Печать
PDF

РОЗДІЛ II ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР ГЛАВА 52 ПОНЯТТЯ ТА УМОВИ ДОГОВОРУ - Страница 3

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

Стаття 628.   Зміст договору

1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і по­годжені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного зако­нодавства.

2. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних дого­ворів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори,
елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

1.  Стаття, що коментується, поняття змісту договору розуміє вкрай широко. Сюди включаються перш за все умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. Зазвичай, це — всі умови (пункти), що включені до тексту документа, який називається договором та який сторони підписали. У такому розумінні умови договору (договір) є індивідуальним регулятором відносин між його сторонами.

Укладення договору є юридичним фактом, унаслідок якого на відносини між його сторонами поширюється також дія нормативного регулятора (відповідних норм цивільного права). Стосовно цих норм (положень актів цивільного законодавства) в ч. 1 ст. 628 ЦК дуже невдало використовується формулювання «умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства». Оскільки немає жодних інших умов (крім умов договору, що включені сторонами до його тексту, та положень актів цивільного законодавства), які поширювались би на відносини, що виникають на підставі договору, слід визнати, що цитоване положення ч. 1 ст. 628 ЦК означає «норми цивільного права». Це — не загальновизнане в науці тлумачення поняття умов договору, але ж воно набуло нормативно-правового значення.

2.  Викладене широке розуміння змісту договору логічно узгоджується з іншими положеннями Цивільного кодексу. Коли підставою зміни або розірвання договору ч. 2 ст. 651 ЦК називає порушення договору, то це означає, що такою підставою є як порушення умов, викладених в тексті договору, так і порушення тих положень актів цивільного законодавства, які в силу укладення договору стали поширюватись на відносини між сторонами договору. Так же широко розуміються умови договору в ч. 2 ст. 284 ГК [32], відповідно до якої «умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі, якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря». Разом із ч. 1 ст. 628 ЦК це правило набуває чітко визначеного змісту, що було вкрай необхідним у зв'язку із специфікою правової конструкції, яку тут використовує законодавець і яка полягає в наданні протягом певного часу та стосовно певного зобов'язання чинності положенням нормативно-правових актів, що в цілому втратили чинність. Для порівняння заува­жимо, що подібне цитованому положення ч. З ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» [68] («умови договору оренди є чинними у випадках, коли після його укладення... законодавством встановлено правило, які погіршують стано­вище орендаря») до останнього часу з трудом піддавалося тлумаченню.

3. Прямо передбачається можливість укладення змішаних договорів, тобто договорів, що породжують не два зустрічних зобов'язання сторін, а два чи декілька зобов'язань з кожної зі сторін, що підпорядковується різним інститутам (чи іншим групам норм) цивільного права. Таким є договір найму-продажу, передбачений ст. 705 ЦК. Експе­дитор може виконувати обов'язки перевізника (ч. 2 ст. 929 ЦК), а зобов'язання щодо організації перевезень і експедирування також можуть ґрунтуватись на одному дого­ворі. Договори про відчуження речей можуть породжувати зобов'язання з передання речей і їх зберігання. Прямо передбачається оформлення у вигляді одного документа іпотечного договору і договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. З ст. 18 За­кону «Про іпотеку» [156]).

 

Стаття 629.   Обов'язковість договору

1. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

1. Стаття, що коментується, усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов'язковими, а цивільні права, що ґрунтуються на умовах договору, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.

2.  Оскільки ст. 204 ЦК закріплює презумпцію правомірності правочину і ця пре­зумпція поширюється на договір в цілому та його окремі умови, умови договору підлягають застосуванню, поки ці умови або договір в цілому не визнані недійсними судом. Лише у випадках, коли договір в цілому або окремі його умови визнані недій­сними (нікчемними) безпосередньо законом, договір в цілому чи окремі його умови застосуванню не підлягають. Проте зберігає чинність п. 1 ст. 83 ГПК [20], відповідно до якої навіть за відсутності відповідних вимог з боку учасників процесу суд має пра­во визнати недійсним повністю або в частині договір, пов'язаний з предметом спору, якщо договір суперечить акту законодавства. Цивільний процесуальний кодекс [33] такого правила не передбачає.

 

Стаття 630.   Типові умови договору

1. Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються від­повідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

2. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають ви­могам статті 7 цього Кодексу.

1. У ч. 1 ст. 630 ЦК йдеться про типові умови договорів, оприлюднених у вста­новленому порядку. Але жодного порядку оприлюднення типових умов в Україні не встановлено. В актах законодавства, які було прийнято до введення в дію нового Цивільного кодексу, типові умови договорів розуміються по-різному. Стаття 7 Закону «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» [107] передбачає за­твердження Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом «типових умов господарських договорів», які є обов'язковими для застосування у відносинах між цукровими заводами, бурякосіючими господарствами та іншими суб'єктами цукро­бурякового комплексу усіх форм власності. Типові умови контракту на користування надрами наводяться у додатку до Положення про порядок організації та проведення конкурсів (тендерів) на укладення контрактів на користування надрами [279]. Дер­жавною комісією з цінних паперів і фондового ринку затверджено Положення про вимоги до договору про надання послуг з оцінки вартості нерухомого майна інституту спільного інвестуванні [417]. Ці вимоги також можна кваліфікувати як типові умови договорів такого роду.

