Печать
PDF

Глава 46 Договір перевезення - § 2. Правова характеристика договорів перевезення

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.2 (В.І.Борисова та ін.)

 

§ 2. Правова характеристика договорів перевезення


Договір перевезення вантажу. У системі цивільно-правових до­говорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце по­сідає договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). У силу цього договору перевізник зобов’язується доставити довірений йому відправником вантаж у пункт призначення і видати його управомоченій на одержан­ня вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплати­ти за перевезення вантажу встановлену плату. Проте з урахуванням специфіки перевезень кожним із видів транспорту в нормативних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору пере­везення (ст. 22 СЗУ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ін.).

Перевізником може виступати тільки суб’єкт підприємницької діяльності, основним напрямом діяльності якого є перевезення ванта­жів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове паро­плавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуатацію перевізних транспортних засобів, тощо). Перевезення вантажів у пункт призначення за домовленістю з іншими особами, на праві власності або іншому титульному володінні яких перебувають транспортні засо­би, транспортними статутами та кодексами не регулюється. Такі право­відносини необхідно класифікувати як відносини, котрі регулюються договором підряду. Як відправник може виступати будь-яка особа (фізична або юридична).

Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, за­значена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержу­вач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та обов’язків, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи.

Під вантажем (товаром) необхідно розуміти майно, що транспор­тується чи підлягає транспортуванню повітряним, наземним, морським (річковим) транспортом або щодо якого відбуваються операції, перед­бачені відповідними Правилами перевезень вантажів відповідними видами транспорту.

Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплатних і реальних.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі (Закон України «Про автомобільний транспорт», ст. 23 СЗУ, ст. 134 КТМ). Так, на залізничному, повітряному і внутрішньоводному транспорті договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка є осно­вним перевізним документом, де зазначені всі умови перевезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін договору; наймену­вання вантажоодержувача; найменування й кількість вантажу; умови з перевезення і строки перевезення; назва місць навантаження й роз­вантаження; вартість перевезення тощо.

Відповідно до ст. 23 СЗУ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР (далі — СВВТ) договір перевезення ванта­жів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізникові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення за­свідчується на накладній календарним штемпелем перевізника й ви­дачею ним відправникові квитанції. З цього моменту всі умови, ви­кладені у накладній, стають умовами договору перевезення. На заліз­ничному і внутрішньоводному транспорті при прийнятті вантажу для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня відомість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником після прий­няття вантажу для перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує разом з ван­тажем і після видачі його одержувачеві залишається у перевізника. Дорожня відомість має певне правове значення: а) засвідчує факт ви­дачі вантажу одержувачеві і б) є документом, на підставі якого про­вадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочення до­ставки вантажу та з інших зборів. Вантажна квитанція видається від­правникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У ви­падку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправникові або одержувачеві пред’явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші правомоч­ності під час здійснення перевізного процесу (статті 23, 43, 48 СЗУ України).

На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відрізняєть­ся від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту (підп. 1, 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р.). До основних документів на перевезен­ня вантажів цим транспортом належить також подорожній лист вантаж­ного автомобіля. Товарно-транспортна накладна і подорожній лист авто­мобіля вважаються документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними нормативними актами.

Основні права та обов’ язки перевізника і вантажовідправника по договору перевезення визначені законом (ст. 909 ЦК України), в якому дається загальне визначення договору перевезення вантажу, а звідси вони на всіх видах транспорту в принципі однакові. Тому права та обов’ язки перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача розглянемо відповідно до діючого транспортного законодавства в ме­жах одного виду транспорту — залізничного. Зокрема, перевізник зобов’язаний доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення; забезпечити схоронність вантажу та здійснити доставку його в зазначений термін; видати вантаж зазначеному в накладній одержувачу, виконати вказівки відправника або одержувача вантажу про переадресування доставки вантажів, особливо це стосується пере­везення вантажів у прямому або прямому змішаному, у тому числі і міжнародному, сполученні. Вантажовідправник, у свою чергу, пови­нен сплатити залізниці провізну плату; прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення при умові, якщо відправник вказав себе як одержувача вантажу. Вантажоодержувач зобов’ язаний прийняти вантаж та вивезти зі станції призначення; очистити вагони від залиш­ків будь-якого вантажу, виявлених у вагоні; сплатити всі додаткові платежі, у тому числі за розвантаження вантажу тощо. За договором перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу — також доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання осо­бі; пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу — також плату за його перевезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажирським квитком), який під­тверджує право пасажира на проїзд відповідним видом транспорту, а провезення ним багажу — багажною квитанцією.

