Глава 32 Право користування чужим майном PDF Печать
Гражданское право - Коментар Цивільний Кодекс України

 

1. Поняття і види сервітутів

1. Сервітут чи сервітутне право є правом обмеженого користування будь-яким чужим майном однією чи кількома особами. Вперше в Україні про сервітут згадано в Законі про власність, ч.6 ст.4 якого містить припис, за котрим власника певного майна може бути зобов'язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Сервітути походять ще з римського приватного права І мають досить широке застосування майже в усіх країнах світу до цього часу. Практика застосування сервітутів виробила певні характерні його ознаки.

1)  сервітут —  це право однієї особи  користуватися майном іншої особи в обмеженому обсязі (право проїжджати, брати воду,прокладати трубопровід тощо);

2)  сервітути можуть встановлюватися на будь-яке майно — рухоме і нерухоме, але завжди на індивідуально визначене. Родові речі не можуть бути об'єктом сервітуту;

3)  сервітутне право може бути встановлене на конкретно визначений строк або без такого чіткого визначення;

4)  право обмеженого користування чужим майном може бути встановлено за певну винагороду або без такої;

5)  сервітут — це право, яке встановлюється в інтересах однієї особи за рахунок власника майна або іншої особи, котра володіє ним на законній підставі;

6)  сервітут встановлюється в тих випадках, коли особа, яка заінтересована   в  установленні   сервітуту   (суб'єкт  сервітутного права), не може задовольнити свої потреби за рахунок власного майна;

7)  за загальним правилом сервітути встановлюються на сусідню земельну ділянку, на Інше майно сусіда, але об'єктом сервітутів може бути й інше майно;

8)  сервітут обмежує право власності особи, на майно якої встановлено сервітут. Власник майна має право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але в межах, не обтяжених сервітутом. Це означає, що спочатку майном скористається суб'єкт сервітутного права, а потім власник майна;

9)  власник майна, обтяженого сервітутом, чи інша особа, яка ним володіє на законній підставі, не може змінити обсяг і зміст сервітутних прав чи скасувати їх;

10) Сервітут (сервітутне право), хоча І може бути встановлене Договором, за своєю юридичною природою не є договором і породжує не договірні відносини, які можуть бути припинені в будь-який час. Сервітут — це речове право, суб'єктом якого є особа, в інтересах котрої встановлено сервітут.

Залежно від того, яке майно є об'єктом сервітуту, розрізняють земельні й особисті сервітути. Земельні сервітути у свою чергу можуть бути встановлені на сільську земельну ділянку (сільські земельні сервітути) І міську земельну ділянку (земельні міські сервітути). Практика виробила багато різноманітних земельних сільських сервітутів:

1)  право проходу та проїзду на велосипеді;

2)  право проїзду на транспортному засобі по наявному шлях стільки-то разів за певний проміжок часу;

3)  право прокладання та експлуатації ліній електропередачі,зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

4)  право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або (через сусідню земельну ділянку;

5)  право прокладати на свою земельну ділянку водопровід з чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

6)  право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

7)  право поїти свою худобу з природної водойми, розташованої!на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

8)  право прогону худоби по наявному шляху;

9)  право встановлення будівельних рихтувань та складування1будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

10) інші земельні сервітути, які не суперечать чинному законодавству.

2. Сервітути полягають у будь-якому користуванні сусідньою земельною ділянкою, що знаходиться в місті. Це — право прибудуватися до сусідньої споруди, право використати повітряний простір над сусідньою ділянкою тощо.

ЗК дає інше визначення сервітуту: "Право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною; ділянкою (ділянками)" — ст.98.

Таким чином, ЗК суб'єктом сервітутного права визнає лише власника земельної ділянки або землекористувача, які бажають задовольнити свої потреби за рахунок сусідньої земельної ділянки. ЦК такого обмеження не містить: суб'єктом сервітутного права може бути будь-яка фізична чи юридична особа.

Земельну ділянку, на яку встановлено сервітут, прийнято називати обслуговуючою (лат. serire — обслуговувати, звідси й назва цього права). Земельна ділянка, на користь якої встановлено сервітут, називається пануючою. Зміна власників зазначених земельних ділянок не припиняє сервітутного права. Суб'єктом земельного сервітуту є той, хто в даний момент є власником пануючої земельної ділянки.

3. Особисті сервітути можуть встановлюватися як на рухоме, такі на нерухоме майно. Нині найбільш поширеними серед особистих сервітутів є так звані узус (право користування чужим майном безодержання доходів від нього), узуфрукт (право користування чужим майном з правом на доходи від нього), право користування рухомим майном.

 

2. Суб'єкти сервітутного права

1. Суб'єктом сервітутного права є особа (як фізична, так і юридична), яка не може задовольнити свої потреби власним майном(земельна ділянка потребує поливу, а вода є лише на сусідній ділянці; пройти до річки можна лише через сусідню земельну ділянку тощо). Ці потреби можуть бути задоволені за рахунок сусідньої ділянки.

Особа, що претендує на сервітут, повинна довести, що свої потреби вона може задовольнити лише за рахунок сусідньої чи іншої земельної ділянки. Інших способів для задоволення цих потреб не існує. Суб'єктами сервітутних правовідносин можуть бути не тільки власники земельних ділянок, а й інші особи, які володіють зазначеними ділянками на законній підставі. Проте володілець обслуговуючої земельної ділянки повинен мати право давати згоду на встановлення сервітуту за договором.

2.  Між суб'єктами земельних і особистих сервітутів є істотна відмінність. Суб'єктом земельного сервітуту є та особа, яка в момент встановлення сервітуту є власником пануючої ділянки, хто б вона не була. Суб'єктом особистого сервітуту є конкретно визначена особа, на користь якої встановлено сервітут. Сервітутне право належить лише їй, вона не може передавати своє право користування чужою річчю іншій особі.

Суб'єктами сервітуту можуть бути будь-які юридичні особи, в тому числі держава та її органи, інші юридичні особи незалежно від форм власності.

3.  Суб'єктом сервітуту на житло можуть бути члени сім'ї власника житла. Члени сім'ї власника житла, які проживали разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону. Власник житла визначає конкретне приміщення, яким можуть користуватися члени його сім'ї. Вони втрачають право на користування житлом, якщо протягом року без поважних причин не користувалися ним.

Право користування житлом власника у членів його сім'ї виникає лише за умови, що іншого житла, придатного для проживання, У них немає. Тому в разі появи в останніх такого житла вони втрачають право на користування житлом, яке їм було надано як членам сім'ї власника цього житла.

4.  Об'єктом сервітутів може бути передусім нерухоме майно; земельні ділянки, інші природні ресурси (сінокоси, водоймища, корисні копалини, ліси тощо), житло, придатне для проживання, інші будівлі і споруди. Житлом, придатним для користування, можуть бути власні будинки, квартири, окремі приміщення, придатні Для проживання. Об'єктом сервітуту може бути й рухоме майно:тварини, транспортні засоби, устаткування та обладнання, побутове майно тощо.