2. Змісту ст. 630 ЦК в більшій мірі відповідають Типові платіжні умови зовніш­ньоекономічних договорів (контрактів), затверджені Кабінетом Міністрів [257] від­повідно до Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності Україци» [225].

3. Не виключено, що в ч. 1 ст. 630 ЦК під типовими умовами договорів маються на увазі публікації Міжнародної торгової палати і можливі подібні публікації Торгово- промислової палати України. Але ч. 4 ст. 265 ГК [31], наприклад, надає положенням Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс» [465] більш суттєвого значення: умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до
цих Правил (оскільки ч. З ст. 6 ЦК щодо диспозитивності норм цивільного права поширюється і на положення Господарського кодексу,  відступати від зазначених правил все-таки можна). Що стосується Уніфікованих правил та звичаїв для доку­ментарних акредитивів [462], Уніфікованих правил з інкасо [464] та Уніфікованих правил по договірних гарантіях [463] Міжнародної торгової палати, та інших правил
Міжнародної торгової палати з питань переказу грошей, то їх положенням надається обов'язкова юридична сила в силу ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [128] (від цих положень також допускаються відступлення відпо­відно до ч.З ст. 6 ЦК).

4. Типові умови, що не набули юридично обов'язкового значення в силу актів за­конодавства, можуть застосовуватися як звичаї ділового обороту, якщо вони відпо­відають вимогам ст. 7 ЦК.

5. Господарський кодекс також не враховує правила про оприлюднення в установ­леному порядку типових умов договорів (вимог до договорів), про які йшлося в п. 1 коментаря до ст. 630 ЦК. Але він виявився ближчим до життя, оскільки в ньому сто­совно сфери його дії вирішується питання про юридичну силу типових та примірних договорів, які не вирішувалися протягом десятків років, хоч кількість належне заре­єстрованих як акти законодавства типових та примірних договорів сягнула за сто.

6. Визнаючи право відповідних суб'єктів укладати господарські договори на осно­ві вільного виявлення і на свій розсуд погоджувати умови договорів, дотримую­чись законодавства, ч. 4 ст. 179 ГК встановлює правила про юридичне значення типових та примірних договорів. Передбачається, що типові договори затверджуються Кабінетом Міністрів, а у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади. Сторони не вправі відступати від змісту типових договорів, але мають право конкретизувати його умови. Це — один із випадків, коли законодавець прямо заборонив при укладенні договорів відступати від положень актів цивільно­го законодавства, тобто встановив виняток із загального правила абзацу другого ч. З ст. 6 ЦК про диспозитивний характер положень актів цивільного законодавства стосовно господарських договорів. Зазначення, що інші, крім Кабінету Міністрів, органи державної влади вправі затверджувати типові договори лише у випадках, передбачених законом, базується на ст. 19 Конституції України [1], яка зобов'язує органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Але послідовне проведення в життя цього конституційного положення за умови відсутності законів, які визна­чали б повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, привело б до руйнування правопорядку. Тому уявляється доцільним виходити з такого. Типові договори, затверджені до 1 січня 2004 року (дня введення в дію Господарського кодексу), слід визнавати такими, що мають юридичну силу, за умо­ви, що відповідний державний орган отримав повноваження затвердити типовий договір на підставі не тільки закону, а і Указу Президента України чи постанови Кабінету Міністрів. Оскільки ч. 4 ст. 179 ЦК спеціально стосовно типових до­говорів підтверджує повноваження органів державної влади затверджувати такі нормативно-правові акти лише за умови, що таке повноваження надане законом, типові договори, затверджені міністерством або іншими органами державної влади після 1 січня 2004 року, повинні визнаватись обов'язковими, якщо відповідне мі­ністерство (інший центральний орган виконавчої влади) мали повноваження на їх затвердження, встановлене законом.

7.  Стосовно примірних договорів ч. 4 ст. 179 ЦК визнає їх такими, які рекоменду­ються «органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні договорів», коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі (лише окремі) умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст. Оче­видно, ці ж правила слід поширювати і на належне затверджені зразкові договори
та договори, що затверджені як нормативно-правові акти, але не мають будь-якого визначення.

У тій сфері дії Цивільного кодексу, на яку не поширюється чинність Господарського кодексу, юридичну силу типових та примірних договорів слід визначати з урахуван­ням права сторін договору відступати від актів цивільного законодавства та обмежень цього права, встановлених ч. З ст. 6 ЦК.

8.  Автори визнають за доцільне стосовно типових, примірних, зразкових договорів та договорів без назви, що затверджені та належне зареєстровані як нормативно-правові акти, застосовувати термін «нормативні договори». Поняття нормативних договорів застосовується в науці міжнародного публічного та приватного права. Його можна застосовувати в трудовому праві щодо колективних договорів та угод. Набула поши­рення практика укладення Фондом державного майна України угод, які підпадають під визначення поняття нормативних договорів, з відповідними органами виконавчої влади щодо передання останнім функцій щодо управління державними корпоративними
правами. Для цивільного права також не є новим затвердження державними органами нормативних договорів.

Сучасна правотворча практика пішла шляхом затвердження державними органами типових, примірних, взірцевих, зразкових договорів, зразків договорів, нормативних договорів без будь-яких визначень.

