Печать
PDF

ГЛАВА 67 СТРАХУВАННЯ - Страница 2

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

Стаття 989.   Обов'язки страхувальника

1. Страхувальник зобов'язаний:

1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у розмірі, встановленому договором;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику;

3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.

Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахова­ний, новий договір страхування є нікчемним;

4) вживати заходів щодо запобігання збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх зменшення;

5) повідомити страховика про настання страхового випадку у строк, встановлений договором.

2. Договором страхування можуть бути встановлені також інші обов'язки стра­хувальника.

1. Перелік обов'язків страхувальника, що встановлені ст. 989 ЦК і ст. 21 Закону «Про страхування», не є вичерпним. Договором страхування можуть встановлюватись і інші обов'язки страхувальника.

2. Страхувальник несе обов'язок при укладенні договору страхування надати стра­ховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Наслідком порушення страхувальником цього обов'язку може бути визнання договору страхування недійсним на підставі ст. 229 ЦК. Що сто­сується порушення страхувальником обов'язку інформувати страховика про будь-які
зміни страхового ризику, то закон не передбачає настання для страхувальника будь-яких негативних наслідків внаслідок порушення ним цього обов'язку. Такі наслідки можуть бути встановлені тільки договором.

3. Неповідомлення страхувальником страховика про укладені раніше договори стра­хування щодо цього ж об'єкта страхування тягне нікчемність договору страхування, при укладенні якого страхувальник припустився такого порушення.

 

Стаття 990.   Умови та порядок здійснення страхової виплати

1. Страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної догово­ром, і страхового акта (аварійного сертифіката).

2. Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповно­важеною ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

1. Підставою здійснення страхової виплати ст. 990 ЦК визнає заяву страхувальни­ка, його правонаступника чи іншої особи, визначеної договором страхування, а також страховий акт (аварійний сертифікат). Цей документ складається страховиком або залученим ним аварійним комісаром. Право залучити аварійного комісара для роз­слідування страхового випадку має і страхувальник. При цьому страховик не може
відмовити аварійному комісару, залученому страхувальником, в проведенні розслі­дування, і повинен ознайомити страхового комісара з усіма обставинами страхового випадку і надати йому всі необхідні документи і матеріали.

2. Більш широкий перелік документів, необхідних для здійснення страхової ви­плати, встановлено ст. 35 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179].


Стаття 991.   Відмова від здійснення страхової виплати

1. Страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі:

1) навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку, крім дій, пов'язаних із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинених
у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації;

2) вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір стра­хування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку;

3) подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт стра­хування або про факт настання страхового випадку;

4) одержання страхувальником повного відшкодування збитків за договором майнового страхування від особи, яка їх завдала;

5) несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

6) наявності інших підстав, встановлених законом.

2. Договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для від­мови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

3. Рішення страховика про відмову здійснити страхову виплату повідомляється страхувальникові у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

1. Стаття 991 ЦК встановлює досить широкий перелік підстав, які дають право страховикові на односторонню відмову від виконання зобов'язання щодо здійснення страхової виплати. Такою підставою в п. 1 ч. 1 ст. 991 ЦК називається здійснення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, дій, спрямованих на настання страхового випадку. При цьому не має значення, настав стра­ховий випадок унаслідок цих дій чи інших обставин. Встановлюються умови, за яких страховик не може відмовити у здійсненні страхової виплати, хоча б страхувальник (інша названа особа) і здійснив дії, спрямовані на настання страхового випадку.

2. Страховик вправі відмовити у здійсненні страхової виплати, якщо умисний зло­чин, вчинений страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страху­вання, «призвів до страхового випадку». Взяте в лапки формулювання слід розуміти як наявність причинного зв'язку (не тільки прямого чи безпосереднього) між діями, які кваліфікуються як злочин, та страховим випадком.

3. Відповідно до п. З ч. 1 ст. 991 ЦК надання страхувальником завідомо неправ­дивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку позбавляє страхувальника права на отримання страхової виплати, хоча б ці дії стра­хувальника і не вплинули на нормальний хід подій.

4. Одержання страхувальником повного відшкодування збитків від особи, яка їх завдала, позбавляє страховика прав, передбачених ст. 993 ЦК. Тому в таких випад­ках страховикові надається право відмовити страхувальникові у здійсненні страхових виплат. Слова «збитків за договором майнового страхування» (п. 4 ч. 1 ст. 991 ЦК), «збитків за майновим страхуванням» (п. 4 частини першої ст. 26 Закону «Про страхування» [139]) слід розуміти так, що йдеться про збитки, які відповідно до договору страхування підлягали відшкодуванню в межах страхових правовідносин.

