Печать
PDF

КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО ГЛАВА 84 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

 

КНИГА ШОСТА СПАДКОВЕ ПРАВО

ГЛАВА 84 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО СПАДКУВАННЯ

 

Стаття 1216. Поняття спадкування

1. Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

1. У зв'язку зі смертю фізичної особи значна частина її прав та обов'язків при­пиняється. Припиняються права і обов'язки публічного характеру, що не мають май­нового змісту, припиняються майнові права та обов'язки, що мають майновий зміст, але нерозривно пов'язані з особою померлого. Але переважна більшість майнових прав та обов'язків у зв'язку зі смертю фізичної особи не припиняються, а переходять
в порядку правонаступництва (спадкування).

2. Момент переходу прав та обов'язків в порядку спадкування законом визнача­ється як час відкриття спадщини. З цього моменту права та обов'язки спадкодавця належать спадкоємцеві (ч. 5 ст. 1268 ЦК). Це стосується і спадкування дітьми спад­коємця, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після його смерті. Справа в тому, що суб'єктивне право ніколи не існує без суб'єкта. Смерть управненої особи
позбавляє її цивільної правоздатності (ч. 4 ст. 25 ЦК). Після смерті цієї особи її права та обов'язки, що переходять в порядку спадкування, певний час залишаються в стані, коли їх суб'єкт є невизначеним. Визначення цього суб'єкта в порядку, який встановлено законодавством, означає, що він набув відповідних прав та прийняв на себе відповідні обов'язки з моменту смерті спадкодавця, оскільки цивільна правоздатність останнього припинилась як раз в цей момент (ч. 4 ст. 25 ЦК), а суб'єктивні цивільні права та обов'язки не можуть залишатись без суб'єкта.

3. Із ст. 1216 ЦК випливають найбільш загальні визначення понять спадкування, спадщини, спадкодавця, спадкоємця. Спадкування — це система правовідносин, в ме­ жах яких здійснюється перехід, у тому числі належне оформлення прав та обов'язків. Цей перехід може здійснюватись в найпростіших правових формах. Так, відповідно до  ч. З ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від спадщини. Тут бездіяльність особи, яка проживала разом із спадкодавцем (незалежно від волі цієї особи), визна­ється юридичним фактом, що тягне перехід спадщини до цієї особи. В інших випад­ках у процесі переходу спадщини до спадкоємця виникають складні правовідносини з участю спадкоємців, нотаріуса, суду, державної виконавчої служби.

Спадщина — це сукупність прав та обов'язків, що переходять у порядку спадкування.

Спадкодавець — це особа, яка померла та від якої до спадкоємців переходять її права та обов'язки.

Спадкоємці — це особи, до яких у порядку спадкування переходять права та обов'язки спадкодавця.


Стаття 1217. Види спадкування

1. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

1. Відповідно до ст. 1217 ЦК спадкування здійснюється за заповітом або за зако­ном. Згідно з ч. З ст. 1277 ЦК відумерла спадщина також «переходить» (у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини). Проте такий перехід прав та обов'язків, що складають спадщину, не є спадкуванням, оскільки територіальні громади можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом (ч. 2 ст. 1222 ЦК) і не можуть бути спадкоємцями за законом. Тому до відносин з приводу переходу в іду мерлого майна до територіальних громад положення книги шостої Цивільного кодексу «Спадкове право» можуть застосовуватись лише за аналогією (крім ч. З ст. 1277 ЦК, яка застосовується до правовідносин щодо в іду мерлого майна прямо).

 

Стаття 1218. Склад спадщини

1. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодав­цеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

1.  Звертає на себе увагу та обставина, що в ст. 1218 ЦК, як і в ст. 1216 ЦК, не за­ начається на перехід у порядку спадкування цивільних прав та обов'язків. Зазна­чення в п. 4 ст. 1219 ЦК про право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, які не входять до складу спадщини, свідчить про те, що взагалі законодавець визнає такими, що входять до складу спадщини, усі праза та обов'язки,
які на момент відкриття спадщини належали спадкодавцеві і не припинилися внаслідок його смерті, незалежно від їх галузевої належності.

Цей висновок підтверджується абзацом четвертим ч. 12.3 ст. 12 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільови­ми фондами» [123], із якого випливає, що податкові зобов'язання і податковий борг спадкуються. Спадкуються і вимоги спадкодавця до бюджетів та державних цільових фондів, що виникли внаслідок безпідставної або надмірної сплати чи безпідставного або надмірного стягнення податків та обов'язкових зборів. Відповідно до п. З частини першої ст. 37 Закону «Про виконавче провадження» [100] у разі смерті або оголо­шення померлим стягувача або боржника-сторони виконавчого провадження виконавче провадження підлягає закінченню тільки у випадках, якщо виконання обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва. У решті випадків правонаступництво, в тому числі і в порядку спадкування, допускається.

2. Критерії, за допомогою яких здійснюється розмежування прав та обов'язків, що спадкуються, від тих прав та обов'язків (будь-якої галузевої належності), що не спад­куються, встановлені ст. 608 ЦК: обов'язки спадкуються, якщо вони можуть бути виконані іншою особою; права спадкуються, якщо вони не є нерозривно пов'язаними з особою управненого. До прав та обов'язків, що не є цивільними, ст. 608 ЦК має
застосовуватись за аналогією.

3. Питання про співвідношення ст. 1218 ЦК, з одного боку, і ст. 1219, 1225 — 1231 ЦК, що встановлюють особливості спадкування окремих видів майна, — з іншого боку, будуть розглядатися в коментарях до цих статей.

 

Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини

1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

1. Стаття 1218 ЦК встановлює загальне правило про належність до спадщини всіх прав та обов'язків, які на момент відкриття спадщини належали спадкодавцеві і не при­пинились внаслідок смерті. Стаття 1219 ЦК містить перелік тих прав та обов'язків, які вважаються нерозривно пов'язаними з особою спадкодавця,  а тому не можуть входити до складу спадщини.

2. Особисті немайнові права визнаються тісно пов'язаними з фізичною особою (ч. З ст. 269 ЦК). Тому вони не входять до складу спадщини. Відповідно до ч. 4 ст. 269 ЦК особистими немайновими правами особа володіє довічно. Це положення стосується особистих немайнових прав, які визнаються цивільними. Що стосується п. 1 ст. 1218 ЦК, то його чинність поширюється на всі особисті немайнові права (в тому числі і такі, що мають публічно-правовий зміст). Виключення особистих немайнових прав зі складу спадщини викликало необхідність у встановленні спеціальних правил, наприклад, про використання імені померлого в певних випадках лише за згодою близьких родичів (ч. 2 ст. 296 ЦК). Якщо ж спеціальні правила не встановлені, спадкоємці не отриму­ють права на захист немайнових прав спадкодавця. Звичайно, ставити питання про спадкування особистих немайнових прав було б некоректним. Але ж захист честі та гідності померлого членами сім'ї та близькими родичами померлого зачіпає інтереси останніх. Тому ці особи можуть пред'явити позов на захист своїх інтересів, як це
передбачено ч. 1 ст. 16 ЦК (але вступити в судовий процес, який було відкрито за по­зовом померлого про захист особистих немайнових прав, зазначені особи не зможуть у зв'язку з відсутністю правонаступництва). Слід також звернути увагу, що захист інтересів членів сім'ї померлого можливий також з посиланням на п. 1 ст. 8 Конвен­ції про захист прав людини та основоположних свобод, яким визнається право особи на повагу до її сімейного життя. Це положення за своїм змістом є більш широким, ніж правила ст. 291 ЦК про право на сім'ю.

3. Відповідно до загального правила п. 2 ст. 1219 ЦК до складу спадщини не входить право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян. Доцільно звернути увагу на те, що в п. 2 ст. 1219 ЦК законодавець не дотримується класифікації юридичних осіб, яка дана ним у ст. 83 ЦК та відповідно до якої об'єднання громадян є лише одним із видів непідприємницьких товариств. Прямо передбачається можливість установлення іншого (можливості спадкування такого права) не тільки законом, а й установчими документами. Навіть із цим застереженням п. 2 ст. 1219 ЦК є занадто жорстким. Стосовно господарських товариств, створених однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК), це положення означає неможливість їх подальшого існування і необхідність їх припинення. Це завдає шкоди економіці країни. Проте до внесення змін до Цивільного кодексу п. 2 ст. 1219 ЦК не може не застосовуватись до таких товариств, як і до всіх інших. Частина 5 ст. 147 ЦК розширила можливості спадкування частки в статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю. Якщо ст. 55 Закону «Про господар­ські товариства» [42] давала спадкоємцям переважне право на вступ до товариства, то відповідно до ч. 5 ст. 147 ЦК спадкується право на частку в статутному капіталі, а отже, і право на участь у товаристві. Лише статутом товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що перехід частки в статутному капіталі до спадкоємців допускається за згодою інших учасників товариства. Право на участь в ак­ціонерних товариствах спадкується, оскільки спадкується право власності на акції.

Підстав для застосування п. 2 ст. 1219 ЦК до прав засновників приватних підпри­ємств, які можуть створюватись відповідно до ст. 113 ГК [31], немає.

4. Варто звернути увагу на ту обставину, що в загальному положенні, яке сформульо­ване в абзаці першому ст. 1219 ЦК, зазначається про виключення із складу спадщини не тільки прав, а й обов'язків, які нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Але коли перелічуються окремі права, що не входять до складу спадщини, то в п. 1 — 4 цієї статті зазначаються лише права. Лише в п. 5 ст. 1219 ЦК йдеться не тільки про права, а й про обов'язки, що не входять до складу спадщини.

 

Стаття 1220. Відкриття спадщини

1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її помер­лою.

2. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголо­шується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

3. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

4. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припуска­ється, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одно­часно і окремо щодо кожної з цих осіб.

1. Юридичним фактом, який тягне відкриття спадщини, є смерть особи або оголо­шення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті. Проте в ст. 1218 ЦК йдеться про «момент відкриття спадщини». Таким моментом є момент спливу дня (доби), в який людина померла. Якщо людина оголошується померлою, то днем від­криття спадщини є день набрання законної сили рішенням суду про це. Суд може
оголосити особу померлою від дня вірогідної її смерті, якщо вона зникла безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями (ч. З ст. 46 ЦК).

2. Визначення в ст. 1220 ЦК часу відкриття спадщини як дня «смерті» (а не як «момента смерті», як у ч. 4 ст. 25 ЦК) передумовлює неможливість спадкування між особами, що померли в один день, одна за одною (за наявності права на спадкуван­ня). Тому ч. З ст. 1220 ЦК встановлює, що у разі смерті впродовж однієї доби осіб, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо
щодо кожної із цих осіб. При цьому зазначення в ч. З ст. 1220 ЦК про «добу» треба тлумачити в такий спосіб, щоб це не виключало дії ч. 2 ст. 1220 ЦК. Це буде можли­вим за умови, що термін «доба» буде тлумачитись як день (з нуля годин до двадцять четвертої години), а не як астрономічні двадцять чотири години, що відраховуються з будь-якого моменту. З тих самих міркувань і термін «одночасно» (ч. 4 ст. 1220 ЦК)
має тлумачитись як «в один день». Викладене погоджується з визначенням спадко­ємців у ст. 1222 ЦК: такими можуть бути перш за все фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

3. Правило ч. 4 ст. 1220 ЦК про те, що особи вважаються такими, що померли одно­часно, якщо вони померли під час спільної для них небезпеки, є лише припущенням. Зацікавлені особи вправі спростувати це припущення, надавши необхідні докази того, що одна із осіб померла одного дня, а інша — наступного чи пізніше.

4. Якщо ж особи, які б могли спадкувати одна після одної, померли в різні дні (один наприкінці одного дня, а інший — на початку наступного), хоча б з інтервалом в одну годину чи менше, особа, яка померла другою, є спадкоємцем, який не встиг прийняти спадщину (ст. 1276 ЦК). Наведемо приклад. У результаті автомобільної аварії один із подружжя помер відразу. Інший із них помер наступного дня. Один із подружжя, який помер відразу, не має спадкоємців першої черги, крім іншого із подружжя. Спадкоємці другої черги, які мали право спадкувати після одного із по­дружжя, який помер відразу, не можуть у цьому випадку спадкувати, оскільки все майно цієї особи спадку є інший із подружжя. Оскільки він не встиг прийняти спад­щину, майно одного із подружжя, який помер першим, і майно іншого із подружжя спадкують спадкоємці останнього.

 

Стаття 1221. Місце відкриття спадщини

1. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

2. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

1.  Для цілей спадкування суттєвого значення не має місце проживання фізичної особи — спадкодавця, як воно визначається в ст. 29 ЦК (житловий будинок, кварти­ра, інше приміщення). Значення має місце проживання, як воно визначене в ст. З За­кону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» [168] (адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік). Місце відкриття спадщини має значення для визначення нотаріуса, який видає свідоцтво про право на спадщину (ст. 66 Закону «Про нотаріат» [57]), який вживає заходів до охорони спадкового майна (ст. 60 Закону «Про нотаріат»; ст. 1283
ЦК), для визначення органу місцевого самоврядування, який має право звернутись до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою (ст. 1277 ЦК) тощо.

2. У разі відсутності відомостей про місце проживання спадкодавця, місцем відкриття спадщини визнається місце знаходження нерухомого майна, яке належало спадкодав­цеві на праві власності, або основної його частини. Основна частина нерухомого майна має визначатись відповідно до її оцінки органом, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підстав для врахування ринкової вартості нерухомого майна в даному випадку немає, оскільки тут ідеться про суто формальні цілі визначення основної частини майна —  визначення нотаріуса, який має здійснювати відповідні нотаріальні дії, визначення органу, що має звертатись до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою тощо. Викладене стосується і рухомого майна.

3. Відповідно до п. 187 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотарі­усами України [434] місцем відкриття спадщини у разі смерті військовослужбовців строкової служби, а також осіб, які навчалися поза місцем свого постійного проживан­ня, визнається те місце, де вони постійно проживали до призову на військову службу або до вступу на навчання. Це саме правило слід застосовувати за аналогією до осіб,
які померли в період відбування покарання у вигляді позбавлення волі.

Україна є учасником Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивіль­них, сімейних і кримінальних справах, укладеної країнами Співдружності Незалежних Держав [13]. Відповідно до ст. 45 цієї Конвенції у випадках смерті спадкодавця, в тому числі громадянина України, застосовується законодавство про спадкування країни, на території якої спадкодавець мав останнє місце проживання. Лише спадкування нерухомого майна здійснюється відповідно до законодавства тієї країни, на території якої таке майно знаходиться. Подібні правила встановлені ст. 70 Закону «Про між­народне приватне право» [184].

 

Стаття 1222. Спадкоємці

1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спад­кодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

1. У ст. 1222 ЦК визначаються особи, що мають спадкову правоздатність. На відміну від цієї статті, ст. 1223 ЦК встановлює юридичні факти, за яких виникає суб'єктивне право на спадкування у конкретної особи.

2. У ч. 1 ст. 1222 ЦК визнається право двох категорій фізичних осіб бути спадко­ємцями за заповітом і за законом. Такими є фізичні особи, в тому числі і особи без громадянства, які є живими на час відкриття спадщини (ч. 2 ст. 1220 ЦК), а також особи, зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Останні — це не обов'язково діти спадкодавця.

3. Інші особи, крім зазначених у ч. 1 ст. 1222 ЦК, можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Такими є будь-які юридичні особи (приватного і публічного права), в тому числі іноземні, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади. Не виключається спадкування за заповітом іноземними державами, іншими організа­ціями, які є суб'єктами цивільного права інших країн та визнаються такими в Україні на засадах взаємності, міжнародними організаціями, цивільна правосуб'єктність яких визнається відповідно до законів та міжнародних договорів України.