ГЛАВА 67 СТРАХУВАННЯ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

ГЛАВА 67 СТРАХУВАННЯ

 

Стаття 979.   Договір страхування

1. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхуваль­никові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

1. Договір страхування визначається в ст. 979 ЦК як консенсуальний. На підставі договору на стороні страхувальника виникає обов'язок сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Стосовно страховика договір страхування є типо­вим правочином, вчиненим під умовою. Основний обов'язок страховика — виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову ви­плату) виникає у випадку настання події (страхового випадку), стосовно якої невідо­мо, настане вона чи ні (відкладальна обставина — ч. 1 ст. 212 ЦК). Правда, закону не буде суперечити визнання договором страхування страховим випадком також події, стосовно якої відомо, що вона настане.

2. Крім положень ст. 979 — 999 ЦК до відносин щодо страхування застосовується Закон «Про страхування» [139], який зберіг чинність після введення в дію Цивільного кодексу. Цей Закон є комплексним нормативно-правовим актом, в якому формулюються норми не тільки цивільного, а і публічного права. Чинність Закону «Про страхування» не поширюється на відносини щодо соціального страхування (загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, страхування від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов'язаними з народженням і похованням, страхування на випадок безробіття, а також державного обов'язкового особистого страхування окре­мих категорій осіб). До відносин з приводу недержавного пенсійного страхування цей Закон застосовується (ст. З Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» [160]). До відносин з приводу морського страхування переважно застосовуються положення Кодексу торговельного мореплавства (ст. 239 — 376)   [23].

 

Стаття 980.   Предмет договору страхування

1. Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не супе­речать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхуван­ня);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідаль­ності).

1. Предмет договору страхування у ст. 980 ЦК визначається так само, як об'єкти страхування визначаються у ст. 4 Закону «Про страхування». Слід враховувати, що майнове страхування, як воно визначене в п. 2 ст. 980 ЦК і абзаці третьому ст. 4 Закону «Про страхування», не виходить за межі права власності. Але спеціальними правилами ст. 6, 7 Закону «Про страхування» передбачається страхування і майно­
вих ризиків, що виникають у зобов'язальних правовідносинах (страхування кредитів, фінансових ризиків, медичних витрат тощо).

 

Стаття 981. Форма договору страхування

1. Договір страхування укладається в письмовій формі.

Договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальни­кові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

2. У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є нікчемним.

1. Для договору страхування встановлена обов'язкова письмова форма. її по­рушення тягне нікчемність договору. Проте підписання обома сторонами договору страхування не є обов'язковим, оскільки допускається укладення договору шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва, поліса, сертифіката. Такі документи у ч. 2 ст. 18 Закону «Про страхування» прямо називаються формою до­говору страхування.

2. З уведенням в дію Цивільного кодексу зберегли чинність положення частини четвертої ст. 18 Закону «Про страхування», відповідно до яких договір страхування життя може бути укладений шляхом обміну листами, документами, підписаними сто­ронами, які їх надсилають. Це правило не виключає укладення в такий спосіб інших договорів страхування, оскільки із частини четвертої ст. 18 Закону «Про страхування»
така заборона не випливає.

3. Відповідно до частини першої ст. 18 Закону «Про страхування» страхувальник може виявити свою волю на укладення договору страхування як шляхом подання заяви за формою, встановленою страховиком, так і в інший спосіб. Страховикові надається право при укладенні договору запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджену аудитором, та інші документи, необхідні для оцінки страхового ризику.

 

Стаття 982.   Істотні умови договору страхування

1. Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

1. Перелік істотних умов договору страхування, наведений у ст. 982 ЦК, є значно меншим, ніж той, який наводиться в частині четвертій ст. 16 Закону «Про страхування» (тут істотні умови позначаються як умови, які повинен містити договір страхування). Стаття 982 ЦК не виключає дії частини четвертої ст. 16 Закону «Про страхування». Проте у разі початку виконання своїх зобов'язань сторонами договору страхування він не може бути визнаний неукладеним (таким, що не відбувся внаслідок того, що в договорі відсутні певні умови, що визнаються істотними). Це стосується і договорів страхування, які кваліфікуються як господарські.

 

Стаття 983.   Момент набрання чинності договором страхування

1. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

1. Відповідно до ст. 983 ЦК не змінюється загальне правило про момент, з якого договір страхування вважається укладеним, яке (правило про момент) стосовно всіх видів договорів визначається ч. 1 ст. 640 ЦК. Але ст. 983 ЦК встановлює спеціальне правило про момент, з якого договір страхування набирає чинності, яке (спеціальне правило) виключає дію загального правила ч. 2 ст. 631 ЦК, відповідно до якого договір набирає чинності з моменту його укладення. Згідно зі ст. 983 ЦК договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу. Таке ж правило встановлене частиною третьою ст. 18 Закону «Про страхування» [139]. Це не дає підстав стверджувати, що договір страхування є реальним, але цьому договору частково надається такий характер. У силу цього укладення договору не є достатнім для виникнення зобов'язання страхування. Страхувальник не може бути примушений до сплати першого страхового платежу, оскільки до цієї сплати договір не набрав чинності, а зобов'язання щодо сплати не виникло.

2. Стосовно власне страхового зобов'язання страховика договір страхування в більшості випадків є типовим правочином, який здійснюється під відкладальною умовою: зобов'язання страховика здійснити страхову виплату виникає при настанні обставини, щодо якої в момент укладення договору не було відомо, настане така обставина чи ні (страхового випадку). Разом з тим поширюється укладення і таких договорів страхування, якими передбачається здійснення страхових виплат у разі настання обставин, щодо яких при укладенні договору було відомо, що вони не­одмінно настануть.

 

Стаття 984.   Сторони у договорі страхування

1. Страховиком є юридична особа,  яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Вимоги, яким повинні відповідати страховики, порядок ліцензування їх діяль­ності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом.

2. Страхувальником може бути фізична або юридична особа.

1. Укладати договір страхування як страховики мають право юридичні особи, численні вимоги до яких встановлені ст. 2 Закону «Про страхування» та іншими по­ложеннями цього Закону та інших законів. Визнається право бути страховиками лише за фінансовими установами, які створені в організаційно-правових формах акціонер­них, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю.
Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках, встановлених законодавством, страховиками визнаються державні організації.

2. Встановлені спеціальні вимоги до розміру статутного (складеного) капіталу (фонду) страховиків. Мінімальний розмір статутного (складеного) капіталу (фонду) страховика складає 1 млн євро за валютним обмінним курсом. Для страховиків, які займаються страхуванням життя, мінімальний розмір статутного (складеного) капіта­лу (фонду) встановлений в розмірі 1,5 млн євро (частина друга ст. 30 Закону «Про
страхування»). Статутний капітал (фонд) страховика при його (капіталу, фонду) створенні або збільшенні повинен бути сплачений в грошовій формі. Як виняток із цього правила дозволяється формування до 25 відсотків загального розміру статут­ного (складеного) капіталу (фонду) за рахунок цінних паперів, що випускаються державою (за номінальною вартістю). Обмежується участь страховиків в статутному (складеному) капіталі інших страховиків.

3. Жорстко обмежується правоздатність страховиків. Ці спеціальні правила ст. 2 Закону «Про страхування» зберегли чинність і після введення в дію нового Цивільно­го кодексу, ст. 91 якого визнає за юридичними особами загальну правоздатність, яка може обмежуватись тільки судом та здійснення якої в певних випадках передбачає отримання ліцензії.

Страховикам надається право здійснювати лише страхування, перестрахування та фінансову діяльність, пов'язану з формування і розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Крім того, дозволяється здійснення страхування і перестрахування у вигляді надання послуг для інших страховиків, надання послуг, безпосередньо пов'язаних з цими видами діяльності. Нарешті страховики, як і будь-яка юридична особа, вправі здійснювати будь-які правочини, спрямовані на господарське забезпе­чення їх діяльності. Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть також надавати кредити.

Юридична особа не може отримати статус страховика у разі, якщо вона з моменту створення хоча б впродовж нетривалого часу займалась іншими, ніж страхування, видами діяльності.

4. Порядок ліцензування діяльності страховиків відповідно до ч. 1 ст. 984 ЦК має встановлюватись законом. На страховиків поширюється чинність Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» [119]. З введенням в дію но­вого Цивільного кодексу зберегли чинність Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг [427]. Ліцензії видаються на кожний вид страхування. Мається на увазі, що види добровільного страхування визначаються ст. б Закону «Про стра­хування», а види обов'язкового страхування — ст. 7 того ж Закону.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг. Положення про цю Державну комісію за­тверджене Указом Президента України.

 

Стаття 985.   Укладення договору страхування на користь третьої особи

1. Страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.

2. Страхувальник має право при укладенні договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено
договором страхування.

3. Особливості укладення договору страхування на користь третьої особи вста­новлюються законом.

1. Спеціальні правила ст. 985 ЦК і ст. З Закону «Про страхування» не виключають повністю застосування до договорів страхування положень ст. 636 ЦК про договори на користь третьої особи.

2. Крім інших страхових випадків, у ч. 1 ст. 985 ЦК йдеться про такий страховий випадок, як досягнення третьою особою, на користь якої укладено договір страху­вання, певного віку. Це дає підстави для висновку про те, що чинність ч. 1 ст. 985 ЦК поширюється на договори особистого страхування, в яких застрахованими є треті особи, а не страхувальник. На такі договори поширюється також чинність частини
другої ст. З Закону «Про страхування», відповідно до якої страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Таким договором страхування може бути передбачено, що третя (застрахована) особа набуває прав та обов'язків страхувальника.

3. Частина 2 ст. 985 ЦК поширюється на всі договори страхування. У ст. З За­кону «Про страхування» [139] з цього приводу окремо сформульовані два правила, одне із яких стосується особистого страхування, а інше — майнового страхування і страхування відповідальності.   Зазначення у частині третій ст. З  Закону  «Про страхування» на вигодонабувачів, яким можуть бути завдані збитки в результаті настання страхового  випадку,  не виключає можливості  призначення договором майнового страхування вигодонабувачем такої особи, якій в результаті страхового випадку збитків не завдано.


Стаття 986.   Співстрахування

1. За згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застра­хований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків.

2. За погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстрахови-ків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним у розмірах своєї частки.

1. Співстрахування — це укладення одного договору страхування, в якому на сторо­ні страховика виступає декілька осіб. На підставі такого договору виникає зобов'язання, яке на стороні страховиків є частковим: кожен із співстраховиків на підставі такого договору отримує права та обов'язки у відповідній частці. Кожен із них несе відпо­відальність перед страхувальником у своїй частці.

2. Надання одному із співстраховиків за погодженням між ними та страхувальником права представляти всіх інших страховиків у відносинах із страхувальником не впливає на розподіл прав, обов'язків та відповідальності між співстраховиками.

 

Стаття 987.   Договір перестрахування

1. За договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика  (перестраховика)  ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

2. Страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування.

1. За договором перестрахування страховик, виступаючи у відносинах із перестрахови-ком як страхувальник, страхує ризик виконання частини своїх обов'язків перед страху­вальником за договором страхування. Укладення страховиком договору перестрахування не впливає на права, обов'язки та відповідальність страховика перед страхувальником за договором страхування. Але неможливість виконання страховиком свого зобов'язання перед страхувальником за договором страхування є страховим випадком, який породжує обов'язок перестраховика здійснити на користь страховика за договором страхування (страхувальника за договором перестрахування) страхову виплату. Перестраховик у пра­вовідносини із страхувальником за договором страхування безпосередньо не вступає.

 

Стаття 988.   Обов'язки страховика

1. Страховик зобов'язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчас­ного здійснення страхової виплати страхувальникові;

3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, вста­новлений договором.

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним за­безпеченням, а також відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідаль­ності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страхови­ком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору;

4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового ви­падку з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це встановлено договором;

5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що змен­шили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування;

6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки стра­ховика.

1. Стаття 988 ЦК встановлює обов'язки страховика. Обов'язки страховика можуть встановлюватись також договором страхування.

2. Правила страхування розробляються страховиками стосовно кожного виду стра­хування, який виокремлюється в ст. 6 Закону «Про страхування». Вимоги до змісту правил страхування встановлюються ст. 17  Закону  «Про страхування».   Правила страхування представляються в Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг для реєстрації. На страховика покладається обов'язок «ознайомити» страху­вальника з умовами та правилами страхування. «Ознайомити» — це не означає надати примірник правил страхувальникові, Але цим не обмежуються права страхувальника на інформацію, оскільки перелік відомостей, який має бути включений до договору страхування (іншого документа, яким оформляється укладення договору страхування), є досить широким (ст. 16 Закону «Про страхування»).

3. Строк, впродовж якого страховик зобов'язаний вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати, встанов­лений тривалістю два робочих дні з дня, коли страховику стало відомо про настання страхового випадку. Але строк здійснення страхової виплати законом не встановлю­ється. Він має встановлюватись договором. Лише стосовно виплати страхового від­
шкодування в порядку страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів встановлено, що воно має1 бути здійснено впродовж одного місяця з дня отримання страховиком відповідних документів (ч. 37.1 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179]).

4. Відносини щодо цивільно-правового страхування не зачіпають відносин щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, щодо соціального стра­хування (до нього слід віднести, зокрема, державне особисте страхування, яке Зако­ном «Про страхування» виведене за межі цивільно-правового страхування), а також відносин щодо відшкодування шкоди. Право на страхову виплату за обов'язковим
цивільно-правовим страхуванням не виключає права на страхову виплату за до­бровільним страхуванням, якщо тільки при цьому не порушується вимога частини п'ятнадцятої ст. 9 Закону «Про страхування» [139] («при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладення договору, якщо інше не передбачено договором страхування»).

5. Страхове відшкодування (цей термін застосовується стосовно страхової виплати за договором майнового страхування і страхування відповідальності) не може переви­щувати реальних збитків, як вони визначаються в ст. 22 ЦК. Термін «прямий збиток» (частина сімнадцята ст. 9 Закону «Про страхування») слід розуміти як «реальні збитки», а термін «непрямі збитки» — як упущену вигоду (ст. 22 ЦК). У ч. 1 ст. 988 ЦК непрямим збиткам (упущеній вигоді) відповідає термін «інші збитки». Але слід враховувати, що Закон «Про страхування» не виключає страхування ризику неотримання доходів. Це вимагає відповідного коригування змісту термінів «прямі збитки», «непрямі збитки».

6. Страхова сума визначається в частині першій ст. 9 Закону «Про страхування» як грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору зобов'язаний здійснити виплату при настанні страхового випадку.

7. Обов'язок відшкодування страхувальникові витрат,  понесених при настанні страхового випадку з метою запобігання або зменшення розміру збитків, що виникли внаслідок страхового випадку, страховик несе тільки за умови, що це передбачено договором страхування.

8. У випадках, передбачених п. 5 ч.  1 ст. 988 ЦК, на страховика покладається обов'язок переукласти договір страхування. Порівняння п. 5 ч. 1 ст. 988 ЦК і п. 5 частини першої ст. 20 Закону «Про страхування» дає підстави для висновку, що в п. 5 ч. 1 ст. 988 ЦК замість слова «страхувальником» помилково вживається слово «стра­ховиком». За наявності цієї помилки слід застосовувати у відповідних випадках п. 5
частини першої ст. 20 Закону «Про страхування», що не містить такої помилки.