12. Договори про управління майновими правами авторів

1, Закон про авторське право передбачає можливість утворення спеціальних організацій для управління майновими правами авторів на колективній основі. Доцільність такої форми управління майновими правами авторів не викликає жодного сумніву. Такі організації діють на основі І в межах повноважень, добровільно переданих їм авторами та іншими особами, які мають авторське право або суміжні права.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та іншими особами, які мають авторське право і суміжні права, безпосередньо на основі письмових договорів.

Отже, об'єктом зазначених договорів є майнові права авторів та їх правонаступників. Це можуть бути майнові права у своїй повній сукупності або окремі майнові права.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори.

Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

2. Сторонами у цих договорах є, з одного боку, автори та їх правонаступники, з другого — організації, що їх створюють для управління майновими правами авторів та їх правонаступників на колективній основі. Зазначені організації не мають права займатися комерційною діяльністю. На них не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

Зміст договорів про управління майновими правами авторів та їх правонаступників. На основі одержаних повноважень організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають певні права та обов'язки. Передусім вони надають ліцензії користувачам творів та об'єктів суміжних прав. Усі спірні питання, що виникають між авторами, їх правонаступниками та користувачами розглядають зазначені організації, що видали такі ліцензії.

3. Зміст повноважень, які передаються авторами та їх правонаступниками організаціям, що управляють їх майновими правами, визначаються договорами. Особи, які здійснюють використання творів, зобов'язані надавати:

1)   точну інформацію про перелік І програми публічного використання творів, виконання, фонограм, програм мовлення;

2)   звіти про одержані прибутки, належним чином завірені.

Таку інформацію користувачі творів зобов'язані надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право І суміжні права, їх представникам, а також організаціям, що управляють майновими правами на колективній основі.

Користувачі зобов'язані виплачувати авторові або його представникам винагороду в обумовлений договором строк та у визначеному розмірі.

Організації, що управляють майновими правами на колективній основі, мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, шо надійшла їм від користувачів. Після 3 років з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права.

13. Види ліцензій на об'єкти промислової власності

1. Обсяг прав, що передаються за ліцензійним договором, зумовлюється вибором сторонами виду ліцензії. Розрізняють патентні та безпатентні ліцензії. Патентними визнаються ліцензії, об'єкти яких захищені охоронними документами. Безпатентними є ті ліцензії,об'єкти яких не мають патентної охорони, зокрема ноу-хау.

2. Крім того, у галузі промислової власності існують два основні види ліцензій — проста (невиключна), одинична (виключна). Законодавство багатьох країн передбачає ще й інші ліцензії — примусову, дозвільну та деякі інші.

Виключна (одинична) ліцензія дає ліцензІатові гарантії в тому, що він не матиме конкурентів у виробництві ліцензованої продукції. Така ліцензія залишає ліцензіарові лише формальне право.

Проте не варто тлумачити виключну ліцензію так однозначно. Виключна ліцензія може бути також обмежена або певною територією, або часом, або кількістю виробленої продукції. Але ці обмеження мають бути зафіксовані у ліцензійному договорі.

Особливістю простої (невиключної) ліцензії є її зобов'язальний характер. За цією ліцензією ліцензіар залишає за собою право виробляти і реалізовувати продукцію, а також надавати не виключнІ ліцензії третім особам.

3. Об'єктивними істотними умовами ліцензійного договору визнаються ті, які є такими за законом або необхідні для договорів даного виду.

Суб'єктивні істотні умови ліцензійного договору — це ті, які на вимогу будь-якої сторони мають бути узгоджені між сторонами.

Якщо з будь-якої такої умови не досягнуто згоди, договір не набирає чинності.

До об'єктивних Істотних умов належать: сторони у договорі; предмет договору; вид ліцензії; вартість ліцензії, винагорода; строк чинності договору; реєстрація ліцензійного договору в Установі.

Суб'єктивними істотними умовами є: вступна частина договору (преамбула); територія чинності договору; технічна сфера застосування; субліцензії; креслення та Інша технічна документація; якість продукції, виробленої за ліцензією; технічна допомога у навчанні фахівців; удосконалення; платежі за технічну документацію; момент виникнення права на ліцензію; платежі і розрахунки; податки і збори; облік і звітність; охорона патентних прав; таємність; гарантії виконання; правовий захист, розгляд спорів; розірвання договору у зв'язку з неможливістю виконання; завершення зобов'язальних відносин.

4. Ліцензіар — це будь-яка юридична чи фізична особа, що має право власності і передає будь-якій Іншій фізичній чи юридичній особі право на використання одного чи кількох зазначених об'єктів у певних межах. Мета ліцензіара — видати ліцензію на найвигідніших для себе умовах, а отже, знайти вигідного покупця. Це досить складний процес. Щоб знайти такого покупця, ліцензіар заздалегідь має підготувати ті пропозиції, які він може запропонувати покупцеві ліцензії. Вони й становлять обов'язки ліцензіара. Стороною у ліцензійному договорі може бути будь-яка особа незалежно від громадянства та Інших обставин.

Основний обов'язок ліцензіара полягає у передачі ліцензІатові реально існуючого об'єкта промислової власності І за можливістю гарантування його безперешкодного використання в обумовлених межах. Тому в договорі має бути також визначений предмет — що передається і на яких умовах; може бути передбачений обов'язок ліцензіара разом із предметом договору передати також і всю необхідну технічну документацію і можливо право на її розмноження ліцензіатом. Ліцензіар має визначити територію, у межах якої діятиме ліцензія. Важливою умовою договору є строк його чинності та інші строки, що визначають сторони. Це можуть бути строки морального старіння предмета ліцензії, строк повного освоєння ліцензії та ін. Важливо також передбачити правові наслідки впливу визначених строків,

Ліцензіар зобов'язаний не просто передати ліцензІатові предмет ліцензії, а й забезпечити необхідні умови для найефективнішого використання ліцензії. До цього обов'язку ліцензіара належить передача всієї інформації, необхідної для виробництва продукції за ліцензією, а також надання потрібної технічної допомоги.

