4. Перевезення вантажів, пасажирів та пошти у межах держав учасниць СНД підпадають під особливий режим правового регулювання.

У рамках СНД Україна є стороною Угоди про використання повітряного простору; Угоди про координацію міждержавних відносин у галузі поштового та електричного зв'язку; Угоди про порядок транзиту; Угоди про застосування положень Угоди про міжнародне вантажне сполучення по строках доставки вантажів при перевезенні у міждержавному сполученні; Угоди про принципи формування спільного транспортного простору І взаємодії держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики; Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу; Угоди про маси та габарити транспортних засобів, що здійснюють міждержавні перевезення автомобільними дорогами держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав тощо.

5. Законодавець не ставив перед собою завдання детально регламентувати перевезення на рівні ЦК. Саме тому не встановлено, наприклад, строки (нормативи) перевезення пасажира та багажу, доставки довіреного вантажу та пошти до пункту призначення. Це питання регулюється положеннями транспортних кодексів (статутів), іншими, виданими відповідно до них нормативно-правовими актами, вимоги яких різняться між собою залежно від виду транспорту та об'єкта договору перевезення.

Транспортні кодекси (статути) зазвичай містять загальну норму про необхідність дотримання установлених строків доставки (ст.ст.69, 118 Статуту автомобільного транспорту, ст.94 ПК, ст.89 Статуту внутрішнього водного транспорту), порядок обчислення яких міститься у розроблених на їх підставі для кожного виду транспорту правилах.

З іншого боку встановлено, шо при перевезенні вантажів, строк доставки яких не передбачено, слід керуватися загальноприйнятими термінами доставки, беручи до уваги всі обставини перевезення. Такий підхід, зокрема, міститься в ст.160 КТМ.

Строк доставки є виконаним, якщо вантажобагаж прибув на станцію призначення до закінчення строку доставки, І одержувач був своєчасно повідомлений. Якщо вантажобагаж доставляється на адресу отримувача залізницею, то термін доставки вважається дотриманим тоді, коли вантаж доставлено до закінчення терміну доставки, відповідно до п.5.7.4 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

6. Пасажирські перевезення всіма видами транспорту здійснюються за встановленим перевізником та відповідним чином затвердженим розкладом. Наприклад, міські, приміські маршрути та розклади руху автобусів затверджують, а внутрішньо обласні — погоджують відповідні місцеві державні адміністрації або органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень, міжобласні маршрути та розклади руху затверджує, а міжнародні маршрути та розклади руху погоджує Мінтранс згідно зі ст.16 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту. На маршрут оформляється паспорт, який містить відомості про його схему, розклад руху, акт виміру довжини маршруту, акт пробного рейсу, таблицю вартості проїзду, матеріали вивчення пасажиропотоків, таблицю змін на маршруті. Схема маршруту та розклад руху погоджуються з відповідними органами Державтоінспекції. Форма паспорта маршруту затверджується Мінтрансом.

За наявності поважних причин чи виробничої необхідності перевізник має право вносити зміни в розклад перевезень та строки відправлення та прибуття. Зокрема, на залізничному транспорті начальник станції відправлення поїзда та адміністрація пункту продажу проїзних документів зобов'язані завчасно, але не пізніше моменту оформлення проїзду, поінформувати пасажирів про всі заплановані зміни в розкладі руху пасажирських поїздів. У разі, якщо ці зміни оголошені після придбання пасажирами проїзних документів, начальник станції відправлення поїзда та начальники проміжних станцій зобов'язані поінформувати пасажирів про зміни в розкладі руху перед посадкою пасажирів у вагон.

У ч.2 ст.919 ЦК встановлено загальну норму стосовно 30-денного строку видачі вантажу, якщо більш тривалий строк не встановлений договором чи транспортними кодексами (статутами), після закінчення якого вантаж (вантажобагаж), не виданий його одержувачеві, вважається втраченим, а відправник має право на відшкодування його вартості та повернення сплачених ним провізних та інших платежів (ст.924 ЦК).

Слід зазначити, що передбачені транспортними кодексами (статутами), іншими, виданими відповідно до них, нормативно-правовими актами, строки менші, ніж встановлені ч.2 ст.919 ЦК, мають бути переглянуті. Це, зокрема, стосується п.5.8.6 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, за якими вантажобагаж вважається втраченим, якщо він не прибув на залізничну станцію призначення по закінченні 20 діб після закінчення терміну доставки; ст.140 Статуту автомобільного транспорту при здійсненні міських та приміських автоперевезень встановлено, відповідно, 10-денний строк тощо.

Положення ч.2 ст.919 ЦК не поширюється на випадки втрати перевізником багажу пасажира. В даному випадку згідно з абз.2 п.4.6.5 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України багаж вважається втраченим, якщо він не прибув на залізничну станцію призначення через 10 діб після закінчення терміну доставки. Аналогічний строк встановлено щодо здійснення автомобільних перевезень ст.140 Статуту автомобільного транспорту. Для повітряних перевезень цей строк становить 21 день з дня, наступного після того, коли багаж мав прибути відповідно до абз.4 п.16.1.3 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів тощо.

