§ 2. Суб’єкти виконання зобов’язання

Зобов’язання має виконуватися належними сторонами, якими ви­ступають божник та кредитор. Внаслідок чіткої персоніфікації сторін у зобов’язальних правовідносинах цивільним законодавством перед­бачається, що боржник повинен виконати свій обов’язок, а кредитор відповідно прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті зобов’ язання або звича­їв ділового обороту (ст. 527 ЦК).

У більшості випадків кредиторові байдуже, яка особа виконає зобов’язання. Тому, враховуючи диспозитивність правила про особисте виконання боржником зобов’язання, існує можливість передоручення виконання зобов’язання, тобто покладення боржником виконання свого зобов’язання на іншу особу, яка не є стороною зобов’язання. Втім у дея­ких зобов’язаннях виконання обов’язку тісно пов’язане із особою борж­ника, його особистими, діловими або ж професійними якостями, що мають важливе значення для кредитора. Зокрема таким є виконання обов’язків із договору доручення, зберігання, про створення об’єктів інтелектуальної власності. Звичайно, у цьому разі виключається вико­нання обов’язку боржника іншою особою, а у разі виникнення необхід­ності такого виконання воно можливе тільки за згоди кредитора.

При передорученні виконання кредитор зобов’ язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ч. 1 ст. 528 ЦК). Зрозуміло, що покладення виконання зобов’язання на іншу особу не робить її стороною в зобов’язанні та не створює для неї жодних прав і обов’язків. Тому боржник при цьому залишається стороною зобов’язання і у випадку його невиконання або неналежного виконан­ня іншою особою такий обов’язок має виконати боржник самостійно. Окрім цього, боржник несе відповідальність за порушення зобов’язання іншою особою, якщо договором або законом не встановлено відпові­дальність безпосереднього виконавця зобов’язання (ст. 618 ЦК).

Від передоручення виконання потрібно відрізняти можливість ви­конання зобов’язання іншою особою без згоди боржника (ч. 3 ст. 528 ЦК). Це виконання є одним із випадків суброгації (від лат. subrogatio — об­рання замість). Для здійснення такого виконання необхідно: а) перебу­вання іншої особи у договірних відносинах з боржником; б) існування небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право за­стави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на нього. На­приклад, наймач за договором найму сплачує борг наймодавця його кредиторові, щоб запобігти зверненню стягнення на предмет найму. Правовим наслідком виконання зобов’ язання іншою особою виступає заміна кредитора, оскільки до особи, яка виконала зобов’язання за борж­ника, переходять права кредитора у зобов’язанні.

Кредитору також дозволяється самостійно не приймати виконання зобов’язання у разі його переадресування, під яким розуміється упов­новаження кредитором іншої особи на прийняття виконання від борж­ника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. При цьому як інша особа може виступати будь-яка особа, яка має повноваження від кредитора на здійснення такої дії, тобто між нею та кредитором існують відносини представництва.

Необхідно враховувати, що переадресування виконання відрізня­ється від виконання зобов’ язання, яке виникло на підставі договору на користь третьої особи (ст. 636 ЦК). Як і при переадресуванні виконан­ня, так і при виконанні зобов’язань, що виникли на підставі договору на користь третьої особи боржник зобов’язаний провести виконання не кредиторові, а іншій особі. Однак на відміну від переадресування виконання у договорі на користь третьої особи вона має право вима­гати від боржника виконання зобов’язання.

Множинність осіб у зобов ’язанні зумовлює специфіку щодо суб’єктів та порядку виконання часткових і солідарних зобов’язань. За умови існування множинності осіб у зобов’язанні виникають част­кові зобов’язання (ст. 540 ЦК). Кожний із кредиторів має право ви­магати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов’язок у рівній частці. У договорі або актах цивільного законодавства може бути встановлений інший розмір часток. Наприклад, якщо договір простого товариства не пов’язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, кожний учасник відповідає за спільними договірними зобов’язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно (ч. 1 ст. 1138 ЦК). Виконання свого обов’ язку у відповідній частці співборжником або прийняття виконан­ня у розмірі своєї частки співкредитором має наслідком припинення зобов’язання для цих осіб.

