§ 2. Форма заповіту

Стаття 1247 ЦК передбачає загальні вимоги до форми заповіту, який має бути:

1)   складений письмово, із зазначенням місця та часу його скла­дання;

2)  особисто підписаний заповідачем, або особами, передбаченими ст. 207 ЦК;

3)   посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, зазначеними у статтях 1251-1252 ЦК.

Порушення зазначених вимог до форми заповіту тягне за собою його нікчемність (ст. 1257).

Закон передбачає такі вимоги щодо посвідчення заповіту нотаріусом:

-   нотаріус посвідчує заповіт, підписаний власноручно заповідачем або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів;

-   нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Такий заповіт має бути прочитаний заповідачем і підписаний ним. Крім того, у цих ви­падках вимагається посвідчення заповітів при свідках (ч. 2 ст. 1248 ЦК). Стаття 1253 ЦК передбачає й інші випадки посвідчення заповітів при свідках. Закон вимагає при посвідченні заповіту присутності не менш як двох свідків. Ними можуть бути особи з повною цивільною дієздат­ністю. Не можуть бути свідками:

-   нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

-   спадкоємці за заповітом;

-   члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

-   особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Свідки зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Відомості про свідків заносяться у текст заповіту (ст. 1253 ЦК).

Законодавцем надається можливість посвідчення секретного заповіту (ст. 1249 ЦК), яким є заповіт, що посвідчується нотаріусом без ознайом­лення з його змістом. Заповідач подає його нотаріусу в заклеєному кон­верті, на якому має бути особистий підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присут­ності заповідача вкладає його в інший конверт та опечатує. Заповіт може бути будь-коли змінений, доповнений або скасований заповідачем.

Після смерті заповідача, одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту і по­відомляє про це членів сім’ї та родичів спадкодавця. У присутності  заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт із за­повітом та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписується нотаріусом та свідками. Весь зміст запо­віту нотаріус записує у протоколі (ст. 1250 ЦК).

Закріплюючи у вигляді загального правила посвідчення заповіту у нотаріуса, законодавець в той же час широко визначає коло випадків, коли заповіти, засвідчені уповноваженими на це посадовими, службовими особами, прирівнюються до нотаріальних (статті 1251, 1252 ЦК).

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються:

1.  Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, посвідчені головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, посвідчені капітаном цього судна.

3.  Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, посвідчений начальником цієї експедиції.

4.  Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робіт­ника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ ї військовослужбовця, посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, уста­нови або закладу.

5.  Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, посвідчений начальником місця позбавлення волі.

6.  Заповіт особи, яка тримається під вартою, посвідчений началь­ником слідчого ізолятору.

Заповіт складається у двох примірниках, один з яких зберігається у нотаріальній конторі, другий видається заповідачу.

Заповіт не може підписувати особа, на користь якої він складе­ний.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є за­повідач тією особою, від імені якої складено заповіт, правомірність заповідальних розпоряджень (крім секретного заповіту) та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, якщо в ньому містяться незаконні розпорядження або заповідач є недієздатною осо­бою. Не може бути посвідчений заповіт, якщо заповідач перебуває в такому стані, що не усвідомлює значення своїх дій (наприклад, запо­відач тяжко хворий).

Нотаріус не повинен вимагати документи чи будь-які інші докази належності заповідачеві майна, стосовно якого складається заповіт. Цей факт з’ясовується вже після смерті заповідача, тобто на момент відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках (фінансових установах). Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо банку (фінансовій установі) про те, кому він залишає вклад у разі своєї смерті. Це розпорядження може бути зро­блене у формі напису на обліковій картці вкладника. Підпис вкладника посвідчується завідувачем відповідного відділення банківської установи. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу роз­порядження ним, тобто чи складений заповіт щодо цього вкладу, чи ні. Заповіт, складений після того, як було зроблене розпорядження банківській (кредитній) установі, повністю або частково скасовує його, якщо у запо­віті змінено особу, до якої має перейти право на вклад, або якщо заповіт стосується всього майна заповідача (ст. 1228 ЦК).

У різноманітності форм вираження волі заповідача предметно вті­лений принцип свободи заповіту, який забезпечується додержанням таємниці здійснюваних нотаріальних дій, у тому числі й таємниці за­повіту (ст. 1255 ЦК). Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошу­вати відомості щодо факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. За розголошення як самої таємниці складання запо­віту, так і таємниці його змісту нотаріуси та уповноважені на здійснення нотаріальних дій посадові особи несуть встановлену законом відпові­дальність. Наприклад, приватний нотаріус може бути позбавлений лі­цензії на зайняття нотаріальною діяльністю, виключений із нотаріальної палати. Крім цього, на нього може бути покладений обов’язок відшко­дувати клієнту заподіяні цим збитки та моральну шкоду.

Законодавець закріпив право спадкоємців після відкриття спадщи­ни самим здійснити тлумачення змісту заповіту. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до загальних вимог щодо тлумачення змісту правочину (ст. 1256 ЦК).