ГЛАВА 24 НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

 

ГЛАВА 24 НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ


Стаття 328.   Підстави набуття права власності

1.    Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2.    Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

1.    Ця стаття стосовно підстав набуття права власності встановлює принцип «все дозволено, крім того, що заборонено» законом. Це виявилося зручним для забезпечення інтересів не тільки фізичних осіб та юридичних осіб приватного права, а і для забезпечення інтересів держави. Так, законодавець визнав недостатньо етичним установлення таких підстав набуття державою права власності як конфіскація та реквізиція. Але ж ці підстави не заборонені й навіть непрямо передбачаються положеннями, що формулюють відповідні підстави припинення права власності.

2.    Закріплюється презумпція правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду. До набрання рішенням суду законної сили право власності вважається набутим правомірно. Інша форма спростування презумпції правомірності набуття права власності — це прямо випливає із закону неправомірності набуття права власності. Так, коли закон визнає недійсним (нікчемним) правочин, спрямований на набуття права власності, із цього закону прямо випливає незаконність набуття права власності. Тому вимога про витребування майна із незаконного володіння особи, що набула це майно в силу нікчемного правочину, може
бути пред'явлена без пред'явлення вимоги про визнання правочину недійсним (про спростування презумпції правомірності набуття права власності). До цього моменту можливе тимчасове обмеження прав відповідача на майно в процесуальних формах, що передбачені Кримінально-процесуальним [27], Цивільним процесуальним [44] та Господарським процесуальним [31] кодексами.


Стаття 329.   Набуття права власності юридичною особою публічного права

1. Юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

1.    Під словами «майно, яке передане... у власність» слід розуміти не тільки майно, що передане засновником при створенні юридичної особи публічного права або пізніше, а й майно, передане юридичній особі публічного права іншими суб'єктами. Але ж
законодавець не зміг тут послідовно здійснити метод конкретних дозволів щодо юридичних осіб публічного права. І після першого ж конкретного дозволу набувати право власності на майно, яке юридичній особі публічного права передане, сформулював
загальний дозвіл на способи набуття права власності юридичними особами публічного права, передбачивши можливість установлення законом конкретних заборон.

2.    У цілому слід визнати, що ст. 329 ЦК не повинна застосовуватись як така, що суперечить спеціальним положенням законів. Щодо юридичних осіб публічного права, які мають статус суб'єктів господарювання (державні та комунальні комерційні та
некомерційні підприємства) спеціальними положеннями Господарського кодексу встановлено, що вони наділяються не правом власності, а правом господарського відання або оперативного управління (ст. 136, 137). Тільки законодавець вправі виключити із Господарського кодексу спеціальні положення про право господарського відання та право оперативного управління та відкрити у такий спосіб можливість для застосування положень Цивільного кодексу про право власності юридичних осіб публічного права, які (положення) мають кваліфікуватись як загальні стосовно ст. 136, 137 ГК [42].


Стаття 330.   Набуття  добросовісним  набувачем  права  власності  на майно, відчужене особою, яка не мала на це права

1. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
(Із змін, від 18.11.2003)

1.    Стаття 388 ЦК установлює випадки, коли власник майна не може витребувати його у добросовісного набувача. Оскільки майно не може бути витребуване у такого набувача, ст. 330 ЦК визнає за таким набувачем право власності, хоч особа, що передала йому це майно, і не мала права вчиняти правочин щодо передання набувачеві цього майна. Момент переходу права власності до набувача визначається при цьому відповідно до ст. 334 ЦК (у момент передання речі за правочином).

2.    Правила ст. 330 ЦК і ст.  10 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» [207] свідчать про те, що вітчизняний законодавець періоду формування ринкової економіки відійшов від загальновизнаного положення римського права про неможливість передання особою іншій особі більше прав, ніж перша з осіб має, ще більше, ніж законодавець радянської доби.


Стаття 331.   Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва

1.    Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

2.    Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

3.    До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєстру¬ється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

4.    Частину четверту виключено
(Із змін, від 15.12.2005)

1. Відповідно до заголовків ст. 331 і 322 ЦК, сфера їх дії має розмежовуватись за ознакою того, створюється нова річ чи здійснюється переробка речі. Але при тлумаченні правових норм заголовкам статей, як і будь-яким загальним положенням законів, не можна віддавати перевагу над змістом цих статей, який (зміст) у цьому контексті має кваліфікуватися як такий, що формулює спеціальні положення. Із змісту ч. 1 ст. 331 ЦК належить зробити висновок про те, що ця частина вирішує питання виникнення права власності на нову річ, виготовлену із матеріалів особи, що виготовила (створила) цю річ. Із змісту ст. 332 ЦК випливає, що вона вирішує питання права власності на річ (нову річ), створену шляхом переробки чужої речі (чужих матеріалів).

2.    Особа, яка створила (виготовила) нову річ із своїх матеріалів, набуває права власності на новостворену річ. У той же час допускається встановлення законом або договором іншого (наприклад, якщо договором передбачено, що право власності на річ,
що була виготовлення на замовлення іншої особи, належить цій особі).

