Печать
PDF

Глава 58 Зобов’язання з розрахунків - § 3. Розрахунки за акредитивом

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

§ 3. Розрахунки за акредитивом


Акредитивна форма розрахунків донедавна використовувалась у невеликих обсягах порівняно з іншими формами розрахунків, напри­клад, щодо розрахунків за платіжним дорученням. Однак за сучасних умов саме розрахунки за акредитивом забезпечують паритет ризиків платника та отримувача коштів. Термін «акредитив» (від нім. akkreditiv) — повноваження на виконання будь-якої дії, може розгля­датись у двох значеннях: як розрахунковий документ та як акредитив­не зобов’ язання.

При здійсненні розрахунків за акредитивом банк зобов’язується провести за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені за умови пред’явлення документів, які відповідають умовам, ви­значеним акредитивом, або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж на користь одержувача грошових коштів або ви­значеної ним особи — бенефіціара (ст. 1093 ЦК).

Як вид розрахунків акредитив є зручний як для постачальників, оскільки його використання фактично забезпечує отримання останнім коштів за поставлений покупцю товар, так і для посередників, оскіль­ки дає останнім можливість швидко отримати кошти після відванта­ження товару. У зв’язку з цим зазначений вид розрахунків набув знач­ного поширення у сфері міжнародної торгівлі, а останнім часом і в розрахунках між резидентами України (ст. 1093-1098 ЦК).

Крім норм ЦК України, розрахунки за акредитивом регулюються Інструкцією НБУ «Про безготівкові розрахунки в Україні в національ­ній валюті» № 22, уніфікованими правилами та звичаями для докумен­тарних акредитивів Міжнародної торгової палати. Останні згідно зі ст. 2 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Укра­їні» та Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб’єкти підприємницької діяльності» від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 регулюють відносини у сфе­рі використання акредитивів і використовуються в міжнародних роз­рахунках, а також у внутрішніх розрахунках за умови, що акредитив містить посилання на те, що він регулюється цими Правилами. Зазна­чені Правила застосовуються в Україні у частині, яка не суперечить ЦК та іншим актам цивільного законодавства.

Акредитив характеризується такими ознаками:

-    це правочин, відокремлений від договору, що передбачає такий вид розрахунків при цьому банк не бере участі у виконанні цього договору;

-    це грошове зобов’язання, виконання якого здійснюється на умо­вах, визначених в акредитиві;

-   банк-емітент проводить платіж на користь отримувача або визна­ченої ним особи бенефіціара за дорученням клієнта — заявника акре­дитива і відповідно до його вказівок або від власного імені;

-    банк здійснює платіж за акредитивом за рахунок коштів клієнта або власних коштів;

-    за операціями з акредитивами заінтересовані сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами чи іншими видами зобов’язань, з якими можуть бути пов’язані документи.

Суб’єктами акредитивного зобов’язання в широкому розумінні виступають платник, банк-емітент акредитива, отримувач коштів (бе- нефіціар) і, як правило, виконуючий банк. Виконуючий банк залежно від операції за акредитивом, виконання якої доручено йому банком - емітентом, також може бути й авізуючим банком (банк, який за дору­ченням банк-емітента сповіщає акредитив одержувачу коштів без будь-якої відповідальності за його оплату). Схематично взаємовідно­сини учасників акредитивних розрахунків включають чотири стадії. Перша стадія — отримання доручення платника банком-емітентом про відкриття акредитива з інструкціями про платіж. Друга стадія полягає у передачі повноважень про здійснення платежів від банка-емітента виконуючому банку (банку отримувача). Третя стадія — надання про­давцем (бенефіціаром) документів, які вказані в акредитиві, що по­свідчують відвантаження товару. Остання стадія — здійснення плате­жу виконуючим банком за прийнятими ним документами.

Платіж за акредитивом може бути здійснений двома способами: грошима та векселем. Вексельний спосіб платежу включає оплату банком переказ векселя, наданого бенефіціаром, акцепт банком такого векселя (безумовне прийняття та згода його оплати) та оплата та за­рахування векселя на користь бенефіціара.

Законодавством передбачена можливість використання декількох видів акредитивів, що застосовуються в банківській практиці. Най­більш поширеним є поділ акредитивів на покриті та непокриті:

-   покритий (депонований) — акредитив для здійснення платежів, за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окре­мому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти за­явника акредитива бронюються на спеціальному аналітичному рахун­ку, який має назву «Розрахунки за акредитивами» відповідних балан­сових рахунків;

-   непокритий (гарантований) — акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком емітентом за рахунок банківського кредиту.

