§ 3. Особливі заповідальні розпорядження заповідача

До таких належать: підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК); за­повідальний відказ (статті 1237-1239 ЦК); покладання (ст. 1240 ЦК); встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦК); призначення виконавця заповіту (статті 1286-1295 ЦК).

У заповіті може бути тим чи іншим способом не тільки визначений основний спадкоємець або спадкоємці, а й призначений запасний спадкоємець. Підпризначення спадкоємця застосовується на випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщи­ни; не прийме її; відмовиться від її прийняття; буде усунений від пра­ва на спадкування; у разі відсутності умов, визначених у заповіті (ст. 1242 ЦК).

Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, зазначена у ст. 1222 ЦК.

Підпризначення спадкоємця відрізняється від спадкування за правом представлення, спадкової трансмісії та прирощення спадкових часток. Питання про співвідношення підпризначення спадкоємця із спадкуван­ням за правом представлення може виникнути тоді, коли основний спадкоємець помре до відкриття спадщини, тобто раніше спадкодавця. Тоді після відкриття спадщини до спадкування закликалися б онуки та правнуки спадкодавця, які спадкують частку їх померлого батька (мате­рі), але спадкодавець підпризначив йому спадкоємця на цей випадок, який до цих прямих низхідних не належить. За чинним законодавством до спадкування буде закликатися підпризначений спадкоємець.

Співвідношення підпризначення спадкоємця із спадковою транс­місією може виникнути тоді, коли основний спадкоємець помре після відкриття спадщини. Питання розмежування проводиться залежно від того, відмовився основний спадкоємець до своєї смерті від спадщини чи помер, не встигнувши її прийняти. У першому випадку до спадку­вання закликається підпризначений спадкоємець, у другому — спад­коємці того спадкоємця, який помер, не встигнувши прийняти спад­щину, тобто відбувається спадкова трансмісія.

Що ж стосується співвідношення підпризначення спадкоємця з прирощенням спадкових часток, то якщо основному спадкоємцеві, який відмовився від спадщини, був підпризначений спадкоємець, при­рощення спадкових часток не відбувається. До спадкування заклика­ється підпризначений спадкоємець.

До числа особливих заповідальних розпоряджень заповідача на­лежить і заповідальний відказ (легат). Заповідач покладає на спадко­ємця за заповітом виконання будь-якого зобов’язання на користь од­нієї або кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають право вима­гати його виконання. Відказоодержувачами можуть бути як особи, що входять, так і ті, які не входять у коло спадкоємців за законом. Таким чином, в силу легату між спадкоємцем і відказоодержувачем (легата- рієм) виникає зобов’ язання, в якому легатарій виступає як кредитор, а спадкоємець — як боржник. Право вимоги має відказоодержувач до спадкоємця з часу відкриття спадщини.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодер- жувачу у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини (ч. 1 ст. 1238 ЦК).

Якщо спадкоємець, на якого покладене виконання легату, помре до відкриття спадщини або відмовиться від спадщини, обов’ язок вико­нання легату переходить на інших спадкоємців, які отримали цю част­ку. Якщо до відкриття спадщини помирає легатарій, заповідальний відказ втрачає силу. Якщо ж легатарій помирає після відкриття спад­щини, права та обов’язки відказоодержувача припиняються з його смертю і не можуть бути передані ним у спадщину, якщо інше не пе­редбачено спадкодавцем, який залишив заповідальний відказ.

Тим не менш, у момент відкриття спадщини на боці легатарія виникає право вимагати виконання зобов’язання від спадкоємця, обтяженого ле­гатом. Це право треба відрізняти від права на прийняття спадщини, яке в момент відкриття спадщини виникає тільки на боці закликаних до спад­кування спадкоємців. Доля легату в даному випадку (смерті легатарія після відкриття спадщини) залежить від змісту права, яке належало лега- тарію, а також від того, чи мають відносини щодо виконання легату між спадкоємцем та відказоодержувачем тривалий характер чи ні.

Спадкодавець має право встановити сервітут щодо земельної ді­лянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК). Якщо, наприклад, на спадкоємця, до якого перейшов житловий будинок, заповідач поклав обов’ язок надати відказоодержувачу право довічного користування цим будинком або його частиною, то смерть легатарія після відкриття спадщини і після того, як почалося користування будинком або його частиною, потягне припинення заповідального відказу. У даному ви­падку сервітут, який виник на боці легатарія, має особистий характер і зі смертю легатарія припиняється.

У той же час перехід права власності на будинок до іншої особи на підставі притаманного сервітуту права прямування (ст. 401 ЦК) не тягне припинення права довічного користування. Так, якщо спадкоє­мець, який отримав у спадщину будинок, продасть чи подарує його іншій особі, відказоодержувач зберігає право користування цим будин­ком або його частиною відповідно до змісту легату. Але якщо спадко­давець поклав на спадкоємця обов’язок передати легатарію будь-яку річ у власність, то у разі смерті легатарія після відкриття спадщини його спадкоємці мають право вимагати від спадкоємця, обтяженого легатом, його виконання, тобто передачі їм цієї речі у власність.

