Печать
PDF

ГЛАВА 24 НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ - Страница 4

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1


Стаття 343.   Набуття права власності на скарб

1. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

2.    Особа, яка виявила скарб, набуває право власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набува¬ють у рівних частках право спільної часткової власності на нього.

3.    У разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна.

4.    У разі виявлення скарбу, що є пам'яткою історії та культури, право власності на нього набуває держава. Особа, яка виявила такий скарб, має право на одержання від держави винагороди у розмірі до двадцяти відсотків від його вартості на момент виявлення, якщо вона негайно повідомила міліції або органові місцевого самоврядування про скарб і передала його відповідному державному органові або органові місцевого самоврядування. Якщо пам'ятка історії та культури була виявлена у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, яка виявила скарб, мають право на винагороду у розмірі до десяти відсотків від вартості скарбу кожна.

5.    Положення цієї статті не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків.

1.    На відміну від раніше чинного, новий Цивільний кодекс за загальним правилом ч. 2 ст. 343 ЦК визнає факт виявлення скарбу таким, що тягне набуття права власності на скарб особою, яка виявила скарб. У той же час установлюється низка винятків із цього загального правила.

2.    Якщо скарб виявлений у майні, що належить на праві власності іншій особі, ця остання та особа, що виявила скарб, набувають у рівних частках право спільної власності на скарб. Суб'єкт іншого, крім права власності, речового права, права на скарб, виявлений у майні іншою особою, не набуває.

3.    Якщо розкопки чи пошук цінностей велися без згоди на це власника майна, в якому був прихований та виявлений скарб, право власності на скарб набуває власник зазначеного майна. При цьому під власником слід розуміти не тільки юридичних та фізичних осіб, а й державу, і територіальні громади. Особи, які не мають права власності на майно, зокрема на земельні ділянки, а мають лише право користування,
не можуть набувати права власності на скарб або його частину.

4.    Якщо скарб містить пам'ятки історії та культури,  право власності на нього набуває держава незалежно від того,  хто є власником майна,  в якому виявлено скарб.  Але особа,  що виявила скарб,  має право на одержання від держави винагороди в розмірі  20 відсотків вартості скарбу на момент виявлення.  Але особа,  що виявила скарб,  не набуває права на винагороду,  якщо вона не виконала свого обов'язку невідкладно повідомити про  виявлення скарбу органу міліції чи відповідному органу місцевого самоврядування та передати скарб цьому
органу.

5.    Якщо скарб, який містить в собі пам'ятки історії та культури, виявлений у майні, що належить іншій особі, ця особа, а також особа, що виявила скарб, мають право на винагороду від держави в розмірі 10 відсотків від вартості скарбу, право власності на який набуває держава.

6.    Фізична особа, що виявила скарб під час розкопок, пошуків, що проводились відповідно до трудових обов'язків, не набуває ні права власності на скарб або його частину, ні права на винагороду.  Це правило поширюється і на ті випадки, коли фізична особа проводила розкопки або пошуки відповідно до укладеного цивільно-правового договору.

 

Стаття 344.   Набувальна давність

1.    Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

2.    Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

3.    Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно — через п'ять років з часу спливу позовної давності. Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.

4.    Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

1.    Набувальна давність — це новий для вітчизняного цивільного права інститут. Раніше чинне законодавство встановлювало позовну давність на витребування майна із чужого незаконного володіння (крім державного), але набувальної давності не передбачало. Таким чином, відносини між відповідними суб'єктами залишались невизначеними назавжди: власник не міг витребувати річ у зв'язку з пропуском позовної
давності, а володілець речі не міг стати її власником. Інститут набувальної давності усуває такі ситуації.

2.    За загальним правилом, особа набуває права власності за набувальною давністю, якщо вона добросовісно заволоділа чужим майном і відкрито та безперервно володіла цим майном протягом установленого строку. Цей строк для нерухомого майна встановлений тривалістю десять років, а для рухомого майна — п'ять років від дня заволодіння річчю. До цього строку зараховується і той строк, упродовж якого річчю
володів відповідно до умов, передбачених ст. 344 ЦК, правопопередник особи, що претендує на набуття права власності за набувальною давністю.