 

ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ НОРМАТИВНИХ ДОГОВОРІВ

9. Типові концесійні договори. Стаття 9 Закону «Про концесії» [110] надає Кабінету Міністрів повноваження затверджувати типові концесійні договори «для здійснення певних видів концесійної діяльності». У принципі, слід визнати, що в силу ст. 116 і 117 Конституції [ 1 ] Кабінет Міністрів не потребує надання йому спеціального повноваження на затвердження типових договорів. Він має право робити це в будь-якому випадку, якщо тільки при цьому не порушуються Конституція, Цивільний кодекс, інші закони, відповідні міжнародно-правові акти та укази Президента України. Тому не викликає будь-якого сумніву юридична сила типових договорів, що затверджувались Кабінетом Міністрів до 1 січня 2004 року і будуть затверджуватись після цього.

Кабінет Міністрів затвердив до цього часу лише два типових концесійних договори. Типовий концесійний договір [296], що може застосовуватися до всіх видів конце­сійної діяльності і не встановлює специфіки окремих видів концесійних зобов'язань, затверджено 12 квітня 2000 року. Примітка до цього Типового концесійного договору жорстко обмежує можливості відходу від умов, що містяться в ньому. По-перше, допускається встановлення в договорі способів забезпечення виконання зобов'язань сторін, не передбачених Типовим концесійним договором. Називаються застава і га­рантія, тобто правочини, що передбачають, як правило, оформлення окремого доку­мента. Але до концесійного договору може бути включена умова про те, що відповідна сторона надасть заставу або забезпечить надання застави чи гарантії, на підставі чого буде укладено договір застави або видана гарантія. По-друге, зазначається можли­вість включення до концесійного договору за згодою сторін інших умов і положень, передбачених законодавством. Ця вказівка повинна застосовуватися в частині, що не суперечить закону. Частина 2 ст. 10 Закону «Про концесії» передбачає, що за зго­дою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені, крім умов, визначених у цій статті як істотні, й інші умови, в тому числі й передбачені спеціальними зако­нами про концесійну діяльність в окремих сферах господарювання. Отже, зазначений Закон прямо передбачає можливість включення сторонами до концесійного договору будь-яких умов. Природно, вони не повинні суперечити імперативним нормам зако­нодавства, в тому числі й Типовому концесійному договору, але встановлювати будь-які додаткові до Типового концесійного договору умови та положення, хоча б вони і не були передбачені законодавством, у концесійному договорі цілком допустимо. Зокрема, цілком допустимо розгорнути умову п. 34 Типового концесійного договору про неустойку в низку умов, які встановлюють неустойку за неналежне виконання окремих обов'язків сторін. В іншому відступи від Типового концесійного договору € недопустимими, оскільки межі прав сторін на відступ від його змісту чітко визначені в примітці до названого Типового договору.

Умови Типового концесійного договору, що не суперечать законам, слід визнати нормами права прямої дії, але вони не підлягають застосуванню, якщо до конкретного концесійного договору включені умови, що суперечать Типовому концесійному догово­ру. Умови будь-якого договору, що суперечать імперативним нормам актів цивільного законодавства, є оспорюваними частинами правочину, що підлягають застосуванню аж до того моменту, поки вони не будуть визнані недійсними судом.

Типовий концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги [302] близький за змістом до вище прокоментованого Типового концесійного договору. Він містить також ідентичну примітку (що дає сторонам право включати за їх згодою до концесійного договору інші умови та положення, що не суперечать законодавству). Типовий концесійний договір на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги містить додаток — Угоду про комплексну забудову території об'єкта концесії та об'єктів придорожньої інфраструктури. Така угода повинна підписуватися сторонами окремо від концесійного договору на будівництво та експлуатацію автомобільної дороги. При підписанні такої угоди Угоді, що є додатком до Типового концесійного договору, по­винне надаватися таке ж юридичне значення, як і Типовому договору. Правда, Угода в основному містить у собі такі положення, що не можуть застосовуватися безпосе­редньо, а передбачають погодження сторонами необхідних умов.

10. Типові договори в сфері комунальних послуг. Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водо-відведення затверджений Кабінетом Міністрів як додаток до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення [333]. Із п. 8 названих Правил (договір «оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення») слід зробити висновок про те, що положення Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення носять юридично обов'язковий імперативний характер, від­ступи від них є неприпустимими. Про наслідки таких неприпустимих відступів див. попередній пункт коментаря. Але доповнювати Типовий договір не передбаченими ним умовами сторони вправі.

Типовий договір про користування електроенергією затверджений постановою Кабінету Міністрів [291] і поширюється на відносини за участю громадян. Умови Типового договору, що передбачають погодження сторонами відповідних показників, повинні кваліфікуватися як істотні. Умови Типового договору, що не передбачають погодження сторонами конкретних показників, є імперативними нормами цивільного права. Але це не виключає застосування умов конкретного договору, що суперечать Типовому договору до визнання таких умов недійсними судом. Крім того, відступлення в конкретних договорах від Типового договору допускаються на підставі ч. З ст. 6 ЦК Такому висновку не суперечить п. З Правил користування електричною енергією для населення [291], яким електропостачальнику пропонується договір про користування електроенергією розробляти відповідно до Типового договору.