У проїзному квитку, за винятком квитків на повітряному транспор­ті, не вказується прізвище пасажира. Втрачені проїзні квитки не від­новлюються, не повертається також їх вартість.

Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону «Про автомо­більний транспорт» договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з момен­ту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених законодавством, випадках такий договір також може бути йреальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних поїздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з  моменту посадки пасажира у транспортний засіб.

Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповід­ним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вага окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75 кг та не може бути довше 3 м.

Перевізник зобов’язаний доставити багаж у зазначений строк з ура­хуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запізнен­ня доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілість багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю — то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.

До основних умов договору перевезення пасажирів належать:

а) найменування й місцезнаходження перевізника;

б) вид і маршрут перевезення;

в) вартість проїзду; г

) час відправлення і час прибуття у пункт призначення.

Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов’язками. Основний обов’язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а основ­ний обов’язок пасажира — у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов’язкам кореспондують певні права сторін договору. Так, ст. 911 ЦК та відповідні норми транспортного законодавства містять перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать:

а)  зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку;

б)  провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умо­вах;

в)  провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встанов­лених транспортним законодавством;

г)  зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дій­сності проїзних документів до десяти діб, а у випадку хвороби — на весь її строк;

д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з правилами перевезення на відповід­ному виді транспорту тощо.

Перевізник, у свою чергу, має право:

а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншоїнепередбаченої ситуації:

б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил про­типожежної безпеки;

в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред’явлення недійсного проїзного квитка;

г) випровадити пасажира з проїзного за­собу (рухомого состава) у випадках, передбачених правилами переве­зення;

д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за недійсний проїзний документ у випадках, передбачених правилами, та ін.

Договір чартеру (фрахтування). За даним договором одна сторо­на (фрахтівник) зобов’ язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, ванта­жів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК). Порядок укла­дення чартерного договору (фрахтування), а також його форма вста­новлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид договору за­стосовується на морському й повітряному транспорті (статті 133, 134 КТМ, ст. 61 ПК). Вони мають низку специфічних особливостей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень.

Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і кон­сенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправни­кові всього корабля, його частини або окремих певних суднових при­міщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна — рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно.

Основними документами, що підтверджують наявність і зміст до­говору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер; 2) коно­самент — якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру та інші письмові докази. Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом, котрий після прийняття вантажу до перевезення перевізник або капітан судна зобов’язаний видати від­правникові, що є доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коносамент складається за встановленою законом формою на підста­ві підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його заповнення і є товарно-розпорядчим документом та цін­ним папером. Коносамент підписується тільки капітаном судна або іншим представником перевізника, а вантажовідправник коносамент не підписує. Коносаменти поділяються на іменні, ордерні та на пред’явника.

До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) на­йменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення; б) найме­нування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коно­самент чи коносамент на пред’явника); е) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об’ єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й осо­бливостей; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказів­ку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов’ язання за таким договором визначають і специфіку прав та обов’язків сторін — його учасників.

Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержу­вачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно і у порту призначення одержувач не отримав вантаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберіган­ня на склад чи в інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у пор­ту призначення або відмови його від прийняття вантажу зобов’язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів роз­вантаження й контрсталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого роз­порядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня при­буття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевіз­ник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ).

Винагорода, яка сплачується за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. Її розмір визначається або за вста­новленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються відправником (фрахтувальником). Проте у випад­ках, передбачених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником, припускається переказ платежів на одержувача. Так, від­повідно до ст. 163 КТМ при прийнятті вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, які поніс перевізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій судна у порту розвантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено коноса­ментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж.

Перевезення у прямому змішаному сполученні. Перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти може здійснюватися декількома видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування. Взаємовідносини перевізників у процесі такого перевезення за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством і відповідними договорами (вузловими угодами) між перевізниками, розроблення та укладення яких здійсню­ється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти від пункту відправ­лення до пункту призначення за участю не менше двох видів транспор­ту за одним перевізним документом, складеним на весь шлях пряму­вання, називається прямим змішаним перевезенням. Таке перевезення регулюється транспортними статутами, кодексами, законами України, а також Правилами перевезень у прямому змішаному сполученні (роз­діл 5 СЗУ, ст. 56 Закону «Про автомобільний транспорт», ст. 13 КТМ, Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично- водному сполученні від 28 травня 2002 р. тощо). Зокрема, відповідно до ст. 106 САТ УРСР автомобільний транспорт загального користуван­ня здійснює перевезення вантажів, пасажирів, багажу в тісній взаємо­дії з іншими видами транспорту — залізничним, морським, річковим, повітряним, організовуючи систему прямих змішаних сполучень: автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно- залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень.

