Печать
PDF

Розділ ІV Організація роботи Президента України - Страница 9

Posted in Конституционное право - Ярмиш Серьогін ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО

 

§ 9. Рада національної безпеки і оборони України

Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної й інформаційної безпеки конституційно проголошені найважливішими функціями держави і здійснюються низкою органів державної влади в межах їхньої компетенції. Однак складність і багатоаспектність проблем забезпечення національної безпеки вимагає узгодження дій зазначених органів в межах єдиної державної політики. Серед органів державної влади, покликаних здійснювати цю функцію, провідне місце належить главі держави як Верховному Головнокомандувачу Збройних Сил України і гаранту державного суверенітету й територіальної цілісності України.

Забезпечення державної незалежності й національної безпеки України, як було зазначено у §3, є однією з основних предметних функцій Президента України. Форми реалізації даної функції глави держави є досить різноманітними. Однією з таких форм є керівництво Радою національної безпеки і оборони України, який є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки (РНБ) як дорадчий орган при президентові вперше був створений у США в 1947 р. і на сьогодні існує практично в усіх президентських і напівпрезидентських республіках (зокрема в Македонії, Росії, Румунії, Туреччині, Франції, Хорватії та ін.). Колишній співробітник ЦРУ і СНБ в адміністрації Р.Рейгана К.Менгес так визначає унікальність його функцій: «Апарат СНБ є єдиною службою уряду США, яка має можливість зводити докупи думки інших урядових відомств з питань зовнішньої політики і оборони, здійснювати їх координацію в межах виконавчої гілки влади, а потім подавати на розгляд президента усі варіанти політичних дій»[42].

Рада національної безпеки і оборони України первісно створювалася за американським взірцем, а її статус отримав конституційне закріплення в Основному Законі 1996 р. і деталізацію – в Законі «Про Раду національної безпеки і оборони» 1998 р.[43]. Рада є саме тим органом, де в результаті колегіального обговорення між вищими посадовими особами, відповідальними за стан обороноздатності та національної безпеки, формулюються відповідні політичні рішення, які потім втілюються в укази глави Української держави.

Згідно з Законом, основними функціями Ради національної безпеки і оборони України є: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації принципів внутрішньої та зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація і здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація і здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного чи надзвичайного стану та у випадках виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до означених функцій Рада національної безпеки і оборони наділена такими повноваженнями:

– Розробляти і розглядати на своїх засіданнях питання, віднесені Конституцією і законодавством до сфери національної безпеки і оборони, та подавати пропозиції Президентові України з цих питань.

– Здійснювати поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подавати Президентові України відповідні висновки і пропозиції.

– Залучати до аналізу інформації посадових осіб і спеціалістів органів виконавчої влади, державних і наукових установ, підприємств і організацій усіх форм власності.

– Ініціювати розробку нормативних актів і документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнювати практику їх застосування і результати перевірок їх виконання.

– Координувати і контролювати переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

– Координувати і контролювати діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану.

– Координувати і контролювати діяльність органів виконавчої влади щодо відвернення збройної агресії, організації захисту населення і забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров’я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах воєнного і надзвичайного стану і в умовах виникнення кризових ситуацій.

Президент України є Головою Ради національної безпеки і оборони за посадою і самостійно формує її персональний склад, спрямовує діяльність і здійснює загальне керівництво роботою Ради, затверджує перспективні та поточні плани її роботи, час і порядок проведення її засідань, особисто головує на засіданнях Ради, має право давати доручення членам Ради, пов’язані з виконанням покладених на нього функцій, заслуховувати поточну інформацію Секретаря Ради про хід виконання її рішень, визначає функції, структуру і штатну чисельність апарату Ради, а також здійснює інші повноваження, передбачені Законом.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. Згідно з Указом Президента України від 02.02.2000 р. № 162/2000 (із змінами відповідно до Указів № 938/2000 від 31.07.2000 р. і № 1251/2000 від 25.11.2000 р.), до складу Ради за посадою входять Прем’єр-міністр України, Секретар Ради національної безпеки та оборони, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України, Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністр фінансів, Міністр юстиції, Міністр економіки, Глава Адміністрації Президента України, Голова Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Президент Національної Академії наук та Начальник Генерального штабу Збройних Сил України – Перший заступник Міністра оборони України. Членами Ради можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади за рішенням Президента України.

Забезпечення організації роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України покладено на Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. На цю посаду можуть призначатись як цивільні особи, так і військовослужбовці. Секретар Ради національної безпеки і оборони є за посадою Радником Президента України з питань національної безпеки. Секретар Ради має заступників, які за його поданням призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України. Посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників є посадами державних службовців першої категорії.

Секретар Ради національної безпеки і оборони України готує пропозиції щодо перспективного і поточного планування діяльності Ради, подає на розгляд Президента України проекти указів про введення в дію рішень Ради, організовує роботу щодо підготовки і проведення засідань Ради та контролю за виконанням її рішень, координує діяльність робочих і консультативних органів Ради, за дорученням Президента України представляє Раду у відносинах з органами державної влади та місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян і засобами масової інформації.