Абзац 2 ч.2 ст.919 ЦК містить загальне правило, відповідно до якого одержувач може прийняти знайдений вантаж (вантажобагаж), що був оголошений втраченим, та повернути отриману від перевізника суму компенсації, за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором чи транспортними кодексами (статутами).

Це загальне положення деталізується відповідними правилами транспортних кодексів (статутів) та інших нормативно-правових актів, за якими обов'язком перевізника у випадку, якщо багаж, визнаний втраченим, буде знайдено протягом 12 місяців з дати, коли він мав прибути до місця призначення, повідомити про це одержувача, якшо його місце знаходження відоме чи може бути встановлено.

При прямому змішаному сполученні (ст.913 ЦК) вантаж вважається втраченим після закінчення 4 місяців з дня його прийняття до перевезення (ст.140 Статуту автомобільного транспорту).

7. У договорах перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти провізна плата відповідно до ст.916 ЦК є ціною договору. Це, зокрема, відповідає загальному підходу про ціну договору (ст.632 ЦК), яка має бути зазначена у гривнях або Іноземній валюті з дотриманням вимог ст.533 ЦК.

Незважаючи на проголошену свободу визначення провізної плати за домовленістю сторін, особливо на транспорті загального користування, провізна плата сплачується відповідно до затверджених тарифів. Такими є, наприклад, Тарифи на проїзд пасажирів І перевезення багажу в автобусах міжміських, міжобласних маршрутів; Тарифи на перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу залізничним транспортом у внутрішньодержавному сполученні; Тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом; Ставки плати за користування вагонами і контейнерами залізниць; Тарифи на роботи та послуги, що надаються вантажовласникам морськими портами України.

Слід зазначити, що в першу чергу тарифному регулюванню в Україні підлягають природні монополії у сфері транспортування природного газу та нафти, внутрішні і міжнародні (в межах СНД) перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, надання спеціалізованих послуг транспортними терміналами, портами, аеропортами відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Мінтранс за погодженням з Мінекономіки встановлює: тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги; тарифи на комплекс робіт, пов'язаних з обробленням вантажів у морських і річкових портах (за винятком оброблення каботажних вантажів); збори і плату за послуги, що надаються суднам у морських і річкових портах України; тарифи на перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу залізничним транспортом у міжнародному та внутрішньому сполученні (крім приміських перевезень); тарифи на перевезення пасажирів і багажу автобусами міжміських, міжобласних маршрутів; аеронавігаційні збори за аеронавігаційне обслуговування повітряних суден у повітряному просторі України, аеропортові збори за обслуговування повітряних суден в аеропортах України. Національна комісія регулювання електроенергетики встановлює: тарифи на транспортування трубопроводами територією України природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку, етиленових речовин; за погодженням з Радою Міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями затверджуються тарифи: на перевезення пасажирів і багажу залізничним транспортом у приміському сполученні — управліннями залізниць; на перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом (який працює в звичайному режимі руху) у міжміському, внутрішньо обласному і приміському сполученні — територіально-виробничими об'єднаннями автомобільного транспорту. Укрпромзалізтранс встановлює тарифи на перевезення вантажів залізничними під'їзними коліями, вантажно-розвантажувальні роботи та інші послуги, що надаються підприємствами промислового залізничного транспорту.

Оплата наданих послуг, не передбачених тарифами, незалежно від виду транспорту має встановлюватися за погодженням сторін або внутрішніми документами перевізника (див., наприклад, наказ акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" "Про затвердження тарифів та транзитної схеми на проїзд пасажирів і перевезення ручної поклажі швидкісними суднами на транзитних лініях Дніпровського басейну").

Право безоплатного (пільгового) проїзду може бути встановлено безпосередньо перевізником за його рахунок, у міжміському транспорті у межах України для визначених категорій громадян — відповідними законами України за рахунок державного бюджету, а у міському — рішеннями місцевих органів виконавчої влади за рахунок міського бюджету відповідно до ст.28 Закону про місцеве самоврядування.

Розумною провізною платою відповідно до ч.і ст.916 ЦК слід вважати плату, визначену виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору.

8. Традиційне перевезення вантажів спричинило розробку відповідного перевізного документу для кожного виду транспорту. Кожен із цих перевізних документів призначався для передачі інформації, необхідної для перевезення вантажу, а також для задоволення комерційних і фінансових потреб відправників та одержувачів, виступав як розписка за позначений у ньому вантаж і підтвердження укладення договору перевезення, а також при видачі — як товаророзпорядчий документ.

За такого підходу необхідність організації перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти із застосуванням кількох видів транспорту вимагає оформлення низки перевізних документів для кожного виду транспорту окремо. Це стало причиною укладення між перевізниками різних видів транспорту угод про організацію перевезень з використанням одного перевізного документа на всьому шляху слідування вантажу, пасажирів, багажу та пошти.

Автомобільно-залізничні, автомобільно-водні, автомобільно— водно-залізничні, автомобільно-повітряні, водно-залізничні та інші сполучення мінімум двох різних видів транспорту, що здійснюються за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування, отримали назву прямих змішаних (комбінованих) сполучень (ст.913 ЦК).