При прямих змішаних перевезеннях перевізник пункту відправлен­ня укладає договір перевезення від свого імені й одночасно від імені інших перевізників, котрі беруть участь у перевезенні як їх законний представник. У силу цього виникає зобов’язання з множинністю осіб на стороні перевізника. При цьому кожен перевізник виконує його на ділянці свого шляху з урахуванням меж своєї діяльності, а саме цивільно-правове зобов’язання є частковим.

Вантажі мають бути придатні не тільки для перевезення, а й для перевантаження з одного виду транспорту на інший. Тому не прийма­ються до перевезення вантажі, які перевозяться шляхом наливу, ви­бухові й сильнодіючі отруйні речовини (ст. 83 СЗУ).

При прямих змішаних перевезеннях термін перевезення визнача­ється за сукупністю термінів доставки різними видами транспорту з урахуванням також часу, відведеного на перевантаження. Він роз­раховується на підставі Правил, що діють на певних видах транс­порту.

Під час прямого змішаного перевезення вантажів відправник спла­чує плату за перевезення тому перевізникові, який прийняв вантаж до перевезення, а одержувач — усім іншим перевізникам.

Досить важливим є питання стосовно відповідальності за пору­шення умов договору перевезення у прямому змішаному сполученні, зокрема, про те, хто з перевізників відповідає за прийнятий до пере­везення вантаж. Відповідальність за цілісність вантажу до моменту фактичної його передачі лежить на стороні, яка здає вантаж, а після фактичної передачі — на тій, котра його приймає. Передача вантажу, багажу, пошти у пункті перевантаження від одного перевізника друго­му проводиться за передаточною відомістю, складеною перевізником, який передає вантаж, і підписується перевізником, який його здає і приймає. У разі виявлення при передачі недоліків (вад) у переданому об’ єкті перевезення складається комерційний акт.

Вантажі у прямому змішаному сполученні приймаються до пере­везення відповідно до плану, затвердженого у встановленому порядку на підставі замовлення й договорів на організацію перевезень (ст. 81 СЗУ, ст. 109 САТ УРСР).

Довгостроковий договір. При здійсненні систематичних переве­зень власник (володілець) вантажу і перевізник можуть укласти дов­гостроковий договір, що у теорії і на практиці прийнято називати до­говором про організацію перевезень вантажів. За даним договором перевізник вантажу зобов’ язується у встановлені строки приймати, а власник — передавати для перевезення вантаж у встановленому об­сязі. У договорі про організацію перевезення вантажів визначаються терміни й умови надання транспортних засобів і пред’явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організації систематичного перевезення (ст. 914 ЦК).

За правовою природою такі договори є двосторонніми, оплатними і консенсуальними. Вони застосовуються на всіх видах транспорту. Особливе значення для безперебійної роботи транспорту має місячне планування перевезення вантажів. Так, планування перевезення ван­тажів залізницею здійснюється на підставі заявок, розроблених ви­робниками продукції, а також її власниками (Тимчасове положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України від 2 березня 1995 р.).

Перевезення транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним (ч. 2 ст. 915 ЦК). З урахуванням цього до нього застосовуються уніфіковані норми, що містяться у ст. 633 ЦК, а також спеціальні правила ст. 915 ЦК, які конкретизують окремі загальні положення про такий договір з ура­хуванням специфіки перевезення.

Об’ єктами перевезення транспортом загального користування мо­жуть бути пасажири, вантажі, багаж і пошта. Суб’єктом договору з боку перевізника може виступати юридична особа, яка одержала ліцензію у встановленому законодавством порядку на здійснення перевезення. Так, згідно зі ст. 40 Закону «Про автомобільний транспорт» пасажир­ським перевізником має право бути суб’єкт підприємницької діяльнос­ті, який за законодавством відповідно до ліцензії може надавати по­слуги за договором перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування, що використовується на законних підставах. Відносини пасажирського перевізника автобусного маршруту загально­го користування з власниками автовокзалів та автостанцій визначають­ся договором, який укладається в обов’язковому порядку і передбачає право перевізника укладати від їх імені договір з пасажиром про пере­везення. Предметом договору пасажирського перевізника з власниками автовокзалів та автостанцій є надання послуг, пов’язаних з відправлен­ням і прибуттям пасажирів автобусних маршрутів загального користу­вання (крім міських) відповідно до розкладу прямування.