Глава 47 Договір транспортного експедирування PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 47 Договір транспортного експедирування

 


§ 1. Поняття та загальна характеристика договору транспортного експедирування

§ 2. Елементи договору транспортного експедирування

§ 3. Права та обов’язки сторін

§ 4. Припинення договору транспортного експедирування. Цивільно-правова відповідальність сторін

 

 

§ 1. Поняття та загальна характеристика договору транспортного експедирування


Правова природа транспортного експедирування була предметом обговорення радянських учених-цивілістів протягом довгого часу. Найбільш бурхливі дискусії про природу договору транспортної екс­педиції відбувалися в 70-ті рр.[1]

Деякі автори не згодні були із включенням договору транспортної експедиції до поняття транспортних договорів[2]. Договору транспортної експедиції традиційно відводилася вузька допоміжна роль у перевезен­ні вантажів[3]. Інакше й не могло бути, оскільки функцією транспорту було не стільки регулювання цивільного обороту, скільки раціоналізація розподілу матеріальних цінностей в умовах планової економіки. Хоча номінально транспортне право і належало до сфери цивілістики, фак­тично регулювання мало скоріше адміністративний характер.

Незважаючи на відмінності у поглядах вчених, радянська правова доктрина була одноголосна в тому, що договір експедиції істотно відріз­няється від договору перевезення рядом ознак, зокрема: консенсуальною природою цього договору, допоміжним характером експедиції стосовно перевезення, посередницькою сутністю цього типу договору тощо.

На практиці операції з перевезення й експедиції були чітко розме­жовані. Експедитор не міг бути визнаний перевізником за жодних умов.

О. С. Іоффе виділяв в окрему категорію договір повного транспортно- експедиційного обслуговування, зауважуючи, однак, що такі договори зустрічаються порівняно рідко[4]. За цим типом договору експедитор приймає на себе виконання всього циклу робіт із транспортування вантажу, діючи від свого імені.

Думки вчених вплинули на практику, тому що інститут експедиції законодавчо закріплений не був.

У французькому праві інститутом, що відповідає експедиції, є ін­ститут транспортної комісії. Що ж являє собою інститут комісії на транспорті? По-перше, він відрізняється від власне договору комісії насамперед тим, що комісіонер повинен бути професіоналом, здійсню­вати повний цикл транспортування від відправника вантажу до ванта­жоодержувача й мати певну свободу у виборі маршруту й способу здійснення перевезень. На відміну від перевізника транспортний ко­місіонер не зобов’ язується сам здійснювати перевезення. Комісіонер одержує від комітента відшкодування понесених збитків і винагороду. До того ж комісіонер має заставне право на перевезений вантаж[5].

Розвиток економічних відносин перш за все пов’язаний з рухом товарів, а тому відповідно зі здійсненням різноманітних перевезень. У свою чергу, перевезення як послуга може надаватися разом з додат­ковими послугами, зокрема забезпеченням відправки і одержанням вантажу, а також іншими послугами, які прямо не належать до власне перевезення, але пов’язані з ним. Ці специфічні послуги надаються численними комерційно-підприємницькими структурами, які займа­ються бізнесом, у тому числі у сфері транспортного експедирування. Автотранспортні підприємства чи спеціально створювані транспортно- експедиційні організації беруть на себе весь комплекс операцій з від­правлення вантажів залізничним, водним та повітряним транспортом, одержання від них вантажів і доставки їх одержувачам, проведення розрахунків за перевезення тощо. Відносини цих організацій з клієн­турою та іншими транспортними підприємствами оформлюються договором транспортного експедирування.

Смисл цього договору в тому, щоб звільнити відправника і одер­жувачів від виконання невластивих їм операцій з організації й супро­воду процесу перевезення вантажу. Відповідно основна функція, по­кладена на експедитора, полягає в тому, щоб за дорученням клієнта відправляти або одержувати вантажі, а також надавати інші супутні цьому послуги.

Поширеність цих послуг обумовила закріплення в гл. 65 ЦК Укра­їни договору транспортного експедирування як самостійного цивільно- правового договору.

