Глава 5 Поняття і особливості цивільних правовідносин - § 2. Елементи цивільних правовідносин PDF Печать
Гражданское право - Цивільне право: т.1 (В.І.Борисова та ін.)

 

§ 2. Елементи цивільних правовідносин


Цивільне правовідношення — це складне соціально-правове явище, яке має свою внутрішню структуру. Зазвичай структура правовідно- шення визначається як сукупність кількох складових — елементів правовідношення. До них належать:

1) учасники або суб’єкти право­відносин, тобто особи, які беруть участь у правовідношенні;

2) об’єкти правовідносин — немайнове або майнове благо, стосовно якого ви­никає певний зв’язок між суб’єктами правовідношення;

3) зміст пра­вовідносин, що становлять суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки їх учасників.

Суб’єктами або учасниками цивільних правовідносин відповідно до ст. 2 ЦК є фізичні та юридичні особи, держава Україна, АРК, терито­ріальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Поняття «фізична особа»[1] включає декілька категорій суб’єктів — це громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Як правило, усі фізичні особи мають рівні права, однак, в окремих випадках іноземці та особи без громадянства не можуть бути учасниками цивільних правовідносин в Україні. Так, відповідно до ст. 14 Конституції, а також

ч. 2 ст. 374 ЦК іноземці, особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону. У даному випадку — це Земельний кодекс України[2] (далі — ЗК), від­повідно до якого ці особи можуть набувати право власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах на­селених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарсько- го призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належить їм на праві приватної влас­ності (статті 81-91 ЗК).

До суб’єктів цивільних відносин належать і юридичні особи, які на відміну від природних учасників цивільних відносин — фізичних осіб, являють собою створені шляхом об’єднання осіб та/або майна штучні утворення — організації, що наділяються цивільною право­здатністю і можуть від свого імені набувати майнові та особисті не- майнові права і нести обов’язки (цивільна дієздатність), бути позивачем та відповідачем у суді[3].

У ряді випадків учасником цивільних правовідносин виступає держава Україна. Це можливо, зокрема, коли держава укладає міжнародні договори позики, застави, виступає гарантом по договорах, успадковує майно та ін. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов’язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть також виступати АРК та територіальні громади сіл, селищ, міст і районів у містах, інші суб’єкти публічного права. Кожен із цих суб’єктів, як правило, висту­пає у правовідносинах через уповноважені органи (органи приватиза­ції АРК, управління комунального майна, виконавчі комітети місцевих рад тощо).

За загальним правилом у цивільних правовідносинах беруть участь дві сторони — управомочена (активна) сторона і зобов’ язана (пасивна) сторона. Управомочена сторона має певні права, в той час як зобов’язана виступає носієм відповідних обов’язків. Наприклад, за договором по­зики позикодавець має право вимагати від боржника повернення бор­гу, а боржник зобов’язаний борг повернути. Утім існує багато цивіль­них правовідносин, за якими кожна із сторін наділена правами та обов’язками одночасно. Такі правовідносини за своєю структурою є взаємними або двосторонніми. Наприклад, за договором купівлі- продажу продавець зобов’ язаний передати покупцеві товар і має право вимагати передачі грошей. У свою чергу, покупець зобов’язаний пере­дати гроші і має право вимагати від продавця передачі товару.

Суттєву особливість у цьому аспекті має договір про спільну ді­яльність, учасники якого прагнуть досягти певної мети, що не супер­ечить законові (зокрема, збудувати житловий будинок, здійснити спіль­ний проект тощо). Привертає увагу та обставина, що в цьому договорі всі його учасники діють разом для досягнення спільної мети, у той час як в інших цивільних договорах цілі його учасників різноспрямовані (покупець має за мету купити річ (товар), а продавець — її продати; підрядник одержати гроші за виконану роботу, а замовник — резуль­тати такої роботи). З урахуванням наведеного вважають, що кожен з учасників договору про спільну діяльність не має права вимагати виконання договору для себе особисто і діяти тільки в своїх інтересах. Інтереси всіх учасників названого договору тісно пов’язані між собою, і кожен із них має однакові права та обов’язки.