Також акредитиви поділяються на відкличні або безвідкличні. Від­кличний зберігає за банком-емітентом право змінити або анулювати акредитив у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціа- ра. Вид акредитива визначається договором, за яким проводяться роз­рахунки, відкликання акредитива не створює зобов’язань банку- емітента перед одержувачем грошових коштів (бенефіціаром). Разом з тим виконуючий банк повинен здійснити платежі або інші операції за відкличним акредитивом, до моменту отримання повідомлення від банка-емітента про зміну або анулювання акредитива. Необхідно також підкреслити, що будь який акредитив вважається відкличним, якщо в його тексті не буде прямо зазначено те, що відкривається безвідклич­ний акредитив.

Усі розпорядження щодо зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару лише через банк- емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній — бенефіціара. Виконуючий банк не може самостійно приймати розпорядження від заявника акредитива. Якщо останній не є банком-емітентом, то зміни­ти умови відкличного акредитива або анулювати його можна тільки після отримання від виконуючого банку повідомлення, яке підтвердить, що до часу зміни або анулювання умов акредитиву документи за ним не були надані та відповідно до них не було проведено розрахунків (оплати). У разі здійснення виконуючим банком платежу до отриман­ня повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акреди­тива, банк-емітент зобов’язаний відшкодувати втрати виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

На відміну від відкличного акредитива, безвідкличний не може бути змінений без згоди отримувача коштів. Безвідкличний може на­бути характеру підтвердженого акредитива. Для цього виконуючий банк приймає на себе обов’ язки додатково до зобов’ язання банка емітента провести платіж бенефіціару відповідно до умов акредитива. Таким чином, поряд із платіжним зобов’ язанням банку-емітента ви­никає додаткове зобов’ язання виконуючого банку, що створює для бенефіціара ефект подвійного забезпечення платежу. При цьому без­відкличний акредитив не може бути змінений або анульований без згоди не тільки отримувача коштів, а і його банку (ст. 1095 ЦК).

Для відкриття акредитива платник надає до банку заяву установ­леної форми з відомостями про номер акредитива, строк його дії, на­йменування бенефіціара та виконуючого банку, місця виконання акре­дитива, його суми та ін. Форма заяви передбачена Інструкцією і всі її реквізити є обов’язковими. Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива та повідомляє виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива не пізніше наступного робочого дня після отримання наданої клієнтом заяви. Виконуючий банк повідомляє бенефіціара про відкриття та умови акредитива протягом десяти робо­чих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента. Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіці- ар надає виконуючому банку необхідні документи, що передбачені умовами акредитива. До них звичайно відносять комерційний рахунок («інвойс») за товар, товаророзпорядчі документи (коносамент, наклад­ні), транспортні та страхові документи. При порушенні хоча б однієї з умов виплати за акредитивом не проводяться. Однак банки, що ви­конують інструкції платника, не повинні ретельно досліджувати отри­мані документи. Вони перевіряють лише їх зовнішню відповідність умовам акредитива. У разі відмови виконуючого банку прийняти до­кументи він зобов’язаний надіслати повідомлення до банку-емітента для отримання згоди на оплату документів із розбіжностями. Якщо протягом семи робочих днів після надіслання повідомлення вони не отримають відповідь або вона буде негативною, виконуючий банк по­вертає бенефіціару всі документи за акредитивом, письмово вказавши причини їх повернення і засвідчивши цей запис підписами виконавця та контролера та відбитком штампа банку. Акредитив має містити дату закінчення строку та місця подання документів для платежу.

Стаття 1098 ЦК встановлює підстави для закриття акредитива. Їх перелік є вичерпним, до них належать: сплив терміну його дії у ви­конуючому банку; заява одержувача про відмову від використання акредитива до закінчення строку його дії; вимога платника по від­кликанню акредитива повністю або частково, якщо це передбачено його умовами.

Після тримання повідомлення про закриття акредитива банк- емітент списує потрібну суму з відповідного рахунка, призначеного для обліку акредитивів.

Принципи відповідальності банку за порушення умов акредитива ґрунтуються на схемі акредитивного зобов’язання. Майнову відпові­дальність перед платником несе банк-емітент, а перед банком- емітентом — виконуючий банк. Постадійна схема доведення відпові­дальності до винуватої особи має два винятки, характерні для розра­хункових правовідносин. По-перше, у разі необґрунтованої відмови виконуючого банку у виплаті коштів за покритим або підтвердженим акредитивом відповідальність перед бенефіціаром покладається на виконуючий банк, що повинен виконувати доручення банку-емітента. По-друге, у разі неправильної виплати виконуючим банком грошових коштів за депонованим чи гарантованим акредитивом унаслідок по­рушень умов останнього пряма відповідальність перед платником покладається на виконуючий банк.