При прямому змішаному сполученні за загальним правилом відправник має внести провізну плату за весь шлях слідування вантажу перевізнику, який його прийняв, а останній зобов'язаний розрахуватися з Іншими перевізниками, залученими до прямого змішаного перевезення.

Плата за перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні територією України здійснюється: а) у пунктах відправлення — відправником за відстань перевезення відповідним видом транспорту; б) у пунктах призначення — одержувачем за неоплачені перевезення всіма видами транспорту; в) за транзитні перевезення — відправником, одержувачем або експедитором.

Порядок взаємних розрахунків між транспортними організаціями за перевезення вантажів встановлює Мінтранс.

Зокрема, при прямому змішаному авто-водно-залізничному сполученні провізна плата має бути внесена таким чином: при відправці з автотранспортних підприємств та портів — у пункті відправки за весь автомобільний та водний шлях та в пункті призначення за залізничний шлях; при відправці із залізниці — на станції відправлення за весь шлях залізницями та в пункті призначення за весь водний та автомобільний шлях. При цьому збори за перевезення автомобільним транспортом вантажів, що підлягають перевалці з порту на станцію або навпаки, включаються станцією до платежів, належних залізниці, яка відповідно розраховується з іншими учасниками прямого змішаного перевезення.

При здійсненні прямого змішаного вантажного сполучення строки доставки вантажів визначаються за сукупністю строків доставки всіма задіяними у сполученні видами транспорту та обчислюються на підставі чинних для цих видів транспорту правил обчислення строків доставки вантажу.

9. З юридичної точки зору наріжним є питання визначення відповідальності кожного перевізника на ввіреній йому стадії транспортування з урахуванням особливостей, притаманних прямому змішаному перевезенню.

Відповідно до ч.2 ст.913 ЦК умови та порядок організації прямих змішаних перевезень, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів тощо) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів, відповідальність сторін мають визначатися договором, якщо інше не встановлено законодавством України.

На даному етапі прямі змішані перевезення безпосередньо регламентуються розд. V Статуту залізниць України, ст.ст.13, 117, 130, 384 КТМ, розд.VІІ Статуту автомобільного транспорту, розд.VIII Статуту внутрішнього водного транспорту тощо.

Незважаючи на існуючу специфіку прямих змішаних перевезень на залізниці, наприклад, встановлено спеціальний строк у 2 місяці ³ дня приймання вантажу до перевезення, зі сштивом якого відправник або одержувач має право вимагати відшкодування за втрату вантажу (ст.117, п."в" ст.134 Статуту залізниць України), тоді як ^при змішаному залізнично-водному сполученні — 4 місяці (п."в" ^ст.224 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Відповідно до ст.83 Статуту залізниць України, ст, 112 Статуту ^автомобільного транспорту, ст.158 Статуту внутрішнього водного ^транспорту наливні вантажі, ліс, що прямує водними шляхами на плотах, вибухові та сильнодіючі отруйні речовини до перевезення у прямому змішаному сполученні не приймаються.

Відповідно до п.5 ч.і ст.268 ЦК позовна давність не поширюється на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страхо вика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

6. Загальна характеристика договорів перевезення

1. Предметом договору перевезення вантажу, пасажирів, багажу!пошти є послуга, в результаті надання якої відсутній певний матеріальний (тілесний) результат. Корисний ефект такої послуги полягає у переміщенні (транспортуванні) матеріальних об'єктів, пасажирів та їх багажу у просторі. Саме це й зумовило відповідне місце даного договору, як правової підстави перевезення, серед інших договорів у Книзі п'ятій ЦК.

Договір перевезення є одним з видів договору про надання послуг. Саме тому при договірному оформленні перевезення слід керуватися також положеннями гл.63 ЦК, якщо їх застосування не суперечить суті зобов'язання, а також законодавством України про захист прав споживачів. Такий підхід грунтується також на позиції Верховного Суду, висловленій у постанові Пленуму Верховного Суду "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів".

У разі необхідності виконання перевізником функцій експедитора до договору перевезення слід також застосовувати положення гл.65 ЦК про транспортне експедирування.

2.  Незважаючи на існуючі спільні риси, договір перевезення вантажу, договір перевезення пасажира і багажу, а також пошти мають суттєві особливості.  Про це свідчать, зокрема, спеціальні нормист.ст.9О9, 917, 918, 923 ЦК про перевезення вантажів; ст.ст.910, 911,922, 928 ЦК про перевезення пасажира і багажу; положення спеціального законодавства тощо щодо перевезення пошти.

3.  Слід підкреслити, що, виходячи з принципу свободи договору, закріпленому у ст.ст.З, 6, 627 ЦК, значно розширена сфера вільного волевиявлення сторін у договорі перевезення. Це стосується як визначення сторонами умов, видів, строків перевезення,так й відповідальності та розміру відшкодування збитків за порушення договору.

Водночас встановлено й межі дії свободи договору стосовно сфери перевезення вантажу, пасажирів і багажу та пошти. Саме тому в абз.2 ч.2 ст.908 ЦК закріплено норму, згідно з якою умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін шодо цих перевезень визначаються за погодженням сторін, якщо ЦК, транспортними кодексами (статутами), іншими законодавчими актами чи правилами, ш° видаються згідно з ними, не встановлено Інше.

