Печать
PDF

ГЛАВА 45 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

ГЛАВА 45 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ГЕОГРАФІЧНЕ ЗАЗНАЧЕННЯ

 

Стаття 501. Набуття права інтелектуальної власності на географічне зазначення

1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

2. Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристи­ками товару (послуги) і межами географічного місця його ( її ) походження, зафік­сованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне
зазначення.

1. У Цивільному кодексі містяться загальні положення про право інтелектуальної власності на географічне зазначення. Більш детально суспільні відносини з приводу географічного зазначення регулюються Законом «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [133] (далі — Закон). Закон, як і Цивільний кодекс, не охоро­няє права на просте зазначення походження товару. Просте зазначення походження товару визначається як будь-яке словесне чи зображувальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на конкретне географічне місце походження товару (абзац шостий ст. 1; ч. 2 ст. 7 названого Закону). Відсутність у Цивільному кодексі положень про охорону права на просте зазначення місця походження това­ру не означає, що таке право не охороняється. Така охорона здійснюється і надалі буде здійснюватись законодавством, що покликане запобігати недобросовісній кон­куренції. Частина 2 ст. 33 ГК [42]; частина перша ст. 4 Закону «Про захист від не­добросовісної конкуренції» [101] визнають неправомірним використання будь-яких позначень, що використовуються одним суб'єктом, іншим суб'єктом, якщо це може призвести до змішування діяльності одного господарчого суб'єкта з діяльністю іншо­го. Стаття 6 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» більш конкретно зазначає на неприпустимість використання простих зазначень походження товарів, що є неправдивими (фальшивими) чи такими, що вводять в оману щодо дійсного географічного місця походження товару. Але чинні закони виключають визнання простого зазначення походження товару об'єктом права інтелектуальної власності.

2. Цивільний кодекс не розмежовує назву місця походження товару як об'єкта правової охорони та географічного зазначення походження товару. Угода про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та гео­ графічних зазначень (підписана країнами СНД) також використовує тільки поняття географічного зазначення і не використовує поняття (географічного) місця походження товару. Тому слід визнати, що з моменту введення в дію нового Цивільного кодексу реєстрації та правовій охороні підлягає тільки географічне зазначення походження товару. Що стосується назви місця походження товару, то законодавець відмовився від використання цього терміну та правової конструкції, що йому відповідає, оскільки визначення назви місця походження товару практично повністю співпадало з визна­ченням географічного зазначення походження (див. абзаци одинадцятий та дванад­цятий ст. 1; ч. З та 4 ст. 7 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товару»).

3. У п. 4 ст. 7 Закойу «Про охорону прав на зазначення походження товарів» ви­значаються умови, за яких географічному зазначенню походження товару може бути надана правова охорона. Це такі умови: 1) зазначення є назвою географічного місця, з якого даний товар походить; 2) зазначення вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви; 3) у вказаному цією назвою місці наявні характерні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших ха­рактеристик; 4) товар, що позначається цією назвою, має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені особливими природними умовами та/або людським фактором даного географічного місця.

4. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає з дати реє­страції цього права. Частина 1 ст. 14 Закону зазначає на реєстрацію «кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого квалі­фікованого зазначення походження товару». Але в подальшому в цій статті йдеться про єдину реєстрацію як внесення до Державного реєстру назв місць походження та географічних зазначень походження товарів і прав на використання зареєстрованих кваліфікованих зазначень походження товарів. Частина цього запису, що містить відо­мості про географічне зазначення та відповідний товар, є реєстрацією географічного
зазначення, а частина цього ж запису, що містить відомості про осіб, які отримують відповідні права внаслідок реєстрації, вважається реєстрацією прав.  Отже, право інтелектуальної власності на географічне зазначення виникає із внесення запису до згаданого Державного реєстру.

 

Стаття 502.   Суб'єкти права інтелектуальної власності на географічне зазначення

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є ви­робники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом.

