Глава 46 Договір перевезення - § 2. Правова характеристика договорів перевезення
§ 2. Правова характеристика договорів перевезення
Договір перевезення вантажу. У системі цивільно-правових договорів, що опосередковують перевізний процес, особливе місце посідає договір перевезення вантажу (ст. 909 ЦК). У силу цього договору перевізник зобов’язується доставити довірений йому відправником вантаж у пункт призначення і видати його управомоченій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Проте з урахуванням специфіки перевезень кожним із видів транспорту в нормативних актах, що закріплюють їх діяльність, дається своє визначення договору перевезення (ст. 22 СЗУ, ст. 133 КТМ, ст. 61 ПК, ст. 52 Закону України «Про автомобільний транспорт» та ін.).
Перевізником може виступати тільки суб’єкт підприємницької діяльності, основним напрямом діяльності якого є перевезення вантажів (залізниця, морське пароплавство, автогосподарство, річкове пароплавство, а також фізичні особи, котрі мають право на експлуатацію перевізних транспортних засобів, тощо). Перевезення вантажів у пункт призначення за домовленістю з іншими особами, на праві власності або іншому титульному володінні яких перебувають транспортні засоби, транспортними статутами та кодексами не регулюється. Такі правовідносини необхідно класифікувати як відносини, котрі регулюються договором підряду. Як відправник може виступати будь-яка особа (фізична або юридична).
Одержувачем може бути або сам відправник, або інша особа, зазначена останнім у перевізних документах. З огляду на те, що одержувач за договором перевезення набуває певного обсягу прав та обов’язків, якщо відправник не є одночасно й одержувачем вантажу, такий договір розглядається як договір на користь третьої особи.
Під вантажем (товаром) необхідно розуміти майно, що транспортується чи підлягає транспортуванню повітряним, наземним, морським (річковим) транспортом або щодо якого відбуваються операції, передбачені відповідними Правилами перевезень вантажів відповідними видами транспорту.
Договір перевезення вантажів належить до двосторонніх, оплатних і реальних.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі (Закон України «Про автомобільний транспорт», ст. 23 СЗУ, ст. 134 КТМ). Так, на залізничному, повітряному і внутрішньоводному транспорті договір перевезення укладається шляхом оформлення накладної, яка є основним перевізним документом, де зазначені всі умови перевезення, а саме: найменування й місцезнаходження сторін договору; найменування вантажоодержувача; найменування й кількість вантажу; умови з перевезення і строки перевезення; назва місць навантаження й розвантаження; вартість перевезення тощо.
Відповідно до ст. 23 СЗУ, ст. 60 ПК, ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту СРСР (далі — СВВТ) договір перевезення вантажів вважається укладеним з моменту здачі відправником перевізникові вантажу разом з накладною. Прийняття вантажу для перевезення засвідчується на накладній календарним штемпелем перевізника й видачею ним відправникові квитанції. З цього моменту всі умови, викладені у накладній, стають умовами договору перевезення. На залізничному і внутрішньоводному транспорті при прийнятті вантажу для перевезення разом з накладною оформлюється дорожня відомість і вантажна квитанція. Відомість складається перевізником після прийняття вантажу для перевезення разом з накладною і містить усі дані про вантаж, відправника, одержувача тощо. Вона прямує разом з вантажем і після видачі його одержувачеві залишається у перевізника. Дорожня відомість має певне правове значення: а) засвідчує факт видачі вантажу одержувачеві і б) є документом, на підставі якого провадяться розрахунки з провізної плати, штрафів за прострочення доставки вантажу та з інших зборів. Вантажна квитанція видається відправникові як посвідчення прийняття вантажу для перевезення. У випадку втрати вантажу вантажна квитанція надає право відправникові або одержувачеві пред’явити претензію й позов до перевізника про відшкодування вартості втраченого вантажу, а також інші правомочності під час здійснення перевізного процесу (статті 23, 43, 48 СЗУ України).
На автомобільному транспорті договір перевезення оформлюється товарно-транспортною накладною, яка за своїм змістом не відрізняється від накладної, що оформлюється на інших видах транспорту (підп. 1, 16.10 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні від 14 жовтня 1997 р.). До основних документів на перевезення вантажів цим транспортом належить також подорожній лист вантажного автомобіля. Товарно-транспортна накладна і подорожній лист автомобіля вважаються документами суворої звітності, форма й порядок заповнення яких визначаються відповідними нормативними актами.