Нерідко стороною правовідношення виступає не одна, а дві чи більше осіб (наприклад, два брати бажають разом придбати автомо­біль). Ця обставина не змінює загальної структури правовідношення, учасниками якого є управомочена та зобов’ язана сторона. Тому не має значення один або декілька осіб беруть участь у договорі на боці кож­ної сторони. Вони діють як одна сторона правовідношення — покупець, продавець, наймач тощо. У цьому разі ми стикаємося з множинністю осіб у зобов’язанні. Така множинність може бути як активною (на боці управомоченої сторони виступає декілька осіб), так і пасивною (де­кілька осіб виступають на боці зобов’язаної сторони).

Об’єкти цивільних правовідносин. Як вже зазначалося, одним із необхідних елементів цивільних правовідносин є їх об’ єкт. У цивіль­ному праві питання щодо об’єкта — одне з найскладніших. У різні часи науковцями були висловлені полярні думки з даного приводу. Одні правники під об’єктами цивільних правовідносин розуміють: пред­мети матеріального світу, будь-які блага, фактичні суспільні відносини,поведінку людини і навіть саму людину[4], інші ж наполягають на тому, що об’єктом правовідносин є те, з приводу чого виникає і здійснюєть­ся суспільний зв’язок між суб’єктами.

Неважко помітити, що всі цивільні правовідносини складаються з приводу певного майнового чи немайнового блага. Майновими об’єктами цивільних правовідносин є речі, гроші, цінні папери, а та­кож майнові права. Об’єктами виступають також результати деяких видів діяльності людини—робіт та послуг. Так, цивільні правовідносини можуть виникнути між сторонами з приводу виконання різного роду підрядних робіт. Результатом цих робіт є споруджений будинок, відремонтована річ, пошитий костюм тощо. Окрім цього, існують специфічні результати людської діяльності — послуги. Їх особливістю є те, що результати діяльності з надання послуг пов’язані з самою цією діяльністю і є невіддільними від неї. Так, за договором перевезення вантажу безпосереднім об’єктом цивільних правовідносин виступає сам процес перевезення, а наслідком — його матеріальний результат — вантаж, що потрапив до місця призначення. Послуги можуть надава­тися в різних сферах діяльності людини, у зв’язку з чим виділяють юридичні, медичні, інформаційні, посередницькі, агентські та інші види послуг.

Серед немайнових об’єктів цивільних правовідносин розрізняють:

а) результати інтелектуальної, творчої діяльності людини або об’ єкти права інтелектуальної власності (твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи тощо);

б) інформацію;

в) особисті немайнові бла­га (честь, гідність, ділову репутацію, ім’я, зображення, приватне жит­тя тощо).

Юридичний зміст цивільних правовідносин. Цивільні право­відносини мають юридичний та фактичний зміст. Якщо фактичний зміст правовідносин становлять вольові дії (взаємодія) їх учасників, то юридичний зміст — суб’єктивні права та обов’язки учасників. Без сумніву, саме юридичний зміст правовідносин становить найбільший інтерес для юристів, тому з’ясування питання про сутність суб’єктивних прав і суб’єктивних обов’язків учасників цивільних правовідносин є найважливішим.

Суб’єктивне цивільне право — це вид і міра можливої, дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Відповідно до цього особа здійснює свої цивільні права вільно, на свій розсуд. Наприклад, власник майна користується та розпоряджається ним у своїх інтересах, автор певного літературного або художнього твору визначає порядок його використання. Носій суб’єктивного цивільного права має забез­печену можливість не лише на власні дії, а й на вимогу до зобов’ язаної особи щодо здійснення нею відповідних дій. Тому, наприклад, наймач житлового приміщення має право не лише на користування ним (власні дії), а й на вимогу до іншої сторони — наймодавця щодо проведення капітального ремонту будинка, надання комунальних послуг тощо. Більше того, суб’єктивне цивільне право надає його носію змогу звер­татися за захистом свого права до юрисдикційних органів або самостій­но захищати своє право у разі його порушення (статті 15-23 ЦК).