4. За відсутності погодження між сторонами про право, яке має бути застосовано до договору перевезення, застосовується право тієї держави, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є перевізником (п.П ст.З Закону  про зовнішньоекономічну діяльність, ст.14 КТМ).

7. Характерні ознаки договору перевезення вантажу

1.  У визначенні договору перевезення вантажу ЦК збережено прийнятий у законодавстві України (ст.358 ЦК 1963 p.) підхід. Договір перевезення вантажу є казуальним, реальним, взаємним, терміновим. Для його укладення не достатньо досягнення згоди з усіх істотних умов, а також тих, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК), а й необхідна передача зазначеного у договорі вантажу перевізникові та, відповідно,прийняття останнім вантажу для перевезення. Однак, наприклад,відповідно до положень розд. ІІІ Статуту автомобільного транспорту договір перевезення вантажу автомобільним транспортом належить до консенсуальних договорів (оскільки вважається укладеним з моменту його підписання сторонами).

2.  Сторонами договору перевезення вантажу є перевізник та відправник. Стаття 909 ЦК не містить будь-яких обмежень стосовно учасників договору: відправником може бути як юридична, так і фізична особа.

Що стосується перевізника, то слід мати на увазі, що з метою державного регулювання ринку транспортних послуг та захисту прав споживачів згідно із Законом про ліцензування певних видів господарської діяльності встановлено, що діяльність з надання транспортних послуг підлягає ліцензуванню, а відповідно до положень Закону про страхування — також й обов'язковому страхуванню.

Перевізником може були лише юридична або зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа, яка має відповідну ліцензію; в окремих випадках, згідно зі ст. 13 Закону про трубопровідний транспорт — сертифікат, а для авіаперевізників — сертифікат експлуатанта згідно з Правилами сертифікації експлуа-тантів. Договір перевезення вантажу з перевізником, у якого відсутня відповідна ліцензія, може бути визнано судом недійсним на підставі ст.227 ЦК.

3.  Перевізник має право перекласти виконання договору перевезення вантажу на іншого перевізника, якщо інше не передбачено договором або транспортними кодексами (статутами), залишаючись при цьому відповідальним перед відправником за порушення договору (ст.902 ЦК).

Права та обов'язки за договором перевезення вантажу можуть виникати не тільки у перевізника та відправника, а Й у третьої особи — вантажоодержувача. При цьому остання не є стороною договору перевезення вантажу, якщо відправник та одержувач вантажу не одна і та ж особа. Не будучи стороною договору перевезення вантажу, вантажоодержувач набуває певних прав та обов'язків відповідно до положень транспортних кодексів (статутів), а також раніше укладених з відправником договорів купівлі-продажу, поставки, міни, зберігання тощо, а саме: прийняти та вивезти вантаж, в окремих випадках внести провізні та інші збори тощо.

4.  Договір перевезення вантажу є відплатним. Відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу обумовлену договором плату в належному розмірі, порядку та строк, крім випадків, коли ціна (тарифи, розцінки тощо), строк та порядок сплати не встановлено уповноваженими державними органами (ст.916 ЦК). Відсутність згоди сторін щодо ціни або механізму для її встановлення у договорі не звільняє відправника від обов'язку оплатити надання послуги з перевезення вантажу. Тягар доведення обставин, якими слід керуватися для визначення ціни, лежить на перевізникові.

Презумпція відплатності договору перевезення вантажу в силу загальної норми ст.903 ЦК про плату за договором про надання послуг зобов'язує відправника оплатити надані послуги із перевезення. У разі укладення договору безоплатного перевезення вантажу, відповідно до загальної' норми ст.904 ЦК відправник має відшкодувати всі фактичні витрати, понесені перевізником для виконання договору. В свою чергу, при укладенні договору про безоплатне перевезення вантажу перевізник має належним чином поінформувати відправника про витрати, необхідні для виконання ним договору. Тягар доведення відповідності понесених витрат необхідним для виконання договору лежить на перевізникові.

5. Частиною 2 ст.909 ЦК встановлено обов'язкову письмову форму договору перевезення вантажу. Однак недодержання сторонами письмової форми даного договору відповідно до транспортних кодексів (статутів) автоматично не має наслідком його недійсність.

У цьому разі згідно з вимогами ст.218 ЦК про правові наслідки недодержання письмової форми правочину заперечення однією зі сторін факту укладення договору або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису тощо, але рішення суду не може ґрунтуватися на показаннях свідків. Крім того, якщо одна зі сторін вчинила дію, а інша підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий договір перевезення вантажу у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

6. Залежно від виду транспорту перевезення вантажу оформлюється різними документами.

При перевезенні вантажу автомобільним транспортом відповідно до ст.47 Статуту автомобільного транспорту відправник має передати перевізникові товарно-транспортну накладну (для вантажів товарного характеру) або акт заміру (для вантажів нетоварного характеру, за якими не ведеться складський облік). Облік наданих послуг та розрахунки проводяться виключно на підставі путьових листів.

