§ 3. Підстави виникнення зобов’язань

Зобов’язальні правовідосини, як і будь-які інші цивільні правовід­носини, виникають з обставин, яким законом надається значення юри­дичних фактів. Приблизний перелік юридичних фактів, що служать підставами для виникнення цивільних прав та обов’ язків, встановлено в ст. 11 ЦК. Зобов’язання виникають із таких самих, загальних для всіх цивільних правовідносин підстав (ч. 2 ст. 509 ЦК). Найпоширенішою підставою виникнення зобов’язань є договір. Зобов’язання можуть ви­никати з договорів, які передбачено актами цивільного законодавства (купівля-продаж, дарування, найм, підряд, перевезення тощо), а також з договорів, які не передбачено цими актами, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК).

До інших правочинів, що можуть виступати підставами виникнен­ня зобов’язальних правовідносин, належать односторонні правочини. Наприклад, одностороннім правочином, з якого виникає зобов’язання, є публічна обіцянка винагороди, оскільки особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), у разі виконання завдання і передання його результату зобов’язана її виплатити (гл. 78 ЦК).

Зобов’язальні правовідносини можуть виникати безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Респу­бліки Крим або органів місцевого самоврядування. Оскільки за своєю юридичною природою вони є адміністративними актами, зобов’ язання виникають з них тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Зазначені акти владних органів можуть бути підставою для укладення договорів, при цьому зміст останніх має відповідати цим актам (ст. 648 ЦК). У сучасних умовах можливість виникнення зобов’язань безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самовряду­вання значно звузилася. Переважно вони створюють підставу виник­нення зобов’ язань у сукупності з іншими юридичними фактами.

Нерідко зобов’язання виникають із неправомірних дій, зокрема, заподіяння шкоди, набуття або збереження майна без достатньої право­вої підстави. Так, особа, що завдала шкоди неправомірними рішення­ми, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну іншої особи, зобов’язана відшкодувати її в повному обсязі (гл. 82 ЦК). У свою чергу особа, яка набула або зберегла майно іншої особи без достатньої правової підстави, зобов’язана повернути потерпілому це майно (гл. 83 ЦК). Зобов’язання із неправомірних дій мають на меті досягнення правомірного результату, оскільки виникають саме задля відновлення майнового стану потерпілого.

Підставами виникнення зобов’язальних правовідносин можуть бути й інші юридичні факти. До них належать юридичні вчинки, які являють собою правомірні дії, що не є правочинами, але створюють правові на­слідки внаслідок приписів закону. Прикладом юридичного вчинку є ство­рення літературного, музичного або будь-якого іншого твору. У процесі створення такого твору дії автора не спрямовані на настання певних правових наслідків, однак такі наслідки виникають у силу прямого при­пису закону. Незалежно від бажання автора в результаті створення тво­ру він набуває відповідних особистих та майнових авторських прав. Іншим прикладом юридичного вчинку є рятування здоров’ я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Особа, рятуючи здоров’я та життя фізичної особи, майно фізичної або юридичної особи, діє не задля настання певних правових наслідків. Однак такі наслідки, зокрема щодо відшкодування завданої цій особі внаслідок її дій шкоди, виникають у силу прямого припису закону.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, зобов’язання можуть виникати з рішення суду, наприклад, у разі зміни договору у зв’язку з істотною зміною обставин (ч. 4 ст. 652 ЦК). Під­ставою виникнення зобов’язань у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, може бути настання або не-

16 настання певної події. Наприклад, у випадку смерті особи спадкоємці зобов’язані відшкодувати розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця (ч. 1 ст. 1232 ЦК).