Печать
PDF

ГЛАВА 46 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

ГЛАВА 46 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА КОМЕРЦІЙНУ ТАЄМНИЦЮ

 

Стаття 505. Поняття комерційної таємниці

1. Комерційною таємницею є інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є лег­кодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона
належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

2. Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого  характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

1. Наголошуючи на тому, що комерційною таємницею можуть бути відомості техніч­ного, організаційного, комерційного та виробничого характеру, ч. 2 ст. 505 ЦК не ви­ключає визнання комерційною таємницею відомостей будь-якого іншого характеру.

2. Не є комерційною таємницею відомості, які відповідно до закону не можуть мати характер комерційної таємниці. Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» [273]. Ця постанова формально не скасована, але в зв'язку з введенням в дію нового Цивільного кодексу чинність втратила, оскільки тільки законом відомості можуть бути визнані такими, що не можуть становити комерційної таємниці.

3. На цей час не існує спеціального закону, який би визначав перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю. Але в окремих законах є положення, що перед­бачають можливість вільного доступу до певної інформації. Так, ст. 17 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» [192] визна­чає відомості, які мають міститись у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та
фізичних осіб — підприємців, а ст. 20 того ж Закону встановлює, що відомості, які містяться в зазначеному Реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб — платників податків.

Законодавство про інтелектуальну власність передбачає право будь-якої особи на ознайомлення з матеріалами заявки на видачу патента (наприклад, ч. З ст. 23 За­кону «Про захист прав на винаходи та корисні моделі» [155]). Будь-яка фізична або юридична особа має право у встановленому порядку отримати витяг із Державного реєстру обтяжень рухомого майна (ст. 45 Закону «Про забезпечення вимог кредито­рів на реєстрацію обтяжень» [155]. Відповідно до ч. З ст. 78 Закону «Про акціонерні товариства» [228] публічні акціонерні товариства зобов'язані мати власну веб-сторінку в мережі Інтернет, на якій розміщується широке коло інформації. Така інформація також не може належати до комерційної таємниці.

4. У випадках, коли закон не передбачає вільного доступу до інформації, власник комерційної таємниці на свій розсуд визначає, яка інформація, котрою він володіє, є ко­мерційною таємницею. Але при цьому слід враховувати ознаки комерційної таємниці.

5. У ч. 1 ст. 505 ЦК вказується на такі ознаки комерційної таємниці: 1) вона в ці­лому чи в певній формі чи сукупності складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з таким видом інформації; 2) вона має комерцій­ну цінність; 3) вона була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.

6. Стосовно ознаки комерційної цінності слід враховувати, що ст. 36 ГК [42] більш широко визначає комерційну таємницю. До неї належать відомості, пов'язані з ви­робництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання.

7. Комерційна таємниця може мати перш за все технічний зміст. Така таємниця може виражатись в об'єктах права промислової власності, на які право не було належне оформлене, в зв'язку з чим воно не може захищатись законодавством, що стосується відповідних об'єктів інтелектуальної власності. У ч. З ст. 17 Закону «Про захист прав на сорти рослин» [185] прямо зазначається нате, що роботодавець, який отримав від працівника — автора сорта повідомлення про створення сррту рослин, може подати заявку на сорт з метою отримання майнових прав інтелектуальної власності, а може прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційної інформації. Таке ж правило встановлено ч. 2 ст. 7 Закону «Про охорону прав на топографії інте­гральних мікросхем» [119]. Немає правових перешкод для збереження як комерційної таємниці відомостей про винаходи, корисні моделі тощо.

Як комерційна таємниця може кваліфікуватись і інформація про технічні рішення, що не відповідають вимогам, які ставляться до об'єктів інтелектуальної власності.

8.  Будь-який досвід організації виробництва і праці, що має комерційну цінність, може захищатись як комерційна таємниця.