1. Суб'єктами права на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації спо­живачів. Під іншими особами, визначеними законом, слід розуміти названі в ч. 1 ст. 9 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [133] установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

2. Державна реєстрація географічного зазначення здійснюється Державним департа­ментом інтелектуальної власності. Для державної реєстрації географічного зазначення до названого Державного департаменту подається заявка. Вона повинна стосуватись лише одного географічного зазначення та складатись відповідно до вимог, що викладені в ст. 10 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

3. Разом з заявкою подаються: 1) документ, що підтверджує той факт, що заявник є виробником товару, для якого просить зареєструвати географічне зазначення та право на його використання; 2) висновок спеціально уповноваженого органу про те, що особливі властивості, певні якості або інші характеристики, зазначені в заявці, об'єктивно зумовлені чи пов'язані з природними умовами та/або людським фактором
відповідного географічного місця; 3) висновок того ж органу щодо меж географічного місця, з яким пов'язані особливі властивості, певні якості або інші характеристики то­вару; 4) документ, що підтверджує сплату збору відповідно до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності [310].

4. Із заявкою на реєстрацію географічного зазначення мають право звертатись і іноземні суб'єкти. До заяви вони мають додати документи, що підтверджують факт одержання правової охорони географічного зазначення у відповідній державі. Стат­тя 10 Угоди про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень [22] передбачає заснування багатосторонніх систем реєстрації географічних зазначень і повідомлень про їх охорону державами — учасниками цієї Угоди.

5. Експертизу заявки проводить відповідний заклад. У розгляді питань, що вини­кають під час проведення експертизи, заявник має право брати участь безпосередньо або через представника. Під час експертизи проводиться перевірка заявки стосовно назв, унесених до Переліку видових назв товарів. Стаття 11 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» відносить до компетенції Кабінету Міністрів
затвердження Положення про Перелік видових назв товарів, але Кабінет Міністрів розпорядженням передоручив це Державному Департаменту інтелектуальної власнос­ті [341]. До Переліку вносяться застосовувані в назвах товарів назви географічних місць, у яких спочатку ці товари вироблялись, але які згодом стали використовува­тися як позначення (назви) певних видів товарів безвідносно до конкретних місць походження.

Якщо географічне зазначення, на яке подана заявка, міститься в Переліку видових назв товарів, в реєстрації географічного зазначення відмовляється. Якщо за резуль­татом експертизи заявки вона відповідає встановленим вимогам, відомості про заявку публікуються в офіційному бюлетені Державного департаменту промислової власності «Промислова власність». Протягом шести місяців після публікації будь-яка особа, сплативши встановлений збір, вправі подати заперечення до Державного департаменту інтелектуальної власності.

6.  За відсутності заперечень та за наявності встановлених підстав Державний депар­тамент інтелектуальної власності приймає рішення про державну реєстрацію відповід­ного географічного зазначення та права на використання зареєстрованого відповідного географічного зазначення. На підставі цього рішення географічне зазначення вноситься до Реєстру, форма та порядок уведення якого визначається зазначеним Державним департаментом. Заявникові видається свідоцтво про реєстрацію права на використання географічного зазначення.

7. Державна реєстрація географічного зазначення та видача свідоцтва одному суб'єкту не виключає подачі іншими суб'єктами заявки на реєстрацію та видачі їм свідоцтва за наявності підстав, встановлених Цивільним кодексом та Законом «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

8. Право на використання зареєстрованого географічного зазначення мають лише виробники, які в географічному місці, що зазначене в Реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до Реєстру.


Стаття 503.   Права інтелектуальної власності на географічне зазначення

1. Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання.

2. Права інтелектуальної власності на географічне зазначення,  що належать окремим суб'єктам права інтелектуальної власності на географічне зазначення, встановлюються законом.

