Стаття 6.       Акти цивільного законодавства і договір

 

1. Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

2. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами ци­вільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законо­давства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законо­давства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

4. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

1. Стаття З ЦК серед загальних засад цивільного законодавства визнає свободу договору. Але ж ця свобода не може бути безмежною. Тому в ст. 6 ЦК вирішуються основні питання співвідношення актів цивільного законодавства та договору. Непра­вильним було б твердження про те, що на господарські відносини поширюється чин­ність абзацу першого ч. З ст. 6 ЦК. Справа в тому, що відповідно до абзацу другого цієї частини забороняється відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо обов'язковість цих положень випливає з «їх змісту». Із Господарського кодексу непрямо випливає і методом логічного доповнення нормативного тексту виявляється правовий припис, відповідно до якого відступати від положень цього Кодексу в догово­рах не можна. Це і є один із випадків, коли, як це передбачено частиною третьою ст. 6 ЦК, із акта цивільного законодавства випливає заборона відступати від положень актів цивільного законодавства.

2. Визнається право суб'єктів укладати договори, які не передбачені актами цивіль­ного законодавства, але в будь-якому разі такі договори в цілому та їх окремі умови повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства, сформульованим в ст. З ЦК.

3. Відносини, не врегульовані актами цивільного законодавства, сторони цивільно-правового договору вправі врегулювати на свій розсуд, не виходячи при цьому за межі загальних засад цивільного законодавства.

4. Частина 3 ст. 6 ЦК, як правило, надає диспозитивного значення положенням актів цивільного законодавства. У силу цього сторонам надається право в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини за згодою між собою. Це положення надзвичайно ускладнює правозастосування та вирішення цивільно-правових справ у судах. Практика надання правовим нормам цивільного права диспозитивного значення, якщо не встановлено інше, вже була випробувана. Стаття 14 Кодексу торговельного мореплавства [34] надає нормам цього Кодексу, як правило, диспозитивного значення. Відповідно до зазначеної статті, норми Кодексу торговельного мореплавства, що регулюють відносини між суб'єктами, на які (відносини) поширюється цей Кодекс, мають імперативне значення лише тоді, коли це передбачено відповідними спеціальними правилами. Ця практика виявилася невдалою. Сам законодавець не зміг утриматися в межах сформульованого ним в ст. 14 КТМ положення про диспозитивний (за відсутності застереження) характер цивільно-правових норм цього Кодексу, і там, де він вважав це за особливо важливе, прямо формулював диспозитивні застереження («якщо інше не передбачено договором») (наприклад, ст. 19, 245, 257 КТМ).

5.   Сторони не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства тільки в випадках, перелічених в ч. З ст. 6 ЦК. Це — такі випадки: 1) якщо є пря­ме зазначення на заборону відступати від положень актів цивільного законодавства; 2) обов'язковість положень актів цивільного законодавства для сторін випливає з їх змісту; 3) обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає із суті відносин між сторонами. Важливо звернути увагу на ту обставину, що обов'язковість положень актів цивільного законодавства може випливати із їх змісту. Зокрема, це означає, що сторони не можуть відступити від змісту актів законодавства, якщо правотворчий орган зазначає на обов'язок діяти відповідно до цього акта (наприклад, укладати договори відповідно до типового договору).

6. Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу не формулюють правила, яке б виключало застосування раніше прийнятих актів законодавства, які суперечать Ци­вільному кодексу. Але за сторонами договорів слід визнати право відступати в цивільно-правових договорах від положень актів законодавства, прийнятих до введення в дію нового Цивільного кодексу, якщо тільки це не суперечить ст. б ЦК.

7. При застосуванні ст. 6 ЦК належить враховувати положення ст. 204 ЦК, що встановлює принцип презумпції правомірності правочину, та ч. 2 і 3 ст. 215 ЦК, відпо­відно до яких правочин, що не відповідає встановленим вимогам (ч. 1 ст. 215, ст. 203 ЦК), є нікчемним лише тоді, коли на його нікчемність прямо зазначається в законі. Це означає, що, за загальним правилом, правочин є оспорюваним, тобто дійсним, оскільки він у встановленому порядку не визнаний судом недійсним, хоч він і супер­ечить імперативним правилам цивільного законодавства. Звідси умови договорів, що відступають від імперативних правил актів цивільного законодавства, за загальним правилом, є дійсними, поки судом не визнано протилежне (крім випадків, коли певні умови договорів визнаються нікчемними).

8. Положення ч. 1 — 3 ст. 6 ЦК в силу прямого зазначення в ч. 4 ст. 6 ЦК за­стосовуються до односторонніх правочинів, зокрема, — до гарантії, яка видається не шляхом укладення договору між гарантом і бенефіціаром, а шляхом односторон­нього волевиявлення гаранта.

Стаття 7.       Звичай

1. Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту.

Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодав­ства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

2. Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивіль­них відносинах не застосовується.

 

1. У статті, що коментується, йдеться переважно про звичаї ділового обороту. Про­те в Цивільному кодексі мова йде також про звичаї національних меншин (ст. 28), а також про місцеві звичаї (ч. 1 ст. 333).

2. Хоч Україна і не має достатнього ринкового досвіду, все ж не можна стверджува­ти, що у нас не склались жодні звичаї ділового обороту. Фіксація звичаїв передбачена Кодексом торговельного мореплавства. Стаття 78 КТМ надає начальникові морського порту право видавати (затверджувати) звід звичаїв порту.

3. Звичаї застосовуються при укладенні угод, а також при виконанні зобов'язань тільки за умови, що вони не суперечать законодавству та договору.