При перевезенні вантажу залізничним транспортом відповідно до ст.23 Статуту залізниць України відправник повинен надати перевізникові  на станції завантаження на  кожне  відправлення вантажу заповнену накладну. Вантаж є прийнятим після скріплення календарним штемпелем накладної та вантажної квитанції на станції відправлення, що передається відправникові. Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є облікова картка, яку ведуть працівники станції та підписують начальник станції та вантажовідправник після закінчення кожної доби. Облікову картку ведуть в одному екземплярі з кожного вантажу номенклатури (ст.29 Статуту залізниць України). 562

Документами, що підтверджують перевезення вантажу морським транспортом, згідно зі ст.134 КТМ, є рейсовий чартер та коносамент або інший документ, що підтверджує прийняття перевізником вантажу.

При перевезенні вантажу річковим транспортом відповідно до ст.67 Статуту внутрішнього водного транспорту відправник має передати разом з вантажем підписану накладну. На підставі цього оформлюється путьова відомість, що разом з накладною супроводжує вантаж. Прийняття вантажу засвідчується календарним штемпелем на накладній, вантажній квитанції та путьовій відомості.

Підтвердженням укладення договору повітряного перевезення багажу є багажна квитанція (ст.60 ПК).

7. МІнтрансом розроблена низка типових договорів перевезення вантажу різними видами транспорту. Зокрема, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні пропонуються типовий, а також разовий договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом. Правила перевезення пошти повітряними суднами містять Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами на міжнародних лініях та Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами в межах України. Правилами перевезення пошти автомобільним транспортом запропоновано Примірний договір на перевезення пошти автомобільним транспортом. Управлінням транспорту Київської мІськдержадміністрації затверджений Типовий договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом тощо.

Оспорювання у судовому порядку відомостей, що містяться у документі, який підтверджує укладення договору про перевезення вантажу, можливе за умови надання належних, як правило письмових, доказів.

8. Зважаючи на ключове значення транспортної галузі для економіки України, запорукою розвитку якої є існування стабільного транспортного сполучення, кооперації, в тому числі і міжнародної, між виробниками у конкурентній боротьбі за задоволення попиту на товари та послуги, законодавець у ст.914 ЦК наголошує на необхідності довгострокового договірного оформлення цих зв'язків шляхом укладення відповідних договорів перевезення.

В умовах адміністративно-командної системи в СРСР це питання вирішувалося шляхом затвердження Плану розвитку економіки на певний період, у рамках якого існував й відповідний План, зокрема, вантажних перевезень та, крім контролюючих адміністративних органів, кримінальної та адміністративної відповідальності, була встановлена цивільно-правова відповідальність за його невиконання. Прикладом є ст.359 ЦК 1963 р. та відповідні положення транспортних кодексів (статутів), наприклад, розд.ГУ Статуту внутрішнього водного транспорту, розд.ІІІ Статуту автомобільного транспорту, розд.ІІІ Статуту залізниць України тощо.

На сучасному етапі відправники та перевізники відповідно дост.ст.З, 6, 627 ЦК мають право у законодавчо встановлених межах,за взаємною згодою, вступати у відповідні договірні відносини,зокрема перевезення, як строкового (разового), так і довгострокового характеру.

Якщо перевезення мають регулярний, системний характер, та сторони бажають укласти довгостроковий договір перевезення вантажу відповідно до 4.2 ст.914 ЦК, вони мають також дійти згоди та встановити обсяг перевезень, строки, умови надання транспортних засобів та передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, які є істотними умовами для довгострокового договору перевезення.

При організації таких перевезень для окремих видів транспорту розроблено типові договори, наприклад, додатком 1 до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом України пропонується Примірний договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом у місцевому та міжміському сполученні, а додатком 2 — зразок оформлення Плану перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Незважаючи на те, що у ч.2 ст.914 ЦК йдеться лише про укладення довгострокового договору перевезення вантажу, аналогічні зобов'язання можуть бути прийняті перевізником й щодо організації перевезень пасажирів, багажу та пошти відповідно до ст.8 ЦК. Так, Мінтрансом та Міносвіти був затверджений Типовий довгостроковий договір перевезення організованих груп дітей; МІн-трансом та Держкомтуризму — Типовий довгостроковий договір на перевезення туристів; також Мінтрансом був затверджений типовий договір про сумісну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним перевезенням пасажирів (додаток 14 до Порядку та умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом); Мінтрансом і Держкомзв'язку — Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами на міжнародних авіалініях (додаток 2 до п.10.4 Правил перевезення пошти повітряними суднами); Примірний договір про перевезення пошти повітряними суднами в межах України (додаток 8 до п.10.5 Правил перевезення пошти повітряними суднами).

Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, наприклад, на залізничному транспорті, є облікова картка (ст.29 Статуту залізниць України). На вимогу вантажовідправника станція зобов'язана здійснювати облік виконання плану перевезень у двох примірниках облікової картки, один з яких знаходиться на станції, а другий — у вантажовідправника.

Відповідно до п.40 Статуту автомобільного транспорту у разі укладення річного договору перевезення вантажів вантажовідправник має заповнити відповідну заявку та надати згідно з п.47 Статуту автомобільного транспорту товарно-транспортну накладну або акт заміру.

