Печать
PDF

Глава 87 ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

Posted in Гражданское право - НПК Цивільний кодекс України (Є.О. Харитонов)

Глава 87 ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА СПАДКУВАННЯ

Стаття 1268. Прийняття спадщини

1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

2.  Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

3.  Спадкоємець, який постійно проживав разом Із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

4.  Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою — четвертою статті 1273 цього Кодексу.

5.  Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємством визнається перехід майна спадкодавця в разі його смерті до іншої особи — спадкоємцю у порядку передбаченому законодавством. Спадкоємець може прийняти спадщину за заповітом або за законом. У випадку, коли спадкодавець склав заповіт, — до спадщини закликаються спадкоємці за заповітом. Спадщина відкривається за законом, якщо: а) спадкодавець не залишив заповіту; б) є спадкоємці на обов'язкову частку; в) всі спадкоємці за заповітом позбавлені права спадкування; г) заповіт визнано недійсним; д) заповіт було скасовано; є) частина майна залишилась не заповіданою.

Не допускається прийняття спадщини з умовою або із застереженням. Слід розрізняти заповіт з умовою та умову при прийнятті спадщини. Так, заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). У такому разі йдеться про заповіт з умовою (див. коментар до ст. 1242 ЦК). Але спадкоємець не може приймати спадщину з умовою, тобто спадкоємець приймає спадщину в повному обсязі без будь-яких умов або застережень. Він не може вибирати, яке майно він хоче приймати, а зобов'язаний прийняти усе майно, яким би воно не було, з чого б воно не складалося, якими б боргами не було обтяжено.

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим. Для того, щоб встановити факт сумісного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус за місцем відкриття спадщини перевіряє в паспорті відмітку про реєстрацію проживання спадкоємця та встановлює місця реєстрації проживання померлого за довідкою органів реєстрації. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину через подання заяви до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в строк, встановлений для цього законодавством, тобто шестимісячний строк. Своїми діями спадкоємець перериває для себе строк для прийняття спадщини і стає власником майна. Якщо спадкодавець подав заяву про відмову від спадщини у встановлений для цього строк, вважається, що він відмовився від спадщини.

Особи, які за віком визнані частково дієздатними або не повністю дієздатними (малолітні, неповнолітні) а також особи, що визначені недієздатними або обмежено дієздатними за рішенням суду вважаються такими, що прийняли спадщину незалежно від сумісного проживання, крім випадків відмови від спадщини їх представників та згоди на відмову від спадщини органів опіки і піклування.

З моменту, як спадкодавець подав заяву про прийняття спадщини або фактично прийняв її, успадковане майно належить спадкоємцю, він має право користуватися, управляти майном, але слід враховувати, що доки він не отримає на це майно свідоцтва про право на спадщину, він не може розпоряджатися майном.

Стаття 1269. Подання заяви про прийняття спадщини

1. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

2. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

3. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника.

4.  Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

5.  Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Спадкоємці, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно із спадкодавцем, зобов'язані подати нотаріусу за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець зобов'язаний з'явитися до нотаріуса особисто. Він повинен пред'явити документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерть спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщини. Також спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, прийняли вони спадщину фактично або зобов'язані для її прийняття подати заяву про прийняття спадщини до нотаріуса. Спадкоємці, що фактично прийняли спадщину згідно ст. 1268 ЦК, також подають заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно — свідоцтва про право на спадщину, незалежно від строку, що встановлений для прийняття спадщини.

Неповнолітня особа, яка вже досягла 14 років і бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини без згоди своїх батьків. Це пов'язано з наявністю у неповнолітньої особи права виконувати деякі дії, що тягнуть за собою виникнення права власності без згоди її законних представників.

Заяви про прийняття спадщини від малолітніх осіб, від осіб, що визнані недієздатними, подають батьки малолітніх осіб (усиновителі), опікун. У випадку, коли спадкоємцями є малолітні особи, батьки повинні разом з заявою подати документи, що підтверджують їх повноваження, як представників малолітньої особи (свідоцтво про народження малолітньої особи, що не досягла 14 років). Якщо спадкоємцем є недієздатна особа, то її опікун повинен надати нотаріусу судове рішення про визнання такої особи недієздатною та розпорядження про призначення його опікуном.

Законодавство передбачає можливість спадкоємців відкликати подану заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, її батьками (усиновлювачами), якщо спадкоємцем є малолітня особа, або опікуном (якщо спадкоємець — недієздатна особа) з будь-яких причин у строк, що встановлений для прийняття спадщини, тобто — шість місяців.

Стаття 1270. Строки для прийняття спадщини

1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Якщо до нотаріуса звернулися спадкоємці та висловили своє бажання прийняти спадщину або якщо спадщина прийнята фактично, то для отримання свідоцтва про право на спадщину, — перше, що повинен зробити нотаріус — це встановити строк відкриття спадщини. Моментом відкриття спадщини є момент смерті спадкодавця. З моменту смерті починає спливати шестимісячний строк для прийняття спадщини. Момент смерті може бути встановлений тільки за свідоцтвом про смерть.

