ГЛАВА 25 ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

 

 

 

ГЛАВА 25 ПРИПИНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

 

Стаття 346.   Підстави припинення права власності

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам'яток історії та культури;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

7) виключено

8) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2 . Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених зако­ном.

(Із змін, від 17.11.2009)

1. Ця стаття не містить вичерпного переліку підстав припинення права власності. Зокрема, абзац дванадцятий частини п'ятої ст. 10 Закону «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» передбачає примусове відчуження об'єктів приватної власності з обов'язковим наступним повним відшкодуванням [160]. Ця правова конструкція не охоплюється поняттям реквізиції, як воно визначається в ст. 353 ЦК.

2. Момент припинення права власності визначається ст. 334, 347, 349, абзацом першим ч. 1 ст. 18 Закону «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» та із застосуванням у відповідних випадках цих законодавчих норм за аналогією.

 

Стаття 347.   Відмова від права власності

1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають дер­жавній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

1. Відмова від права власності на майно — це нова для вітчизняного цивільного законодавства правова конструкція. Відмова є правочином, який може здійснюватись у будь-якій формі, в тому числі усній. Такий правочин має вчинятись зазвичай шля­хом заяви про відмову. Така заява може бути зроблена в будь-якій формі на адресу будь-якої особи, вона може бути безадресною, якщо інше не встановлено законом. Правочин на відмову від права власності може здійснюватись конклюдентними діями (ч. 2 ст. 205 ЦК). Оскільки інша будь-яка особа може заволодіти безхазяйним рухомим майном і в такий спосіб набути права власності на таке майно (ст. 336 ЦК), особа, що заволоділа рухомим майном, повинна мати докази здійснення колишнім власником правочину на відмову від права.

2. Право власності припиняється за загальним правилом з моменту вчинення право­чину на відмову від цього права (з моменту заяви про відмову чи з моменту здійснення конклюдентних дій, що виявляють волю власника на відмову від права власності). Право власності на майно, яке (право) підлягає державній реєстрації, припиняється з моменту внесення відповідного реєстраційного запису. При цьому слід відрізняти
реєстрацію права власності від реєстрації об'єктів права власності — транспортних засобів (Правила державної реєстрації та обліку автомобілів,  автобусів,  а також самохідних машин,  сконструйованих на шасі автомобілів,  мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок [314]), вогнепальної зброї (Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення
та використання вогнепальної, пневматичної та холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів [330]), газових пістолетів та револьверів (Положен­ня про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії [274]), торговельних морських суден (ст. 26 — 31 Кодексу торговельного мореплавства [34]),
річкових суден (ст. 26 Статуту внутрішнього водного транспорту [403]; Порядок ве­дення Державного суднового реєстру та Суднової книги України [287]), повітряних суден (ст. 25 Повітряного кодексу [32]).

3. Незважаючи на всю зручність та доцільність поширення правил про момент при­пинення права власності на майно, право власності на яке підлягає реєстрації, на май­но, яке підлягає реєстрації, було б неправильним стверджувати, що право власності на майно, яке (майно) підлягає реєстрації, припиняється з моменту внесення відпо­відного запису до реєстру, оскільки це не відповідало б букві ч. З ст. 347 ЦК.

 

Стаття 348.   Припинення права власності  особи  на майно,   яке  не може їй належати

1. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом.

Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі при­мусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов'язаних з відчуженням майна.

Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

2. Якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, на набуття якого за законом, який був прийнятий пізніше, потрібен особливий дозвіл, а в його видачі цій особі було відмовлено, це майно підлягає відчу­женню у порядку, встановленому частиною першою цієї статті.

1. Установлення видів майна, що не може належати відповідним особам на праві власності, слід відрізняти від деяких інших обмежень прав власника. Так, законо­давство України не забороняє будь-яким особам набувати права власності на морське торговельне судно та експлуатувати його в територіальних водах України або у від­критому морі. Але право плавання під прапором України може бути надане тільки
за умови, що власником судна є громадянин України або юридична особа, яка за­реєстрована в Україні та учасниками якої є виключно громадяни або юридичні особи України (ст. 32 КТМ).

