Глава 10 Особисті немайнові права PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

Глава 10 Особисті немайнові права

 

 

§ 1. Поняття і класифікація особистих немайнових прав

§ 2. Окремі види особистих немайнових прав

§ 3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав

§ 4. Способи захисту особистих немайнових прав

 

§ 1. Поняття і класифікація особистих немайнових прав


Особисті немайнові права людини забезпечують її природне іс­нування і соціальне буття, а відносини, які виникають у сфері їх реа­лізації, складають предмет цивільно-правового регулювання. Показо­во, що при визначенні предмета цивільного права особисті немайнові відносини стоять на першому місці, а майнові — на другому.

Відповідно до Конституції особистим правам людини присвячено одне з центральних місць у ній, а саме розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Перелік цих прав і свобод досить великий, але він не є вичерпним (ст. 22), а самі вони не є відчужува­ними (ст. 21). Держава гарантує рівність прав і свобод людини неза­лежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пере­конань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (ст. 24).

Права, що виникають із приводу особистих нематеріальних благ, мають свої специфічні, характерні для них властивості, риси.

По-перше, немайнові права невіддільні від особистості їх носія, належать конкретній людині та іменуються «особистими». Нерозрив­ний зв’язок немайнових прав з особистістю їх носія дозволяє відріз­нити одного суб’єкта права від іншого, індивідуалізувати людину, зберегти і захистити її неповторність і своєрідність.

По-друге, особисті немайнові права мають абсолютний харак­тер. Так, людині, їх носію, протистоїть необмежене коло зобов’язаних осіб, кожна з яких повинна утримуватися від порушення цих прав. Якщо у відносних правовідносинах заздалегідь відомі обидва суб’єкти цих відносин, то в абсолютних — відомим є тільки один суб’єкт (носій особистого права), інший суб’єкт, або суб’єкти (зобов’язані особи) — невідомі, їх існує невизначена кількість, і кожний із них зобов’язаний не порушувати особистого права, що охороняється законом. І тільки у разі порушення особистого права з невизначеної кількості зобов’язаних утримуватися від порушення осіб виокремлюється порушник, який і є суб’єктом відповідальності.

По-третє, особисті немайнові права позбавлені матеріального (майнового) змісту. Навіть якщо вторгнення у сферу особистих прав призвело до вельми негативних наслідків економічного характеру для їх носія, особисті права не наповнюються матеріальним змістом. На­приклад, порушення ділової репутації фізичної особи може привести до розриву ділових відносин із нею, що, безумовно, призведе до по­гіршення її матеріального стану, як нині, так і в подальшому. Однак саме особисте право не стає майновим.

Поняття особистих немайнових прав і становить єдність зазначених властивостей (ознак). Особисте немайнове право — це міра можли­вої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її осо­бистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсу­дом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя.

Класифікація особистих прав має теоретичне і практичне зна­чення. Вона полегшує процес вивчення особистих прав людини, дає можливість відшукати внутрішні закономірності, що визначають роз­виток, зміну і доповнення зазначеного в Конституції їх переліку. Ото­чуюча нас дійсність не є незмінною, що й сприяє розширенню цього переліку. Тому й класифікація особистих прав не може бути непоруш­ною. Однак правильно обрані критерії поділу особистих прав дозволять у подальшому не змінювати запропоновану класифікацію, а лише до­повнювати, уточнювати і конкретизувати її з урахуванням появи нових прав. Вирішення проблеми класифікації особистих немайнових прав цивільно-правовими засобами закладено у ЦК, де на законодавчому рівні вони поділені на дві великі групи:

права, що забезпечують природне існування фізичної особи: право на життя; право на охорону здоров’ я; право на усунення небез­пеки, що загрожує життю і здоров’ю; право на надання медичної до­помоги; право на інформацію про стан свого здоров’ я; право на таєм­ницю про стан здоров’я; права фізичної особи, яка перебуває на ста­ціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім’ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров’ я середовище;

права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи: право на ім’я, зміну й використання імені; право на повагу до гідності та честі; право на повагу до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність; право на особисте життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті па­пери, розпорядження ними та ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів; право на таємницю корес­понденції; право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- і відеозйомок; право на охорону інтересів особи, зображеної на фотографіях та в інших художніх творах мистецтва; право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної твор­чості; право на місце проживання; право на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об’єднання; право на мирні зібрання.

У цілому, запропонована ЦК класифікація заслуговує на увагу. Од­нак наведений у ньому поділ особистих прав не можна визнати повним. Слід зазначити, що ці права можна об’єднати в однотипні групи і під­групи, що дозволить поділити їх на певні групи за схожістю, тотожніс­тю характеристики їх змісту, властивостей, ознак. В основу класифі­кації особистих прав може бути покладена низка критеріїв, що харак­теризуватимуть різні аспекти названих прав:

по-перше, спосіб їх виникнення; по-друге, ступінь пов’язаності їх із майновими правами; по-третє, їх зміст; по-четверте, залежність від структури зв’язку учасників в особистому немайновому відно­шенні; по-п’яте, цільова спрямованість.

