3. Встановлення сервітутів

І. Сервітути встановлюються законом, судовим рішенням, заповітом, давністю користування. Сервітути можуть встановлюватися и договором. Проте сам сервітут не є договором, він лише встановлюється договором (наприклад, договором купівлі-продажу встановлюється право власності). За договором про встановлення сервітуту власник майна за певну плату або без неї поступається своїм правом володіння і користування майном іншій особі (суб'єкту сервітутного права). Інакше кажучи, власник продає своє право користування майном іншій особі. Земельні сервітути, встановлені договором, набувають чинності після державної реєстрації, в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухомість.

Сервітут — речове право, яке породжує абсолютні і виключні відносини, але не зобов'язально-правові.

2. Підстави виникнення сервітутів шляхом припису закону, постанови суду чи заповіту особливих коментарів не потребують. Держава може прийняти будь-який припис, за яким через приватні земельні ділянки буде прокладено трубопровід чи іншу лінію зв'язку. Суд може постановити рішення, яким зобов'язати власника земельної ділянки чи іншого майна допустити обмежене користування своїм майном іншими особами. Власник земельної ділянки чи іншого майна може покласти через заповіт обов'язок на одного із спадкоємців надавати право проїзду через його ділянку. Власник земельної ділянки вирішив заборонити своїм сусідам ходити через його ділянку до річки, на що сусіди резонно відповіли: діди наші ходили і ми будемо ходити.

Право користування членів сім'ї житлом його власника породжується фактом членства сім'ї. При цьому дане право не залежить від фактичного стану сімейних відносин. Члени сім'ї власника мають право на користування житлом і тоді, коли сім'я зберігається в повному складі, і тоді, коли вона розпалася. Дружина власника житла та їх діти мають право користуватися житлом власника навіть після розлучення.

 

4. Зміст сервітутного права

І. Зміст сервітутного права визначається видом сервітуту, об'єктом та обсягом прав. Обсяг сервітутних прав визначається тим джерелом, яким він встановлюється заповітом, судовим рішенням, законом чи договором. Якщо сервітут встановлюється договором, то останній підлягає обов'язковій державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Законом і заповітом також визначається обсяг сервітутних прав. Суб'єкт сервітутного права (користувач) має право "взяти певну кількість відер води, напоїти стільки-то голів худоби, випасати певну кількість голів, накосити стільки-то сіна тощо. Обсяги користування визначаються і стосовно інших об'єктів сервітутних прав.

Зміст сервітутного права визначається і самим видом сервітуту. Земельний сервітут на право проїзду через чужу ділянку передбачає лише право проїзду, але в сервітуті має бути конкретно визначено, яким саме видом транспорту має право проїзду суб'єкт сервітутного права і скільки разів за певний проміжок часу.

2.   Суб'єкт сервітутного права несе й певні обов'язки. Якщо встановлено платний сервітут, то за користування ним має вноситися визначена плата власнику майна, обтяженого цим сервітутом. Плата вноситься в розмірі, в строки і в порядку, передбаченому тим джерелом, яким встановлено сервітут. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна суб'єктом сервітуту, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

3.   Суб'єкт сервітутного права може просто відмовитися від подальшого користування чужим майном. Це його право. Строкові сервітути, тобто ті, які обмежені певним строком, припиняються також зі спливом встановленого строку. Підставою для припинення сервітуту може бути його тривале невикористання — протягом З років підряд.

Особисті сервітути припиняються смертю особи, на користь якої було встановлено сервітут. Проте смерть власника майна, обтяженого особистим сервітутом, не припиняє його чинності. Що стосується земельних сервітутів, то як вже зазначалося, зміна власників не припиняє сервітутного права.

Нарешті, сервітут припиняє свою чинність і в тих випадках, коли відпали фактори, які зумовили встановлення сервітуту. Водний сервітут було встановлено через відсутність води на земельній ділянці особи, яка вимагала встановлення сервітуту. Через певний час вода на цій ділянці з'явилася (зробили своє водоймище, викопали криницю, підвели воду каналом тощо). В таких випадках відпадає необхідність користування водою сусідньої земельної ділянки.

Сервітут може бути припинений і за рішенням суду на вимогу власника майна, якщо для цього виникнуть серйозні підстави, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо його використання перешкоджає використанню цієї ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений і в інших випадках, передбачених законом.

 

5. Захист сервітутних прав

1. За загальним правилом сервітути захищаються таким же чином, як і право власності. Але цивільно-правові засоби захисту права власності можуть застосовуватися для захисту сервітутів не в усіх випадках його порушення. Сервітут — це все ж таки право користування чужим майном, а не саме майно, тобто сервітут хоча й речове право, але об'єктом його є не річ, а лише право користування останньою. Ця обставина зумовлює певну специфіку захисту сервітутів. Речово-правові засоби захисту права власності можуть бути використані в тих випадках, коли суб'єкт сервітутного права втратив право володіння об'єктом користування або йому іншим чином заважають користуватися ним. Якщо ж порушення сервітутного права не пов'язано з втратою права володіння об'єктом користуванням чи настанням інших перешкод, то речово-правові засоби захисту права власності для захисту сервітутів не можуть бути використані.

Порушення сервітутного права найчастіше проявляється у відмові в наданні користування чи його обмеженні певним чином, тобто коли заперечується право на користування або це право обмежується безпідставно. Іншими словами, такі порушення проявляються не в перешкодах до нормального використання об'єкта сервітуту. Якщо йдеться саме про перешкоди, які заважають нормально користуватися об'єктом сервітуту, то має бути застосований негаторний позов.

Коли ж порушення проявляється в запереченні права на користування певною чужою річчю чи в його обмеженні, негаторний позов не може бути застосований.

У даному разі має бути застосований позов, протилежний негаторному. Негаторний позов спрямований на усунення перешкод до користування. Протилежний йому позов навпаки спрямований на визнання права на користування чужою річчю (майном). У римському приватному праві такий позов називався конфесорним.