§ 3. Гаранти реалізації прав національних меншин України

Механізм реалізації прав національних меншин є дуже складним і залежить від цілого комплексу різноманітних чинників. Одні з цих прав можуть бути реалізовані лише індивідуально (право вільно обирати та відновлювати національність), інші лише в складі національної меншини (право на створення національно-культурних товариств тощо). Існують і такі права, які можуть бути реалізовані як індивідуально, так і колектив­но. Громадяни, які належать до національних меншин, можуть вільно обирати форми здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізувати їх або особисто, або ж через відповідні державні органи та громадські організації національно-культурного спрямування.

До головних елементів механізму реалізації прав національних мен­шин належать: 1) система законодавчих актів, які закріплюють правовий статус національних меншин; 2) система міжнародно-правових актів щодо статусу національних меншин, підписаних і ратифікованих Укра­їною; 3) правові акти державних органів виконавчої влади, спрямовані на забезпечення національної самобутності та задоволення національно- культурних потреб представників різних національних меншин; 4) систе­ма державних органів та установ, які безпосередньо займаються про­блемами розвитку національних меншин, здійснюють контроль за до­триманням чинного законодавства у сфері міжнаціональних відносин та національно-культурного розвитку; 5) система громадських організа­цій і рухів, покликаних сприяти задоволенню національно-культурних потреб національних меншин; 6) цільові програми національно- культурного відродження націй і народностей; 7) спеціальні фонди роз­витку національних меншин, які створюються шляхом кооперування матеріальних і фінансових ресурсів державних органів, громадських організацій і рухів, окремих громадян.

Гарантії реалізації прав національних меншин України — це су­купність взаємоузгоджених політичних, економічних та соціально- культурних чинників, які створюють необхідні умови для збереження національної самобутності та розвитку певної національної меншини як єдиного організму, а також правових засобів, спрямованих на забез­печення їх фактичного використання та захисту.

Систему гарантій реалізації прав національних меншин становлять: 1) загальні (політичні, економічні, соціально-культурні) гарантії; 2) спе­ціальні (правові та інституційні) гарантії.

Правові гарантії являють собою сукупність законодавчо встановле­них засобів, які визначають порядок реалізації (використання), а в разі необхідності — охорони та відновлення як прав національних меншин та національних груп, так і їх окремих представників. Інституційні (орга­нізаційні) гарантії — це система інституцій, державних установ та не­державних організацій, які покликані сприяти здійсненню прав національ­них меншин, забезпечити в разі необхідності їх захист та поновлення.

Українська держава піклується про розвиток етнічної, культурної, мов­ної та релігійної самобутності національних меншин, підтримує здійснен­ня заходів, спрямованих на вивчення та розвиток їх мови, культури, тради­цій, формування у них знань і уявлень про історію, основні пам’ятки, за­клади й діячів національної культури, розуміння й шанування національних духовних надбань, залучення представників національних меншин до участі в громадсько-політичній та духовно-культурній діяльності.

У Верховній Раді України створено Комітет Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У системі центральних органів виконавчої влади працює Державний комітет України у справах національностей та релігій. При Президентові України сформо­вано Раду з питань етнонаціональної політики. В Автономній Республіці Крим функціонують Постійна комісія Верховної Ради Автономної Респу­бліки Крим з міжнаціональних відносин і проблем депортованих громадян, Республіканський комітет із охорони культурної спадщини, Республікан­ський комітет у справах міжнаціональних відносин і депортованих грома­дян. У структурі обласних державних адміністрацій створюються управ­ління (відділи) у справах національностей та релігій. У всіх регіонах функціонують різноманітні громадські національно-культурні організації, товариства, центри, клуби, земляцтва. У багатьох регіонах на громадських засадах створюються координаційні органи громадських організацій. Так, на Харківщині тривалий час плідно працює Рада представників громад­ських організацій національних меншин Харківської області.

 

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття правового статусу націо­нальних меншин.

2. Розкрийте принципи правового статусу національних меншин.

3. Проаналізуйте права національних меншин.

4. Яким є механізм гарантування прав національних мен­шин в Україні?

---

^[1] З 1926 р. по 1989 р. в УРСР кількість німців зменшилася на 587 тис. чоловік, або в 16,5 разів, поляків — на 1,97 млн чоловік, або в 10 разів.

^[2] Відом. Верхов. Ради України. — 2003. — № 40. — Ст. 356.

^[3] Кабінет Міністрів України прийняв постанови «Про деякі питання, пов’язані з поверненням кримських татар у Кримську АРСР» від 28 січня 1992 р.; «Про фінансування заходів, пов’язаних з поверненням в Україну депортованих кримських татар і осіб інших національностей» від 16 травня 1996 р.; 15 березня 1999 р. затвердив Порядок забезпечення депортованих осіб та членів їх сімей, які повернулися в Україну, житлом, збудованим або придбаним за рахунок цільових державних капіталовкладень. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. № 29 була затверджена Програма адаптації та інтеграції в українське суспільство депортованих кримських татар, а також осіб інших національностей, відродження і розвитку їх культури та освіти. Постановою
Кабінету Міністрів України № 88 від 25 січня 2002 р. була затверджена Програма сприяння соціальному становленню та адаптації кримськотатарської молоді. Постановою Кабінету Міністрів України № 618 від 16 травня 2002 р. була затверджена Програма розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, які повернулися в Автономну Республіку Крим на постійне проживання.
Між Україною та Республікою Узбекистан підписано та ратифіковано Договір про дружбу і подальше поглиблення всебічного співробітництва від 19 лютого 1998 р., у якому сторони взяли на себе зобов’язання сприяти вирішенню проблем добровільного повернення депортованих осіб в Україну.

^[4] Так, наприклад, якщо в 1937 р. в СРСР підручники видавалися на дев’яноста мовах, то в 1988 р. в навчальному процесі використовувалося лише тридцять дев’ять мов. Отже, за п’ятдесят один рік зі сфери шкільної освіти було вилучено п’ятдесят одну мову.

^[5] Карпачова Н. І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. — Вид. 2-ге. — Х.: Консум, 2001. — С. 369.

^[6] В Україні діють 778 національно-культурних товариств, із яких 28 мають всеукраїнський статус, 36 центрів культури, а також будинки народної творчості, центри фольклору та етнографії, понад 1160 національних колективів художньої самодіяльності, музичних та фольклорних колективів національних меншин (серед яких 227 театрів і театральних труп, 338 танцювальних колективів, 343 хорових колективи, 258 музичних ансамблів), 20 російських театрів, а також театри, які ре­презентують угорську, польську та кримськотатарську культури.