Печать
PDF

Розділ Х Суб’єктивна сторона злочину - § 2. Поняття та значення вини

Posted in Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

§ 2. Поняття та значення вини

1.  У ст. 62 Конституції України закріплено важливий принцип, від­повідно до якого кримінальна відповідальність настає тільки тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину. Це конституційне по­ложення втілено в КК. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК). Законодавче встановлення цього положен­ня є важливою гарантією додержання законності в діяльності право­охоронних органів і суду. Положення ст. 2 КК знайшли своє подальше закріплення в ст. 23 КК, де вперше в нашому законодавстві наведено загальне визначення поняття вини, і в статтях 24 та 25 КК, що визна­чають поняття умислу та необережності і називають їх види. Ознаки суб’єктивної сторони докладніше конкретизуються в нормах Особли­вої частини КК. Це свідчить про неприпустимість у нашому праві об’ єктивного ставлення за вину, тобто відповідальності особи за вчи­нене суспільно небезпечне діяння і його наслідки без встановлення вини. Отже, чинне законодавство України закріплює форми вини і вка­зує на те, що їх конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспіль­но небезпечного діяння. Таким чином, вина — це не тільки обов’язкова ознака суб’єктивної сторони, а й передумова кримінальної відповідаль­ності і покарання.

2. Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права і закріплено в КК 2001 р. Згідно зі ст. 23 КК вина — це психічне став­лення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Ко­дексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого складу зло­чину нерозривно пов’язана з його об’єктивними ознаками, її зміст відо­бражають об’єктивні ознаки злочину, що характеризують його об’єкт, предмет та об’ єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, віді­рваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення.

Зміст вини — перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити та проаналізувати її інші елементи. Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина — категорія соціаль­на. Ця властивість вини проявляється у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих ін­тересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охоро­няються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспіль­но небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом.

Важливе значення в понятті вини мають і такі її елементи, як фор­ма та ступінь вини. Форми вини — це зазначені в кримінальному за­коні поєднання певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспіль­но небезпечне діяння. У поєднанні таких ознак і відображається пси­хічне ставлення особи до діяння та його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24 КК) та необе­режність (ст. 25 КК). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел та необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необережність існує у вигляді злочинної самовпевненості та злочинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня.

Ступінь вини — завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія, яка багато в чому визначає тяжкість учиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, оскільки реалізація кримінальної відповідальності і призна­чення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом учинено злочин, який вид умислу мав місце — заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необе­режності допустила особа і в чому це проявилося.

Отже, вина особи — це не тільки обов’язкова суб’єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як такого. Відо­мо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середови­щем, його об’єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль відіграють її свідомість та воля. Саме вони — основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкрет­ному випадку.

3.  При встановленні вини та її змісту в кожному конкретному ви­падку слід виходити з її об’єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доведенню на досудовому слідстві і в судовому роз­гляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування у кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об’ єктивної дійсності, що іс­нують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Встановлення вини, її форми та виду — необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Вищі судові інстан­ції неодноразово звертали увагу судів на необхідність ретельного до­слідження доказів, що мають значення для з’ ясування вини, її форми, виду та змісту. Наприклад, у п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров’я людини» детально роз’яснено, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, питання про умисел, його вид та спрямованість необхідно вирішувати виходя­чи із сукупності всіх обставин учиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємостосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідку свого діяння: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а при умисному тяжко­му тілесному ушкодженні, що спричинило смерть потерпілого, став­лення винного до її настання є необережним. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб’єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб’єктивну сторону, а отже, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми та види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.