Поточне інформаційно-аналітичне і організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який очолюється керівником апарату і підпорядковується Секретарю Ради. Функції, структура і штатна чисельність апарату Ради визначаються Президентом України. Структура Апарату Ради національної безпеки і оборони України затверджена Указом Президента України від 13 січня 2000 р. №62. Основними його структурними підрозділами є Управління координації політики національної безпеки, Управління інформаційного забезпечення, Управління оборонних аспектів національної безпеки, Управління соціально-політичних аспектів національної безпеки та Управління економічної безпеки, Управління стратегії сталого розвитку, Управління енергетичної безпеки та ядерної політики. Згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 21.01.1997 р. №27 та від 09.12.1997 р. №713-р, посади працівників апарату Ради національної безпеки і оборони України віднесені до відповідних категорій посад державних службовців.

Основною організаційною формою діяльності Ради національної безпеки і оборони України є його засідання. На засіданнях Ради його члени голосують особисто, делегування обов’язків не допускається. У засіданнях Ради може брати участь Голова Верховної Ради України як представник парламенту. За запрошенням Голови Ради національної безпеки і оборони України в її засіданнях можуть брати участь голови комітетів парламенту, інші народні депутати України, керівники центральних органів виконавчої влади та інші особи, які не є членами Ради. Рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Прийняті Радою рішення вводяться в дію указами Президента України. З листопада 1996 по травень 2000 р. главою української держави було видано 12 указів, якими вводились в дію рішення цього допоміжного, але вкрай важливого органу.

Предметом розгляду на засіданнях Ради національної безпеки і оборони стають найбільш гострі та значущі для держави і суспільства проблеми, від оптимального вирішення яких залежить доля країни. Зокрема, протягом 2000 р. на засіданнях Ради розглядались питання вдосконалення державного регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні, стан залізничного транспорту України та заходи щодо забезпечення його ефективного функціонування, а також невідкладні заходи щодо подолання кризових явищ у паливно-енерге­тичному комплексі України.

Для розробки і комплексного вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного і прогнозового супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України за її рішенням у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, можуть створюватися тимчасові міжвідомчі комісії, робочі і консультативні органи. Функції і повноваження цих органів визначаються положеннями, що затверджуються Президентом України. Зокрема, нині при Раді національної безпеки і оборони України створена й і функціонують Міжвідомча комісія з питань фінансової безпеки, Український інститут досліджень навколишнього середовища і ресурсів, а також Національний інститут проблем міжнародної безпеки.

 


[1] Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 1997. – С. 268; Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Тома 1-2. Часть общая / Отв. ред. Б.А.Страшун. – М.: БЕК, 1999. - С.599.

[2] Див.: Сравнительное конституционное право / Ред. кол.: А.И.Ковлер, В.Е.Чиркин (отв. ред.), Ю.А.Юдин. – М.: Манускрипт, 1996. - С.590–622; Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. – Х.: Основа, 1998. – С.24-58; Тодыка Ю.Н., Яворский В.Д. Президент Украины: конституционно-правовой статус. – Х.:Факт, 1999. – С.9–25; Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. – Харків: Ксілон, 2001. – С.7-17.

[3] Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. и со вступ. ст. Л.А.Окунькова.– М.: Изд.гр. ИНФРА-М-НОРМА, 1997. – С.382, 437, 710.

[4] Конституции зарубежных государств. Американский континент. – Ереван: Мхитар Гош, 1998. – С.30.

[5] Цвік М., Процюк І. Про державно-правову природу влади Президента України в системі розподілу влад // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – №1 (16). – С.51–61.

[6] Коментар Конституції України / Ред. кол.: В.Ф.Опришко (голова) та ін. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – С.230; Кравченко В.В. Конституційне право України:: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2000. – С.210.

[7] Бурчак Ф.Г., Погорілко В.Ф. Конституційно-правовий статус Президента України // Конституційне право України / За ред. В.Я.Тація, В.Ф.Погорілка, Ю.М.Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – С.222.

[8] Серьогіна С.Г. Функції Президента України // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1998. – №34. – С.57-58.

[9] Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування. – К.: Україна, 1996. – С.126; Копейчиков В.В. Моральні і політико-правові підвалини статусу глави держави // Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність. Матеріали наук.-практ.конференції 22-23 листопада 1996 р. – К.: Генеза, 1997. – С.174-175; Фрицький О., Солов’єва І. Державна влада в Україні як конституційно-правовий інститут // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №1 (12). – С.36; Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. – Х.: Факт, 1999. – С.204-205.

[10] Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. № 1932-III (в ред Закону від 05.10.2000 р.) // ВВР. – 2000. - №49. – Ст.420.

[11] Закон України «Про державну таємницю» в редакції Закону від 21.09.1999 р. №1079-ХІV // ВВР. – 1999. – № 49. – Ст. 428.