Водночас не треба забувати, що особа, якій належить суб’єктивне цивільне право, реалізує його у певних межах. Ці межі встановлюють­ся договором або актами цивільного законодавства. Загальне правило полягає у тому, що при реалізації свого суб’єктивного цивільного пра­ва особа повинна утримуватися від дій, які могли б порушити права або інтереси інших осіб.

Суб’єктивне цивільне право може мати просту або ускладнену внутрішню структуру. Воно може полягати у можливості здійснення однієї або кількох правомочностей. Так, позикодавець щодо позичаль­ника має право вимагати повернення боргу (проста структура суб’єктивного права), у той час як власнику речі належить ціла низка правомочностей — володіти, користуватися та розпоряджатися своєю річчю (ускладнена структура суб’єктивного права).

Суб’єктивний цивільний обов’язок — це вид і міра належної поведінки забов’язаного учасника цивільного правовідношення. Така поведінка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру. Активними діями є виконання тієї чи іншої роботи, передача речі, надання послуги тощо. У цих випадках зобов’язана сто­рона має активно діяти в інтересах іншої сторони. Дії пасивного харак­теру, навпаки, передбачають ситуацію, коли зобов’ язана сторона повинна не виконувати будь-яких дій, тому що саме вони суперечать інтересам іншої сторони. Наприклад, без згоди наймача житла наймодавець не може здійснювати переобладнання житлового будинку, в якому знахо­диться житло, передане у найм, якщо таке переобладнання істотно змінить умови користування житлом (ч. 3 ст. 819 ЦК України). У цьому випадку саме пасивна поведінка наймодавця (відсутність дій з переоб­ладнання житла) і становитиме зміст його цивільного обов’ язку.

Суб’єктивні права та обов’язки, які належать учасникам право­відносин, є взаємообумовленими (корелятивними) або такими, що кореспондують одне одному. Так, праву позикодавця вимагати повер­нення предмета позики кореспондує відповідний обов’язок позичаль­ника повернути грошові кошти (ч. 1 ст. 1046 ЦК). І навпаки, обов’язку позичальника повернути гроші кореспондує відповідне право вимоги, що належить позикодавцю.

Суб’єктивне право та суб’єктивний обов’язок — це ті первинні скла­дові, з яких складається зміст цивільного правовідношення. Втім у біль­шості випадків структура правовідношення є більш складною і може одночасно містити не один, а декілька зв’язків, які будуються за принци­пом «право — обов’язок». У такому випадку кожна зі сторін має цілу низку суб’єктивних прав та обов’язків. Наприклад, за договором будівель­ного підряду підрядник може мати обов’язок не лише побудувати будинок, а й здійснити монтаж технологічного або іншого спеціального обладнан­ня, виконати пусконалагоджувальні та інші пов’язані з пуском об’єкта роботи. У замовника виникає відповідна низка прав вимагати від підряд­ника належного виконання усіх робіт. Водночас замовник має обов’язки перед підрядником. Крім того, що він зобов’язаний провести необхідні розрахунки за виконаний підрядником обсяг робіт, до початку будівництва замовник має надати підряднику відповідним чином розроблену і затвер­джену технічну документацію на будівництво, документи щодо відведен­ня земельної ділянки, висновки експертиз тощо.

Цивільні правовідносини і передусім ті, що мають довгостроковий характер, можуть набувати динамічного характеру. Це означає, що зміст суб’єктивних прав та обов’язків сторін у період існування правовідно- шення може змінюватися. Наприклад, сторони можуть домовитися про зміну порядку розрахунків, час виконання зобов’язання в цілому або його окремих умов, порядок здійснення послуг, передачі речі тощо.