Норми, що регламентують договір транспортного експедирування, містяться також у Господарському кодексі України та у Законі України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 1 липня 2004 р. Крім того, окремі питання, що виникають у ході здійснення транспортно- експедиторської діяльності, врегульовані законами України «Про тран­зит вантажів» від 20 жовтня 1999 р., «Про транспорт» від 10 листопа­да 1994 р., «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р., «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р., Кодексом торговельно­го мореплавства від 23 травня 1995 р., Правилами перевезення ванта­жів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р., Статутом за­лізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Укра­їни від 6 квітня 1998 р. та нормативно-правовими актами, що видані відповідно до статуту залізниць, Статутом внутрішнього водного тран­спорту Союзу РСР, затвердженим постановою РМ СРСР від 15 жовтня 1955 р. та іншими актами законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 ЦК за договором транспортного екс­педирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування (від лат. ехрєйШо — по­слання, відправлення) відносять до договорів про надання послуг. В юридичній літературі договори про надання послуг прийнято поді­ляти на такі категорії: 1) договори про надання юридичних послуг — тобто такі, які пов’язані зі встановленням, зміною або припиненням цивільних прав та обов’ язків замовника та з наданням замовнику до­помоги в реалізації належних йому прав або виконанні обов’язків (договори доручення, комісії); 2) договори з приводу надання фактич­них послуг, тобто послуг, що споживаються в процесі їхнього надання і не пов’ язані зі встановленням, зміною або припиненням прав та обов’язків замовника (договір зберігання); 3) договори з приводу на­дання послуг, що поєднують у собі ознаки юридичних та фактичних послуг (договір транспортного експедирування)[6]. Як зазначає О. С. Куж- ко, юридичні та фактичні дії, які здійснює експедитор за договором транспортного експедирування, не створюють певного матеріального результату та не відокремлені від діяльності експедитора. Тобто до­говір транспортного експедирування належить до договорів про на­дання послуг, а саме послуг юридичного та фактичного характеру[7].

Договір транспортного експедирування є двостороннім, взаємним, оплатним та консенсуальним.

Договір транспортного експедирування належить до двосторонніх договорів. Двостороннім він є тому, що експедитор зобов’язується ви­конати чи організувати виконання визначених договором транспорт­ного експедирування послуг за винагороду та за рахунок клієнта. Однак обов’язки останнього не обмежуються здійсненням оплати послуг експедитора, оскільки клієнт бере на себе також обов’язок надання експедитору документів та іншої необхідної інформації, зокрема, про властивості вантажу та умови перевезення. При цьому виконання екс­педитором свого обов’язку має відносно виконання обов’язку клієнта зустрічний характер (ч. 3 ст. 933 ЦК: у разі ненадання клієнтом доку­ментів та необхідної інформації експедитор має право відкласти ви­конання своїх обов’ язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі).

Договір транспортного експедирування є оплатним договором. Частина 5 ст. 626 ЦК закріплює презумпцію оплатності цивільно- правового договору. Оплатним визнається договір, за яким сторона повинна одержати плату чи інше зустрічне надання за виконання сво­їх обов’ язків. У свою чергу, зустрічне надання — це благо, що переда­ється однією стороною іншій стороні у силу визначених, передбачених договором чи законом підстав[8]. Таким чином, експедитор за договором зобов’ язаний надати клієнту транспортно-експедиційні послуги, а останній контрагенту — встановлену договором або законом плату за ці послуги.

Консенсуальний характер договору транспортного експедирування полягає в тому, що за указаним договором експедитор зобов’язується за винагороду й за рахунок іншої сторони виконати або організувати виконання визначених договором транспортного експедирування по­слуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Отже, зобов’язання виника­ють через самий факт підписання відповідної угоди між експедитором і клієнтом, законодавство ніяк не зв’язує момент виникнення вказаних правовідносин з необхідністю передачі вантажу експедитору, що могло б бути ознакою реального договору.

Щодо ознаки консенсуальності й реальності в теорії ведуться дис­кусії дотепер. Деякі автори характеризують даний договір як з погляду консенсуального характеру, так і реального, зазначаючи при цьому, що договір транспортного експедирування «може бути або консенсуаль- ним, коли експедитор організує виконання експедиційних послуг, або реальним, коли він виконує їх із ввіреним йому вантажем (зокрема, коли експедитором виступає перевізник)»[9]. Таким чином, ознака ре­альності розуміється автором саме в тому ракурсі, що з переданням вантажу укладається договір. Але така думка перш за все суперечить самому визначенню договору транспортного експедирування, що да­ється в законодавстві (ч. 1 ст. 929 ЦК). Цей приклад підтверджує кон- сенсуальний характер договору транспортного експедирування.

При наданні послуг експедитор вправі виступати від свого імені або від імені клієнта (абз. 2 ч. 1 ст. 929 ЦК). Не можна погодитися з думкою Є. М. Ворожейкіна про те, що експедитор завжди діє від імені клієнта[10]. Необхідно чітко розмежовувати два ряди правових від­носин, у яких в різній якості може брати участь одна й та сама особа (наприклад, професійна експедиторська організація). Така організація має право від власного імені відправляти або одержувати вантажі, що належать іншим особам. Для цього вона укладає договір перевезення вантажу з перевізником і набуває стосовно нього статус сторони до­говору перевезення — відправника або, якщо мова йде про одержання вантажу, третьої особи, на користь якої укладений договір. У цьому випадку така особа вправі відправляти або одержувати вантаж від свого імені. Не виступаючи від імені клієнта, вона зберігає статус екс­педитора у відносинах з ним в іншому договорі — договорі експедиції, за умовами якого йому доручено відправляти або одержувати вантаж від свого імені.

Але можлива й інша ситуація, коли експедитор не вступає в договір перевезення вантажу й відправляє або одержує вантаж від імені клієн­та. При такому положенні він виступає тільки як суб’єкт договору транспортного експедирування.