Розділ 7 КОНСТИТУЦІЙНО- ПРАВОВИЙ СТАТУС НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ

 

§ 1. Поняття, структура та принципи правового статусу національних мен­шин в Україні

Окрему групу прав людини становлять права національних мен­шин. Досить поширеним є твердження про первинність і вищість прав людини, проте їх не можна протиставляти правам національних мен­шин. Дотримання прав людини як індивіда може бути досягнуто лише за умови одночасного забезпечення тих його прав і свобод, що пов’язані з його національно-етнічною належністю, адже переважна більшість людей усвідомлює свою належність до певної нації чи національно- етнічної групи, ототожнює себе з певною культурою, визнає своїми певні морально-етичні норми, звичаї та традиції, що впливає і на їх світосприймання, і на формування світогляду, і на поведінку, а значить, і на ставлення до прав інших людей, до правових норм і правової си­стеми в цілому. До того ж не можна забезпечити права окремої люди­ни, якщо національна меншина чи національна група, до якої вона належить, зазнає дискримінації, принижень, утисків і поневірянь, перебуває в пригнобленому стані.

Саме тому на сучасному етапі розвитку людства особливого зна­чення набуває забезпечення прав національних меншин як обов’язкова передумова досягнення міжнаціональної злагоди та стабільного демо­кратичного розвитку. Необхідність захисту прав національних меншин стала однією з головних причин виникнення перших міжнародно- правових норм, пов’язаних із правами і свободами людини. Але до визнання самого факту існування окремих, особливих прав національ­них меншин, а також прав людини, пов’язаних з її національно- культурним розвитком, людство йшло занадто довго. Окремі права національних меншин знайшли своє визнання і відображення в Декла­рації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних та мовних меншин, 1992 року та в інших міжнародних правових документах.

У Віденській декларації від 9 жовтня 1993 р. держави-члени Ради Європи визнали, що «головним для демократичної стабільності і без­пеки нашого континенту є захист національних меншин». Першого лютого 1995 р. держави-члени Ради Європи підписали Рамкову кон­венцію про захист національних меншин, у якій, по-перше, визначено перелік основних прав національних меншин, а по-друге, на держави покладаються зобов’язання щодо створення належних умов для збе­реження самобутності національних меншин і забезпечення їх особ­ливих прав. На захист мов національних меншин спрямована Євро­пейська хартія регіональних мов та мов меншин, ратифікована Верхов­ною Радою України 15 травня 2003 року.

Міжнародне співтовариство визнає за національними меншинами право на існування, на батьківщину, визначати свою національну на­лежність (належати чи не належати до національної меншини), на самовизначення, на захист від дискримінації, на мир і безпеку, на еко­номічний, соціальний та культурний розвиток, вільно розпоряджатися природними ресурсами тощо.

Правовий статус національної меншини — це сукупність юри­дичних чинників, які сприяють збереженню національно-етнічної само­бутності національної меншини, обумовлюють її існування, безпосе­редньо і суттєво впливають на подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти, що склалася історично. Це певний набір факторів, що обумовлюють місце, роль і правове по­ложення національної меншини в суспільстві, у взаємовідносинах з іншими соціальними спільнотами, й передусім з більшістю населен­ня, іншими національними меншинами та етнічними групами, а також із державними органами та органами місцевого самоврядування.

До правового статусу національних меншин входять такі основні елементи:

а) принципи правового статусу національних меншин;

б)  основні права національних меншин;

в) основні обов’язки націо­нальних меншин;

г) гарантії реалізації прав національних меншин.

Принципи правового статусу національних меншин — це провід­ні, основоположні, засадничі, фундаментальні ідеї та вимоги, згідно з якими і в межах яких здійснюються визнання і формально-юридичне ви­значення в міжнародно-правових документах та нормативно-правових актах національного (внутрішнього) законодавства окремих держав осно­вних прав і обов’язків національних меншин та гарантій їх реалізації.

Головними принципами правового статусу національних меншин є такі: 1) визнання та поваги прав окремої особи, прав національних меншин і прав будь-яких інших національно-етнічних спільнот; 2) рівно­правність (рівні права осіб, що належать до національних меншин, та рівні права національних меншин як спільнот); 3) неприпустимість дискримінації національних меншин, проявів расизму, ксенофобії, антисемітизму; 4) взаємопов’язаність та взаємозалежність прав і обо­в’язків національних меншин; 5) універсальність та неподільності прав національних меншин; 6) невід’ємність прав національних меншин; 7)  подолання міжнаціональної напруженості та непорозумінь шляхом взаємних консультацій, діалогу та пошуку компромісів; 8) визнання та повага територіальної цілісності держав і непорушність існуючих кордонів тощо.