9. Транспортними кодексами (статутами) детально регламентується відповідальність та наведено вичерпний перелік обставин звільнення від відповідальності вантажовідправника та перевізника за невиконання плану перевезень вантажів.

Щодо порядку вирішення відповідних спорів Президія ВАСУ видала кілька роз'яснень, зокрема: "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею"; "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом" та ін.

У СТ.917 ЦК законодавець дає можливість сторонам погодити в договорі строки надання транспортних засобів під завантаження. 564

Інші питання детально регламентовані відповідними правилами перевезень для кожного з видів транспорту, затвердженими наказами Минтрансу.

10. За загальним правилом придатність рухомого складу для перевезення певного вантажу у технічному та комерційному відношенні, визначається відправником або перевізником, якщо останній здійснює завантаження (див. коментар до ст.918 ЦК). Відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу в даному випадку несе та сторона, яка здійснила завантаження.

Слід розрізняти технічну несправність та непридатність рухомого складу для перевезення певного вантажу у комерційному відношенні. Під останнім мається на увазі те, що рухомий склад за своїм технічним станом може бути повністю придатним для перевезення, але не зможе забезпечити збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий сторонній запах, що може вплинути на якість завантажених продовольчих товарів.

У випадках, коли під завантаження поданий несправний за своїм технічним станом чи у комерційному відношенні рухомий склад, відправник може відмовитись від його використання. Якщо цього не зроблено, відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу покладається на відправника.

Винятки з даного правила можуть бути тоді, коли доведено, що технічна несправність має прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником при звичайному огляді рухомого складу. У такому разі відповідальність покладається на перевізника.

Якщо ж псування, пошкодження, втрата або нестача вантажу виникла внаслідок того, що рухомий склад, поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мав ще і такі, які могли бути виявлені до завантаження, суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника відповідно до роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею".

Відправник зобов'язаний до прибуття транспортного засобу підготувати вантаж для перевезення: розмістити у належну, яка відповідає державним стандартам, тару (ящики, піддони, пакети тощо), упакувати, зважити, зробити маркування кожного вантажного місця, поставити пломби, обандеролити, сформувати транспортні пакети, згрупувати вантаж за одержувачами, заготовити необхідні товарно-транспортні документи, перепустки на право проїзду до місця завантаження тощо (ст.142 КТМ, ст.ст.24, 33 Статуту залізниць України).

При прийнятті до перевезення легких, але об'ємних вантажів, у тому числі сільськогосподарських, перевізник зобов'язаний вжити всіх заходів, спрямованих на збільшення об'єму, наприклад нарощення бортів, для максимального використання рухомого складу у Межах вантажопідйомності.

При прийманні вантажу навалом, насипом, наливом та в контейнерах у товарно-транспортному документі має бути зазначена вага такого вантажу. Вага тарних та штучних вантажів має бути визначена відправником до пред'явлення вантажу до перевезення та вказана на вантажному місці. Запис про вагу вантажу із зазначенням способу визначення (зважування, підрахунок за кількістю вантажних місць за трафаретом або стандартом, обміром, за об'ємною вагою, умовно) має бути зроблений у товарно-транспортному документі відправником.

Вантаж переданий до перевезення у стані, що не відповідає правилам перевезень або не був приведений у належний стан у строк, необхідний для його своєчасного відправлення, вважається нспере-даним, а перевезення таким, що не відбулося з вини відправника.

11. У ст.918 ЦК 2003 p. збережено традиційні правила правового регулювання перевезень, що містяться у ст.361 ЦК 1963 р. та відповідних розділах транспортних кодексів (статутів), які дають можливість сторонам погодити в договорі специфічні умови щодо завантаження та вивантаження вантажів, але з обов'язковим додержанням правил та нормативів, встановлених транспортними кодексами (статутами) та нормативно-правовими документами, виданими відповідно до них.

Часом прибуття транспортного засобу сухопутного сполучення під завантаження є момент предъявления перевізником путьового листа або Іншого документа у пункті завантаження, а для морського транспорту — момент подачі судна до причалу (ошвартовки).

Часом прибуття під вивантаження є момент пред'явлення товарно-транспортного документа у пункті вивантаження, який триває до моменту отримання перевізником належно оформлених товарно-транспортних документів на завантажений чи вивантажений вантаж.

Залежно від виду транспорту про час майбутнього прибуття транспортного засобу в пункт навантаження або вивантаження перевізник має сповістити вантажовідправника (вантажоодержувача): при водних перевезеннях — не пізніше ніж за 24 години до прибуття судна, а про час подачі судна під навантаження або розвантаження — не пізніше ніж за 6 годин до подачі судна; при залізничному сполученні начальник станції зобов'язаний повідомити про час подачі вагонів під завантаження (вивантаження) засобами відправника (одержувача) не пізніше ніж за 2 години до подачі.

Частиною 2 ст.918 ЦК встановлено загальне правило про те, що завантаження (вивантаження) вантажу має здійснюватись відповідно до положень укладеного договору перевезення, в більшості випадків відправником (одержувачем), якщо інше не встановлено законодавством. Зокрема, завантаження вантажів у залізничний та автомобільний рухомий склад у місцях загального користування може проводитись залізницею, за винятком небезпечних, таких, що швидко псуються, важких (понад 0,5 т в одному вантажному місці), негабаритних вантажів, що перевозяться наливом, насипом, спеціальним рухомим складом; відправником та одержувачем — У місцях спеціального користування.

