3. Договір про депонування рукопису

1. Тривалість видання твору досить часто зумовлює передчасне старіння інформації, яка становить його зміст. Це стосується   переважно наукових творів. Крім того, висока вартість видання такого твору, необхідність донести наукову чи науково-технічну інформацію якнайшвидше до заінтересованих осіб зумовили необхідність пошуків іншого, відмінного від видання, способу донесення інформації до широкого кола читачів. Такий спосіб був знайдений у формі депонування рукопису твору без його видання. Належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає. Така форма інформації дістала назву "депонування", з'явився новий вид авторського договору, який поки що грунтовно не досліджено. Немає і нормативного акта, який би регулював відносини депонування.

2. Об'єктом договору є реферати статей, огляди, монографії,збірки наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, симпозіумів  тощо  вузькоспеціалізованого  характеру,   які  буває  недоцільно видавати звичайним друкарським способом. Особливості зазначених об'єктів полягають у їх рукописній формі і вузько-спеціалізованому характері.

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних, республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи і дисертації об'єктом договору про депонування бути не можуть.

3.  Суб'єктами цього договору виступають організації усіх форм власності. З одного боку, це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, вищі навчальні заклади, редколегії або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів та інші організації, з другого — Державна науково-технічна бібліотека України, група депонування.

4.  Обов'язки підготувати рукопис до депонування відповідно до встановлених вимог покладаються на самого автора або організацію, що подає рукопис. Передусім має бути прийнято рішення про депонування рукопису. Таке рішення мають право приймати вчені,науково-технічні (технічні), редакційно-видавничі ради наукових,науково-дослідних, проектно-конструкторських організацій, вищих навчальних закладів; редакційні колегії або редакційні ради наукових, науково-технічних журналів. Рішення зазначених органів має затвердити керівник організації. До рукопису додається реферат. Направлення рукопису на депонування здійснюється тільки за згодою автора. Організація, яка направляє рукопис на депонування,відповідає за його зміст.

Таким чином, з договору про депонування рукопису випливає право організації на передачу рукопису на депонування, а для органу інформації — обов'язок прийняти підготовлений відповідно До встановлених вимог рукопис на депонування.

Проте орган інформації може відмовитися прийняти рукопис на Депонування, якщо рукопис оформлено неналежним чином. ,   Факт прийняття рукопису на депонування і опублікування ретрату засвідчується довідкою про депонування. Факт депонування Рукопису прирівнюється до опублікування друкованих робіт.

Таким чином, автор рукопису після його депонування набуває авторських прав щодо опублікованої праці, але не має права на винагороду.

Інформація про депонування рукопису поширюється шляхом публікації рефератів (або бібліографічних описів) цих рукописів у відповідних реферативних журналах та бібліографічних покажчиках

4. Постановочний договір

1. Зміст літературного твору може бути обнародуваний (випущений у світ) шляхом його публічного виконання на сцені спеціальних видовищних організацій. У такий спосіб найчастіше у світ випускають музичні, драматичні, естрадно-циркові та інші твори.

Раніше за чинним законодавством предметом сценічного договору міг бути лише неопублІкований твір. Опублікований твір використовувався без договору з автором. Нині Закон про авторське право такої можливості видовищній організації не надає — твір незалежно від того, опублікований він чи ні, видовищна організація може використати лише за договором з автором.

2. Постановочний договір — це консенсуальний правочин, на підставі якого автор передає або зобов'язується створити І передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний,   хореографічний   або   пантомімний   твір,   а   органІзація-постановник  зобов'язується  здійснити   в  обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та виплатити авторові обумовлену договором винагороду.

Об'єкти постановочного договору — драматичні, музичні, музично-сценічні, хореографічні та пантомімні твори як створені на момент укладення договору, так і ще не створені.

3. Суб'єкти постановочного договору — автор-творень сценічного твору і відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами (автор лібрето опери і композитор), суб'єктами постановочного договору є автори усіх складових частин твору.

За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений договором твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій організацією.

Видовищна організація зобов'язана здійснити публічне виконання твору протягом строку, обумовленого договором.

