§ 2. Форми досудового розслідування. Дізнання. Досудове слідство

Досудове розслідування є основною формою досудової підготовки матеріалів справи, яке здійснюється у формі дізнання, досудового слідства або у протокольній формі¹. Лише у справах приватного обви­нувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) замість досудового розслідування підго­товка матеріалів до судового розгляду провадиться самим потерпілим за сприяння судді.

Дізнання — це початкова форма досудового розслідування, яка являє собою врегульовану кримінально-процесуальним законодавством діяльність уповноважених законом державних органів і посадових осіб, що пов'язана з їх функціональним призначенням і виражається в про­вадженні досудового розслідування кримінальних справ з метою до­сягнення завдань кримінального судочинства з подальшим направлен­ням матеріалів справи слідчому в строк, встановлений законом, або її закриттям.

Закон диференціює порядок і строки провадження дізнання у кри­мінальних справах, а також порядок направлення справи слідчому органом дізнання залежно від тяжкості злочину. Тому можна говорити про два види дізнання: у справах про злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими, та у справах про злочини, які є тяжкими чи осо­бливо тяжкими.

За наявності ознак злочину, що не є тяжким чи особливо тяжким (тобто невеликої чи середньої тяжкості), орган дізнання порушує кри­мінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання в строк не більше десяти днів з моменту встановлення такої особи і не більше п'яти діб з моменту обрання до неї запобіжного заходу складає постанову про передачу справи слід­чому, яку подає прокурору для затвердження.

Дізнання у справах про нетяжкі злочини розпочинається з момен­ту порушення кримінальної справи і завершується передачею її через прокурора слідчому. Тобто провадження слідчих дій до встановлення особи, яка вчинила злочин, також є дізнанням. Тому положення ч. 1 ст. 108 КПК, яке передбачає, що у справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила, є не зовсім вірним з точки зору правової визначеності.

За наявності ознак тяжкого злочину (тобто тяжкого чи особливо тяжкого) орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить невідклад­ні слідчі дії, після чого в строк не більше десяти днів з моменту по­рушення справи і не більше п'яти діб з моменту обрання до особи, яка вчинила злочин, запобіжного заходу (ч. 2 ст. 108 КПК) складає по­станову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для за­твердження.

Справа про тяжкий чи особливо тяжкий злочин передається орга­ном дізнання через прокурора слідчому у вказаний 10-денний строк з моменту її порушення, якщо навіть не встановлена особа, котра вчи­нила цей злочин. Бажано, щоб така справа направлялась слідчому якнайшвидше, оскільки в останнього більше можливостей для повно­го і якісного провадження розслідування у справі.

Чинний КПК України не містить переліку слідчих дій, які є невід­кладними. Адже передбачити всі можливі варіанти слідчих дій, які виявляться такими в ході розслідування конкретних кримінальних справ, практично неможливо. Те, що для однієї справи є невідкладною слідчою дією, для іншої такою не буде. Невідкладний характер визна­чається ситуацією, що склалася на момент дізнання.

Таким чином, під невідкладними слідчими діями слід розуміти слідчі дії, що спрямовані на виявлення і фіксацію доказів, встановлен­ня осіб, які вчинили злочин, і завданням яких є збереження слідів зло­чину на початковому етапі розслідування у зв'язку із загрозою можли­вої втрати їх у разі зволікання.

Коли у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не вста­новлено особу, яка вчинила злочин, орган дізнання продовжує викону­вати оперативно-розшукові заходи, спрямовані на її встановлення (а, на нашу думку, й на встановлення нових епізодів її злочинної ді­яльності чи інших осіб, причетних до вчинення злочину, оскільки така необхідність випливає із завдань, передбачених у ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»), і повідомляє слідчого про їх наслідки.

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 165² КПК, дізнання (як у справах про тяжкі, так і не тяжкі злочини) провадиться у строк не більше 5 діб з моменту обрання запобіжного заходу. Однак строк провадження дізнання в цілому в таких випадках не повинен перевищувати закріпленого у частинах 1 і 2 ст. 108 КПК. Тобто, якщо після обрання запобіжного заходу залишилось менше 5 діб до закінчення десятиденного строку з моменту встановлення осо­би, яка вчинила злочин, то справа все-таки повинна бути передана з дотриманням строку, вказаного у частинах 1 і 2 ст. 108 КПК.

Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний ви­конувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій (частини 3 і 4 ст. 104 КПК).