Для правової оцінки таких побічних зобов'язань слід у кожному конкретному випадку визначити, чи є ці об'єкти і послуги Невід'ємними від предмета ліцензії, чи вони є об'єктом окремого самостійного зобов'язання, на який правовий режим ліцензійного Договору не поширюється. У такому разі має бути укладений окремий договір.

У будь-якому ліцензійному договорі визначається коло прав ліцензіара, які кореспондують відповідним обов'язкам ліцензіата.

Передусім ліцензіар має право вимагати від ліцензіата використання предмета ліцензії в обумовлених межах; не розголошувати змісту предмета ліцензії; не передавати предмет третім особам, якщо це не передбачено договором. Ліцензіар має право на інформацію про межі й обсяг використання предмета ліцензії та одержані ліцензіатом прибутки, а також право контролю облікової і звітної документації. Ліцензіар має також право на інформацію про наступні вдосконалення ліцензіатом предмета ліцензії та їх безоплатне використання.

Основним правом, заради якого, власне, й укладається ліцензійний договір, є право на винагороду та інші виплати за використання предмета ліцензії. Порядок обчислення, розмір та строки виплат встановлюються умовами ліцензійного договору.

Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг і зміст визначаються принаймні двома основними факторами — обсягом і змістом прав та обов'язків ліцензіара, передбачених договором і видом ліцензії.

5. Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг та зміст зумовлюють обсяг і зміст прав та обов'язків ліцензіара, адже не може ліцензіар передати більше прав, ніж має сам. Варто підкреслити, що права та обов'язки розподіляються між сторонами нерівномірно.

До основних прав ліцензіата слід віднести його право на використання об'єкта промислової власності у своїх інтересах і в межах, обумовлених ліцензійним договором. Ліцензіат має право вимагати від ліцензіара забезпечити використання цього права як з технічного, так і практичного боку. Якщо ліцензійним договором буде передбачено, то ліцензіат може мати право на негайну і безоплатну передачу йому ліцензіаром усіх наступних удосконалень предмета ліцензії. Може бути обумовлено і право ліцензіата на першочергове одержання зазначених удосконалень.

6. Коло обов'язків ліцензіата досить широке. Основний обов'язок — виплата ліцензійної винагороди. Складною є проблема економічного аспекту визначення розміру винагороди.

Розмір винагороди за використання винаходів, як правило, зумовлюється двома факторами — обсягом виробництва й обороту продажу ліцензованої продукції, а також обсягом прав, переданих за ліцензією.

Однією з умов ліцензійного договору може бути обмеження у використанні патентних прав. До таких обмежень ліцензіар вдається з метою уникнути конкуренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску предмета ліцензії або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використовуватиметься для певних цілей (наприклад для виробництва ліків лише для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території. Територіальні обмеження мають місце тоді, коли ліцензіар за межами території дії договору сам бажає реалізувати предмет ліцензії. Проте якщо у договорі територію не визначено, то слід виходити з того, що чинність патенту і ліцензії за територією збігаються.

7. У договірній практиці ліцензійні угоди укладаються як щодо користування винаходом, на який зроблено заявку на отримання патенту або вже отримано патент, так і на незапатентовані технічні рішення і таємниці виробництва (ноу-хау). Тому ліцензійні договори умовно можна поділити на три групи: а) патентний ліцензійний договір; б) безпатентний ліцензійний договір; в) комплексний ліцензійний договір, який поєднує у собі елементи першої і другої груп договорів.

Предметом договору першої групи є надання комплексу виключних правомочностей на: використання винаходу; виготовлення на його основі продукту; виробництво; продаж виготовленого продукту. Обов'язковою умовою цього виду договору є наявність у ліцензіара охоронного документа — патенту або іншого документа, в тому числі тимчасового охоронного свідоцтва, виданого Установою на підставі заявки на отримання патенту.

Різновидом патентного договору на виготовлення є ліцензія на розробку. За таким договором ліцензіар надає ліцензіатові право розробляти далі самостійно об'єкт винаходу. Це відбувається, як правило, у тому разі, коли ліцензіар не має змоги довести свою розробку до промислового освоєння.

Другу групу ліцензійних договорів становлять безпатентні ліцензійні угоди, які поділяються на два види: договори на винаходи, на які ще не подано патентні заявки або на які патентні заявки подано, але патент ще не видано або які зберігаються як конфіденційна інформація.

У разі укладення ліцензійних договорів щодо винаходів, на які заявки ще не подано або подано, але патент ще не видано, рекомендується чітко визначити права та обов'язки сторін.

На практиці ми зустрічаємось з досить широким колом ліцензійних договорів. Кількісний склад таких договорів зумовлюється широким спектром об'єктів інтелектуальної власності. Крім розглянутих договорів можна назвати ще й такі:

1)  ліцензійний договір про використання промислового зразка;

2)  ліцензійний договір на знак для товарів і послуг;

3)  ліцензійний договір про використання компонування інтегральної мікросхеми та ін.

Всі ці договори мають свій окремий предмет, але об'єднує їх єдиний ліцензійний характер даних правовідносин.

8. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності та інші договори про розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. Така реєстрація можлива на вимогу ліцензіара або ліцензіата. Відсутність державної реєстрації не впливає на чинність прав, наданих за ліцензією або іншим договором, та інших прав на відповідний об'єкт права інтелектуальної власності.