Глава 5 Поняття і особливості цивільних правовідносин - § 3. Види цивільних правовідносин PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

 

§ 3. Види цивільних правовідносин


Цивільні правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

1.  Залежно від особливостей суб’єктного складу виокремлюють абсолютні та відносні правовідносини. Прикладом абсолютних єречовіправовідносини. Особливістю цього роду відносин є те, що упра- вомочена особа в них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов’язаної особи, то нею виступає будь-який і кож­ний, хто так чи інакше взаємодіє із власником майна і в силу цього має обов’язок утримуватися від будь-яких дій, що порушують інтереси власника. Отже, лише одна із сторін абсолютного правовідношення — власник (суб’єкт іншого речового права) є чітко визначеною; в той час як інша — зобов’ язана сторона не має такої ознаки.

На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб’єктами, коли управомоченій особі протистоїть не кожна особа, а лише визначений, конкретний суб’єкт. Наприклад, при укладенні договору підряду має бути встановлена особистість як замовника, так і підрядника, тому обов’язок з виконання забов’язання покладається на конкретного підрядника, який і протистоїть замовникові як зобов’язана особа. Невизначеність сторін (наприклад, особи під­рядника) унеможливлює виконання договору в цілому. Важливість встановлення особи — учасника відносних правовідносин має велике значення в разі застосування засобів цивільно-правового захисту їх прав. За договором підряду, наприклад, перед замовником відповідає тільки підрядник — особа, яка є безпосереднім учасником правовід- ношення. Будь-яких вимог до інших осіб висунуто бути не може. Якщо ж виконання певної частини робіт покладено на іншу особу — субпі­дрядника, ця обставина має зазначатися в договорі.

У ряді випадків у правовідносинах може виникнути необхідність заміни їх учасників. При згоді кредитора боржник, наприклад, має право перевести свій борг на іншу особу, яка і буде надалі виступати як учасник правовідношення. Можлива також і зміна кредитора. У будь- якому випадку заміна учасника проводиться за спеціальними прави­лами, передбаченими законодавством. Однак це не порушує загально­го принципу щодо необхідності визначеності суб’єктів відносних правовідносин, оскільки і після проведеної заміни склад учасників правовідношення залишається чітко визначеним. У деяких випадках заміна учасників правовідносин взагалі не може мати місця як, напри­клад, у разі завдання шкоди. Тільки особа, якій було заподіяно шкоду (потерпіла), має право на її відшкодування і це право не може бути передано іншій особі. У свою чергу лише особа, яка завдала шкоду, може визначатися як зобов’язана сторона.

Треба звернути увагу на одну важливу особливість відносин права власності. Вони, як вже зазначалося, є абсолютними правовідносинами, оскільки виникають між конкретно визначеними особами: власни­ком майна та будь-якою іншою особою, яка тим чи іншим способом взаємодіє з ним. У разі порушення права власності виникає вже кон­кретне правовідношення, обидві сторони якого чітко визначені — це власник майна та особа, яка порушила належне йому право власнос­ті — правопорушник. Це правовідношення є вже відносним, а не аб­солютним.

2.  Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють речові та зобов’язальні правовідносини. У речових правовідносинах управомочена особа має права, об’єктом яких ви­ступає безпосередньо річ, а в зобов’ язальних правовідносинах таким об’ єктом будуть дії боржника. Так, власник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися річчю на власний розсуд. Для цього вона не потребує виконання іншою особою будь-яких дій. У зобов’язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, із до­говору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов’язаної особи (перевізника) вчинення передбачених договором дій, а саме — дій із перевезення вантажу.

3.  Залежно від об’єкта правовідносини класифікуються на особисті немайнові та майнові. Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Об’ єктом майнових правовідносин постають предмети матеріального світу, майнові права та обов’язки. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих немайнових прав — засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які принижують честь, гідність особи, і відшкодування завданої моральної шкоди).

4.  За функціональним призначенням виокремлюють регуля­тивні й охоронні правовідносини. До першого виду належать право­відносини, які виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін і здійснюються у правомірних діях суб’єктів. Договір купівлі-продажу, перевезення, позики тощо — це приклади правовідносин регулятив­ного характеру. На відміну від цього охоронні правовідносини вини­кають лише внаслідок вчинення цивільного правопорушення. Якщо, наприклад, одна особа завдала іншій шкоду, потерпіла сторона зверта­ється до суду з позовом про її відшкодування. Правовідношення, яке при цьому виникає, передусім спрямоване на охорону прав потерпілої 106 сторони. Отже, сутність правовідносин такого роду полягає в охороні прав потерпілої особи.

5.  Залежно від часу їх дії цивільні правовідносини можуть бути довгостроковими та короткостроковими. Нерідко між учасниками цивільних правовідносин виникають довгострокові договірні зв’язки. Такі зв’язки передбачає, наприклад, договір найму житла, договір банківського рахунка, договір про спільну діяльність тощо. Проте правовідношення може мати і короткостроковий характер. Наприклад, за договором роздрібної купівлі-продажу правовий зв’язок між про­давцем та покупцем існує кілька хвилин. Незважаючи на це такий правовий зв’язок є повноцінним цивільним правовідношенням, який становить сукупність прав та обов’ язків сторін.