Якщо людина померла не на території України, а спадщина відкривається на Україні, тоді спадкоємцям необхідно представити нотаріусу свідоцтво про смерть, легалізоване консульством України на території тієї країни, де воно видано. Свідоцтва про смерть не потребують легалізації, якщо країна в якій воно видано, приєдналась до Конвенції про правову допомогу та правові відносини по цивільним, родинним та кримінальним справам від 22 січня 1993 року.

Коли людина визнана померлою у судовому порядку і про це постановлена ухвала, тоді спадкоємцям необхідно звернутися до органів РАЦС для одержання свідоцтва про смерть. Датою смерті вважається дата, яка вказана в ухвалі про признання людини померлою, ця ж дата вказується органами РАЦС в свідоцтві про смерть, строк для прийняття спадщини або відмові від спадщини починає стікати від неї. Наприклад, спадкодавець пропав безвісти 10 років тому, але спадкоємці звернулися до суду про признання його померлим тільки у 2002 році. Суд постановив ухвалу в лютому 2003 року про признання його померлим, реєстрація ухвали в органах РАЦС пройшла у квітні 2003 року, в свідоцтві про смерть дата смерті вказана - лютий 2003 року. Строк для прийняття спадщини починає стікати з лютого 2003 р. Якщо в свідоцтві про смерть вказаний тільки місяць смерті, під датою смерті слід розуміти останній день місяця; якщо в свідоцтві про смерть вказано тільки рік смерті, то датою смерті слід розуміти 31 грудня цього року. Строк для прийняття спадщини починає стікати з цієї дати.

Якщо спадкоємці тієї черги, що призиваються до спадщини, відмовилися від спадщини або не прийняли її, або усунені від спадщини, до спадщини призивається наступна черга спадкоємців, строк прийняття ними спадщини встановлюється продовж трьох місяців з дня усунення від спадщини.

Але в цьому випадку відмова від спадщини спадкоємців, які призиваються до спадщини, повинна бути безумовною та беззастережною. Від спадщини повинні відмовитися усі спадкоємці черги, що призивається до спадщини, тільки тоді наступає право у спадкоємців наступної черги подати заяву про прийняття спадщини.

Якщо строк, що залишився для подання заяви про прийняття спадщини наступною чергою спадкоємців менший ніж три місяці, він повинен бути продовжений до трьох місяців.

 

Стаття 1271. Прийняття заповідального відказу

1. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Заповідач має право встановити заповідальний відказ, тобто покласти на спадкоємця обов'язки передати третім особам відповідне майно або виконати обов'язки майнового порядку. Згідно з цим спадкоємець та відказоодержувач виступають як боржник та кредитор. Заповідальний відказ не обмежує права спадкоємця як власника успадкованого майна, він лише зобов'язує його виконати визначені дії щодо використання третіми особами цього майна. Заповідальний відказ — це воля спадкодавця, яка може бути висловлена тільки в заповіті, і прийняти на себе обов'язки по заповідальному відказу може тільки спадкоємець за заповітом. Відказоодержувач має право пред'явити вимоги відносно своїх прав до спадкоємця, щодо виконання ним своїх обов'язків по заповідальному відказу тоді, коли спадкоємець прийняв спадщину. Коли спадкоємець спадщину не прийняв, то виконання заповідального відказу покладається на того спадкоємця, до котрого перейшла частина попереднього спадкоємця. Якщо спадщина переходить до спадкоємців за законом, права витребування дій, щодо виконання заповідального відказу не виникає. Право одержання майна або будь-яких майнових розпоряджень згідно заповіту у відказоотримувача виникає протягом шестимісячного строку, тобто в строк, встановлений для прийняття спадщини або відмови від неї. Відказоотримувач, якому було відомо про смерть спадкодавця і який не звернувся до нотаріуса протягом шести місяців, вважається таким, що не бажає отримувати майно або майнові зобов'язання за заповідальним відказом.

 

Стаття 1272. Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини.

1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

2.  За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємцем, що не прийняв спадщину, вважається той, що не подав до нотаріуса за місцем проживання спадкодавця, тобто за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини в строк, встановлений ст. 1270 ЦК (б місяців) або фактично не прийняв спадщину (див. коментар до ст. 1268 ЦК).

У випадку, коли спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини та бажає її отримати, він може звернутися до спадкоємців, які отримали спадщину, тобто вже подали заяву про прийняття спадщини, або фактично її прийняли, з проханням надати йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців, що отримають спадщину. Мова йде про спадкоємців однієї черги зі спадкоємцем, що пропустив строк для прийняття спадщини. Якщо спадкоємці, які прийняли спадщину, дають на це згоду (вона повинна бути оформлена у виді письмової заяви та направлена до нотаріуса за місцем відкриття спадщини), то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини з заявою про прийняття спадщини. Вважається, що такий спадкоємець поновлюється в колі спадкоємців і в нього виникає право для надання заяви про прийняття спадщини. Ця заява подається до нотаріальної контори або нотаріуса вже після стікання шестимісячного строку. Згоду на включення до кола спадкоємців повинні дати усі спадкоємці тієї черги, що прийняли спадщину. В протилежному випадку спадкоємець, що не встиг прийняти спадщину та не отримав згоди спадкоємців, має право звернутися до суду.

Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про додатковий строк для прийняття спадщини. Якщо суд знайде причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними (від'їзд, хвороба та інші), то суд виносить рішення про продовження строку для прийняття спадщини тому спадкоємцю, який звернувся до суду, тобто кожний спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини повинен звернутися за продовженням строку для прийняття спадщини особисто, і суд, розглянувши окремо кожен випадок, виносить своє рішення по цьому питанню та може продовжити строк для подачі заяви в нотаріальну контору. Строк, який визначає суд, не може бути більше шести місяців і його перебіг починається з моменту вступу рішення чи ухвали суду в законну силу вже після шестимісячного строку.

Стаття 1273. Право на відмову від прийняття спадщини

1. Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

3. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

4.  Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

5. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

6.  Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Коментар див. після ст. 1275.

 

Стаття 1274. Право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи

1. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

2.  Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

3. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

4. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

5.  Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229—231 і 233 цього Кодексу.

Коментар див. після ст. 1275.

Стаття 1275. Правові наслідки відмови від прийняття спадщини

1. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

2. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

3.  Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

4. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

5.  Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

1. Якщо спадкоємець виражає бажання відмовитися від спадщини, він зобов'язаний подати заяву про відмову від спадщини в строк шість місяців в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. Місцем відкриття спадщини є місце останнього мешкання спадкодавця або, якщо не можна встановити останнє місця мешкання спадкодавця, то за місцем знаходження успадкованого майна або більшої його частини. Наприклад, у спадкодавця залишився будинок, де він постійно мешкав, та акції. Місцем відкриття спадщини буде визнане місце знаходження будинку. Якщо у спадкодавця є нерухоме майно на території декількох держав, то згідно Конвенції про допомогу в цивільних, родинних, та кримінальних справах, в тих країнах, що приєдналися до цієї Конвенції, свідоцтво про право на спадщину видається в кожній країні згідно діючого законодавства країни, але з врахуванням кола спадкоємців, що подали заяви про прийняття спадщини за основним місцем відкриття спадщини.

Якщо цивільна дієздатність особи обмежена в судовому порядку, то вона може подавати заяву про відмову від спадщини, тільки за згодою піклувальника, що призначив їй суд, а також зі згодою органа опіки. Це пов'язано з тим, що така особа внаслідок наркоманії, душевної хвороби та ін. не розуміє своїх дій та не може відповідати за них

Неповнолітня особа, віком з 14 до 18 років, вік якої встановлюється до 16 років — по свідоцтву про народження, після 16 і до 18 років - по паспорту, може відмовитися від спадщини за згодою батьків і органу опіки і піклування.

Батьки, які вважають, що їх малолітня дитина (дитина, яка не досягла 14 років), не може прийняти спадщину або прийняття спадщини заперечує інтересам малолітньої дитини з будь-яких причин, можуть відмовитися від спадщини лише за згодою органа опіки і піклування. Орган опіки і піклування виносить розпорядження, розглянувши заяву про згоду на відмову від спадщини та вирішує питання, чи не буде відмова від спадщини обмежувати інтереси неповнолітньої дитини або недієздатної особи.

Відмова від спадщини є безумовною та беззастережною. Не можна відмовлятися від спадщини під умовою, наприклад, відмовитися від квартири, але прийняти грошові внески або, якщо спадкоємець зараз відмовляється від спадщини, а коли будуть сплачені усі борги спадкодавця, він прийме спадкове майно.

Якщо у спадкоємця протягом шести місяців з дня відкриття спадщини виникає бажання отримати спадщину, то він або його представники можуть відкликати заяву про відмову від спадщини та в встановленому законом порядку подати заяву про прийняття спадщини. Згоди органу опіки та піклування для відкликання такої заяви не потребується.

2. Спадкоємець, що бажає відмовитися від спадщини, зобов'язаний подати заяву про відмову від спадщини в строк, що наданий ЦК для прийняття спадщини (шестимісячний строк). У разі відмови від спадщини спадкоємець, що відмовляється від спадщини, має виконати низку умов. Спадкоємець за заповітом може відмовитись тільки на користь спадкоємця за заповітом. Якщо спадкоємець неповнолітня дитина або особа визнана судом обмежено або повністю недієздатною, то відмова від спадщини може бути проведена згідно правил ст. 1273 ЦК. Головною підставою для одержання спадщини спадкоємцями є воля спадкодавця, що написав заповіт. Його остання воля не оспорюється законодавцем, а лише підкреслюється, що спадкодавець вправі розпоряджатись своїм майном на свій розсуд.

Інша справа, якщо спадщина відкривається за законом, коли спадкодавець не розпорядився своїм майном на випадок смерті, тоді спадкоємець, який призивається до спадщини, має право відмовитися від спадщини на користь будь-кого зі спадкоємців незалежно від черги. Спадкоємець не обмежений вже рамками заповіту та може розпоряджатися долею успадкованого майна на свій розсуд, як майном, що йому належить.

У свою чергу, спадкоємець, на користь якого відмовився попередній спадкоємець, має право відмовитися від спадщини, якщо він вважає, що прийняття спадщини не відповідає його інтересам.

Коли заповідач підпризначив спадкоємця, спадкоємець за заповітом, що бажає відмовитися від спадщини, може відмовитися тільки на користь підпризначеного спадкоємця.

Відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця має носити добровільний характер та повинна бути здійснена згідно правил про дійсність правочинів. Тобто заява повинна бути здійснена особою, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, в момент здійснення відмови особа не повинна знаходитись під впливом помилки, обману, насильства, тяжкої обставини. Якщо така заява мала місце, то вона в судовому порядку може бути визнана недійсною і спадкоємець повинен бути вирішити самостійно, буде він приймати спадщину або відмовиться від неї.

3. У ст. 1275 ЦК міститься положення, відповідно до якого частина успадкованого майна, що належить спадкоємцям, може бути збільшена. Для цього потрібна тільки одна умова — це відмова спадкоємця, що призивається до спадщини сумісно з іншими. Законом встановлено, що спадкоємець за заповітом може відмовитися від спадщини, — тоді його частина перейде у власність спадкоємців за заповітом, та буде розподілена між ними в рівних частках, що не йде у розріз з останньою волею спадкодавця, який в своєму заповіті вказав, що він заповідає майно тільки цим особам.

Якщо спадщина приймається за законом, в дію вступають правила ЦК, та коли спадкоємець за законом відмовляється від спадщини, тоді його доля спадщини переходе до інших спадкоємців за законом та розподіляється між ними в рівних частинах. Така відмова у виді письмової заяви подається до нотаріуса за місцем відкриття спадщини особисто спадкоємцем, що виразив бажання відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Коли спадкоємець висловив бажання розпорядитися своєю частиною успадкованого майна на користь іншого спадкодавця за заповітом або у випадку спадкування за законом, на користь кого-небудь із спадкоємців за законом незалежно від черги, що призивається до спадкоємства (ст.1274 ЦК), то його доля перейде тільки тому спадкоємцю, котрого він вкаже у своїй заяві про відмову від спадщини.

Якщо на спадкоємця, що відмовився від спадщини, покладений заповідальний відказ (див. коментар до ст.ст. 1237-1239 ЦК), право вимагати його виконання у відказоотримувача виникає до цих спадкоємців за заповітом, до яких перейшла доля спадкоємця, що відмовився.

Особа, що вказана заповідачем в заповіті, як спадкодавець, може з будь-яких причин не бажати прийняти спадщину за заповітом. Тоді він може відмовитися від свого права спадкування за заповітом та бути спадкоємцем за законом.

 

Стаття 1276. Перехід права на прийняття спадщини

1. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Якщо спадкоємець за законом або за заповітом помре після відкриття спадщини, але не встигнувши її прийняти (не подав заяву до нотаріальної контори або не проживав разом зі спадкоємцем), але шість місяців для прийняття спадщини ще не пройшли, то доля спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або якщо він встиг скласти заповіт, то до його спадкоємців за заповітом.

Спадкоємці померлого успадковують лише тільки ту частину спадщини, яка перейшла б до померлого спадкоємця, не торкаючись тієї частини, на яку претендують інші спадкоємці. Але ці правила не стосуються обов'язкової долі у спадщині. Право на обов'язкову долю у спадщині мають особи, що на день смерті спадкодавця були непрацездатними незалежно від віку, або отримували від спадкодавця необхідну їм матеріальну допомогу. Таким чином, право на обов'язкову долю у спадщині носить індивідуальний характер та застосовується тільки до особи, що відповідає обумовленим вимогам та не може бути розповсюджена на її спадкоємців.

Право на прийняття спадщини спадкоємці, що приймають спадщину у порядку спадкової трансмісії, здійснюють на загальних підставах протягом того строку, що залишився після смерті їх спадкодавця, що прийняв спадщину але не встиг її отримати у зв'язку зі смертю. Якщо строк, що залишився для подання заяви про прийняття спадщини, менший ніж три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Правила цієї статті поширюються на спадщину, як за законом так і за заповітом. Слід відрізняти спадкову трансмісію від спадкоємства у порядку представлення, яке наступає у випадку, коли спадкоємець помер раніше спадкодавця, тоді спадкують тільки родичі спадкодавця. Спадкоємці померлого спадкодавця подають заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини попереднього спадкодавця.

 

Стаття 1277. Відумерлість спадщини

1.  У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

2.  Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

3.  Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

4. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

5.  Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

Відумерлість спадщини означає, що на спадкове майно, яке залишилося після смерті спадкодавця ніхто з його спадкоємців не претендує з будь-яких причин: у спадкодавця може не бути спадкоємців за законом; усі спадкоємці, як за законом, так і за заповітом відмовилися від прийняття спадщини або не встигли прийняти її, або усі спадкоємці усунені від спадщини. Відповідні органи місцевого самоврядування зобов'язані виявляти таке майно своєчасно та звертатися до суду з метою визнання такого майна відумерлим у судовому порядку. Суд визнає таке майно відумерлим за заявою органу місцевого самоврядування, що претендує на таке майно. Якщо таке судове рішення постановлено та майно визнано відумерлим, право розпорядження таким майном перейде до органів місцевого самоврядування, які можуть користуватися ним або розпоряджаються. Розпорядження відумерлим майном провадиться через аукціони, на якому таке майно продається, а гроші переходять до бюджету органів місцевого самоврядування.

Судове рішення про визнання майна відумерлим може бути постановлено тільки через рік після відкриття спадщини. Законодавець дає час спадкоємцям померлого, якщо вони не встигли подати заяву про прийняття спадщини або пропустили строк для прийняття спадщини, здійснити свої права на спадщину.

Право власності на спадщину, що визнана судом відумерлою, виникає у територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Якщо у спадкодавця були кредитори, то власник відумерлого майна зобов'язаний задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця шляхом виплати йому відповідних сум, які йому був зобов'язаний спадкодавець, але не більше тієї суми, що ними успадкована.

Якщо було проведено опис спадкового майна, але у спадкодавця немає спадкоємців або вони не прийняли спадщину, або усунені від спадщини, спадкова маса охороняється до визнання її відумерлою. В такому випадку усі витрати по охороні спадкового майна приймає на себе орган місцевого самоврядування, що заявляють свої вимоги на майно. Якщо при опису відумерлого майна був назначений охоронець майна або особа, з якою був підписаний договір на управління успадкованим майном, і вона вимагає плати за виконання ним своїх обов'язків, тоді відповідний орган місцевого самоврядування зобов'язаний задовольнити його вимоги. Не слід вважати відумерлим майно, що спадкодавець заповідав державі або територіальній громаді. Таке майно по волі спадкодавця перейшло до держави та отримується згідно ст.ст. 1268, 1269 ЦК.

Стаття 1278. Поділ спадщини між спадкоємцями

1. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

2.  Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Якщо усі спадкоємці за законом або за заповітом подали заяви про прийняття спадщини і нотаріус встановив коло спадкоємців, настає момент розподілу спадщини, тобто встановлення розміру частини, що належить кожному спадкоємцю в успадкованому майні. Законодавець встановлює, що спадкове майно розподіляється рівними долями кожному із спадкоємців, що призиваються до спадщини. Але, коли спадкодавець своїм заповітом розподілив спадщину між спадкоємцями, то спадкове майно розподіляється згідно умовам заповіту.

Кожен спадкодавець має право одержати свою долю спадщини в натурі, тобто одержувати частину будинку або гроші, які йому належать згідно свідоцтва про право на спадщину.

Рівні частки у спадковому майні відповідають інтересам усіх спадкоємців. Вже після визначення рівного розміру успадкованого майна спадкоємець у порядку, передбаченому ст. 1276 ЦК, вправі вимагати собі виділу в натурі якої-небудь долі спадщини, але знову-таки ця доля не може перевищувати їх долю у спадковій масі. Це правило не поширюється на той випадок, коли спадкодавець у заповіті розподілив долі між спадкоємцями.

Якщо спадкоємці проживали разом зі спадкодавцем однією сім'єю, тобто вели спільне господарство, вони мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ та отримання в натурі предметів домашнього вжитку в розмірі частки майна, яка їм належить. Йдеться про майно, яке підлягає розподілу за законом, а не за заповітом. Якщо спадкоємці вважають, що їх сумісне володіння успадкованим майном не відповідає їхнім інтересам, вони можуть розподілити успадковане майно між собою. В цьому разі складається угода про розподіл спадкового майна. В угоді вказується, що виявляючись власниками успадкованого майна, спадкоємці розподілили його в натурі таким чином, який вони розуміють для себе корисним. Якщо частини успадкованого майна більша ніж частина, яка припадає на долю спадкоємця за згодою інших спадкоємців, то він виплачує останнім різницю в вартості, що перевищує вартість успадкованої частини майна. Також спадкоємці можуть провести розподіл спадкового майна без грошових доплат. В разі, коли спадкоємці не можуть прийти до згоди щодо розподілу успадкованого майна, це питання вирішується в судовому порядку.

 

Стаття 1279. Переважне право окремих спадкоємців на виділ їм спадкового майна у натурі

1.  Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

2.  Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

У ст. 1279 ЦК йдеться про переважне право окремих спадкоємців на отримання окремих предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в успадкованому майні. Наприклад, після смерті спадкодавця одним із спадкоємців є дружина померлого, яка більш 40 років мешкала разом із померлим, в такому випадку вона володіє правом переважного виділу речей домашньої обстановки та вжитку перед іншими спадкоємцями.

Якщо спадкодавець заповів предмети домашньої обстановки та вжитку спадкоємцям, що не проживали разом з ним, спадкоємці, що жили разом зі спадкодавцем, вправі вирішувати питання про розподіл предметів домашньої обстановки та вжитку в судовому порядку.

Слід також розрізняти предмети домашньої обстановки та вжитку від предметів, що такими не визнаються. Наприклад, меблі, білизна, посуд, побутова техніка, бібліотека художньої літератури — це предмети домашньої обстановки, але, якщо ці меблі є предметом антикваріату, бібліотека є букіністичною або професійною, то вони вже не розглядаються як предмети домашньої обстановки, тому що їх вартість може перевищувати вартість іншого успадкованого майна та виділ такого майна окремим спадкоємцям може нанести значну шкоду щодо успадкування майна інших спадкоємців.

Вони розподіляються між спадкоємцями згідно ст. 1278 ЦК або за згодою спадкоємців передаються тому спадкоємцю, якому це потрібно, наприклад, наукова бібліотека для науковця, музичні інструменти для музиканта і т.п.

Якщо спадкоємці були співвласниками спадкодавця по будь-якому майну, вони мають переважне право на отримання в натурі цього майна, але тільки в тому разі, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців. Наприклад, якщо в склад спадкового майна входить частина квартири, грошовий внесок та автомобіль, і вартість квартири перевищує вартість грошового внеску та автомобіля, тоді частина квартири не може бути виділена в натурі спадкоємцеві, що мешкав разом зі спадкодавцем, тому що це зменшує долю інших спадкоємців. Але, якщо спадкоємці прийшли до згоди, що успадковане майно може бути розподілено, та спадкоємець, що може в разі розподілу майна отримати в натурі частину майна більш ніж інші спадкоємці та виплатить іншим спадкоємцям різницю вартості майна, то така доля успадкованого майна може бути виділена в натурі. Якщо спадкоємець був співвласником спадкодавця в майні, що потребує управління, наприклад, приватного підприємства, чия виробнича діяльність не може бути зупинена, тоді до прийняття спадщини усіма спадкоємцями, він може бути призначеним управляти таким майном згідно договору на управління майном. Крім того, він має в подальшому право на виділ цього підприємства, як спадкового майна в натурі, якщо це істотно не порушить інтересів інших спадкоємців.

Стаття 1280. Перерозподіл спадщини

1. Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

2. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Коли вже було встановлене коло спадкоємців після закінчення строку для прийняття спадщини або було видане свідоцтво про право на спадщину, в якому майно поділено між спадкоємцями, та з'являється спадкоємець, який вважає, що він отримав спадщину або строк для прийняття спадщини він пропустив та не прийняв спадщини не фактично — він не проживав разом з померлим, не юридичне — не подав заяву нотаріусу про прийняття спадщини, такий спадкоємець може увійти до кола спадкоємців або за згодою усіх спадкоємців, що прийняли спадщину або за рішенням суду про продовження йому строку для прийняття спадщини. Згода спадкоємців, що прийняли спадкове майно та бажають включити спадкоємця до свого кола, подається у письмовій формі. Якщо заява спадкоємця розглядається в судовому порядку, то постановляється рішення суду про продовження строку про прийняття спадщини.

Після того, як такий спадкоємець буде прийнятий до кола спадкоємців, він має право вимагати у спадкоємців, що вже отримали спадщину, провести перерозподіл спадкового майна, виділу його частки в натурі, або якщо це майно вже реалізоване, то сплати грошової компенсації, що приходилася б на його частину успадкованого майна.

Якщо майно спадкодавця було визнане від-умерлим та перейшло у власність територіальної громади, спадкоємець, що був визнаний таким, вправі пред'явити свої претензії щодо майна спадкодавця до відповідного органу місцевого самоврядування або територіальної громади, яке одержало майно, та витребувати його в натурі, якщо це майно було вже продане, спадкоємець вправі витребувати собі грошову компенсацію в розмірі продажної вартості успадкованого майна.

 

Стаття 1281. Пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців

1. Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

2. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

3. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право предявити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

4. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Коментар див. після ст. 1282.

Стаття 1282. Обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора

1.  Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

2. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

1. При відкритті спадщини спадкоємці, якщо їм було відомо про борги спадкодавця, зобов'язані повідомити кредитора про смерть боржника. Кредитор спадкодавця має право звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини в шестимісячний строк з дня, як йому стало відомо або могло стати відомим про відкриття спадщини з вимогами до спадкоємців, що прийняли спадщину, повернути йому борг, що був за спадкодавцем.

Борги спадкодавця — це майнові зобов'язання, які прийняв на себе спадкодавець перед фізичними або юридичними особами-кредитора-ми, але смерть позбавила його можливості виконати це зобов'язання. Обов'язок доказувати борги померлого накладається на самого кредитора. Тобто кредитор, що звернувся до спадкоємців зобов'язаний представити документи, що підтверджують його вимоги.

Кредитор вправі протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини звернутися зі своїми вимогами по боргах спадкодавця до його спадкоємців незалежно від наступу строків вимоги. Може статися, що строк виконання зобов'язань ще не наступив, але у зв'язку з тим, що боржник вже вмер, кредитор ризикує тим, що його право на задоволення вимог може бути не задоволене, тому кредитор звертається до спадкоємців боржника з вимогами виплати йому боргу.

Якщо кредитор спадкоємця не був сповіщений спадкоємцями про смерть боржника, не мав можливості узнати про це з других джерел, він може звернутися з вимогами до спадкоємців протягом одного року від настання строку права вимоги. Згідно правил цієї статті спадкоємці, що прийняли спадщину, прийняли на себе не тільки права але й обов'язки спадкодавця відносно цього майна, тобто, якщо спадкоємець був повинен оплатити комунальні платежі за квартиру, власником якої він був, але не встиг їх сплатити, спадкоємці зобов'язані це зробити.

Якщо кредитору було відомо про смерть спадкодавця — боржника, але він не звернувся до спадкоємців, не пред'явив вимоги у шестимісячний строк, або якщо він не міг знати про відкриття спадщини та не пред'явив своїх вимог протягом одного року, він позбавляється права вимоги.

2. Законодавець у ст. 1282 виходить з того, що якщо спадкоємці прийняли на себе успадковане майно, тобто прийняли на себе права по управлінню, користуванню та розпорядженню майном спадкодавця, то вони прийняли на себе також і зобов'язання щодо цього майна. Вимоги по боргах спадкоємця кредитор має право пред'явити тільки тим спадкоємцям померлого, які спадщину прийняли, якщо потім спадкоємець входить до кола спадкоємців, у строк який перевищує шість місяців, у кредитора, який заявив свої вимоги в строк передбачений ст. 1281 ЦК, можуть виникнути претензії щодо виплати боргів спадкодавця і до такого спадкоємця. Якщо спадкодавець склав заповіт, в якому назначив виконавця заповіту, кредитор ще до прийняття спадщини усіма спадкоємцями може пред'явити свої вимоги до виконавця заповіту.

Спадкодавці, що прийняли спадщину незалежно за законом чи за заповітом, при зверненні до них кредитора спадкоємця, зобов'язані задовольнити його вимоги, якщо вони обґрунтовані та доказані. Доказом вимог кредитора може бути розписка спадкодавця, договір позики (як посвідчений нотаріально, так і проста письмова форма), кредитний договір та інше, до боргів спадкодавця відносяться також і витрати, що пов'язані с похоронами спадкодавця, охороною або управлінням спадкового майна, утриманням осіб, що знаходились на утриманні померлого. Це вимоги задовольняються усіма спадкоємцями, що отримали спадщину, але тільки в розмірі вартості успадкованого майна.

Вимоги кредитора є первинними перед іншими вимогами (наприклад, вимоги відказоотримувачів, якщо спадкодавець поклав на спадкоємців у заповіті обов'язок виплатити будь-яку суму, та якщо така сума була вже виплачена, спадкоємець може звернутися до відказоотримувача з вимогами повернути суму для подальшого задоволення вимог кредитора) та виплачуються одноразовим платежем. За згодою сторін між кредитором та спадкоємцями боржника може бути встановлений інший порядок

виплати боргу. Якщо такої домовленості між кредитором та спадкоємцями боржника не досягнуто, кредитор вправі звернутися до суду з позовом про виплату боргу, суд постановляє рішення про стягнення боргу з майна, яке спадкоємці боржника отримали в натурі.

У разі, якщо майно боржника було визнано відумерлим та перейшло до власності територіальної громади, кредитор звертається до органів місцевого самоврядування та вимагає виплати боргу спадкодавця. В цьому разі, боржнику виплачується сума боргу, але в розмірі успадкованого майна. Якщо сума боргу більша ніж сума успадкованого майна, кредитор має право одержати тільки у розмірі успадкованого майна.

Стаття 1283. Охорона спадкового майна

1.  Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями.

2. Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

3.  Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

4.  Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.

Коментар див. після ст. 1284.

Стаття 1284. Охорона спадкового майна виконавцем заповіту

1. Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини.

2. Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом.

1. Охорона спадкового майна здійснюється нотаріусом за місцем відкриття спадщини в інтересах спадкоємців як за законом так і за заповітом, відказополучателя та кредиторів спадкоємця, які замовляють свої права на майно. Охорона майна здійснюється на підставі заяви спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів, а також за місцем органів місцевого самоврядування, житлових органів, а у випадку, коли до кола спадкоємців входять неповнолітні або визнані у встановленім законом порядку недієздатними, то за листом органів опіки І піклування.

Нотаріус вимагає в особи, що звернулась до нього з такою заявою, свідоцтво про смерть спадкодавця та довідку про місце мешкання спадкодавця, для встановлення місця відкриття спадщини. Після цього нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні органи місцевого самоврядування, виїжджають на місце знаходження майна і проводять опис майна у присутності зацікавлених осіб та двох понятих. Опис майна може провадитись також за місцем знаходження майна, що може не співпадати з місцем відкриття спадщини. В такому разі нотаріус направляє лист про опис майна нотаріусу за місцем знаходження майна з проханням провести опис майна та навпаки, якщо опис провадиться за місцем знаходження майна, нотаріус за місцем знаходження майна повідомляє про це нотаріуса за місцем відкриття спадщини, в любому разі свідоцтво про право на спадщину буде видаватися за місцем її відкриття. У опису спадкового майна нотаріус вказує усе майно, яке він знайшов на місці відкриття спадщини, вказує докладну характеристику предметів та відсоток їх зносу, а також вартість, якщо спадкоємці не згодні з оцінкою нотаріуса, вони вправі запросити експерта-оцінщика. Витрати, пов'язані з оплатою експерта, спадкоємці беруть на себе.

Опис майна проводиться у строк до шести місяців, тобто у строк, встановлений для прийняття спадщини. Охорона майна триває протягом шести місяців до закінчення строку для прийняття спадщини усіма спадкоємцями. Спадкоємці зобов'язані нести витрати по опису майна, а також по його охороні. Охорона спадкового майна, що признана відумерлою, тривається протягом одного року, до того моменту, як суд визнає таке спадкове майно відумерлим. Спадкове майно протягом шести місяців не можна нікуди перевозити, перекладати або продавати, якщо такі дії значно погіршать стан та ціну спадкового майна.

Якщо виникає потреба у покритті видатків, пов'язаних з охороною спадкового майна, (наприклад, оплата податків та зборів на земельну дільницю, або на житловий будинок) витрати приймають на себе спадкоємці, що призиваються до спадщини відповідно до їхньої частки у спадщині. До майна, що було описано та знаходиться під охороною, спадкоємці, закликані до спадщини, повинні ставитися як до своєї власності (ст. 1268 ЦК).