За способом виникнення особисті немайнові права можна поді­лити на такі види:

природжені — права, що належать людині внаслідок факту її на­родження. Творці вчення про права людини (Гроцій, Томазій, Вольф та інші) визначали, що вже у момент своєї появи вона набуває природне право на захист елементарних благ — життя, здоров’я, тілесної недо­торканності, свободи, вони складають її природжені права, jura connata, права, що випливають із самої якості людини як особистості[1];

придбані — це права, які визначають соціальне буття людини, тобто ті, яких людина набуває в процесі своєї діяльності, коли вона бере участь у соціальному житті. Ці права, у свою чергу, поділяються на: права, якими людина наділяється на підставі закону, наприклад, право на ім’я[2], і ті, які людина сама набуває в процесі своєї діяль­ності (зокрема, право на охорону таємниці нотаріальних дій, відомостей, що становлять об’єкт адвокатської, банківської, медичної та­ємниці). Підставами виникнення названих прав можуть бути: дії самої людини, спрямовані на виникнення певного особистого права (так, право на адвокатську таємницю виникає у людини тільки після її звер­нення за консультацією до адвоката); інші юридичні факти. Написан­ня твору літератури, мистецтва наділяє його творця комплексом осо­бистих прав (зокрема, правом вважатися автором зазначеного твору; заборони згадування свого імені, якщо авторство є анонімним; обира­ти псевдонім; протидіяти перекручуванням і змінам твору; оприлюд­нювати твір).

Особливість даної групи прав полягає у тому, що момент виник­нення і момент реалізації їх збігаються. Так, звертаючись за консуль­тацією до нотаріальної контори і повідомляючи необхідну для надан­ня послуг інформацію, людина одночасно набуває і реалізує право на додержання таємниці нотаріальних дій.

За ступенем пов’язаності їх із майновими правами на: особисті немайнові права, не пов’язані з майновими правами, тобто особисті права «у чистому вигляді» — право на ім’я, зовнішній вигляд, честь, гідність тощо, та особисті немайнові права, пов’язані з майновими правами, — права, що виникають у зв’язку з написанням літературних, наукових творів, творів мистецтва, право на таємницю нотаріальних, банківських відомостей, адвокатську, медичну таємницю тощо. Так, за надання нотаріальних послуг нотаріальні контори одержують певну грошову винагороду від фізичної особи, що звернулася до них. При цьому особисті немайнові права не протистоять майновим правам. Вони не випливають одні з одних, а складають єдиний комплекс прав. Наприклад, створивши твір мистецтва, автор набуває особистих не­майнових прав: право авторства, право на авторське ім’я, право на недоторканність твору тощо. До того ж автор, який уклав договір на створення такого твору, має право на одержання гонорару. Зв’язок осо­бистих і майнових прав яскраво виявляється при захисті зазначених прав у разі їх порушення. Виконавши замовлення на написання карти­ни, художник придбає для себе комплекс прав, а саме: має право ви­магати передачі йому обумовленої договором винагороди, право до­ступу до цієї картини тощо.

За їх змістом: особисті права як комплексні права, які є сукуп­ністю певних повноважень (правомочностей), наприклад, право на охорону особистого життя; та особисті права як окремі повноважен­ня. Повноваженнями, наприклад, є право на охорону недоторканності особистого життя і право на таємницю особистого життя. Вони ста­новлять комплексне особисте немайнове право — право на охорону особистого життя.

Залежно від структури зв’язку учасників у особистому немай- новому відношенні поділяються на: абсолютні права, що належать учасникам правовідносин, у яких особі, котра володіє особистим не- майновим правом, протистоїть невизначене коло осіб, що зобов’ язані утримуватися від порушення її права. Більшість особистих немайнових прав є абсолютними, однак при порушенні абсолютного права на по­рушника покладається цілком визначений обов’ язок вчинити дії, спря­мовані на відновлення порушеного права; відносні права, що належать учасникам правовідносин, у яких управомоченій особі протистоять чітко визначені особи (або особа), і вони повинні здійснювати або не здійснювати цілком визначені дії. Наприклад, усі види «таємниць» як особисті права є відносними правами, оскільки коло осіб, зобов’язаних не розголошувати довірену їм інформацію, відоме. Це медичні праців­ники, службовці нотаріальних, адвокатських контор тощо.

За цільовою спрямованістю особисті немайнові права поділяють­ся на: особисті немайнові права, спрямовані на індивідуалізацію осо­бистості: право на ім’я, право на індивідуальний вигляд, право на честь, гідність і ділову репутацію; особисті немайнові права, що забезпечу­ють фізичну недоторканність особи: право на охорону життя, здоров’я, здорове навколишнє середовище, свободу, вибір місця проживання; осо­бисті немайнові права, спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу особистості, які забезпечують її автономне іс­нування: право на додержання таємниці особистого і сімейного життя, невтручання у сферу особистого життя; право на дотримання таємниці відомостей, що становлять предмет адвокатської, нотаріальної, банків­ської, страхової, медичної таємниці, таємниці усиновлення; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої корес­понденції; право на недоторканність житла.