9.  Визначення таємниці як комерційної не означає, що суб'єктом права інтелекту­альної власності на комерційну таємницю можуть бути тільки особи, що здійснюють комерційну господарську діяльність, як вона розуміється в ст.  42 —  51  ГК [42]. Суб'єкти некомерційної господарської діяльності (ст. 52 —  54 ГК) також можуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Юридичні особи, що фінансуються із бюджетів, в тому числі і державні органи, також можуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю, якщо вони проводять конкурси, тендери, прилюдні торги з метою укладення договорів у межах наданих їм повноважень. Фізичні особи, що не є суб'єктами господарювання, не мо­жуть бути суб'єктами права інтелектуальної власності на комерційну таємницю. їх
право на інформацію захищається на підставі ст. 302, 306 ЦК.

10.  Поняття комерційної таємниці не охоплює всієї інформації, яка ст. 60 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163] визнає банківською таємницею. Тому ст. 61 і 62 названого Закону встановлюють спеціальні правила щодо зобов'язання банків забезпечити збереження банківської таємниці та порядку її розкриття. Необхідність захисту банківської таємниці визначається у ст. 44 ГПК [31] підставою задоволення клопотання сторін про конфіденційний розгляд справи господарським судом.

 

Стаття 506.   Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю

1. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

1.  Частина 1 ст. 506 ЦК визначає щодо комерційної таємниці той набір майнових прав інтелектуальної власності, який встановлюється стосовно більшості об'єктів ін­телектуальної власності.

Суб'єкт права інтелектуальної власності вправі в будь-який спосіб, не порушуючи прав інших осіб, використовувати комерційну таємницю. Він може передати іншій особі для використання останньою цієї інформації в її діяльності, зберігаючи чи не зберіга­ючи при цьому права на використання комерційної інформації у власній діяльності.

2.  Із ч. 2 ст. 506 ЦК слід зробити висновок про те, що право інтелектуальної влас­ності на комерційну таємницю виникає за умови, що власник відповідної інформації визначив її як таку, що є комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що ста­новлять комерційну таємницю, визначаються суб'єктом господарювання відповідно до закону (ч. 1 ст. 36 ГК). Але спеціальні положення щодо цього законами не встанов­лювались. За таких умов зазвичай таке визначення комерційної таємниці здійснюється наказом чи рішенням виконавчого органу юридичної особи. Але немає перешкод для того, щоб визначити статус інформації як комерційної таємниці в інший спосіб: шляхом письмового повідомлення осіб, яким така інформація відома чи може стати відомою, про те, що відповідна інформація є комерційною таємницею. Таке повідомлення може бути зроблено і усно. Важливо тільки, щоб у разі спору особа, що володіє комерційною таємницею, могла надати докази того, що відповідна особа була належне поінформо­вана про те, що певні відомості складають комерційну таємницю.

Невизначеності з цього приводу можуть бути усунені, якщо види інформації, яка складає комерційну таємницю, будуть перелічені у відповідному наказі, а особи, що мають доступ до такої інформації, своїм підписом підтвердять факт ознайомлення з наказом.

3. Особа, що порушила право інтелектуальної власності на комерційну таємницю, несе відповідальність, яка встановлена законом або договором. Зазвичай така відпо­відальність полягає у відшкодуванні шкоди. Якщо доступ до комерційної таємниці особа отримала на підставі договору, можливе встановлення договором неустойки за порушення права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

4. Суб'єктами, що несуть відповідальність перед власником комерційної таємниці, можуть бути юридичні особи, фізичні особи (якщо за них відповідно до законодав­ства не несе відповідальність юридична особа), в тому числі працівники юридичної чи фізичної особи — власника комерційної таємниці. Але працівники несуть відпо­відальність перед роботодавцем за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної та­
ємниці відповідно до ст. 132 КЗпП [28] (якщо працівник припустився розголошення комерційної таємниці при виконанні трудових обов'язків) або відповідно до п. 7 ст. 134 КЗпП (якщо розголошення комерційної таємниці допущене не при виконанні трудових обов'язків, хоч би комерційна таємниця і стала відома працівникові при виконанні трудових обов'язків). Не виключається повна матеріальна відповідальність працівни­ків за шкоду, заподіяну розголошенням комерційної таємниці, на підставі п. З ст. 134 КЗпП, якщо дії працівника кваліфікуються як злочин, передбачений ст. 323 КК [36] (розголошення комерційної таємниці, що завдало істотної шкоди суб'єкту господар­ської діяльності).