При організації на станціях систематичного централізованого завантаження та вивантаження автомобільним транспортом загального користування завантаження та вивантаження вантажів, крім небезпечних, та тих, що перевозяться наливом, здійснює залізниця за рахунок відправника (одержувача).

Необхідні для завантаження (вивантаження) засоби та матеріали (козли, стійки, прокладки, підкладки, дріт, брезент, мотузка, щитова огорожа тощо) мають бути підготовлені завчасно відправником. За встановлення цих засобів відповідає сторона, зазначена у договорі перевезення. Всі засоби та матеріали, необхідні для завантаження та вивантаження, що належать відправнику, передаються одержувачеві разом з вантажем.

Завантаження вантажів на відкритий рухомий склад має проводитись до повного використання його габариту, але не більше вантажопідйомності рухомого складу. Проте загальна висота автотранспортного засобу з вантажем не повинна перевищувати 4 м від поверхні дороги.

При завантаженні — перевивантаженні вантажів масою понад 50 кг і при підніманні вантажів на висоту понад 2 м застосування засобів механізації є обов'язковим.

Строк завантаження (вивантаження) залежить від виду транспорту, засобів завантаження та виду вантажу. У випадках, передбачених законодавством, строки завантаження (вивантаження) визначаються за угодою сторін з урахуванням нормативів, затверджених відповідно до положень транспортних статутів (кодексів).

За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних, відповідно до ст. 188 Статуту залізниць України залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення. Якщо ж через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.

12. Вантаж вважається доставленим у строк, якщо у пункті призначення він вивантажений засобами перевізника, або якщо рухомий склад подано під вивантаження засобами одержувача до спливу встановленого строку. При затримці подачі рухомого складу під вивантаження внаслідок зайнятості фронту вивантаження або з інших причин, що залежать від одержувача, вантаж вважається доставленим у строк, якщо він прибув до пункту (станції) призначення до спливу строку доставки.

Перевізник зобов'язаний повідомити одержувача про прийнятий на його адресу вантаж у день прибуття вантажу або не пізніше 12 години наступного дня. Якщо порядок повідомлення одержувача не передбачено договором, спосіб повідомлення обирає перевізник. У випадку неповідомлення одержувача в зазначені строки останній не несе відповідальності за пов'язаний з цим простій рухомого складу та звільняється від плати за зберігання вантажу.

Вантажі видаються одержувачеві, вказаному у перевізних документах, після внесення всіх належних платежів перевізнику. Винятком з цього правила є автотранспорт, де до внесення всіх належних платежів перевізникові автотранспортні підприємства вантажі до перевезення не приймають (ст.104 Статуту автомобільного транспорту).

13. Окремо законодавцем на рівні ЦК виділено договір чартеру (фрахтування) як один з видів договору перевезення. Слід підкреслити, що у ст.912 ЦК збережено прийнятий у законодавстві України (ст.61 ПК, п.1.4 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів, розд.УІ КТМ) підхід.

Ця договірна конструкція широко застосовується при організації водних та повітряних перевезень. У залізничних та автомобільних перевезеннях договір чартеру (фрахтування) практично не використовується.

Договір чартеру (фрахтування) є взаємним, оплатним, терміновим. Якщо договором чартеру передбачено перевезення конкретного вантажу, такий договір є реальним, оскільки для його укладення не достатньо досягнення згоди з усіх істотних умов, а також тих, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (див. ст.638 ЦК) — необхідна передача судна у користування, надання зазначеної у договорі чартеру (фрахтування) місткості в ' одному чи кількох транспортних засобах фрахтувальникові, прийняття вантажу для перевезення. У підтвердження прийняття вантажу перевізник (фрахтувальник) виписує відправникові коносамент, шо й свідчить про прийняття фрахтівником зобов'язання з перевезення перед фрахтувальником.

Договір чартеру (фрахтування), у положеннях якого об'єкт перевезення не передбачено, а також при перевезенні пасажирів, які у підтвердження укладення договору отримують чартерний квиток, є консенсуальним — він вважається укладеним з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми.

Істотними умовами договору чартеру (фрахтування) є найменування сторін, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання чи експлуатації, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна чи назва порту або місця відправлення та призначення, характеристика вантажу, а також інші умови та застереження, включені за згодою сторін. Наведені положення ст.ст.205, 136 КТМ за аналогією права згідно зі ст.8 ЦК можуть бути застосовані й до чартерних (фрахтових) перевезень іншими видами транспорту.

При здійсненні чартерних перевезень згода пасажира або відправника відправити вантаж чартерним рейсом розглядається як згода зі всіма умовами договору чартеру (фрахтування) повітряних суден стосовно умов перевезення відповідно до п.1.4 Правил міжнародних повітряних перевезень пасажирів, багажу та вантажів.

Сторонами договору чартеру (фрахтування) є фрахтівник та фрахтувальник. Фрахтівник не обов'язково має бути судновласником. Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором чартеру (фрахтування) судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладення такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним із первинним фрахтівником чи судновласником.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та Інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема, з коносаментів або інших перевізних документів.

