§ 3. Предмет виконання зобов’язання

Предметом виконання зобов’язання, зокрема, є певна річ, робо­та, послуга, гроші, що боржник повинен передати, виконати, надати чи сплатити кредиторові або іншій особі. Вимоги до предмета вико­нання (якісні, кількісні, просторові та ін.) диференційовані в різних зобов’язаннях і встановлюються умовами договору, актами цивільно­го законодавства, а у випадку їх відсутності визначаються звичаями ділового обороту або іншими вимогами, що звичайно ставляться.

Цивільним законодавством окремо врегульовані вимоги до пред­мета виконання тільки грошових (статті 533-536) та альтернативних зобов’язань (ст. 539).

Грошове зобов’язання є зобов’язанням по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: договірним (як самостійним, наприклад, кредитний договір, так і частиною взаємного зобов’ язання, наприклад, обов’язок покупця сплатити вартість товару за договором поставки) і недоговірним (зокрема, зобов’язання по відшкодуванню шкоди, кон­диційні зобов’язання); готівковим і безготівковим та ін.

У грошових зобов’язаннях предметом виконання є певна грошова сума, що має бути сплачена кредитору. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівково­му порядку. У будь-якому разі грошове зобов’язання повинне викону­ватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК), навіть і в тому випадку, коли був визначений його еквівалент в іноземній валюті (ст. 524 ЦК). За умови наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти^[4] на день плате­жу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, вста­новлених законом. Таке регулювання здійснюється Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»^[5] та Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»^[6].

За умови якщо суми проведеного платежу для виконання грошо­вого зобов’язання у повному обсязі недостатньо, вона погашає вимоги кредитора таким чином: а) витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання; б) проценти та неустойку; в) основну суму боргу (ст. 534 ЦК). Зважаючи на диспозитивність цих правил, договором може бути перед­бачена інша черговість погашення вимог за грошовим зобов’ я- занням.

Цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб — кре­диторів передбачається можливість збільшення сум, які вони отриму­ють за грошовими зобов’ язаннями у триваючих правовідносинах, зо­крема, з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкоджен­ням здоров’я або смертю чи за договором довічного утримання (ст. 535 ЦК). Перелік випадків збільшення не є вичерпним, тому що воно може від­буватися і за іншими грошовими зобов’ язаннями, за умови закріплення цього у договорі або законі.

Підставою для збільшення відповідних сум виступає збільшення встановленого законом неоподатковуваного мінімуму доходів громадян^[7]. У разі такого збільшення пропорційно підвищується і сума, що під­лягає виплаті по вказаних грошових зобов’язаннях. ЦК не вимагаєть­ся вчинення додаткових дій для набуття права на відповідне збільшен­ня, тобто воно відбувається автоматично. Для тих випадків коли грошові зобов’ язання, що підлягають збільшенню, виникають на під­ставі договору і боржник втрачає вигоди, на одержання яких він міг розраховувати при укладенні договору, йому надається право вимагати розірвання такого договору за рішенням суду.

У статті 536 ЦК передбачено загальне правило про сплату борж­ником у грошовому зобов’язанні процентів за користування чужими коштами, якщо інше не встановлено договором між фізичними осо­бами. Оплатність користування чужими грошовими зумовлена наяв­ністю у цивільному законодавстві презумпції відплатності договорів (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Наприклад, якщо за договором позики розмір процентів не був визначений сторонами, їх розмір визначається на рівні облікової ставки^[8] Національного банку України (ст. 1048 ЦК).

Проценти за користування чужими коштами необхідно відмежову­вати від сплати боржником процентів за грошовими зобов’язаннями при простроченні виконання грошового зобов’язання (ст. 625 ЦК). Перші за своєю сутністю є боргом, адже вони сплачуються за корис­тування грошима, що має правомірний характер. У свою чергу, про­центи річних (ст. 625 ЦК) є специфічним способом захисту майнових прав кредитора при порушенні зобов’язання.

Специфіка виконання притаманна й альтернативному зобо­в’язанню, в якому боржник зобов’язаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК). В альтернативному зобов’язанні предмет його виконання є теж «альтернативним», тобто боржник повинен вчинити на користь кредитора одну з двох або кількох дій (наприклад, надати послугу або сплатити суму грошей). Умовно альтернативне зобов’язання можливо втілити у виразі «або одне, або інше». Вчинення однієї із кількох дій буде вважатися належним виконанням. Оскільки виконати необхідно одну з декількох дій, то одна зі сторін повинна мати право обрати цю дію, за допомогою чого остаточно визначиться предмет зобов’язання. За загальним правилом право вибору належить боржни­ку, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законо­давства чи не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обо­роту. Втім не виключені випадки, за яких в альтернативному зобов’язані право вибору предмета виконання належатиме кредитору. Вони, як правило, пов’язані із порушенням зобов’язання. Зокрема, якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду замов­ник має право за своїм вибором вимагати від підрядника: безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк; пропорційного зменшен­ня ціни роботи; відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором (ст. 858 ЦК).

Альтернативні зобов’язання слід відрізняти від факультативних зобов’язань. Предмет виконання у факультативному зобов’язанні є ви­значеним, але він може бути замінений боржником на інший завчасно визначений предмет, при настанні певних юридичних фактів. Факуль­тативне зобов’язання існуватиме, наприклад, коли боржник зобов’язується поставити кредиторові бензин марки А 98, а в разі неможливості — ди­зельне пальне. Тобто на відміну від альтернативного зобов’язання борж­нику належить право на заміну предмета зобов’язання. Оскільки предмет заміни визначений заздалегідь, то згода кредитора при його заміні не потрібна.

Нетиповістю відзначається виконання негативних зобов’язань. Сут­ність негативних зобов’ язань полягає в тому, що предметом виконання є утримання від дій, і зобов’язання виконується протягом усього часу існування зобов’язальних правовідносин. Наприклад, комітент може бути зобов’ язаний утримуватися від укладення договору комісії з інши­ми особами (ч. 2 ст. 1012 ЦК) під час строку дії договору комісії.