Кабінет Міністрів доручив Державній акціонерній компанії «Нафтогаз України» розробити Типову угоду на встановлення населенню побутових лічильників газу ві­тчизняного виробництва на умовах розстрочення платежу (п. З постанови «Про вста­новлення населенню побутових лічильників газу вітчизняного виробництва на умовах розстрочки платежу» [286]). Зазначена Типова угода затверджена наказом НАК «Нафтогаз України» [393]. її умови, що не вимагають погодження сторонами, мають характер правових норм, а тому підлягають застосуванню. Ті положення Типової угоди, що передбачають погодження сторонами конкретних показників, слід визнати істотними умовами такого роду договорів, оскільки вони побічно визнаються такими підзаконним актом, виданим відповідно до повноваження, наданим Кабінетом Міністрів названій акціонерній компанії. Встановлення в конкретному договорі додаткових умов, не передбачених у Типовій угоді, можливе. Для цього в Типовій угоді відводиться спеціальний пункт «6.3», який можуть заповнити сторони. Відступати від умов цієї Типової угоди можна на підставі ч. З ст. 6 ЦК.

Типовий договір на утримання житлових будинків і прибудинкових територій затвер­джений як окремий нормативно-правовий акт разом з Типовим порядком конкурсного відбору підприємств для утримання житлових будинків і прибудинкових територій [377]. При їх затвердженні Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики послався на розпорядження Кабінету Міністрів від ЗО липня 1998 р. № 628. Однак це розпорядження не передбачає затвердження зазначених типових договорів.

Проте з чинного на час затвердження Типового договору Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України слід зробити висновок про те, що в Державного комітету були (хоч і юридично небездоганні) повноваження затвердити названі типові договори. За таких умов названий Типовий договір повинен бути визнаним таким, що має силу акта законодавства. Цей Типовий договір передбачає узгодження сторонами вкрай обмеженого кола умов (двох — вартості робіт і строку дії договору). Інші пункти Типового договору формулюють норми цивільного права, відступлення від яких допускається відповідно до ч. З ст. 6 ЦК.

11. Порядок організації та виконання робіт за контрактами (договорами) — до­даток 4 до Положення про формування і виконання Національної програми інфор­матизації, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України [282], приписує контракт (договір) на розробку і передачу продукції та додатки до нього складати відповідно до форм, наведених в додатках до названого Порядку. Це дає підставу для висновку про те, що додаток 1 до Порядку — Контракт на створення (передачу) продукції має силу нормативно-правового акта, який містить норми цивільного права. Включення до контракту, що укладається, додаткових умов є можливим. Обов'язковим є також підписання сторонами додатків, передбачених нормативним Контрактом. У той же час прямої вказівки на обов'язковість Додаткової угоди до Контракту (договору) у Положенні про формування і виконання Національної програми інформатизації та додатку до нього не міститься. Можливо, така вказівка не зроблена навмисно, оскіль­ки Додаткова угода до Контракту (договору) не містить умов, які мають самостійне регулятивне значення (без включення їх до конкретного договору з доповненнями змістовною інформацією).

Договір купівлі-продажу в розстрочку повинен укладатися за формою відповідно до додатка 2 до Правил торгівлі в розстрочку [280]. Так передбачено п. 5 названих Правил. Тому, хоча Договір купівлі-продажу товарів в розстрочку, що додається до цих Правил, і не названий типовим, він повинен бути визнаний нормативно-правовим актом, що містить обов'язкові положення, відступлення від яких, однак, є припусти­мими відповідно до ч. З ст. 6 ЦК. Щоправда, за змістом він затверджений як одно­стороннє зобов'язання покупця. Але навряд чи є підстави заперечити факт наявності в Кабінету Міністрів повноваження затверджувати подібні нормативно-правові акти. Вказівка в постанові Кабінету Міністрів «Про затвердження Правил торгівлі в роз­строчку» на те, що вона видана відповідно до ст. 1 Закону «Про оподаткування при­бутку підприємств» [86] не слід розуміти таким чином, що названі Правила і Договір, що додається до них, не мають цивільно-правового змісту. Стаття 1 зазначеного Закону лише підтверджує повноваження Кабінету Міністрів затвердити Правила торгівлі в роз­строчку, а взагалі воно випливає з п. 1 ст. 116 і ст. 117 Конституції України [1].

Типовий договір (контракт) на реалізацію інвестиційного проекту на території пріоритетного розвитку в спеціальній (вільній) економічній зоні [319] затверджений Кабінетом Міністрів. Цей Типовий договір надає сторонам широкі можливості для погодження окремих умов. Враховуючи це, він взагалі може бути визнаний норматив­ним договором, який найбільше відповідає потребам сторін договорів. Він передбачає встановлення в договорі, що укладається, обсягу і характеру інвестиційних зобов'язань інвестора, визначення переліку імпортованих інвестором устаткування, виробів і мате­ріалів, узгодження санкцій за неналежне виконання зобов'язань і низки інших умов. Усі ці умови, оскільки відповідно до Типового договору вони повинні бути погодже­ні сторонами, є істотними для договорів цього виду. Умови Типового договору, що не потребують погодження сторін (в яких не міститься відповідних пропусків), мають силу правових норм. Відступлення від норм цього Типового договору, оскільки він підпадає під дію абзацу четвертого ст. 179 ГК [31], не допускаються. Але умови до­говору, що суперечать змісту Типового договору, є не нікчемними, а оспорюваними умовами правочину.