Договір чартеру (фрахтування) судна повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність та зміст договору чартеру (фрахтування) судна можуть бути доведені виключно письмовими доказами. Укладений належним чином договір рейсового чартеру (фрахтування) є підтвердженням наявності договору перевезення вантажу (ст.ст.134, 204 КТМ).

14. Оплата за договором чартеру (фрахтування) називається фрахтом. Відповідно до листа Державної податкової адміністрації України "Щодо визначення терміну "фрахт" та поширення на цей вид оподатковуваного доходу норм міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування" фрахт — це провізна плата власникові транспортного засобу за перевезення вантажів або пасажирів будь-якими шляхами сполучення, особливо морськими і водними. Порядок оплати за договором чартеру (фрахтування) залежить від обраної сторонами системи договірних відносин та умов поставки, які відповідно до міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" 1990 р. можуть бути застосовані, а саме: CR, CI, СРТ тошо.

Фрахтувальник звільняється від сплати фрахту і витрат щодо судна за час, протягом якого судно було непридатне для експлуатації внаслідок не морехідного стану, за винятком випадків, коли непридатність судна настала з вини фрахтувальника. Уразі загибелі судна фрахт підлягає сплаті по день загибелі судна, а якщо цей день встановити неможливо — по день отримання останньої звістки про нього.

Діяльність, пов'язана з фрахтуванням морського торговельного флоту в Україні, підлягає ліцензуванню.

В українській практиці широко застосовуються такі види договору чартеру (фрахтування): тайм-чартер, бербоутчартер (дімайз-чартер), рейсовий чартер.

При фрахтуванні судна за тайм-чартером time charter) судновласник зобов'язаний, крім виконання звичайної вимоги, передати судно у користування фрахтувальникові у стані, придатному для його використання з мстою, передбаченою договором чартеру (фрахтування), також спорядити та укомплектувати судно екіпажем, підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, оплачувати його страхування та утримання суднового екіпажу.

У разі фрахтування судна за тайм-чартером капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника щодо експлуатації судна, за винятком розпоряджень щодо судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні та складу екіпажу.

Винагорода, належна зафрахтованому за тайм-чартером судну за врятування на морі, що мало місце до закінчення дії тайм-чартеру, розподіляється рівними частками між судновласником і фрахту чи

разового перевезення туристів, Договір про міжнародні нерегулярні і маятникові автомобільні перевезення пасажирів (додаток 15 до Порядку та умов організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом) тощо.

7. Порівняно з ЦК 1963 р., ст.911 ЦК 2003 p. встановлює мінімальний обсяг основних прав пасажира за договором перевезення незалежно від типу транспорту та виду перевезення (пряме, змішане сполучення). Положення, встановлені законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами, які обмежують зазначений у ч. І ст.911 ЦК обсяг основних прав пасажира, слід тлумачити як ненаписані, доки вони не будуть приведені у відповідність до вимог ст.911 ЦК.

Це, наприклад, стосується права провозити з собою безоплатно одну дитину віком до 6 років без права зайняття нею окремого місця. Більшість транспортних кодексів (статутів) та інших нормативно-правових актів та правил, що видаються відповідно до них стосовно віку дитини, за винятком автобусів міських, приміських маршрутів, маршрутних таксомоторів, наземного міського електротранспорту, де встановлено 7-річний вік дитини, яка має право безоплатного проїзду, містять відповідну норму про право безоплатного перевезення дитини віком до 5 років на день від'їзду.

Щодо права купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки за пільговою ціною, то, зокрема, п.2.8.6 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом поширює таку пільгу лише на дітей віком від 5 до 10 років.

У випадку якщо у міжнародному договорі України, належним чином імплементованим до законодавства України, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені актами цивільного (приватного) законодавства, застосовуються правила міжнародного договору (ст.10 ЦК).

Наприклад, відповідно до §§1, 2 ст.8 Угоди про міжнародне пасажирське сполучення, пасажир має право безоплатного про-везення однієї дитини віком до 4 років, якщо вона не займає окремого місця, а пільгові дитячі квитки продаються дітям віком від 4 до 12 років. Відповідно до п.24 Правил перевезення пасажирів і багажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні держав — учасниць СНД, Конвенції про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів і багажу, пасажир має право перевозити з собою в автобусі безоплатно одну дитину віком до 5 років без надання окремого місця, віком від 5 до 10 років — з 50% знижкою вартості повного квитка, з наданням окремого місця та у разі перевезення двох і більше дітей, віком до 10 років, один з них перевозиться безоплатно, інші — з 50% знижкою вартості повного квитка, з наданням окремого місця.

У 4.2 ст.911 ЦК законодавець окремо наголошує на тому, що даний перелік основних прав пасажира не є вичерпним. Його суттєво розширюють, зокрема, положення розд.УІ Статуту залізниць України, розд.ІУ Статуту автомобільного транспорту, розд.У Статуту внутрішнього водного транспорту, гл.З розд.У КТМ, Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту й інших нормативно-правових актів та правил, що видаються відповідно до них.