За наявності обставин, передбачених ст. 6 КПК, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві (ч. 2 ст. 109 КПК).

Загальним для обох видів дізнання є те, що: по-перше, і при про­вадженні дізнання у справах про злочини, що не є тяжкими, і при про­вадженні дізнання у справах про тяжкі чи особливо тяжкі злочини передбачено 10-денний строк для передачі справи слідчому або 5-добовий строк, якщо при провадженні розслідування до підозрюва­ного обрано запобіжний захід; по-друге, закон передбачає і однакові форми закінчення кожного виду дізнання: а) винесення постанови про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затвер­джується прокурором; б) винесення постанови про закриття кримі­нальної справи (ст. 109 КПК).

Відмінності між видами дізнання в тому, що, по-перше, строк дізнан­ня у справах про злочини, які не є тяжкими, обчислюється з моменту встановлення особи, яка вчинила злочин, а у справах про тяжкі чи осо­бливо тяжкі злочини — з моменту порушення кримінальної справи; по-друге, у випадку невстановлення особи, яка вчинила злочин, що не є тяжким чи особливо тяжким, дізнання зупиняється згідно з правилами ст. 209 КПК і в органи досудового слідства справа не передається. Що ж стосується справ про тяжкі злочини, то після того, як пройде 10-денний строк, незалежно від факту встановлення особи орган дізнання зобов'язаний направити справу для провадження досудового слідства.

Досудове слідство є основною формою досудового розслідування, яка забезпечує максимальні гарантії встановлення істини та прав учас­ників процесу. Воно провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, по яких передбачено досудове розслідування у формі досу-дової підготовки матеріалів у протокольній формі (ст. 425 КПК), а також у справах так званого приватного обвинувачення, по яких до-судова підготовка матеріалів до судового розгляду провадиться самим потерпілим за сприяння судді (ч. 1 ст. 27 КПК).

Однак і у справах про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 27 та ст. 425 КПК, досудове слідство провадиться обов'язково в таких випадках:

1)     коли злочин вчинено неповнолітнім;

2)     коли злочин вчинено особою, яка через свої фізичні або психіч­ні вади не може сама здійснювати своє право на захист;

3)     коли необхідність провадження розслідування у формі досудо­вого слідства визнає за необхідне прокурор чи суд (такі випадки, зо­крема, можливі, якщо: а) справа, зазначена у ч. 1 ст. 27 і ст. 425 КПК, має особливе суспільне значення; б) коли у справах, зазначених у ч. 1
ст. 27 КПК, потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні
інтереси; в) коли у справах, зазначених у ст. 425 КПК, виникає необ­хідність провадження певних слідчих та інших процесуальних дій для всебічного, повного і об'єктивного встановлення всіх обставин справи, провадження яких при досудовій підготовці в протокольній формі недопускається).

Таким чином, законодавець віддає перевагу в розслідуванні органам досудового слідства — слідчим, розслідування для яких — це основна форма діяльності. Для органів дізнання провадження досудового роз­слідування (у формі дізнання та протокольній формі досудової підго­товки матеріалів) — це лише один, причому не основний вид кримі­нально-процесуальної діяльності¹, і ведуть вони розслідування, як правило, лише справ про злочини, які вчиняються у сфері їхньої основ­ної діяльності (наприклад, органи державного пожежного нагляду — у справах про пожежі, митні органи — у справах про контрабанду тощо).

Досудове слідство провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції та слідчими органів безпеки (ст. 102 КПК).

Слідчі, на відміну від осіб, які провадять дізнання, наділені біль­шою процесуальною самостійністю (див., наприклад, ч. 2 ст. 114 КПК, рішення слідчого не потребують затвердження начальником слідчого підрозділу, на відміну від необхідності затвердження багатьох рішень дізнавача начальником органу дізнання), слідчим надається ширше коло повноважень у прийнятті процесуальних рішень (притягнути особу як обвинуваченого може лише слідчий).

Серед суб'єктів права на розслідування злочинів слід назвати також начальника слідчого відділу, який має право брати участь у проваджен­ні досудового слідства та особисто провадити досудове слідство, ко­ристуючись при цьому повноваженнями слідчого (ч. 2 ст. 114¹ КПК), і прокурора, який має право брати участь у провадженні дізнання і досудового слідства і в необхідних випадках особисто провадити окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі (п. 5 ч. 1 ст. 227 КПК).

Ніякі інші особи, у тому числі співробітники приватних розшукових бюро, детективних служб, правом розслідування злочинів не наділені.