3.    Дія ч. 1 ст. 331 ЦК поширюється на створення нової речі із своїх матеріалів будь-якою особою, у тому числі і особами, які не досягли чотирнадцяти або вісімнадцяти років, оскільки створення нової речі не є правочином, а тому не потребує будь-якого
обсягу дієздатності.

4.    На підставі ч. 1 ст. 331 ЦК вирішується питання про право власності на річ, створену особою із своїх матеріалів на підставі договору з іншою особою. Власником такої речі є особа, що створила її. Але це правило є диспозитивним. У випадках, якщо річ
виготовлена особою з матеріалу, що їй не належить, застосовується ч. З ст. 332 ЦК.

5.    За загальним правилом абзацу першого ч. 2 ст. 331 ЦК право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Це формулювання не є досить визначеним. Дійсно, треба з'ясувати, який же юридичний факт дає підстави стверджувати, що будівництво об'єкта є завершеним. Тому абзац перший взагалі не підлягає застосуванню. Цей висновок підтверджується абзацом другим ч. 2 ст. 331 ЦК, яка юридичним фактом, що породжує право власності на новостворене нерухоме
майно у випадках, коли законом або договором передбачається прийняття нерухомого майна до експлуатації, називає прийняття об'єкта до експлуатації. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів [313] не встановлює будь-яких винятків із загального правила про обов'язковість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації здійснюється після належного оформлення акта готовності об'єкта до експлуатації та видачі замовникові зареєстрованого інспекцією державного архітектурного будівельного контролю свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (п. 4, 12, 13 Порядку).

6.    Але і оформлення акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта право власності на нерухоме майно не породжує. Відповідно до абзацу другого ч. 2 ст. 331 ЦК у випадках, коли право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації. Закон «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [215] не встановлює будь-яких винятків із загального правила про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Отже, право власності на новостворене нерухоме майно виникає тільки з моменту реєстрації цього права. Це — досить визначене, хоч і алогічне правило: права не існує, поки воно не буде зареєстроване, але за відсутності права не може бути здійснена його реєстрації. І все ж законодавець вважає, що «щось» реєструється. Реєстрація цього «щось» породжує право власності. Законодавець визнав за неприйнятне встановити, що реєструється «щось», тому він установив, що реєструється право, якого до реєстрації не існує.

7.    Між прийняттям закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації та державною реєстрацією права власності на новостворене нерухоме майно є ще один юридичний факт — отримання замовником (особою, яка сама створила об'єкт нерухомого майна із своїх матеріалів) свідоцтва про право власності на новостворене нерухоме майно. Це свідоцтво видається місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування (п. 6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно [352]).

8.    До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане при будівництві. Стаття, що коментується, не вирішує питання про те, хто ж є власником цих ма¬теріалів, обладнання тощо. Оскільки інше не встановлено, власником слід вважати того, хто надав відповідне майно для здійснення будівництва, крім випадків, коли договором передбачено інше. Але слід ураховувати, що до виникнення права влас¬ності на новозбудоване нерухоме майно існує право власності не тільки на матеріали, обладнання тощо (ч. З ст. 331 ЦК), а й право власності на об'єкт будівництва або результат інших будівельних робіт. Суб'єктом цього права власності є замовник, якщо інше не встановлене договором (ст. 876 ЦК).

9.    Відповідно до ч. З ст. 331 ЦК особа, що має право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, за умови, що вона є власником матеріалів, обладнання тощо (ч. З ст. 331 ЦК) і об'єкта будівництва або
інших будівельних робіт (ст. 846 ЦК), може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва. Реально маються на увазі договори про відчуження та іпотечні договори. Предметом договору про відчуження є об'єкт незавершеного будівництва,
під яким згідно з абзацем третім ст. 1 Закону «Про іпотеку» [197] розуміється об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та який не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства. При
цьому для реєстрації права власності набувача на об'єкт незавершеного будівництва, крім договору про відчуження, надаються документи, що підтверджують речове право на земельну ділянку, проектно-кошторисна документація, а також документи, що
містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

10.    Стаття 331 ЦК не встановлює будь-яких правил щодо отримання публічного дозволу на відчуження об'єкта незавершеного будівництва. Це дає підстави для висновку про те, що будь-який дозвіл не є для цього необхідним. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч спеціальному публічно-правовому припису частини п'ятої ст. 55 Закону «Про нотаріат»  [75], відповідно до якого угоди про відчуження житлового будинку, будівцицтво якого не завершено, посвідчуються нотаріально за умови наявності рішення відповідного органу місцевого самоврядування або відповідної місцевої державної адміністрації. З урахуванням неповної логічної тотожності житлового будинку, будівництво якого не закінчено, та інших незавершених будівництвом об'єктів нерухомого майна, а також історичного чинника (тенденції до уніфікації правила про правочини щодо нерухомого майна), слід дійти висновку, що частина п'ята ст. 55 Закону «Про нотаріат» підлягає застосуванню за аналогією до
відносин щодо відчуження об'єктів незавершеного будівництва, що не є житловими будинками, будівництво яких не закінчено.

11.    Щодо передання в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва, частина друга ст. 16 Закону «Про іпотеку» встановлює, що воно здійснюється шляхом передання в іпотеку «прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, об'єктів незавершеного будівництва або майнових прав на них.