12. Стаття 7 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості елек­тронного обігу цінних паперів в Україні» [91] передбачає затвердження Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку Типового депозитарного договору, Типового договору на відкриття рахунку в цінних паперах і Типового договору на об­слуговування емісії цінних паперів. Такі типові договори затверджені в належному
порядку. їх умови, що не вимагають конкретизації, мають силу норм права, підлягають застосуванню. Умови типових договорів, що містять пропуски, які підлягають запов­ненню сторонами, належить тлумачити як істотні для відповідних видів договорів. Ці типові договори можуть доповнюватися погодженими сторонами умовами, в тому числі і шляхом конкретизації умов типових договорів. Відступлення від положень цих типових договорів, оскільки вони підпадають під дію абзацу четвертого ст. 179 ГК, не допускаються. Але ці умови конкретних договорів, що не відповідають названим типовим договорам, є оспорюваними, а не нікчемними, а тому підлягають застосуванню до визнання їх недійсними судом.

Типовий договір про грошові розрахунки по операціях з цінними паперами [392] затверджений постановою Національного банку і рішенням Державної комісії з цін­них паперів та фондового ринку, як це передбачено ст. 8 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні». Юридичне значення умов цього Типового договору [395] не відрізняється від того, що мають умови типових договорів, які аналізувалися вище.

Міністерством фінансів затверджений Типовий договір про розрахунки при опера­ціях з цінними паперами [397]. Він повинен використовуватися при укладенні догово­рів між Міністерством фінансів і суб'єктами господарювання, що продають державні цінні папери. З Положення про порядок проведення операцій зменшення зовнішніх державних боргових зобов'язань з використанням казначейських векселів слід зробити висновок про те, що названий Типовий договір містить імперативні норми цивільного права, відступлення від яких не допускається в силу абзацу четвертого ст. 179 ГК [31]. Типовий договір містить також пропуски, в які повинні вписуватися погоджені сторонами умови індивідуального характеру.

13. Відповідно до п. 21 Порядку проведення конкурсу по визначенню уповноваженої особи на виконання функцій управління державними корпоративними правами Фонду державного майна [300] надано повноваження затвердити Типову форму договору доручення на виконання функцій управління державними корпоративними правами. Типовий договір доручення на здійснення уповноваженою особою функцій управління державними корпоративними правами затверджений наказом Фонду державного майна [405]. Текст Типового договору містить в окремих пунктах пропуски, в які повинні вписуватися умови, погоджені сторонами конкретного договору. Погодження таких умов є обов'язковим. Інші положення Типового договору, формулювання яких не пе­редбачають погодження між сторонами, є нормами права і підлягають застосуванню до відносин сторін. Відступлення від них у тексті конкретного договору допускаються відповідно до ч. З ст. 6 ЦК. Сторони можуть доповнювати конкретний договір умовами, що не передбачені Типовим договором, але не суперечать законодавству, в тому числі і цьому Типовому договорі. Для таких доповнень у Типовому договорі передбачений спеціальний пункт «9.8».

Відповідно до п. 8 Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств [299] Фонду державного майна надане повноваження за погодженням з Міністерством економіки на затвердження типової форми договору доручення на ви­конання функцій управління акціями, що належать державі. Фондом державного майна затверджений Типовий договір доручення на виконання функцій управління пакетом акцій, що належать державі [433]. Цей Типовий договір має всі ознаки нормативно-правового акта. Очевидно, за сторонами належить визнати право включити до кон­кретного договору умови, не передбачені Типовим договором, а також конкретизувати певні умови. Якщо окремі умови, що містяться в Типовому договорі, не включені до конкретного договору, вони діють як правові норми. Відступлення від тексту цього Типового договору є припустимими відповідно до ч. З ст. 6 ЦК.

Таку ж чинність має Типова форма генеральної угоди про передачу повноважень на здійснення функцій управління державними корпоративними правами органам ви­конавчої влади [404]. Вона затверджена Фондом державного майна відповідно до пов­новаження, наданого йому п. 1 Положення про представника органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств.

Типовий договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства) і Типовий договір оренди індивідуально ви­значеного майна (нерухомого чи іншого), що знаходиться в державній власності [400] затверджені Фондом державного майна України в межах його компетенції. Частина 2 ст. 10 Закону «Про оренду державного і комунального майна» [68] чітко визначає юридичну силу типових договорів оренди відповідного майна. У частині істотних умов, що визначаються ч. 1 ст. 10 того ж Закону, договори, які укладаються, мають від­повідати типовим. Це погоджується з наказом про затвердження зазначених типових договорів Фонд державного майна приписує підпорядкованим йому організаціям при підготовці договорів оренди брати за основу ці типові договори.

Одночасно із затвердженням названих вище типових договорів оренди Фонд держав­ного майна затвердив Зразковий договір про відшкодування витрат балансодержателя на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю [410]. Цей нормативний договір, на відміну від типових договорів оренди, названий Зразковим. Розбіжності в назвах обумовлені тим, що укладення договорів на підставі типових договорів перебуває у сфері повноважень Фонду як органу влади. Укладення договорів на підставі названого Зразкового договору виходить за межі цієї сфери.