Основні права та обов’ язки перевізника і вантажовідправника по договору перевезення визначені законом (ст. 909 ЦК України), в якому дається загальне визначення договору перевезення вантажу, а звідси вони на всіх видах транспорту в принципі однакові. Тому права та обов’ язки перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача розглянемо відповідно до діючого транспортного законодавства в межах одного виду транспорту — залізничного. Зокрема, перевізник зобов’язаний доставити ввірений йому вантаж в обумовлений пункт призначення; забезпечити схоронність вантажу та здійснити доставку його в зазначений термін; видати вантаж зазначеному в накладній одержувачу, виконати вказівки відправника або одержувача вантажу про переадресування доставки вантажів, особливо це стосується перевезення вантажів у прямому або прямому змішаному, у тому числі і міжнародному, сполученні. Вантажовідправник, у свою чергу, повинен сплатити залізниці провізну плату; прийняти вантаж після його доставки в пункт призначення при умові, якщо відправник вказав себе як одержувача вантажу. Вантажоодержувач зобов’ язаний прийняти вантаж та вивезти зі станції призначення; очистити вагони від залишків будь-якого вантажу, виявлених у вагоні; сплатити всі додаткові платежі, у тому числі за розвантаження вантажу тощо. За договором перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира у пункт призначення, а в разі здачі багажу — також доставити останній у пункт призначення й видати управомоченій на його одержання особі; пасажир зобов’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а за наявності багажу — також плату за його перевезення (ст. 910 ЦК). Укладення договору перевезення пасажира засвідчується проїзним документом встановленого зразка (пасажирським квитком), який підтверджує право пасажира на проїзд відповідним видом транспорту, а провезення ним багажу — багажною квитанцією.
У проїзному квитку, за винятком квитків на повітряному транспорті, не вказується прізвище пасажира. Втрачені проїзні квитки не відновлюються, не повертається також їх вартість.
Як випливає з визначення цього договору, він є двостороннім, оплатним і консенсуальним. Так, згідно зі ст. 52 Закону «Про автомобільний транспорт» договір перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вважається укладеним з моменту придбання пасажиром квитка на право проїзду. Проте в окремих, передбачених законодавством, випадках такий договір також може бути йреальним (наприклад, при перевезенні пасажирів у туристичних поїздках або за замовленням). Ці договори вважаються укладеними з моменту посадки пасажира у транспортний засіб.
Договір перевезення багажу, на відміну від договорів перевезення пасажирів, завжди є реальним. Багаж приймається для перевезення за встановленими нормами відповідно до правил перевезення відповідним видом транспорту. Наприклад, при залізничному перевезенні вага окремого вантажного місця не повинна перевищувати 75 кг та не може бути довше 3 м.
Перевізник зобов’язаний доставити багаж у зазначений строк з урахуванням часу його перевантаження на шляху прямування. За запізнення доставки багажу перевізник сплачує штраф. Він же відповідає й за цілість багажу в межах його вартості, а якщо багаж приймається для перевезення з оголошеною вартістю — то у межах останньої. Загальна сума оголошеної вартості зазначається у багажній квитанції.
До основних умов договору перевезення пасажирів належать:
а) найменування й місцезнаходження перевізника;
б) вид і маршрут перевезення;
в) вартість проїзду; г
) час відправлення і час прибуття у пункт призначення.
Сторони в такому договорі користуються відповідними правами й обов’язками. Основний обов’язок перевізника полягає у тому, що він повинен забезпечити доставку пасажира в пункт призначення, а основний обов’язок пасажира — у сплаті перевізникові проїзної плати. Даним обов’язкам кореспондують певні права сторін договору. Так, ст. 911 ЦК та відповідні норми транспортного законодавства містять перелік прав пасажирів, до яких, зокрема, належать:
а) зайняти місце у транспортному засобі відповідно до вказаного у проїзному квитку;
б) провозити із собою дітей безкоштовно або на пільгових умовах;
в) провозити безкоштовно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортним законодавством;
г) зробити не більше однієї зупинки у дорозі з подовженням дійсності проїзних документів до десяти діб, а у випадку хвороби — на весь її строк;
д) відмовитися від поїздки, повернути квиток і одержати повну або часткову його вартість згідно з правилами перевезення на відповідному виді транспорту тощо.
Перевізник, у свою чергу, має право:
а) обмежувати або припиняти перевезення у випадках стихійного лиха, епідемії, епізоотії або іншоїнепередбаченої ситуації:
б) вимагати від пасажира дотримання правил поводження громадян на відповідному виді транспорту і правил протипожежної безпеки;
в) відмовити пасажиру в проїзді у разі пред’явлення недійсного проїзного квитка;
г) випровадити пасажира з проїзного засобу (рухомого состава) у випадках, передбачених правилами перевезення;
д) відмовити пасажирові у поверненні платежів за недійсний проїзний документ у випадках, передбачених правилами, та ін.
