§ 4. Початок перебігу, зупинення і перерив строків позовної давності

Згідно зі ст. 261 ЦК перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка порушила право.

Існуючі підходи до визначення початку перебігу строку давності пояснюються тим, що при порушенні відносних (зобов’язальних) правовідносин особа дізнається про порушення свого права в момент закінчення строку виконання зобов’ язання, тобто одночасно, а при порушенні абсолютних прав (права власності, інших речових прав, авторських прав тощо) можливий розрив у часі між самим фактом по­рушення права і моментом, коли особа, чиє право порушено, дізна­ється про це. Однак, як уявляється, є помилковим твердження законо­давця про початок перебігу строку позовної давності з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права чи про особу, яка поруши­ла право. Вказані обставини повинні застосовуватися лише в сукуп­ності, оскільки, не маючи уявлень про порушника права (відповідача), потерпіла особа не має процесуальної можливості звернутися з позо­вом до суду, а отже, і захистити власні права й охоронювані законом інтереси.

Крім цього загального правила в законі закріплено низку спеціаль­них правил про початок перебігу строку позовної давності:

1)  за зобов’язаннями із визначеним строком виконання перебіг по­зовної давності починається зі спливом строку виконання;

2)  за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, — з дня припинення насильства;

3) за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину — з дня, коли почалося його виконання;

4) у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої фізичної особи — від дня досягнення нею повноліття;

5)   за регресними вимогами — з моменту виконання основного зобов’язання.

У цивільному праві існує ряд зобов’язань, які виконуються части­нами (поставка, підряд, зобов’язання з відшкодування шкоди). Право заявити вимогу про виконання зобов’язання виникає в окремі частко­ві строки, за кожною вимогою окремо обчислюється і строк позовної давності. Слід також мати на увазі, що у разі, коли продукцію постав­ляють (відвантажують) вузлами, однак, по одній із відправок встанов­лено недостачу вузла або будь-якої його частини, строк позовної дав­ності необхідно обчислювати не з моменту складання акта про недо­стачу цього вузла, а з дня складання акта про некомплектність про­дукції після закінчення відвантаження^[17].

ЦК передбачає випадки, коли перебіг строку позовної давності зупиняється (ст. 263) і переривається (ст. 264).

Під зупиненням слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини, передбаченої цивільним законодавством (ст. 263 ЦК та інші норми ЦК), перебіг строку «завми­рає», а після припинення цієї обставини перебіг того самого строку поновлюється в частині, що залишилася^[18].

Підставами для зупинення перебігу строку позовної давності є: надзвичайна і невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); мораторій — відстрочення виконання зобов’язань, на підставах, вста­новлених законом; перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України та інших створених відповідно до закону вій­ськових формувань, переведених на воєнний стан; зупинення дії за­кону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

Непереборна сила як підстава зупинення перебігу позовної дав­ності характеризується тим, що охоплює як природні явища (земле­труси, повені, зсуви, тропічні зливи, пожежі), певні події у суспільстві (військові дії, страйки, заворушення), так і протиправні вчинки окремих осіб (незаконне затримання, захоплення в заручники тощо). Необхідно зазначити, що вітчизняний законодавець, формулюючи легальне ви­значення непереборної сили, надав ознакам надзвичайності та невід­воротності альтернативного характеру. Тобто ЦК виходить із того, що непереборна сила має місце за наявності хоча б однієї з названих ознак. З огляду на те, що ці ознаки відображають якісно неоднорідні риси цього, такий підхід, запропонований у п. 1 ч. 1 ст. 263, навряд чи за­слуговує підтримки.

Прикладом введення мораторію, який передбачає зупинення в су­часних умовах, є Закон України «Про запровадження мораторію на примусову реалізацію майна»^[19] щодо звернення стягнення за виконав­чими документами на нерухоме майно та інші основні засоби вироб­ництва, що забезпечують виробничу діяльність державних підпри­ємств. Прикладом може бути також Закон України від 4 лютого 1999 р. «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за не­своєчасне внесення плати за послуги зв’язку»^[20], яким заборонено на­раховувати по розрахунках та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення плати за послуги зв’язку.

У порівнянні із законодавством минулих років ЦК запровадив та­кож нову підставу зупинення перебігу позовної давності — зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює від­повідні відносин.

У разі виникнення однієї з наведених обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин, а від дня їх припинення продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

У певних випадках унаслідок активних дій сторін перебіг строку позовної давності може перериватися. На відміну від зупинення перебігу позовної давності переривання має своїм наслідком те, що після нього перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується.

Підставами для переривання строку позовної давності є: вчи­нення позову в установленому законом порядку, однак залишення су­дом позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності; вчинення зобов’ язаною особою дій, що свідчать про визнання нею свого або іншого боргу або іншого обов’язку. До дій, які свідчать про визнан­ня боргу, можуть належати: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою осо­бою основного боргу та/або неустойки, сплата процентів за основним боргом; прохання про відстрочення виконання. При цьому в тих ви­падках, коли передбачалося виконання зобов’язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності за ін­шими частинами (платежами)^[21].