2. Обмеження кола майна, що може перебувати у власності суб'єктів цивільного права, не є широкими, а законодавчі акти з цього приводу не є численними. Загаль­ним актом такого роду є Постанова Верховної Ради «Про право власності на окремі види майна» [245]. Чинними є і окремі інші обмеження. Частини 2 —  4 ст. 81 та ч. 2, 3 ст. 82 Земельного кодексу [38] обмежують можливість перебування земельних
ділянок у власності іноземців та осіб без громадянства. У силу тенденцій розвитку цивільного законодавства, що обумовлені формуванням ринкової моделі економіки, застосування правил про порядок відчуження майна, яке не може належати особі на праві власності в силу пізніше прийнятого закону, буде мати поодинокий характер. Це стосується і правил про відчуження майна, яке згідно з пізніше прийнятим законом потребує спеціального дозволу, якщо такий дозвіл не надано.

3. Установлені такі правила відчуження майна, що не може належати особі в силу пізніше прийнятого закону, або майна, яке не може належати особі у зв'язку з відмовою особі в наданні дозволу на набуття майна відповідно до пізніше прийнятого закону:

1)         власник зобов'язаний здійснити відчуження такого майна протягом установле­ного строку. Якщо цей строк не встановлено, слід зробити висновок про те, що цей строк відповідно до принципів добросовісності, справедливості та розумності має бути співрозмірним;

2)    якщо власник не виконав зазначеного обов'язку, здійснюється примусовий про­даж майна за рішенням суду, що приймається за заявою відповідного органу держав­ної влади. Сума виторгу при цьому (з вирахуванням відповідних витрат) передається власникові;

3)    якщо майно не продане (власником добровільно або в примусовому порядку), воно передається у власність держави за рішенням суду, а власникові виплачується сума, розмір якої визначається судом.

4.  Значно частіше потреба в продажі майна виникає не у зв'язку з прийняттям нових законів, а у зв'язку з набуттям особою права власності на майно, яке не може належати даній особі, або майна, набуття права власності на яке потребує спеціаль­ного дозволу.

Відповідно до законодавства України іноземці й особи без громадянства, іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки сільськогоспо­дарського призначення в порядку спадкування. Але при цьому ст. 82 і 83 Земельного кодексу [38] приписує здійснити відчуження таких земельних ділянок протягом одно­го року з дня отримання права власності (а не з дня відкриття спадщини чи іншого дня).

5.  У порядку спадкування можливе набуття права власності на майно, володіння яким є можливим лише за наявності спеціального дозволу.   Можливе також ану­лювання дозволу на зберігання зброї. У таких випадках воно підлягає відчуженню у встановлені строки. Строки відчуження встановлюються різні — п'ятнадцять днів, місяць, шість місяців (пп. 12.17; 12.18; 12.21 Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневма­тичної і холодної зброї, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів [329]). Інколи вони пов'язуються з попереднім переданням майна на зберігання до органів внутрішніх справ.

6. Примусовий продаж майна, права власності на яке набула особа, що не може мати права власності на таке майно, може здійснюватись тільки за рішенням суду, яке виноситься за заявою органу внутрішніх справ. До набрання таким рішенням за­конної сили органи внутрішніх справ можуть вилучити відповідне майно лише для цілей його зберігання.

7. За рішенням суду майно вилучається, продається, а виручена сума за вираху­ванням витрат, пов'язаних з відчуженням, передається колишньому власникові. Якщо майно залишилось не переданим у зв'язку з відсутністю покупців, воно передається у власність держави, а колишньому власникові виплачується сума, що дорівнює вар­тості цього майна, визначеної судом.

 

Стаття 349.   Припинення права власності внаслідок знищення майна

1. Право власності на майно припиняється в разі його знищення.

2. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

1. Стаття, що коментується, демонструє надто формальний підхід до визначен­ня моменту припинення права власності на майно у разі його знищення. Знищення означає припинення існування майна. За відсутності майна право власності на нього існувати не може. Але стосовно майна, право власності на яке підлягає реєстрації, встановлюється, що у зв'язку з його знищенням право власності на нього припиняється з моменту внесення запису до відповідного реєстру за заявою власника. Таке визна­чення моменту припинення права власності може мати значення для правовідносин, суміжних із цивільними.