У свою чергу, солідарні (від лат. solidus — цілий, увесь) зобов ’язання виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов ’язання (ст. 541 ЦК). Солідарними зобов’язаннями можуть бути як договірні, у тому числі основні (ч. 3 ст. 816 ЦК) та додаткові (ч. 3 ст. 554 ЦК), так і недоговірні, включаючи деліктні (ч. 1 ст. 1190 ЦК) та інші недоговірні (ч. 1 ст. 124 ЦК).

Залежно від того, існує активна чи пасивна солідарна множинність осіб у зобов’язанні, ЦК передбачені спеціальні правила та наслідки ви­конання таких зобов’язань. При солідарній множинності на стороні кредитора (ст. 542 ЦК) кожний із кредиторів може пред’явити боржни­ку вимогу в повному обсязі. Наявність права на пред’явлення вимоги спрощує виконання зобов’язання для кредиторів, оскільки будь-який з них має можливість як висунути вимогу, так і прийняти виконання від боржника. До моменту пред’явлення вимоги боржник має право вико­нати свій обов’язок будь-кому із солідарних кредиторів на свій розсуд. Боржник при солідарній вимозі кредиторів не має права висувати проти вимоги одного із солідарних кредиторів заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах боржника з іншими солідарними кредиторами, в яких цей кредитор не бере участі (ч. 2 ст. 542 ЦК).

Виконання боржником свого обов’ язку одному із солідарних креди­торів у повному обсязі звільняє боржника від виконання іншим солі­дарним кредиторам. Відповідно солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника у повному обсязі, зобов’ язаний передати на­лежне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.

При солідарній множинності на стороні боржників (ст. 543 ЦК) кредитор має право вимагати виконання обов’ язку в частині або в пов­ному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Надання кредиторові у такому випадку права вимагати вико­нання обов’язку у повному обсязі від будь-якого з боржників полегшує можливість отримання належного виконання, адже солідарні боржни­ки залишаються зобов’язаними до того моменту, доки їх обов’язок не буде виконаний у повному обсязі. При зверненні кредитора до одного з солідарних боржників, але не отриманні від нього виконання в повно­му обсязі, він має право вимагати решту від інших солідарних борж­ників.

Як і в будь-якому зобов’язанні, боржник має право висунути за­перечення проти вимоги кредитора. Втім вони мають бути або загаль­ними для всіх боржників, або заснованими на його особистих відно­синах з кредитором (наприклад, вимагати зарахування боргу кредито­ра йому за іншим зобов’язанням). Солідарний боржник при цьому не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунту­ються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких він не бере участі (ч. 3 ст. 543 ЦК). У разі виконання солідарно­го обов’язку у повному обсязі одним із боржників припиняється обов’язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Боржник, що виконав солідарний обов’язок у повному обсязі, наді­ляється правом регресу (зворотної вимоги) до кожного з інших солі­дарних боржників (ст. 544 ЦК). За цих обставин виникає регресне зобов’язання, в якому боржник, що виконав солідарне зобов’язання, стає кредитором. У разі коли боржників у регресному зобов’язанні декілька, воно є частковим і розмір часток кожного вважається рівним, якщо інше не встановлено договором або законом. Слід зважати й на той момент, що при визначенні розміру регресної вимоги вираховуєть­ся частка, яка припадає на боржника, котрий виконав солідарний обов’язок у повному обсязі. За умови несплати частки одним із солі­дарних боржників, що належить солідарному боржникові, який у пов­ному обсязі виконав солідарний обов’язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.

Слід відмітити, що негативне зобов’язання завжди є неподільним. Як наслідок неможливим є виникнення часткової множинності осіб як на стороні боржника, так і на стороні кредитора. У обох сторін може виникнути тільки солідарна множинність осіб. Причому при пасивній множинності кожен із боржників повинен виконувати зобов’ язання і утримуватися від певної дії не спільно з іншими, а індивідуально.