Генеральна угода про співробітництво з виконання консалтингових (консульта­ційних, аудиторських, юридичних і оцінних) послуг не може бути визнана такою, що має силу нормативно-правового акта. По-перше, вона прямо визнається зразком. По-друге, вона є додатком до Положення про порядок організації та проведення кон­курсів на право виконання консалтингових (консультаційних, аудиторських, юридич­них і оцінних) послуг [390], що не надає Генеральній угоді юридично обов'язкового характеру. По-третє, на момент видання названого Положення Національне агентство України з управління державними корпоративними правами не мало повноваження затверджувати такі нормативні акти (див. Положення про Національне агентство України з управління державними корпоративними правами [233]).

14. Нормативні договори у сфері приватизації та реприватизації. Пункт 2.9 Порядку проведення пільгового продажу акцій відкритих акціонерних товариств [406] приписує органам приватизації укладати договори-доручення (про укладення договорів купівлі-продажу акцій по номінальній вартості особам, які мають на це право) відповідно до Договору-доручення, що є додатком до названого Порядку. Це слід тлумачити як обов'язкове розпорядження Фонду державного майна підпорядкованим органам. Але воно не надає положенням зазначеного Договору-доручення характеру імперативних норм цивільного права. Відступлення від положень названого Договору-доручення в силу ч. З ст. 6 ЦК є припустимими. Сторони не позбавлені права доповнити договір, що укладається, умовами, яких немає в нормативному Договорі-дорученні.

Типовий договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства на некомерційному конкурсі під інвестиційні зобов'язання [362] затверджений Фондом державного майна відповідно до його повноваження на організацію і проведення при­ватизації та видання в межах своєї компетенції нормативних документів (п. 4.6 Тим­часового положення про Фонд державного майна України [220]). Тому слід визнати, що названий Типовий договір містить норми цивільного права, обов'язкові для обох сторін відповідних договорів. Відступлення від них є можливими на підставі ч. З ст. 6 ЦК тільки у випадках, коли договір, що укладається, не кваліфікується як господар­ський і не підпадає під дію абзацу четвертого ч. 4 ст. 179 ГК. До тексту договору, що укладається, можуть включатися також додаткові умови, не передбачені Типовим договором. У положеннях Типового договору містяться пропуски, що передбачають погодження сторонами відповідних конкретних показників і зобов'язань.

Іноді нормативні договори, що затверджуються відповідними державними органами, носять малозмістовний характер, однак і в таких випадках вони не позбавлені повністю юридичного значення. Так, Договір про організацію продажу майна, що перебуває у державній власності (додаток до Положення про умови укладення (переукладення) договору про організацію продажу майна, що перебуває у державній власності [454]), містить всього п'ять пунктів. Однак пропонується укладати конкретні угоди такого роду «за встановленою формою» (п. 5 Положення). Оскільки Положення затвердже­не Фондом державного майна в межах його компетенції, зазначене розпорядження повинне виконуватися. Водночас розпорядження укладати угоди «за встановленою формою» не повинне розумітися як заборона на відступлення при укладенні такого роду угод від нормативного Договору. Конкретна угода може також доповнюватися умовами, які не містяться в нормативному Договору.

Низка нормативних договорів затверджена Фондом державного майна України як додатки до Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств [409]. Це — Зразковий договір купівлі-продажу державного майна з розстрочкою платежів, Зразковий договір безоплатної передачі майна (акцій), Зразковий договір купівлі-продажу акцій з розстрочкою платежів. Ці договори не мають обов'язкового характеру в силу вказівки на те, що вони є зраз­ковими. Однак необхідно враховувати, що Фонд державного майна може вимагати від підпорядкованих органів приватизації дотримання умов перелічених Зразкових договорів при укладенні конкретних договорів. Якщо така вимога до органів при­ватизації пред'являється без її оформлення у вигляді нормативно-правового акта або шляхом оформлення нормативно-правовим актом, який має внутрішньовідомче зна­чення і тому не зареєстрованим у Міністерстві юстиції, його недодержання тягне лише адміністративно-правові наслідки, які не виходять за межі системи, яку очолює Фонд державного майна. Отже, недодержання таких вимог не буде тягти визнання відпо­відних договорів недійсними. Положення перелічених Зразкових договорів можуть застосовуватися при тлумаченні умов укладених договорів і при вирішенні переддо-говірних спорів.

Договір про передачу в державну власність суб'єктом недержавної форми власності частки (паїв, акцій) свого статутного фонду при одержанні ним бюджетних капі­тальних вкладень і Додаткова угода до договору про передачу в державну власність суб'єктом недержавної форми власності частки (паїв, акцій) його статутного фонду при одержанні ним бюджетних капітальних вкладень є додатками до Тимчасового по­ложення про порядок передачі в державну власність частки (паїв, акцій) статутного фонду суб'єктів недержавної форми власності в разі одержання ними відповідних об­сягів бюджетних капітальних вкладень [384]. Тимчасове положення не приписує при укладенні відповідних договорів і додаткових угод суворо додержуватись названих Договору і Додаткової угоди. Водночас немає і будь-якої вказівки на необов'язковий характер положень, що містяться в них. Тому зазначеним Договору та Угоді слід було надавати такого ж юридичного значення, як і Тимчасовому положенню, додатком до якого вони є: Договір і Додаткова угода є нормативно-правовими актами. Сторони при укладенні договорів вправі відступати від них. Вони вправі також включати до договорів умови, не передбачені нормативними Договором і Додатковою угодою. Не включені сторонами до укладеного ними договору положення нормативного Договору і Додаткової угоди застосовуються як правові норми.