Договір чартеру (фрахтування). За даним договором одна сторона (фрахтівник) зобов’ язується надати іншій (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості одного чи декількох транспортних засобів на один або декілька рейсів для перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти чи з іншою метою, якщо це не суперечить закону або іншим нормативно-правовим актам (ст. 912 ЦК). Порядок укладення чартерного договору (фрахтування), а також його форма встановлюються транспортними кодексами (статутами). Цей вид договору застосовується на морському й повітряному транспорті (статті 133, 134 КТМ, ст. 61 ПК). Вони мають низку специфічних особливостей, обумовлених насамперед характером і видом перевезень.
Договір чартеру (фрахтування) є двостороннім, оплатним і консенсуальним. При перевезенні вантажу на умовах надання відправникові всього корабля, його частини або окремих певних суднових приміщень укладається особливий договір щодо фрахтування судна — рейсовий чартер. Може бути укладений договір перевезення вантажу і без надання відправникові відповідної частини корабля, якщо такий вантаж перевозиться невеликими партіями або поштучно.
Основними документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є: 1) рейсовий чартер; 2) коносамент — якщо договір не передбачає умов рейсового чартеру та інші письмові докази. Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом, котрий після прийняття вантажу до перевезення перевізник або капітан судна зобов’язаний видати відправникові, що є доказом прийняття ним вантажу до перевезення. Коносамент складається за встановленою законом формою на підставі підписаного відправником документа, який містить всі необхідні дані для його заповнення і є товарно-розпорядчим документом та цінним папером. Коносамент підписується тільки капітаном судна або іншим представником перевізника, а вантажовідправник коносамент не підписує. Коносаменти поділяються на іменні, ордерні та на пред’явника.
До основних умов договору чартеру (фрахтування) відносять: а) найменування судна, якщо вантаж прийнято для перевезення; б) найменування перевізника; в) назву місця прийняття або навантаження вантажу; г) найменування відправника; д) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або без найменування (ордерний коносамент чи коносамент на пред’явника); е) найменування вантажу, його маркування, кількість місць або кількість відповідної міри (маси, об’ єму), а у деяких випадках з описом його зовнішнього вигляду й особливостей; є) фрахт або інші належні перевізникові платежі; ж) вказівку на час й місце видачі коносамента тощо. Особливості предмета цивільно-правового зобов’ язання за таким договором визначають і специфіку прав та обов’язків сторін — його учасників.
Доставлений вантаж здається зазначеному в коносаменті одержувачеві. Якщо для перевезення вантажу було надано не все судно і у порту призначення одержувач не отримав вантаж, не розпорядився ним або відмовився від нього, перевізник вправі здати вантаж на зберігання на склад чи в інше надійне місце за рахунок і на ризик відправника вантажу, повідомивши його про це. Якщо для перевезення вантажу було зафрахтовано все судно, капітан у разі неявки одержувача у порту призначення або відмови його від прийняття вантажу зобов’язаний негайно сповістити про це відправника. Розвантаження і здача вантажу на склад провадяться капітаном лише після закінчення термінів розвантаження й контрсталійного (понад обумовлений договором) часу, а також за умови, що протягом цього строку не надійшло іншого розпорядження від відправника. Якщо протягом двох місяців з дня прибуття судна у порт зданий на збереження вантаж не буде витребуваний і відправник не оплатить усі необхідні для перевезення суми, перевізник має право продати цей вантаж (ст. 167 КТМ).
Винагорода, яка сплачується за договором перевезення морським транспортом, називається фрахтом. Її розмір визначається або за встановленим тарифом, або за згодою сторін. Усі належні перевізникові платежі сплачуються відправником (фрахтувальником). Проте у випадках, передбачених домовленістю між відправником (фрахтувальником) і перевізником, припускається переказ платежів на одержувача. Так, відповідно до ст. 163 КТМ при прийнятті вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, які поніс перевізник, за рахунок вантажу, внести плату за простій судна у порту розвантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено коносаментом або іншим документом, на підставі якого перевозився вантаж.
Перевезення у прямому змішаному сполученні. Перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти може здійснюватися декількома видами транспорту за єдиним транспортним документом, складеним на весь шлях слідування. Взаємовідносини перевізників у процесі такого перевезення за єдиним документом різними видами транспорту визначаються законодавством і відповідними договорами (вузловими угодами) між перевізниками, розроблення та укладення яких здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Отже, перевезення пасажирів, вантажу, багажу й пошти від пункту відправлення до пункту призначення за участю не менше двох видів транспорту за одним перевізним документом, складеним на весь шлях прямування, називається прямим змішаним перевезенням. Таке перевезення регулюється транспортними статутами, кодексами, законами України, а також Правилами перевезень у прямому змішаному сполученні (розділ 5 СЗУ, ст. 56 Закону «Про автомобільний транспорт», ст. 13 КТМ, Правила перевезення вантажів у прямому змішаному залізнично- водному сполученні від 28 травня 2002 р. тощо). Зокрема, відповідно до ст. 106 САТ УРСР автомобільний транспорт загального користування здійснює перевезення вантажів, пасажирів, багажу в тісній взаємодії з іншими видами транспорту — залізничним, морським, річковим, повітряним, організовуючи систему прямих змішаних сполучень: автомобільно-залізничних, автомобільно-водних, автомобільно-водно- залізничних, автомобільно-повітряних та інших сполучень.