5. Буква закону має поважатись, хоча б вона і була суворою, якою є п. 5 ч. 1 ст. 991 ЦК, Незалежно від наслідків, які спричинили дії страхувальника, зазначені в цьому пункті, здійснення цих дій дає страховикові право відмовити у здійсненні страхової виплати.

 

Стаття 992.   Відповідальність страховика

1. У разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової ви­плати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому дого­вором або законом.

1. Стаття 992 ЦК має заголовок «Відповідальність страховика». Але немає підстав стверджувати, що відповідальність страховика обмежується тим видом відповідальності, про який йдеться у цій статті. Страховик несе відповідальність, передбачену ст. 625 ЦК, ст. 229 ГК [31] (якщо договір є господарським), ст. 623 ЦК. Страховик несе відповідальність перед страхувальником у вигляді відшкодування моральної шкоди
на підставі загального правила ч. 1 ст. 23 ЦК. Разом з тим необхідно враховувати, що строк здійснення страхової виплати, як правило, законодавством не встановлюється, а має встановлюватись договором (п. З ч. 1 ст. 988 ЦК; п. З частини першої ст. 20 Закону «Про страхування»). Тому за відсутності у договорі такої умови строк вико­нання страховиком обов'язку здійснити страхову виплату слід вважати невизначеним, а строк виконання при цьому має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК.

2. Відповідно до ст. 992 ЦК страховик зобов'язаний сплатити неустойку «у разі несплати... страхової виплати...». Пункт 3 частини першої ст. 20 Закону «Про стра­хування» також встановлює, що страховик має сплатити неустойку (штраф, пеню), встановлену договором, за несвоєчасне здійснення страхової виплати.

Із цих законодавчих положень випливає і методом логічного доповнення норма­тивного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого розмір неустойки, в тому числі пені, в таких випадках не обмежується. Але цей правовий припис не може застосовуватись до правовідносин, на які поширюється чинність ч. 2 ст. 343 ГК і За­кону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» [80].

3.  Безпосередньо законом розмір пені за прострочення виплати страхового відшко­дування встановлений стосовно страховиків, які прострочили виплату за договором про страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів. Цей розмір складає подвійну облікову ставку Національного банку (ч. 37.2 ст. 37 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» [179]).

 

Стаття 993.   Перехід до страховика прав страхувальника щодо особи, відпові­дальної за завдані збитки

1. До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

1. Стаття 993 ЦК формулює загальне правило, відповідно до якого до страховика в межах його фактичних витрат переходить право вимоги, яке виникло у страхуваль­ника (особи, на користь якої здійснено страхову виплату) у зв'язку з випадком, який відповідно до договору страхування є страховим.

2. Викладене правило не поширюється на страхування відповідальності. Тому Порядок і правила проведення обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації [314] вза­галі не передбачають пред'явлення страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування відповідальності повітряного перевізника, вимоги до особи, відповідальної за настання страхового випадку. Спеціальні правила ст. 38 Закону «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних тран­спортних засобів» встановлюють випадки, коли страховикові, який виплатив страхове відшкодування відповідно до цього Закону, надається право пред'явлення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу; до особи, що відповідає за стан дороги, якщо шкода в результаті дорожньо-транспортної пригоди запо­діяна з вини цієї особи; до особи, що заподіяла шкоди навмисно. Зазначена стаття вста­новлює також підстави для пред'явлення регресних позовів Моторним (транспортним) страховим бюро України, якщо воно сплатило страхове відшкодування.

3. Перехід до страховика права на пред'явлення вимоги до винної особи слід від­різняти від суброгації. Суброгацією відповідно до ст. 269 КТМ [23] є перехід права на застраховане майно (у разі страхування на повну вартість) або права на частку за­страхованого майна пропорційно по відношенню страхової суми до страхової вартості (у разі страхування на неповну вартість).

 

Стаття 994.   Зміна страхувальника — фізичної особи у договорі страхування

1. У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину.

В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування.

2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.

1. Зміна власника застрахованого майна у зв'язку із спадкуванням тягне за собою правонаступництво на стороні страхувальника (перехід прав та обов'язків за договором майнового страхування до особи, яка отримала застраховане майно у спадщину) не­залежно від волі страховика. В інших випадках зміна власника застрахованого майна може тягти за собою перехід прав та обов'язків страхувальника до набувача майна лише за наявності згоди страховика. Така згода може бути дана заздалегідь шляхом включення до договору страхування відповідної умови.