Видовищна організація зобов'язана виплатити авторові твору винагороду за його використання. Розмір винагороди визначається угодою сторін. Проте практика виробила певний порядок виплати винагороди за виконання твору шляхом публічного виконання. Винагорода, що виплачується авторові, складається з двох частин: одноразової винагороди і відрахувань від по-спектакльних зборів. Сума одноразової винагороди визначається угодою сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору. Поспектакльна винагорода обчислюється у розмірі, що встановлюється нормативними актами. Авторська винагорода за публічне виконання твору нараховується, як правило, незалежно від того, платним чи безплатним є вхід для глядачів чи слухачів. Наприклад, за музику, що її виконують оркестри на танцювальних майданчиках, у будинках культури, палацах культури, авторська винагорода нараховується в усіх випадках. Тому названі видовищні підприємства зобов'язані чітко зазначати, якого автора музика виконувалася.

4. Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми, включаючи аванс, у таких випадках:

1) автор не подав твір у встановлений строк зі своєї вини чи в строк, встановлений для внесення виправлень і доопрацювання;

2) при невідповідності твору затвердженій І погодженій з автором заявці;

3)   при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо вимога про їх внесення не виходить за межі заявки і договору;

4)   при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.

Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не має наслідком стягнення авансу.

5. Сценарний договір

1.  Це — договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений сторонами строк,а студія зобов'язується сплатити авторові обумовлену договором винагороду.

2.  Сценарний договір може бути реальним або консенсуальним. Коли йдеться про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір.  Сценарний договір  — договір двосторонній і оплатний.

Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організацІя-постановник і яка додається до сценарного договору. За загальним правилом у творчій заявці викладено основну ідею твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути дано опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-, теле- чи радіодраматичний твір.

Слід мати на увазі, що творцем аудіовізуального твору є не лише автор літературного сценарію. Автори музичних творів, використаних у творі, режисери, художники-постановники, оператори тощо — всі вони є творцями аудіовізуального твору. Але зараз йдеться про договір на створення лише літературного сценарію, який має бути ідей но-художньою основою аудіовізуального твору.

3.   Сторонами  у договорі  завжди  є  автор  (сценарист)  і  організація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. У роботі над  сценарієм   можуть  брати   участь   кілька   авторів   —   автори Діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора.

Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, що здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій.

4.  Укладення сценарного договору породжує для сторін певні права та обов'язки, в основному такі, як І в будь-якому іншому авторському договорі. Проте у сценарному договорі є свої особливості, які зумовили характер прав та обов'язків. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе обов'язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен додержуватися. За загальним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей самий літературний сценарій іншим організаціям для використання.

Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду дійде висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'язаний це зробити в обумовлений строк.

На автора літературного сценарію за договором може бути покладено обов'язок брати участь у роботі з реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань тлумачення сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо).

У свою чергу, організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація повинна зазначати прізвище автора в усіх випадках використання твору — літературного сценарію.

5.  За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:

1)  літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у строки, визначені для доопрацювання сценарію;

2)  поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору;

3)  автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і доробки, запропоновані організацією користувачам відповідно до договору і творчої заявки;

4)  автор літературного сценарію без письмової згоди організації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей самий літературний сценарій для використання третій особі;

5) без письмової згоди організації — замовника літературного сценарію автор залучав до Його написання третіх осіб;

6)  суд визнав недобросовісність автора при написанні замовленого йому літературного сценарію.

6. Договір художнього замовлення

1. Це — угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу оплатити її вартість. Це договір консенсуальний, двосторонній та оплатний.

Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і замовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити твір образотворчого мистецтва саме на замовлення. Як правило, ініціатива укладення цього договору виходить не від автора, а від замовника, бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору. Мета створення твору образотворчого мистецтва може бути різна, сфера його застосування досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури, фотографії тощо, призначені для оздоблення житла, парків тощо, для увічнення пам'яті державних чи громадських діячів або близьких родичів тощо.

Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

2. Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому, що замовником може бути будь-яка особа — фізична, юридична, іноземний громадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому не має особливого значення, чиє організація-замовник юридичною особою. Замовником може виступати й організація, яка прав юридичної особи не має, вона сама є складовою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те, що замовник не зобов'язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це зробити, а може й не робити — це його право.

3. Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні,  так і  юридичні  особи.  Про замовника  йшлося  вище. Контрагентом у цьому договорі виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором — громадянин України, іноземець чи особа без громадянства. Не має значення і вік автора, ним може бути і неповнолітній.

Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об'єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Поняття "твір образотворчого мистецтва" охоплює Досить широке коло художніх творів. Це живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-ужиткового мистецтва, монументально-декоративного оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії.