Печать
PDF

Глава 10 Особисті немайнові права - § 4. Способи захисту особистих немайнових прав

Posted in Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

 

 

 

§ 4. Способи захисту особистих немайнових прав


Цивільне законодавство, визнаючи за тією чи іншою особою певні суб’єктивні права і обов’язки, надає уповноваженій особі й право на їх захист. Суб’єктивне право, хоча і таке, що належить особі, але не забезпечене законодавчо від порушень необхідними способами захис­ту, «залишиться лише декларативним правом»[7]. Таким чином, право буде проголошено у законі, але не буде забезпечено державними право­охоронними мірами[8], відповідно буде додержуватися тільки на добро­вільних засадах з боку неуповноважених осіб і буде забезпечено лише нормами моралі, оскільки в разі його порушення держава або уповно­важений суб’єкт не будуть мати можливості реалізувати своє право на захист внаслідок відсутності у законі відповідних заходів.

Способи захисту, які застосовуються до порушників цивільних прав, можна поділити на: способи фактичного характеру, що засто­совуються уповноваженою особою самостійно (необхідна оборона, заходи крайньої необхідності); способи оперативного характеру, які хоча і є способами юридичного впливу, але застосовуються самою уповноваженою особою (відмова від прийняття простроченого вико­нання); правоохоронні способи державно-примусового характеру, застосування яких входить до компетенції державних або громадських органів, що розглядають спір. До них входять: цивільно-правові санк­ції як способи цивільно-правової відповідальності; способи державно- примусового характеру як визнання права за тією чи іншою особою (поділ загального майна між власниками, повернення сторін у первин­ний стан внаслідок визнання правочину недійсним тощо, які не можуть бути віднесені ні до цивільних санкцій, оскільки не пов’язані з покла­данням на правопорушника цивільно-правової відповідальності, ні до способів оперативного впливу, бо застосовуються не самою уповно важеною особою, а тим органом, який розглядає і вирішує даний цивільно-правовий спір[9].

Запропоновані В. П. Грибановим способи впливу на винну особу застосовуються при порушенні цивільних прав як певної сукупності, окремої підсистеми прав людини. Однак, виділяючи із даної підсистеми особисті немайнові права людини, слід зазначити, що не все запропо­новане В. П. Грибановим можна застосувати у разі порушення названих прав. Так, важко навести випадки, коли при порушенні таємниць осо­бистого життя людини застосовували б самостійно способи оператив­ного характеру, здійснювані самою уповноваженою особою. Очевидно, вплив слід співвідносити з характером самого права, що захищається.

Наведене свідчить про те, що особисті немайнові права не можуть захищатися за допомогою універсальних способів захисту. Навіть тоді, коли деякі із них можна застосовувати в названих випадках, останні по­винні застосовуватися з урахуванням низки особливостей, що обумов­люються об’єктом захисту, пов’язаним із психологічними, соціальними, фізіологічними чинниками, притаманними кожній даній особистості.

ЦК вказує на захист цивільних прав, припускаючи при цьому як майнові, так і особисті немайнові права. Зазначені у ньому способи захисту повністю застосовуються до майнових прав людини, але склад­ніша справа із захистом особистих немайнових прав, які хоча і не ви­мірюються в точних одиницях, але посягання на які може завдати, як правило, значно більшу шкоду людині, ніж применшення її майнового інтересу (ст. 16).

Ведучи мову про характер заподіюваної людині шкоди, пов’язаної з порушенням її немайнових прав, слід зазначити, що остання має мораль­ний, психологічний аспект і не завжди піддається повному відновленню. Так, розголошення відомостей, які становлять медичну таємницю, є не­законним вторгненням у сферу особистого життя людини, що порушує її звичний спосіб життя, піддає загрозі розірвання сімейних, ділових від­носини. Вказана інформація може стати відома досить широкому колу осіб, і жодний спосіб захисту не спроможний цілком відновити її душев­ний спокій та повернути людину до звичного способу життя.

Оскільки порушені особисті права важко піддаються відновленню і захисту, то певне значення при охороні особистих прав має бути від­ведено запобіганню правопорушення шляхом встановлення системи заходів, спрямованих на пропаганду правових знань і посилення від­повідальності винних посадових осіб.

Значна увага проблемі віднайдення способів захисту особистих немайнових відносин приділялася вченими у 60-70 роки ХХ ст. У цей період розробляється досить широкий перелік цивільно-правових спо­собів захисту вказаних відносин. Так, С. М. Братусь до зазначеного переліку відносив: право вимагати визнання особистого немайнового права, якщо воно порушено або будь-ким оспорюється; право вимага­ти припинення дій, що порушують особисте право; право вимагати вчинення позитивних дій, спрямованих на усунення наслідків пору­шення і які забезпечують відновлення порушеного права[10]. Л. О. Кра- савчикова серед названих способів виділяла: визнання права; віднов­лення становища, що існувало до порушення права; припинення дій, що порушують право; припинення і зміну правовідношення[11].

Крім викладених способів, у науці цивільного права були розроб­лені й нетипові способи захисту особистих прав: відшкодування за­подіяної шкоди і самостійний захист своїх особистих прав, у випадках, передбачених законом.

Що стосується сьогодення, то ЦК у ст. 16 визначив загальні спосо­би захисту цивільних прав.

Визнання права. Необхідність його використання виникає тоді, коли ще немає прямого порушення конкретного права особи, але іс­нування у неї даного права заперечується іншою зацікавленою особою. Так, законодавець визнає таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції особистим немайновим правом людини і охороняє його від незаконних втручань (ст. 31 Конституції). Разом з тим опікун або піклувальник, надмірно витлумачивши свої правомочності, може вимагати перегляду всієї кореспонденції, в тому числі й особистої, своїх підопічних.

Застосування зазначеного способу здійснюється й у випадках, коли один з адресатів листа намагається опублікувати документацію, яка має особистий характер, без згоди на те іншої зацікавленої особи.

Відновлення становища, що існувало до порушення права, при­пинення дій, що порушують право. Слушно зазначала З. В. Ромовська, що передбачені у цих двох способах дії (відновлення і припинення) повинні розглядатися в більшості випадків як двоєдиний процес[12]. Саме припинення протиправних дій ще не спроможне повністю захистити право, оскільки результати цих дій не усунуті. З іншого боку, віднов­лення становища, що раніше існувало, без припинення протиправних дій практично нездійсненне. Це правильно, однак лише для такої ситу­ації, де протиправні дії тривають до постановлення судового рішення. Якщо ж ці дії до зазначеного часу припинилися, суд ставить своїм за­вданням лише ліквідацію наслідків такої поведінки, тобто відновлення становища, що існувало до порушення права. При захисті права даним способом суд не встановлює наявність у потерпілої сторони відповід­ного права, наявність відповідного права не викликає сумніву в суду, не заперечує його існування і відповідач.

Даний спосіб захисту застосовується при посяганнях на такі осо­бисті немайнові права, як честь, гідність. У цьому випадку способом відновлення становища, що існувало до порушення права, є спростуван­ня. Однак навряд чи можна погодитися з тим, що в разі, наприклад, розголошення адвокатської, банківської, медичної таємниці можна за допомогою даного способу захисту відновити становище, яке існувало до порушення права. І справа тут не у тому, яким повинен бути спосіб захисту, а скоріше у тому, що повністю відновити становище, яке існу­вало до порушення, взагалі неможливо, оскільки конфіденційна інфор­мація вже піддана розголошенню. Тому тут потрібно вести мову про можливість тільки припинення дій, що порушують право. Припинен­ня дій, що порушують право — найбільш результативний спосіб за­хисту таємниць особистого життя людини.

Примусове виконання обов’язку в натурі є одним із способів за­хисту суб’єктивних прав. Зазначений спосіб застосовується у тому випадку, коли на особу покладений певний обов’ язок, але вона не ви­конала його, порушивши тим самим суб’єктивні права іншої сторони. Зобов’ язання вважається виконаним у натурі тільки за умови виконан­ня взятого на себе зобов’ язання.

Даний спосіб захисту застосовується лише при захисті майнових прав. Він не може застосовуватися при захисті немайнових прав, оскільки можливість використання цього права обмежується лише випадками порушення права внаслідок невиконання уречевленого цивільно-правового зобов’язання[13].

Відшкодування моральної шкоди — один із способів захисту осо­бистих прав. Законодавство України довго йшло до визнання факту: в результаті заподіяння шкоди особі неминуче виникають моральні переживання, страждання, змінюється звичайний спосіб життя, по­рушуються нормальні життєві зв’язки, розриваються стосунки з ото­чуючими людьми, настають інші негативні наслідки. Інакше кажучи, заподіюється моральна шкода. Поява у правовій системі як способу захисту суб’єктивних цивільних прав — компенсації моральної шко­ди — обумовлюється прагненням держави створити умови для захис­ту прав людини, передусім тих, що мають особистий немайновий ха­рактер. Моральна шкода — це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що за­подіюються особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зміст моральної шкоди як «страждання» означає, що дії, які викликали ці «страждання», обов’язково повинні знайти своє відображення у сві­домості потерпілого в формі негативних уявлень (фізичного страждання) і негативних представлень (моральних страждань). Іншими словами, моральна шкода — це моральні та фізичні страждання.

У кожному конкретному випадку негативні емоції, які переживає потерпілий, різні за силою, глибиною, тривалістю, зовнішніми проявами і наслідками. Поступово вони досягають такого кількісного і якісного стану, що тягнуть за собою зміни в різних сферах людської діяльності: втрату творчого натхнення, нервове захворювання, депресію, втрату або погіршення стосунків на роботі, вимушену зміну або обмеження у ви­борі професії, втрату звичного кола спілкування, втрату або погіршення стосунків у сім’ї тощо. Зазначені втрати і є моральною шкодою.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є найбільш суворим способом, що застосовується до правопо­рушника. Даний спосіб захисту застосовується до майнових прав, оскільки більшість зобов’язань майнового характеру забезпечуються неустойкою, а невиконання обов’язків, що випливають із зобов’язання, тягне за собою виникнення у потерпілої сторони збитків. Захист осо­бистих немайнових прав не може забезпечуватися неустойкою, однак збитки внаслідок порушення немайнових прав мають бути відшкодо­вані. При розголошенні банківської таємниці контрагенти можуть розірвати укладені договори з особами, чия таємниця розголошена; при цьому особі заподіюється майнова шкода. Розголошення банків­ської таємниці може потягти за собою втрату потенційних контраген­тів, що призведе до неможливості одержання того прибутку та тих доходів, які потерпілий міг би одержати у разі збереження в таємниці вказаної інформації. Тобто тут має йтися про необхідність відшкоду­вати потерпілій стороні упущеної вигоди.

Визнання правочину недійсним застосовується тоді, коли порушен­ня або погроза порушення особистого права виникли з правочину. Метою визнання правочину недійсним є те, що правочин не породжує ніяких правових наслідків, тобто припинення його протиправної дії. Якщо є підстави для визнання правочину, що порушує особисті права, недійсним, він повинен визнаватися таким, що не тягне правових наслідків.

Даний спосіб має обмежену сферу використання, так як тільки не­значна кількість особистих прав виникає з правочинів. Однак виходя­чи з того, що правочини можуть виступати в якості підстав виникнен­ня особистих прав, законодавець встановив правило: правочини, що обмежують можливість особи мати не заборонені законом цивільні права та обов’язки (в тому числі й немайнові), є недійсними (ст. 27 ЦК). Тому недійсними будуть визнаватися договори на проведення евтаназії, торгівлі органами й тканинами людини та ін.

Зміна і припинення правовідношення використовується як спосіб захисту у випадках укладення правочинів з приводу особистих благ. Він характеризується тим, що порушення особистих прав має своїм наслідком припинення (зміну) інших прав та обов’язків. Крім того, невиконання певною особою своїх обов’язків може бути підставою для припинення (зміни) правовідношення в цілому, елементом якого ви­ступає даний обов’язок.

Так можливо припинити правовідношення між адвокатом та клі­єнтом, банківською установою та клієнтом у разі порушення адвокат­ської або банківської таємниці.

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу дер­жавної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є способом захисту особистих прав і проявляється у можливості звернення до суду з вимогою про визнання незаконними рішення, дії осіб публічного права або публічно-правових утворень. Поведінка даних осіб може бути як у вигляді незаконних актив­них дій, так і бездіяльності. Закріплюючи в законі цей спосіб як спосіб захисту особистих прав, держава робить особливий акцент на суб’єктному складі цього способу, підкреслюючи, що вся діяльність зазначених органів, посадових осіб повинна бути спрямована на захист прав та інтересів осо­би, це є одним із основних обов’язків цих суб’єктів.

Розглянувши загальні способи захисту цивільних прав, можна ви­ділити способи захисту особистих немайнових прав:

-   ті, які мають своєю метою припинити порушення або погрозу по­рушення особистого немайнового права, його невизнання або оспорю- ваність (визнання права, припинення дій, що порушують право, та ін.);

-   ті, які мають своєю метою відновити порушене особисте немай- нове право (відновлення становища, що існувало до порушення, спрос­тування та ін.);

-   ті, які мають своєю метою компенсувати шкоду, пов’язану з по­рушенням чи погрозою порушення особистого немайнового права (відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди та ін.).

ЦК не обмежує можливість застосування тільки зазначених спосо­бів, тому окремі способи захисту можуть міститися в законодавчих актах або передбачатися договором.


[1] Покровский, И. А. Основньїе проблеми гражданского права [Текст] / И. А. По­кровский. - М. : Статут, 1998. - С. 121-122.

[2] Докладно про це див. главу 6 цього підручника.

[3] Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. [Текст] // Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 4. - Ст. 19.

[4] Див.: Голос України. - 1999. - 17 серп. (№ 151 (2153)). - Ст. 1.

[5] Петров, Б. Д. Врачебная тайна [Текст] / Б. Д. Петров // Фельдшер и акушерка. - 1974. - № 1. - С. 55-57.

[6] ІЗнциклопедический словарь [Текст] Т. XXXII А / Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. - СПб. : Тип. АО «Издательское дело», Брокгауз-Ефрон, 1901. - С. 499.

[7] Грибанов, В. П. Предельї осуществления и защитьі гражданских прав [Текст] /В. П. Грибанов. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. - С. 153.

[8] У теорії цивільного права, як відзначає М. С. Малеїн, поняття «міра» і «спосіб» є тотожними (Малеин, Н. С. Гражданский закон и права личности в СССР [Текст] / Н. С. Малеин - М. : Юрид. лит., 1981. - С. 192). Однак із цим погодитися важко. Спосо­би захисту - це ті дії, які має право здійснювати особа, чиє право порушено. Міра - це інтенсивність впливу на правопорушника, його наслідки (визначення правочину недійсним повністю, в частині і т. ін.). У даному випадку міра - це не характеристика виду дій, а кількісний або якісний результат їх впливу.

[9] Див.: Грибанов, В. П. Предельї осуществления и защитьі гражданских прав [Текст] / В. П. Грибанов. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1972. - С. 156-157.

[10] Братусь, С. Н. Предмет и система советского гражданского права [Текст] /С. Н. Братусь. - М. : Госюриздат, 1962. - С. 86.

[11] Красавчикова, Л. О. Гражданско-правовая охрана личной жизни советских граждан [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / Л. О. Красавчикова. - Свердловск, 1979. - С. 52.

[12] Ромовская, З. В. Личньїе неимущественньїе права граждан СССР (понятие, видьі, классификация) [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / З. В. Ромовская. - Киев, 1968. - С. 227.

[13] Див.: Ромовская, З. В. Личньїе неимущественньїе права граждан СССР (понятие, видьі, классификация) [Текст] : дис. ... канд. юрид. наук / З. В. Ромовская. - Киев, 1968. - С. 240-241.

 

Питання для самоконтролю


  1. Поняття особистих немайнових прав та їх значення в цивіль­ному праві України.
  2. Основні ознаки особистих немайнових прав.
  3. Класифікація особистих немайнових прав.
  4. Поняття таємниці особистого життя людини та її види.
  5. Права, що забезпечують природне існування фізичної особи: ознаки та види.
  6. Права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи: ознаки та види.
  7. Основні засади та межі здійснення особистих немайнових прав.
  8. Охорона та захист особистих немайнових прав: їх загальні та відмінні риси.
  9. Гарантії реалізації і захисту особистих немайнових прав.
  10. Окремі способи захисту особистих немайнових прав.