2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, до цієї особи переходять права та обов'язки страхувальника, якщо страховим випадком договором страхування визнається смерть страхувальника. При цьому права та обов'язки за договором страхування до складу спадщини не включаються.

 

Стаття 995.   Наслідки припинення юридичної особи — страхувальника

1. Якщо юридична особа — страхувальник припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступ­ників.

1. Цивільне законодавство не встановлює будь-яких обмежень на перехід прав та обов'язків страхувальника — юридичної особи, яка припиняється з правонаступницт-вом. Проте договором страхування може бути встановлено, що договір страхування в таких випадках припиняється.

 

Стаття 996.   Наслідки визнання страхувальника — фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності

1. Права та обов'язки страхувальника — фізичної особи, яка визнана судом не­дієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною.

Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недіє­здатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною.

2. Страхувальник — фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов'язки страхувальника лише за згодою піклувальника.

1.  Як і інші права та обов'язки недієздатної особи, її права та обов'язки, що ґрунту­ються на договорі страхування майна, здійснюються опікуном. Це стосується і випадків, коли особа визнана недієздатною в період дії договору страхування майна. Якщо ж особа є страхувальником у договорі страхування її відповідальності, і в період дії до­говору страхування ця особа визнана недієздатною, договір страхування припиняється з моменту визнання такої особи недієздатною. Припинення договору страхування у ви­падку, передбаченому абзацом другим ч. 1 ст. 996 ЦК, тягне такі наслідки: 1) якщо страховий випадок настав до моменту визнання особи недієздатною (ст. 40 ЦК), виникає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування, а виконується цей обов'язок у загальному порядку; 2) якщо страховий випадок настав після моменту визнання осо­би недієздатною, обов'язок виплатити страхове відшкодування на стороні страховика не виникає; 3) до моменту визнання фізичної особи недієздатною вона несе обов'язок сплати страхових платежів, після цього моменту зазначений обов'язок припиняється. Тому страхові платежі за період до настання зазначеного моменту можуть бути стягнені із страхувальника, а достроково внесені страхові платежі, що припадають на період після визнання особи недієздатною, мають бути повернені страхувальникові.

Припинення договору страхування відповідальності фізичної особи, що визнана не­дієздатною, не виключає укладення опікуном договору страхування відповідальності за шкоду, завдану недієздатною особою, що знаходиться під опікою.

2.  Обмеження дієздатності фізичної особи — страхувальника не спричиняє припи­нення договору страхування, але страхувальник у таких випадках здійснює права та обов'язки, що виникли на підставі договору страхування, лише за згодою піклуваль­ника. Це спеціальне правило відповідає змісту загального правила ч. З ст. 37 ЦК.

 

Стаття 997.   Припинення договору страхування

1. Договір страхування припиняється у випадках, встановлених договором та за­коном.

2. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом десяти робочих днів після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором.

Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором.

3. Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за тридцять днів до при­пинення договору, якщо інше не встановлено договором.

Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

4. Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору стра­хування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишив­ся до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення
справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов до­говору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

5. Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страху­вання життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням норматив­них витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом.

6. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, до­говір припиняється.

1. Припинення договору страхування (за термінологією ст. 28 Закону «Про стра­хування» [139] — «припинення дії договору страхування») — це родове поняття, яке охоплює розірвання договору за волею однієї або обох сторін договору і припинення договору з інших підстав. Такі інші підстави передбачені пунктами 1 (закінчення строку дії договору), 2 (виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі), 4 (ліквідація страхувальника — юридичної особи або смерть страхувальни­ка — фізичної особи, крім встановлених випадків), 5 (ліквідація страховика).

2. На стороні страховика право на дострокове розірвання договору в односторон­ньому порядку виникає внаслідок таких юридичних фактів, що мають настати по­слідовно: 1) прострочення страхувальником внесення чергового страхового платежу; 2) пред'явлення страховиком письмової вимоги до страхувальника про сплату про­строченого страхового платежу; 3) несплата простроченого платежу продовж десяти
робочих днів після пред'явлення страховиком зазначеної вище вимоги (вимога має вважатись пред'явленою в день, в який страхувальник про неї узнав, тобто в день її отримання страхувальником). Виникнення на стороні страховика права на розірвання договору не звільняє його від обов'язку дотримання порядку відмови від договору (розірвання договору в односторонньому порядку), встановленого абзацом першим ч. З ст. 997 ЦК: страховик зобов'язаний повідомити страхувальника про відмову від до­говору не пізніше як за тридцять днів до дати припинення договору, яку страховик визначив у такому повідомленні.

