співчуття, прагнення допомогти іншій людині та ін.). Мета також може бути різною, наприклад, мета незаконного збагачен­ня, мета приховати інший злочин, мета насильницької зміни консти­туційного ладу, мета збуту підроблених цінних паперів тощо.

3.  На відміну від вини мотив та мета у структурі суб’єктивної сто­рони є факультативними ознаками, тобто такими, які в характеристи­ці суб’єктивної сторони різних злочинів можуть відігравати різну роль. Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони конкретних злочинів мотив та мета можуть виконувати роль обов’язкових, квалі­фікуючих (особливо кваліфікуючих), привілейованих ознак або ознак, що пом’якшують чи обтяжують покарання.

Обов ’язковими ознаками мотив та мета виступають у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вка­зує на них, або вони однозначно випливають із характеру діяння. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо зазначені корисливі мотиви або інші особисті інтереси як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони зловжи­вання владою або службовим становищем. У ст. 185 КК прямо не на­звані корисливий мотив та корислива мета, але саме діяння — крадіж­ка, визначена законом як таємне викрадення чужого майна, внутрішньо вимагає їх як обов’ язкових.

Якщо законодавець передбачає конкретні мотив чи мету як обов’ язкові ознаки складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей склад злочину. Наприклад, якщо при вчиненні певних дій відсутній хуліганський мотив, то склад хуліганства, перед­бачений у ст. 296 КК, виключається. Не може бути шахрайства (ст. 190 КК) без корисливих мотиву та мети.

Оскільки певні мотиви та мета впливають на ступінь тяжкості зло­чину, законодавець може вказати їх у деяких складах як кваліфікуючі або особливо кваліфікуючі ознаки, тобто такі, що підвищують (збіль­шують) суспільну небезпечність певного складу. Наприклад, простий склад умисного вбивства, передбачений у ч. 1 ст. 115 КК, являє собою умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині незалежно від мотивів та мети. Однак якщо це вбивство вчиняється з корисливих чи хуліганських мотивів чи з помсти за виконання потерпілим свого служ­бового або громадського обов’язку, то воно визнається більш тяжким (кваліфікованим) — передбаченим у відповідних пунктах ч. 2 ст. 115 КК. Особливо кваліфікуючими ознаками є, наприклад, мета продажу незаконно вилученої крові у складі насильницького донорства (ч. 3 ст. 144 КК).

Разом з тим певні мотиви та мета можуть зменшувати суспільну небезпечність, тяжкість конкретних злочинів, тому законодавець вказує їх у деяких складах злочинів як привілейовані, тобто такі, що визна­чають злочин менш тяжким (привілейованим). До таких злочинів належать, наприклад, убивство при перевищенні меж необхідної обо­рони (ст. 118 КК), бо його мотивом є захист від суспільно небезпечно­го посягання.

Якщо в статтях Особливої частини КК не зазначені мотиви та мета ні як обов’язкові, ні як кваліфікуючі або привілейовані ознаки, то вони на кваліфікацію не впливають, але можуть впливати на призначення покарання: як пом’якшуючі або як обтяжуючі його. Так, відповідно до ч. 2 ст. 66 КК мотиви, що не мають низького характеру, можуть урахо­вуватися судом як такі, що пом’якшують покарання, наприклад, не­правильно зрозумілі інтереси служби, жалість, захист від суспільно небезпечного посягання, тоді як вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату згідно з п. 3 ч. 1 ст. 67 КК є обставиною, що обтяжує покарання.