Правила ч. 1 ст. 1224 ЦК щодо негідних спадкоємців, які усувають­ся від права на спадкування, застосовуються і до відказоодержувачів (ч. 6 ст. 1224 ЦК). Якщо відказоодержувач шляхом умисних проти­правних дій, які підтверджені судом, сприяв складанню на його користь заповідального відказу, то він на нього права не має.

Заповідальний відказ підлягає виконанню лише в межах реальної вартості майна, яке перейшло до спадкоємця, із відрахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на цю частку (ч. 3 ст. 1238 ЦК). Якщо заповідальним відказом обтяжений спадкоємець, який має пра­во на обов’язкову частку, то відказ підлягає виконанню лише в тій частині, в якій спадкове майно перевищує обов’ язкову частку.

Якщо відказоодержувач відмовився від права, що обумовлене на його користь у легаті, то воно переходить до спадкоємця за заповітом, на якого було покладено виконання заповідального відказу.

Відповідно до ст. 1240 ЦК заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру. Таке розпорядження називається покладанням. Якщо такі дії мають майновий характер, то до покладання застосовуються правила про легат. Визначення особи, яка може вимагати від спадкоємця здійснення відповідних дій, зале­жить від характеру певної мети, що має бути досягнута. Це може бути і орган місцевого самоврядування, і громадська організація, і ініціа­тивна група громадян. Наприклад, на спадкоємця покладений обов’язок здійснити певний ритуал поховання спадкодавця та увічнення його пам’яті. Заповідач може зобов’язати поховати його із додержанням релігійних обрядів, вчинити після похорон поминки, збудувати на могилі певний пам’ ятник. Ці розпорядження підлягають виконанню лише в межах дійсної вартості спадкового майна. При всіх обставинах вказані розпорядження не повинні виходити за межі розумного і від­повідати звичаям даної місцевості. Заповідач може покласти на спад­коємця обов’язок вчинення певних дій загальнокорисного характеру.

До особливих заповідальних розпоряджень спадкодавця належить призначення виконавця заповіту. Виконання покладається на призна­чених у заповіті спадкоємців. У той же час виконання заповіту може бути покладено і на спеціальну особу, яка не є спадкоємцем. Така осо­ба називається виконавцем заповіту. Для цього вимагається письмова згода виконавця, яка виражається на тексті самого заповіту або дода­ється до нього. Заява про згоду бути виконавцем заповіту подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини після смерті заповідача (ст. 1289 ЦК). Виконавець заповіту може відмовитися від здійснення своїх повноважень, але повинен негайно повідомити спадкоємців про таку відмову. Виконавець заповіту не може відмовитися від здійснення своїх повноважень у разі необхідності вчинення невідкладних дій, зволікання з якими загрожує завданням збитків спадкоємцям. За збит­ки, завдані ним у зв’язку з невиконанням вимог, виконавець заповіту несе відповідальність. Повноваження виконавця заповіту тривають до повного здійснення волі спадкодавця, що виражена у заповіті.

Виконавець заповіту може бути призначений заповідачем, спадко­ємцями, нотаріусом.

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з пов- ною дієздатністю або юридичній особі. Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено комусь із них. Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання за­повіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за запові­том (ст. 1286 ЦК).

Спадкоємці можуть звернутися з позовом про усунення виконавця заповіту, якого призначив заповідач, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може запезпечити виконання волі заповідача. Спадкоємці також мають право обрати виконавця з числа спадкоємців або призначити виконавцем заповіту іншу особу, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту; особа, яка була призначена заповідачем, відмовилася від вико­нання заповіту; була усунута від виконання заповіту. Ящо спадкоємці не змогли досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту, він може бути призначений судом на вимогу одного з них (ст. 1287 ЦК).

У таких же випадках, а також коли призначення виконавця запові­ту потребують інтереси спадкоємців, виконавець заповіту може бути призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Виконавець заповіту має право здійснювати всі дії, які необхідні для його виконання. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Дії виконавця заповіту контролюють спадкоємці. Після виконання за­повіту виконавець заповіту подає спадкоємцям звіт про виконання своїх повноважень. Спадкоємці мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають ЦК України, іншим законам або порушують інтереси спадкоємців. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна дав­ність в один рік (ст. 1293 ЦК).

Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен по­вернути нотаріусу виданий йому документ. Виконавець заповіту має право вимагати плату за виконання своїх повноважень. Спадкодавець може визначити у заповіті певне майно (в натурі або у грошах), яке має право одержати виконавець заповіту із складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Якщо плата не визначена заповідачем, вона визначається за домовленістю виконавця заповіту та спадкоємців, а в разі спору — судом. Виконавець заповіту має право вимагати від спадкоємців відшкодування витрат, зроблених ним для охорони спад­щини, управління нею та виконання заповіту (ст. 1291 ЦК).