3. Крім того, право на розірвання договору страхування шляхом односторонньої від­мови від нього виникає у страховика і страхувальника за наявності підстав, встановле­них договором. При цьому сторона, що відмовляється від договору, має дотримуватись порядку відмови від договору, встановленого абзацом першим ч. З ст. 997 ЦК.

4. Абзац другий ч. З ст. 997 ЦК лише конкретизує правило ст. 629 ЦК, яким договір визнається обов'язковим для виконання сторонами. При цьому лише підкреслюєть­ся в ч. З ст. 997 ЦК, що договором та законом може бути передбачено інше. Було б помилковим таке тлумачення абзацу другого ч. З ст. 997 ЦК, що ним забороняється відмова страховика від договору особистого страхування без згоди страхувальника,
«який не допускає порушення договору», але визнається право страховика на від­мову від такого договору в будь-якому випадку, якщо страхувальник припустився порушення договору.

5. Стаття 997 ЦК є одним із небагатьох положень актів цивільного законодавства, яке встановлює наслідки розірвання договору страхування шляхом відмови від нього однієї із сторін.

Наслідки відмови страхувальника від договору страхування залежать від того, відмова страхувальника пов'язана чи не пов'язана з порушенням страховиком умов договору страхування: 1) за наявності такого порушення страховик зобов'язаний по­вернути страхувальникові всі сплачені страхувальником страхові платежі (за весь період від дня набрання чинності договором страхування — ст. 983 ЦК). Мається на увазі, що право страхувальника на відмову від договору передбачене законом або договором страхування; 2) за відсутності порушення з боку страховика, якщо страхувальник мав право на відмову від договору відповідно до його умов і закону, страховик зобов'язаний повернути страхові платежі за період, що залишився до за­кінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи та фактично здійснених страховиком страхових виплат.

6.  Якщо страховик з підстав, передбачених договором страхування, відмовився від до­говору страхування за відсутності порушення з боку страхувальника, на страховика по­кладається обов'язок повернути страхувальникові всі сплачені страхувальником страхові платежі, починаючи з першого. Якщо ж страховик відмовився від договору у зв'язку з порушенням страхувальником договору з підстав, встановлених ч. 2 ст. 997 ЦК або до­говором, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення договору страхування, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справ та фактично здійснених на користь страхувальника страхових виплат.

7.  Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються частинами шостою-дев'ятою ст. 28 Закону «Про страхування» [139]. Як і при припиненні до­говору страхування життя іншими способами, при розірванні договору шляхом від­мови від нього однієї із сторін страхувальникові повертається викупна сума. Вона визначається як сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення
дії договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з Методикою, яка проходить експертизу в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Ця методика розробляється актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

 

Стаття 998.   Недійсність договору страхування

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках, вста­новлених цим Кодексом.

Договір страхування також визнається судом недійсним, якщо:

1) його укладено після настання страхового випадку;

2) об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

2. Наслідки недійсності договору страхування визначаються відповідно до по­ложень про недійсність правочинів, встановлених цим Кодексом.

1. Договір страхування є нікчемним або визнається недійсним судом з підстав, вста­новлених положеннями Цивільного кодексу щодо правочинів. Крім того, підлягають визнанню недійсними судом договори страхування, укладені після настання страхового випадку, передбаченого цим договором (незалежно від того, чи знали сторони про на­стання страхового випадку), а також ті договори страхування, об'єктом яких є майно, що підлягає конфіскації (незалежно від часу виникнення підстави для конфіскації). Зазначення в частині третій ст. 29 Закону «Про страхування» на те, що договір стра­хування визнається недійсним в судовому порядку, не виключає нікчемності таких
договорів, якщо вона встановлена Цивільним кодексом.

2. Застосування до договорів страхування загальних наслідків недійсності право­чинів, встановлених Цивільним кодексом, означає повернення страховиком страху­вальникові отриманих страхових платежів. Страхувальник не зобов'язаний повертати страховикові вартість отриманої послуги, оскільки договір визнано недійсним і він ніякої послуги не отримував. Страхова виплата, здійснена страховиком на користь
страхувальника, в разі недійсності договору страхування підлягає поверненню. За­значення в ч. 2 ст. 998 ЦК на застосування наслідків недійсності правочинів, встанов­лених Цивільним кодексом, не виключає застосування ст. 208 ГК [31], якщо договір страхування кваліфікується як господарський.