1. У статті, що коментується, визначається зміст права на географічне зазначення. Перелічені тут права в повному обсязі належать лише виробникам відповідних това­рів. Асоціації споживачів та інші суб'єкти права на географічне зазначення, що не є виробниками, можуть мати лише права на визнання позначення товару географічним зазначенням та на вжиття заходів з метою перешкодити (заборонити) використовувати географічне зазначення особами, які не мають на це право. Асоціації споживачів та інші згадані суб'єкти не можуть мати право на використання географічного зазначення, в тому числі і в такий спосіб, як видача ліцензії на його використання, оскільки ви­дача таких ліцензій заборонена взагалі (підпункт «а» ч. 7 ст. 17 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів»).

2. Право на визнання позначення товару географічним позначенням дає можливість вимагати такого визнання від будь-якого суб'єкта. Якщо ця вимога не задовольняється, суб'єкт права на географічне зазначення може звернутись з такою вимогою до суду. За викладених умов порушується позовне провадження, оскільки визнання позначення товару географічним зазначенням за змістом є визнанням наявності відповідних прав та обов'язків. Позов про визнання позначення товару географічним зазначенням є різновидом позову про визнання права (ч. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК).

3. У ч. 5 ст. 17 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів» розкривається зміст поняття використання зареєстрованого географічного зазначення. Воно включає: 1) нанесення географічного зазначення на товар, на упаковку товару або на етикетку; 2) застосування географічного зазначення у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

4. Суб'єкт права на географічне зазначення — власник свідоцтва має право поряд з географічним зазначенням наносити попереджувальне маркування для інформації про те, що це зазначення зареєстроване в Україні. Для попереджувального маркування географічного зазначення застосовується обведена овалом абревіатура «ГЗП». Замість цього маркування або поряд з ним може наноситись текст: «Зареєстроване в Україні географічне зазначення походження товару».

5. Власник свідоцтва має право перешкоджати (забороняти) використовувати гео­графічне зазначення особами, які не мають на це права, зокрема може пред'явити від­повідні вимоги безпосередньо до правопорушника або звернутися з позовом до суду.

6. Власник свідоцтва — суб'єкт права на географічне зазначення несе обов'язки не перешкоджати спеціально уповноваженим державним органам здійснювати конт­роль за наявністю в товарі особливих та інших характеристик, на підставі яких за­реєстроване географічне зазначення, а також додержуватись заборони видавати ліцен­зію на використання географічного зазначення. Проте договір про надання дозволу (ліцензії) на використання географічного зазначення, хоч він прямо буде суперечити ч. 7 ст. 17 Закону «Про охорону прав на зазначення походження товарів»  [133], не може кваліфікуватись як нікчемний правочин. Це буде правочин оспорюваний, оскільки нікчемними є лише правочини, що прямо визнаються законом такими (ч. 2 та 3 ст. 215 ЦК).

 

Стаття 504. Строк чинності права інтелектуальної власності на географічне за­значення

1. Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстроково за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

1. Право на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації цього права. Вказівка в ст. 504 ЦК на набрання чинності цим правом з на­ступного дня не суперечить ст. 253 ЦК, а лише уточнює її формулювання стосовно даного випадку визначення початку строку.

2. Формулювання «право інтелектуальної власності... охороняється безстроково» слід тлумачити так, що йому суперечать положення ч. 4 ст. 15 Закону про те, що сві­доцтво, яке посвідчує реєстрацію права на використання географічного зазначення, діє впродовж 10 років від дати подання заявки. Але спеціальне правило ч. З ст. 21 Закону, яка передбачає припинення права інтелектуальної власності на географічне
зазначення у разі несплати збору за продовження дії свідоцтва на наступні 10 років, чинність зберігає. Відповідно зберігає чинність і п. 69 Переліку і розмірів зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності [310].

3. Частина 3 ст. 21 Закону встановлює наступні підстави припинення права на ви­користання зареєстрованого географічного зазначення:

1)          рішення суду про припинення права у зв'язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі;

2)    ліквідація  юридичної особи або смерть  фізичної особи,   що є власником свідоцтва;

3)    подання власником свідоцтва заяви до Державного департаменту інтелектуальної власності про відмову від права використання цього зазначення.