3.    Інша тривалість набувальної давності встановлена на випадок, якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, але після закінчення строку договору (строку, на який майно було передане) власник не пред'явив вимоги про повернення майна. Право власності за набувальною давністю виникає при цьому через п'ятнадцять років на нерухоме майно та через п'ять років — на рухоме майно. Цей строк відлічується з дня спливу позовної давності, протягом якої власник мав право витребувати своє майно.

4.    Правило абзацу другого ч. З ст. 344 ЦК стосується тільки строків, зазначених в абзаці першому цієї ж частини. Поширювати його на строки, що встановлені ч. 1 ст. 344 ЦК, чи застосовувати це правило за аналогією до цих строків підстав немає. Отже, перерви у володінні майном, що відповідають абзацу другому ч. З ст. 344 ЦК, не впливають на перебіг тільки строків, зазначених у ч. З ст. 344 ЦК. Такі перерви не впливають на перебіг строків набувальної давності, якщо втрата володіння не пе¬ревищувала одного року. Цей строк може бути і більш тривалим, якщо володілець у межах одного року з дня втрати володіння вчинив позов про витребування майна. Це правило викликає інтерес, оскільки прямо передбачає можливість захисту володіння до набуття права власності за набувальною давністю.

5.    Якщо особа заволоділа річчю недобросовісно, або прикривала факт володіння, або володіла річчю упродовж зазначених строків не безперервно (за винятком абзацу другого ч. З ст. 344 ЦК), вона не набуває права власності.

6.    За загальним правилом, право власності за набувальною давністю виникає з моменту спливу зазначених строків. Але сам по собі сплив набувальної давності не є достатньою підставою для набуття володільцем права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби та цінні папери. Для набуття права власності на такі об'єкти володілець має звернутись до суду із заявою про визнання права власності, що виникло зі спливом набувальної давності. Набрання таким рішенням законної сили є підставою для виникнення права власності на зазначені види майна, крім нерухомого майна, право власності на яке підлягає реєстрації. Право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.

7.    Порядок набуття права на земельну ділянку за давністю користування встановлюється ст. 119 Земельного кодексу [38]. Тут також установлено п'ятнадцятирічний строк. Але його сплив надає лише право на звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передання земельної ділянки у власність або надання у користування (на умовах оренди). Передання земельної ділянки у власність або користування при цьому здійснюється в порядку,  установленому Земельним кодексом. При цьому слід ураховувати, що із контексту ст. 119 ЗК випливає, що громадянин набуває права на передачу йому у власність або надання у користування земельної ділянки за давністю користування. І це право може захищатись судом.

8.    Урахування строку відкритого володіння, який минув до дня введення в дію нового Цивільного кодексу, при обчисленні строку набувальної давності, є можливим відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу. Таке врахування можливе, якщо володіння почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом або раніше, тобто до 1 січня 2001 р. Але до набувальної давності може бути включений строк володіння тільки з 1 січня 2001 р. Строк володіння до 1 січня 2001 р. до набувальної давності не може бути зарахований, незалежно від його тривалості.


Стаття 345.   Набуття права власності у разі  приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності

1.    Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

2.    Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

1.    Приватизація державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачає укладення у встановленому порядку договору купівлі-продажу. Такий договір і є підставою виникнення права власності на майно, що приватизується.

2.    Відповідно до законодавства про приватизацію юридичні особи (за встановленими обмеженнями) також можуть набувати права власності на майно, що приватизується.

3. Протилежне приватизації явище — націоналізацію (чи реприватизацію) — Ци¬вільний кодекс не передбачає. Очевидно, мається на увазі, що придбання державою права власності на об'єкти, що були у приватній власності, повинне здійснюватись на підставі правочинів, що вчиняються шляхом вільного волевиявлення сторін.