15. Нормативні договори у сфері земельних відносин. Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора еконо­міки» на Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади покладене здійснення організаційних заходів щодо запровадження обов'язкового укладення договорів оренди земельної частки (паю). Тому Кабінет Міністрів мав право затвердити типовий договір оренди земельної частки (паю), що має силу акта цивільного права. Однак Кабінет Міністрів не став це робити, а дав доручення затвердити Типовий договір Державному комітету із земельних ресурсів, не оформивши це доручення постановою чи розпо­рядженням, які Кабінет Міністрів вправі видавати відповідно до ст. 117 Конституції. Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів (що раніше діяло і було затверджене Указом Президента 14 серпня 2000 р.) не надають йому прямо чи побічно права затверджувати типові договори. Тому слід прийти до висновку про те, що Типовий договір оренди земельної частки (паю) не є актом цивільного права.
Сторони вправі відступати від умов цього Типового договору, включати до договору, що укладається, умови, не передбачені Типовим договором, не включати умови, що містяться в Типовому договорі.

16. Нормативні договори у сфері підготовки кадрів і працевлаштування. Цивільно-правовий зміст має Типова угода про підготовку спеціалістів з вищою освітою [369]. її умови, які сформульовані повністю і не потребують конкретизації, можуть змінюватися сторонами відповідно до ч. З ст. 6 ЦК. Якщо положення Типової угоди не включені до тексту конкретного договору, відповідні умови підлягають застосуванню до від­носин сторін. Сторони мають також право конкретизувати і доповнювати положення Типової угоди. Умова про відшкодування до державного бюджету вартості навчання у встановленому порядку в разі відмови приступити до роботи за призначенням супе­речить ст. 53 Конституції [1] та чинності не має.

Належить визнати таку ж чинність і за Типовою угодою про підготовку спеціалістів з вищою освітою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я, оскільки пов­новаження цього Міністерства на його затвердження встановлено Кабінетом Міністрів (п. 1 постанови «Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних за­кладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» [268]).

У такий же спосіб слід охарактеризувати й Типову угоду на підготовку аспіранта (докторанта) за рахунок державного замовлення, затверджену постановою Кабінету Міністрів.

Типовий договір про надання робочих місць або учбово-виробничих дільниць для проходження учнями, слухачами професійних технічних навчальних закладів ви­робничого навчання і виробничої практики [289] затверджений Кабінетом Міністрів і має всі ознаки нормативно-правового акта. Відповідно до Типового договору сторони повинні погоджувати конкретні показники й умови, що стосуються надання робочих місць за певними спеціальностями, а також можуть погоджувати питання про оплату проїзду учнів відповідним підприємством. Ці умови повинні визнаватися істотними для договорів цього виду. Типовий договір передбачає заповнення відповідних реквізитів. В іншій частині Типовий договір містить правові норми, що підлягають застосуванню. Додаткові умови до конкретних договорів можуть включатися. Для цього в ньому ви­ділені спеціальний пункт «1.10». Відступлення від положень цього Типового договору допускаються відповідно до ч. З ст. 6 ЦК.

Зразковий договір центру зайнятості з навчальним закладом, підприємством, уста­новою, організацією на професійне навчання незайнятого населення, незважаючи на назву «Зразковий», набуває обов'язкового значення у зв'язку з вказівкою в п. 2.1 Інструкції про порядок укладення договорів з навчальними закладами, підприємства­ми і громадянами, що звертаються до державної служби зайнятості, про підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації [392] на те, що договори про професійне навчання між центром зайнятості і навчальними закладами «укладаються за формою, що додається». Відступлення від цього Зразкового договору допускаються на підставі ч. З ст. 6 ЦК. Варто також враховувати, що цей Зразковий договір містить окремі умови, які не зовсім відповідають законам, а тому застосовуватися не можуть. Так, п. 3.2 Зразкового договору передбачає відшкодування ініціатором розірвання договору в повному обсязі витрат за договором у разі розірвання договору з ініціативи однієї зі сторін. Застосування цього правила можливе лише в тому випадку, якщо договір розривається за вимогою однієї зі сторін не у зв'язку з його порушенням, допущеним іншою стороною. Не ґрунтується на законі вказівка на можливість анулювання такого договору.

Інструкція про порядок укладення договорів з навчальними закладами, підприєм­ствами і громадянами, що звертаються до державної служби зайнятості, про підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації [392] не містить вказівки на обов'язковість умов Зразкового договору районного (міського) центра зайнятості з підприємством, організацією, установою на працевлаштування громадян, які пройшли професійне навчання за направленнями державної служби зайнятості. Тому названий Зразковий договір не має обов'язкового значення, але він може враховуватись при вирішенні переддоговірних спорів.

17. Типовий договір на обслуговування комерційним банком довірчого товариства [346] затверджений спільним наказом Фонду державного майна і Національного банку відповідно до повноваження, наданого йому частиною п'ятою ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів «Про довірчі товариства» [208]. Він має силу нормативно-правового акта. Його положення, що не потребують додаткового погодження сторонами, є правовими нормами. Положення Типового договору, які передбачають погодження сторонами відповідних умов, повинні тлумачитися як істотні умови договорів цього виду. Сто­рони не вправі відступати від тексту цього Типового договору, оскільки він повинен кваліфікуватись як господарський, на який поширюється чинність абзацу четвертого ч. 4 ст. 179 ГК [31].