При прямих змішаних перевезеннях перевізник пункту відправлення укладає договір перевезення від свого імені й одночасно від імені інших перевізників, котрі беруть участь у перевезенні як їх законний представник. У силу цього виникає зобов’язання з множинністю осіб на стороні перевізника. При цьому кожен перевізник виконує його на ділянці свого шляху з урахуванням меж своєї діяльності, а саме цивільно-правове зобов’язання є частковим.
Вантажі мають бути придатні не тільки для перевезення, а й для перевантаження з одного виду транспорту на інший. Тому не приймаються до перевезення вантажі, які перевозяться шляхом наливу, вибухові й сильнодіючі отруйні речовини (ст. 83 СЗУ).
При прямих змішаних перевезеннях термін перевезення визначається за сукупністю термінів доставки різними видами транспорту з урахуванням також часу, відведеного на перевантаження. Він розраховується на підставі Правил, що діють на певних видах транспорту.
Під час прямого змішаного перевезення вантажів відправник сплачує плату за перевезення тому перевізникові, який прийняв вантаж до перевезення, а одержувач — усім іншим перевізникам.
Досить важливим є питання стосовно відповідальності за порушення умов договору перевезення у прямому змішаному сполученні, зокрема, про те, хто з перевізників відповідає за прийнятий до перевезення вантаж. Відповідальність за цілісність вантажу до моменту фактичної його передачі лежить на стороні, яка здає вантаж, а після фактичної передачі — на тій, котра його приймає. Передача вантажу, багажу, пошти у пункті перевантаження від одного перевізника другому проводиться за передаточною відомістю, складеною перевізником, який передає вантаж, і підписується перевізником, який його здає і приймає. У разі виявлення при передачі недоліків (вад) у переданому об’ єкті перевезення складається комерційний акт.
Вантажі у прямому змішаному сполученні приймаються до перевезення відповідно до плану, затвердженого у встановленому порядку на підставі замовлення й договорів на організацію перевезень (ст. 81 СЗУ, ст. 109 САТ УРСР).
Довгостроковий договір. При здійсненні систематичних перевезень власник (володілець) вантажу і перевізник можуть укласти довгостроковий договір, що у теорії і на практиці прийнято називати договором про організацію перевезень вантажів. За даним договором перевізник вантажу зобов’ язується у встановлені строки приймати, а власник — передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У договорі про організацію перевезення вантажів визначаються терміни й умови надання транспортних засобів і пред’явлення вантажів для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови організації систематичного перевезення (ст. 914 ЦК).
За правовою природою такі договори є двосторонніми, оплатними і консенсуальними. Вони застосовуються на всіх видах транспорту. Особливе значення для безперебійної роботи транспорту має місячне планування перевезення вантажів. Так, планування перевезення вантажів залізницею здійснюється на підставі заявок, розроблених виробниками продукції, а також її власниками (Тимчасове положення про порядок місячного планування перевезень вантажів залізничним транспортом України від 2 березня 1995 р.).
Перевезення транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним (ч. 2 ст. 915 ЦК). З урахуванням цього до нього застосовуються уніфіковані норми, що містяться у ст. 633 ЦК, а також спеціальні правила ст. 915 ЦК, які конкретизують окремі загальні положення про такий договір з урахуванням специфіки перевезення.
Об’ єктами перевезення транспортом загального користування можуть бути пасажири, вантажі, багаж і пошта. Суб’єктом договору з боку перевізника може виступати юридична особа, яка одержала ліцензію у встановленому законодавством порядку на здійснення перевезення. Так, згідно зі ст. 40 Закону «Про автомобільний транспорт» пасажирським перевізником має право бути суб’єкт підприємницької діяльності, який за законодавством відповідно до ліцензії може надавати послуги за договором перевезення пасажира автомобільним транспортом загального користування, що використовується на законних підставах. Відносини пасажирського перевізника автобусного маршруту загального користування з власниками автовокзалів та автостанцій визначаються договором, який укладається в обов’язковому порядку і передбачає право перевізника укладати від їх імені договір з пасажиром про перевезення. Предметом договору пасажирського перевізника з власниками автовокзалів та автостанцій є надання послуг, пов’язаних з відправленням і прибуттям пасажирів автобусних маршрутів загального користування (крім міських) відповідно до розкладу прямування.