2. Якщо нотаріусу стало відомо про відкриття спадщини, він зобов'язаний сповістити про це усіх відомих йому спадкоємців, коли такими відомостями володіють інші органи або особи, вони повинні сповістити про це нотаріуса або органи місцевого самоврядування, коли нотаріуса немає.

Коли встановлено наявність у спадкодавця майна, що перейде до спадкоємців, спадкоємці, або інші особи — представники органів місцевого самоврядування, органів міліції, прокуратури, органів опіки та піклування та інші) вимагають проведення опису майна, нотаріус здійснює такий опис та приймає заходи до охорони спадкового майна, нотаріус або відповідальна особа органів місцевого самоврядування назначають відповідальну особу для охорони спадкового майна — охоронця спадкового майна.

Відповідальну особу, якщо вона дала на це згоду, призначають охоронцем успадкованого майна, і нотаріус попереджує її про кримінальну відповідальність за використання цього майна у корисливих цілях. Охоронець майна, якщо він не спадкоємець, вправі вимагати винагороди за охорону спадкового майна, а також одержувати від спадкоємців гроші за усі свої витрати, які пов'язані з охороною спадкового майна. Ризик випадкової загибелі майна, що було передано до охорони, якщо не буде доказана вина охоронця, лежить на спадкоємцях цього майна, які приймають на себе усі зобов'язання по оплаті видатків по охороні спадкового майна, а також приймають на себе усі збитки, що можуть виникнути у зв'язку з охороною цього майна.

Коли спадкодавець призначив виконавця заповіту, він може звернутися до нотаріуса або до відповідних органів місцевого самоврядування з заявою щодо прийняття засобів по охороні спадкового майна. При проведенні опису спадкового майна, нотаріус має право призначити виконавця заповіту за його згодою охоронцем спадкового майна або призначити іншу людину за згодою виконавця заповіту та спадкоємця.

Якщо відкривається спадщина за заповітом та за законом, спадкоємці за законом, що не згодні, щоб особа, яка була призначена виконавцем заповіту, була призначена охоронцем тієї частини майна, яка буде успадкована за законом, вони мають право вимагати у нотаріуса призначення охоронцем частини майна, що успадковується за законом іншої особи.

Ця особа призначається охоронцем майна, що спадкується, за законом. В цьому випадку нотаріус, що проводить опис спадкового майна, вказує в опису, що спадкове майно буде охоронятися двома охоронцями, та визначає, яке майно кожен з них буде охороняти.

Стаття 1285. Управління спадщиною

1. Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

2.  Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з'явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

3.  Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень.

Коли проводяться дії щодо охорони спадкового майна і нотаріус визнає, що у складі майна є таке, що потребує управління, тобто приватні підприємства, рахунки, житлові будинки та інше, нотаріус у відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою. Це може бути хто-небудь із родичів спадкодавця, робітників підприємства, що належать спадкодавцю або коли майно у подальшому перейде до держави — відповідальну особу органів місцевого самоврядування. Договір, який укладається з такою особою, має містити у собі умови, що дають право цій особі на управління майном або грошовими заощадженнями спадкодавця, які пов'язані тільки з утриманням спадкового майна (тобто підприємства, виплата заробітної плати робітникам підприємства, оплата податків або комунальних платежів та інше), але не повинні містити в своїх діях ніяких дій, які б зашкодили інтересам спадкоємців або наносили їм збитки.

У договорі, який укладають між собою нотаріус та особа, що призначена управляти спадковим майном, вказані умови щодо охорони майна, дата договору, місце складання договору, місце знаходження спадкового майна, що охороняється, розмір винагороди, що отримує особа, що управляє спадщиною, а також дії, які ця особа зобов'язана виконувати для збереження спадщини. Крім того нотаріус направляє листи органам та підприємствам, яких це стосується про те, що його призначено керуючим спадщиною, який для прийняття спадщини буде вчиняти усі дії щодо її збереження.

Охоронець майна не може використовувати майно для отримання прибутку на свою користь, не може зловживати своїми обов'язками. По закінченні строку щодо охорони майна охоронець або особа, що управляє майном, представляє спадкоємцям звіт про свою діяльність про управління майном.

Особа, що управляє майном, має право на плату за виконання своїх обов'язків. Ця сума оговорюється вже в договорі, який заключається між нотаріусом та особою, що управляє спадщиною. Право витребування цієї сплати виникає у особи, що управляє спадщиною, при прийнятті спадкоємцями спадщини, та розподіляється між ними пропорційно долі успадкованого майна, що перейде до них. Якщо спадкоємці відмовляються сплатити гроші за виконання їй своїх обов'язків по управлянню спадщиною, така особа може звернутися до суду з позовом до спадкоємців. Коли особа, що була призначена управляти спадщиною своїми діями, заподіяла шкоду або використовувала своє призначення в корисних цілях, нотаріус, якщо це стало йому відомо, має право звернутися до відповідальних органів з заявою про розслідування діяльності такої особи, а спадкоємці можуть звернутися до відповідальних органів та суду з позовом до особи, що управляла спадщиною, про погашення понесених збитків.