Як додатки до Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в націо­нальній валюті [446] Національним банком затверджені зразки таких договорів: 1) Договір про кореспондентський рахунок у Національному банку Україні; 2) Договір про розрахунково-інформаційне обслуговування в системі електронних платежів На­ціонального банку України та надання послуг системою електронної пошти Національ­ного банку України; 3) Договір про використання криптографічних засобів захисту інформації в системі електронних платежів Національного банку України; 4) Договір про надання послуг системою електронної пошти Національного банку України. Ці договори також затверджені в межах повноважень Національного банку, встановле­них ст. 7 і 56 Закону «Про Національний банк України» [103]. Тому юридичне зна­чення цих договорів повинне бути визнано таким, яке їм надає Національний банк. Зі змісту Інструкції про міжбанківський переказ грошей в Україні, зі змісту перелічених нормативних договорів, особливо з приміток до них, випливає: 1) перелічені договори є нормативно-правовими актами; 2) відступлення в конкретних договорах від норм, сформульованих у договорах, затверджених Національним банком, допустимі. На це прямо зазначається в примітках до перелічених нормативних договорів.

При затвердженні зазначеної Інструкції Правління НБУ вкотре продемонструвало своє прагнення до здійснення регулювання відповідних відносин без врахування ви­мог законодавчих актів. Стаття 179 ГК передбачає затвердження типових і примірних договорів. Правління НБУ «винайшло» третій вид нормативних договорів.

18. Нормативні договори про поставку нафтопродуктів. Пункт 15 Порядку по­ставок сільськогосподарським товаровиробникам нафтопродуктів, що закуповуються за рахунок коштів, виділених для централізованої закупівлі, з подальшою реаліза­цією їх сільськогосподарським товаровиробникам, які уклали договори на продаж зерна за державним замовленням [374], приписує укладати такі договори за формою відповідно до додатка до названого Порядку — Договору поставок нафтопродуктів в рахунок авансування державного замовлення і розрахунків за них шляхом поставок сільськогосподарської продукції в державні ресурси. Оскільки до комцетенції Мініс­терства агропромислового комплексу відноситься організація продовольчого ринку і названий Порядок затверджено цим Міністерством і Міністерством економіки, слід дійти висновку про те, що згаданий Договір носить характер нормативно-правового акта, положення якого є обов'язковими. При укладенні конкретних договорів допус­кається відступ лення від названого Договору. Положення цього Договору можуть також доповнюватися.

19. Ціла низка зразків договорів затверджена як додатки до Порядку і умов орга­нізації перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом [371]:

1)         Договір про спільну діяльність, пов'язану з міжнародним регулярним пере­везенням пасажирів (укладається між українськими та іноземними перевізниками). Він прямо названий зразком, тому обов'язкового юридичного значення цей Договір не має. Але за наявності в конкретному договорі умови про те, що відносини сторін регулюються законодавством України, Договір може використовуватися при тлумаченні умов конкретних договорів. При підготовці та укладенні договорів такого роду варто враховувати, що текст Договору не зовсім відповідає публічно-правовим вимогам до договорів про спільну діяльність (п. 7.7.7 ч. 7.7 ст. 7 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» [86]; Порядок складання звіту про результати спільної діяль­ності на території України без створення юридичної особи [435]), цивільно-правовим вимогам до такого роду договорів. Не враховує цей Договір і необхідність включення до договорів за участю іноземних юридичних осіб і громадян умови про право, що підлягає застосуванню, та арбітражне застереження, що може істотно ускладнити ви­
рішення спорів;

2)    Договір про міжнародні нерегулярні та маятникові автомобільні перевезення пасажирів, що є рекомендацією для автотранспортних підприємств і замовників, які укладають такі договори, має таке ж юридичне значення, як і Договір про спільну діяльність, що розглядався вище;

3)    Договір про спільну діяльність, пов'язану з обслуговуванням пасажирів автомобільним транспортом (укладається між автотранспортним підприємством, що здійснює перевезення пасажирів, і суб'єктом підприємницької діяльності, що виконує функції автостанції) також служить лише зразком. Крім того, цей Договір також не відпові­дає публічно-правовим вимогам до договорів про спільну діяльність. Однак він легко приводиться у відповідність до законодавства, якщо йому дати назву «Договір про надання послуг, пов'язаних з перевезенням пасажирів автомобільним транспортом». У конкретних договорах такого роду повинні бути більш докладно описані умови, що стосуються представництва, яке здійснює автостанція перед пасажирами від імені автотранспортного підприємства;

4) Зразковий договір оренди приміщень підприємствами, що надають послуги на­селенню і пасажирам (укладається між автостанцією (орендодавцем) та іншими під­приємствами — зв'язку, торгівлі, громадського харчування тощо) має той же статус, що й вищеназвані нормативні договори.

Крім того, окремими актами щодо перевезення затверджені наступні зразки дого­ворів: 1) Довгостроковий договір перевезення організованих груп дітей; 2) Договір разового перевезення організованих груп дітей у формі замовлення; 3) Довгостроковий договір про перевезення туристів; 4) Договір разового перевезення туристів.