Особливість має виконання і субсидіарних зобов’язань. Перш за все варто зазначити, що стосовно розуміння сутності субсидіарних зобов’язань відсутній єдиний підхід. Переважна більшість вчених до­тримується точки зору, що субсидіарні зобов’язання — це різновид зобов’язань із множинністю сторін, поряд із частковими та солідарними^[1]. Хоча існує й інша позиція, згідно якої субсидіарні зобов’язання не на­лежать до виду зобов’язань із множинністю сторін^[2].

Слід висловити сумнів щодо можливості розкривати сутність суб- сидіарних зобов’ язань за допомогою конструкції множинності сторін. Це пов’язано з тим, що відповідно до положень ст. 510 ЦК множинність осіб може існувати на стороні боржника або кредитора, тобто стосу­ється тільки сторони зобов’ язання. Однак субсидіарний боржник не є стороною зобов’язання, він виступає стороною іншого (додаткового) зобов’ язання. Зокрема, поручитель не є стороною основного зобов’язання, він перебуває в зобов’язальних правовідносинах з креди­тором, які виникли на підставі договору поруки.

Субсидіарні зобов’язання можуть виникати у випадках, встановлених договором або законом, внаслідок чого таке зобов’ язання може мати як договірний (наприклад, договір поруки — ст. 554 ЦК), так і недоговірний характер (наприклад, виникнення субсидіарного зобов’язання в учасни­ка товариства з додатковою відповідальністю — ст. 152 ЦК).

Специфіка виконання субсидіарних зобов’язань зумовлена: а) чер­говістю виконання такого зобов’язання перед кредитором; б) предме­том виконання; в) особливим характером відносин між основним та додатковим боржником.

З огляду на те, що виконання основного зобов’язання є обов’язком боржника, кредитору належить право вимоги саме до нього. У випадку коли основний боржник відмовився задовольнити вимогу, або кредитор не одержав від нього відповіді на неї в розумний строк, або неможливос­ті основного боржника задовольнити таку вимогу, кредитор має можли­вість пред’явити її у повному обсязі до додаткового боржника. Окрім цього, варто враховувати, що кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника, якщо вона може бути задово­лена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника.

Субсидіарне зобов’язання є додатковим, виникає у більшості ви­падків у результаті інших юридичних фактів, аніж договір, тому не­можливо стверджувати про тотожність предмета основного та субси- діарного зобов’язання. Внаслідок цього предметом субсидіарного зобов’ язання, як правило, мають бути дії щодо сплати грошових коштів, які виступають загальним еквівалентом цінності, а їх сплата дозволяє припинити основне зобов’язання таким виконанням.

Особливий характер відносин між основним та додатковим борж­ником проявляється в тому, що додатковий боржник повинен до задо­волення вимоги, пред’явленої йому кредитором, повідомити про це основного боржника, а у разі пред’явлення до нього позову, — подати клопотання до суду про залучення основного боржника до участі у справі (ст. 619 ЦК). Це викликано тим, що у випадку задоволення вимоги кредитора субсидіарним боржником останній набуває права регресної вимоги до основного боржника^[3]. За умови недотримання цих вимог субсидіарним боржником основний боржник має право висуну­ти проти такої вимоги заперечення, які він мав проти кредитора.

Зважаючи на особливість правил щодо можливого виконання різ­ними суб’ єктами та для забезпечення належності виконання зобов’язання цивільним законодавством передбачено право кожної зі сторін зобов’язання вимагати доказів того, що обов’язок виконуєть­ся належним боржником, а виконання приймається належним креди­тором чи уповноваженою на це особою (ч. 2 ст. 527 ЦК). На підтвер­дження цього може бути, зокрема, наданий: документ, що посвідчує особу кредитора та боржника; довіреність особи, яку кредитор уповно­важив на прийняття виконання від боржника.

Наслідком нездійснення права щодо перевірки особи кредитора або необхідних повноважень в іншої особи ризик можливих наслідків покладається на боржника. При виникненні такої ситуації належний кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов’язання, а останній зобов’язаний його виконати.

За умови прийняття виконання від особи, яка не є боржником, на­слідки настають для кредитора, що здійснив таке прийняття, за прави­лами, встановленими відносно зобов’язань про безпідставне набуття майна (статті 1212-1215 ЦК).