[12] Закон України «Про міжнародні договори України» від 22.12.1993 р. №3767-XII (із змінами, внесеними згідно з рішенням Конституційного Суду України № 9-рп/2000 від 12.07.2000 р.) // ВВР. – 1994. – №10. – Ст.45.

[13] Див.: Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інституту президентства в Україні. Монографія. – Х.: Ксілон, 2001. – С.149.

[14] Укази Президента України. Т.1. 1991–1994. – К.: Право, 1997. – С.830–833.

[15] Закон України «Про оборону України» в редакції Закону від 05.10.2000 р. № 2020-III // ВВР. – 2000. – № 49. – Ст. 420.

[16] Укази Президента України. Т.1. 1991–1994. – К.: Право, 1997. – С.830–833.

[17] Офіційний вісник України. – 1997. – №24. – С.11.

[18] Правовые формы деятельности в общенародном государстве / Под общ. ред. В.М. Горшенева. – Харьков, 1985. – С.56.

[19] Афанасьев В.Г. Научное управление обществом (Опыт системного исследования). – М., 1973. – С.240.

[20] Урядовий кур’єр. – 2000. – №71. – 18 квітня.

[21] Студеникина М.С. Государственный контроль в сфере управления (Проблемы надведомственного контроля). – М., 1974. – С.14–16; Шорина Е.В. Контроль за деятельностью органов государственного управления в СССР. – М.,1981. – С.47–48.

[22] Горшенёв В.М., Шахов И.Б. Контроль как правовая форма деятельности. – М.: Юридич. лит-ра., 1987. – С.139.

[23] Вопленко Н.Н. Праворазъяснение в системе правовых форм государственной деятельности // Юридическая деятельность: сущность, структура, виды. – Ярославль: Яросл. гос. ун-т, 1989. – С.50.

[24] Див., наприклад: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.03.2000 р. №507 «Про роз’яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. №727» // Офіційний вісник України. – 2000. – №12. – Ст.461.

[25] Докладніше про статус Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим йтиметься у §8.

[26] Указ Президента України “Про Положення про Постійного представника Президента України у Верховній Раді України” від 24.12.1999 р. №1616 // Офіційний вісник України. – 1999. - №52.

[27] Указ Президента України “Про Положення про Постійного представника Президента України у Конституційному Суді України” від 22.05.1998 р. №504/98 // Офіційний вісник України. – 1998. - №21.

[28] Указ Президента України “Про Положення про Постійного представника Президента України у Кабінеті міністрів України” від 15.03.2000 р. // Офіційний вісник України. – 2000. - №11.

[29] Розпорядження Глави Адміністрації Президента України від 17.04.2000 р. №30 “Про затвердження Положення про Управління з питань забезпечення зв’язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України”.

[30] Докладніше про статус Ради національної безпеки і оборони України йтимться у §9.

[31] Указ Президента України “Питання організації проведення в Україні адміністративної реформи” від 21.07.2001 р. №538/2001.

[32] Указ Президента України “Про щорічні послання Президента України до Верховної Ради України” від 09.04.97 № 314/97 // Офіційний вісник України. – 1997. - №16.

[33] Указ Президента України “Про Статут та організаційну структуру Національного інституту стратегічних досліджень” від 02.08.1993 р. № 296/93 (із змінами, внесеними згідно з указами Президента України від 30.12.1994 р. № 833/94, від 27.01.1999 р. № 70/99, від 01.08.2000 р. №943/2000) // Офіційно не опублікований.

[34] Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 роки” від 06.07.2000 р. №1851-ІІІ // Офіційний вісник України. – 2000. - №29.

[35] Указ Президента України “Про вдосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” від 14.07.00 № 887/2000 // Урядовий кур’єр. - 2000. – 18 липня.

[36] Указ Президента України “Про Координаційну раду з питань державної служби при Президентові України” від 21.03.2000 р. № 473/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 12.

[37] Указ Президента України “Про затвердження Положення про Українську Академію державного управління та її загальної структури” від 02.08.1995 р. № 682/95 (із змінами, внесеними згідно з указами Президента від 03.01.1996 р. № 2/96, від 27.01.1999 р. № 70/99, від 01.08.2000 р. № 943/2000) // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1999. - №8: Президент України: Законодавче забезпечення діяльності. - С.275-276.

[38] Указ Президента України “Про Стратегію реформування системи державної служби в Україні” від 14.04.2000 р. №599/2000 // Офіційний вісник України. – 2000. - №16.

[39] Президент в Україні: Законодавче забезпечення діяльності // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. – №8. – С.86.

[40] Положення про Адміністрацію Президента України, затверджене Указом Президента України від 19.02.1997 р. №159/97 // Офіційний вісник України. – 1997. – №8. – С.126–132.

[41] Закон України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 02.03.2000 р. № 1524-III // ВВР. – 2000. – № 21. – Ст. 158.

[42] Шишкин Г. Технология власти // Эхо планеты. – 1996. – №36. – С.9.

[43] Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 р. № 183/98-ВР // ВВР. – 1998. – № 35. – Ст. 237.