 

Стаття 507.   Охорона комерційної таємниці органами державної влади

1. Органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комер­ційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею та створення якої потребує значних зусиль і яка надана їм з метою отримання встановленого законом
дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хі­мічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки. Ця інформація охороняється органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголо­шення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

2. Органи державної влади зобов'язані охороняти комерційну таємницю також в інших випадках, передбачених законом.

1. Стаття, що коментується, не може кваліфікуватись як така, що покладає на ор­гани державної влади публічно-правовий обов'язок охороняти комерційну таємницю, хоч чинне законодавство і встановлює відповідальність за недобросовісну конкуренцію (неправомірне збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею, є різновидом недобросовісної конкуренції) та покладає на Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення розгляд справ про недобросовісну конкуренцію (ч. 6 ст. 40 ГК [42]). Цивільний кодекс не поширюється на публічно-правові відносини. Не формулює ця стаття і цивільно-правового обов'язку органів державної влади охороняти комерційну таємницю осіб поза зв'язком з отриманням інформації, що становить комерційну таємницю, від власників такої інформації.

2. У всіх випадках, коли органи державної влади у зв'язку зі здійсненням своїх повноважень чи в інший спосіб отримали інформацію, що становить комерційну та­ємницю, вони несуть обов'язок не розголошувати таку інформацію. Але це правило буде захищати права та інтереси власників комерційної таємниці лише за умови, що органи державної влади, які отримують від власників комерційну таємницю, документи статистичної, податкової або іншої звітності, будуть повідомлені про те, що відповідна інформація становить комерційну таємницю. Всіх посадових осіб органів державної влади, що здійснюють перевірки відповідних суб'єктів або виїмку документів, також доцільно було б попереджати під розпис про інформацію, яка визначена як комер­ційна таємниця.

3. У силу права на комерційну таємницю господарські суди мають задовольняти клопотання сторони про конфіденційний розгляд справи, якщо це суперечить вимогам щодо охорони комерційної таємниці, відповідно до ст. 44 ГПК [31]. Але Цивільний процесуальний кодекс [44] (ст. 10) і Кримінальний процесуальний кодекс [27] (ст. 20) не визнають необхідність охорони комерційної таємниці підставою закритого судового розгляду справ.

4. Частина 1 ст. 507 ЦК визначає види інформації, яка є комерційною таємницею, та яку органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комер­ційного використання. Це положення поширюється на інформацію, створення якої потребує значних зусиль, якщо вона надана державному органу з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сіль-
ськогосподарськимИ) хімічними продуктами, продуктами, що містять хімічні сполуки. Виокремлення цих видів інформації в ч. 1 ст. 507 ЦК не можна тлумачити так, що ці види комерційної таємниці підлягають посиленому чи переважному захисту. У разі порушення державними органами вимог ч. 1 ст. 507 ЦК наступають такі ж наслідки, як і при порушенні вимог ч. 2 ст. 507 ЦК.

5. Зазначення в ч. 2 ст. 507 ЦК на те, що комерційна таємниця не охороняється державними органами, якщо її власник не вжив заходів щодо її охорони від недобро­совісного комерційного використання, узгоджується з визначенням комерційної таєм­ниці у ч. 1 ст. 505 ЦК як такої інформації, яка була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності.

Що стосується правила ч. 1 ст. 507 ЦК про припустимість розголошення комерційної таємниці, якщо це необхідне для забезпечення захисту населення, то воно за аналогією повинне застосовуватись також за межами диспозиції, визначеної цією частиною. Під­ставою для застосування аналогії в цьому випадку є ст. З Конституції [1], яка визнає людину, її життя та здоров'я найвищою соціальною цінністю.

 

Стаття 508. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таєм­ницю

1. Строк чинності права інтелектуальної власності на комерційну таємницю об­межується строком існування сукупності ознак комерційної таємниці, встановлених частиною першою статті 505 цього Кодексу.

1. Із ст. 508 ЦК випливає, що право інтелектуальної власності на комерційну таєм­ницю є чинним впродовж всього строку існування об'єкту цього права. Якщо ж цей об'єкт втрачає ознаки, що є необхідними для нього відповідно до ч. 1 ст. 505 ЦК, право інтелектуальної власності на комерційну таємницю припиняється.