§ 3. Організаційні форми співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги в кримінальних справах

Співробітництво щодо надання/отримання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах здійснюється в різних організаційно-правових та процесуальних формах. Вони регламентуються міжнарод­ними договорами, міжвідомчими угодами та нормами національного законодавства (в Україні чинним КПК не регламентуються).

Аналіз існуючих форм співробітництва державних правоохоронних органів та таких, що передбачені перспективними міжнародними до­говорами, має важливе значення не лише в аспекті з'ясування особли­востей провадження діяльності в порядку надання міжнародної право­вої допомоги в кримінальних справах, а й щодо вирішення питання допустимості отриманих доказів.

Під організаційно-правовими формами співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги в кримінальних справах слід розуміти передбачені міжнародними договорами організаційні форми співробіт­ництва компетентних органів держав-учасниць договору щодо прова­дження в порядку надання міжнародної правової допомоги окремих процесуальних дій або спільного розслідування кримінальної справи.

Аналіз нових та перспективних міжнародних договорів дозволяє констатувати наявність тенденції до розширення організаційно-правових форм даного напрямку співробітництва — вони передбачають принципо­во нові форми, такі як провадження спільних розслідувань, створення спільних слідчих та слідчо-оперативних груп (ст. 19 Конвенції ООН про­ти транснаціональної організованої злочинності (2000 рік), ст. 63 Киши­нівської конвенції від 7 жовтня 2002 року, ст. 20 Другого додаткового протоколу до Європейської конвенції про взаємну допомогу у криміналь­них справах (Страсбург, 8 листопада 2001 року)).

Ці міжнародні договори є правовою підставою їх застосування на території України, а звідси — і здійснення співробітництва у зазна­чених організаційно-правових формах.

Деякі чинні міжвідомчі угоди про правову допомогу у криміналь­них справах передбачають можливість спільного проведення на тери­торії Договірних Сторін слідчих дій (Договір між МВС України та МВС Республіки Білорусь), створення спільних слідчих груп для розсліду­вання злочинів, що мають міждержавний характер, таких як організо­вана злочинність, наркобізнес, тероризм тощо (ст. 2 Угоди про правову допомогу і співробітництво між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Молдова, ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України і Генеральною прокуратурою Киргизької Рес­публіки).

Стаття 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України і Генераль­ною прокуратурою Киргизької Республіки передбачає також можли­вість виконання представниками однієї сторони всіх процесуальних дій по справах, що перебувають у них у провадженні, на території держави іншої сторони відповідно до чинного законодавства при одер­жанні згоди компетентного органу запитуваної держави.

Враховуючи відсутність відповідних положень у чинних міжнарод­них договорах України і КПК, слід висловити певні сумніви щодо легітимності наведених форм співробітництва в умовах їх сучасної правової регламентації.

Відповідають чинним міжнародним договорам України інші перед­бачені відомчими угодами організаційно-правові форми: координація заходів, здійснюваних під час розслідування злочинів, що мають між­державний характер (організована злочинність, наркобізнес, тероризм тощо), керівниками відомств сторін або уповноваженими особами (ст. 2 Угоди про правову допомогу і співробітництво між Генеральною про­куратурою України і Прокуратурою Азербайджанської Республіки, ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України і Прокуратурою Республіки Грузія); надання права працівникам правоохоронних орга­нів сторін бути присутніми при проведенні слідчих дій, що виконує запитувана сторона за дорученням запитуючої сторони (ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України та Прокуратурою Республіки Білорусь, ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України і Гене­ральною прокуратурою Російської Федерації), а також брати в них участь (ст. 2 Угоди між Генеральною прокуратурою України і Проку­ратурою Азербайджанської Республіки).

Закон України «Про міжнародні договори України» передбачає, що міжнародні договори України укладаються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами — від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, дер­жавних органів. Міжвідомчими є міжнародні договори України з пи­тань, віднесених до відання міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (ст. 3).

Встановлення організаційних форм співробітництва при прова­дженні у кримінальній справі є виключною компетенцією законодавця, оскільки йдеться про порядок провадження у кримінальній справі, суб'єктів, компетентних здійснювати ті чи інші процесуальні дії, їх процесуальну компетенцію.

За загальним правилом, закріпленим у багатьох міжнародних до­говорах, запитувані процесуальні дії здійснюються за законом держа­ви, яка виконує запит. Проте чинний КПК не передбачає можливості створення спільних слідчих груп за участю іноземних представників, проведення ними на території України процесуальних дій. Норматив­но не врегульовано також і питання щодо статусу й участі іноземних представників при провадженні окремих слідчих дій на території України.

Більшість чинних міжнародних договорів України передбачають лише можливість присутності представників запитуючої сторони при виконанні процесуальних дій, пов'язаних з наданням правової допо­моги (ст. 77 Договору між Україною та Республікою Польща, ст. 63 Договору між Україною та Литовською Республікою, ст. 68 Договору між Україною та Латвійською Республікою, ст. 43 Договору між Укра­їною та Монголією про взаємну правову допомогу у кримінальних справах тощо). Деякі договори надають цим представникам також можливість ставити запитання особі, яка дає показання чи пред'являє докази (ст. 8 Договору між Україною та Сполученими Штатами Аме­рики про взаємну правову допомогу у кримінальних справах).

Загальною умовою допуску до присутності при провадженні про­цесуальних дій представників запитуючої сторони є згода на це ком­петентних органів запитуваної сторони, яка надається на підставі відповідного міжнародного договору. Окремо зазначимо, що, на від­міну від інших міжнародних договорів України, п. 4 ст. 9 Угоди між Україною і Гонконгом — Спеціальним адміністративним районом Китайської Народної Республіки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах передбачає можливість присутності при вико­нанні запиту й особи, відносно якої проводиться досудове слідство, переслідування чи судовий розгляд, або її законного представника. Доцільність присутності іноземних представників має бути обґрунто­вана у запиті.

Повноваження представників запитуючої сторони при виконанні доручення про міжнародну правову допомогу договорами, як правило, не регулюються. Проте, наприклад, ст. 7 Договору між Україною та Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах визначає, що в межах, не заборонених законодавством запитуваної держави, судді, офіційні особи та інші особи запитуючої держави, які мають відно­шення до розслідування чи судового розгляду, можуть бути присутні­ми при виконанні запиту про допомогу та брати участь при виконанні слідчих та судових дій у запитуваній державі. Право бути присутнім при розслідуванні і судовому розгляді включатиме право будь-якої присутньої особи ставити запитання, робити дослівний запис та ви­користовувати технічні засоби для цієї мети. Крім того, деякі договори передбачають повідомлення ініціатора запиту про час та місце вико­нання доручення, що забезпечує можливість присутності представни­ків правоохоронних органів іноземної держави (ст. 8 Договору між Україною та Федеративною Республікою Бразилія про взаємну право­ву допомогу у кримінальних справах).

Беручи участь у процесуальних діях, які виконуються за запитом про правову допомогу, представники запитуючої сторони вступають у процесуальні відносини з особами, які виконують запит, та залучають­ся до участі у цих діях. Тому участь іноземних представників у про­вадженні процесуальних дій, як і інших суб'єктів кримінального судо­чинства, має бути підпорядкована загальним правилам провадження цих дій, встановленим національним законом; перебуваючи на тери­торії запитуваної іноземної держави, вони зобов'язані дотримуватися законодавства країни перебування. Втручання в дії працівників право­охоронних органів, які виконують запит, самостійне проведення будь-яких процесуальних дій, вжиття заходів, які можуть завдати шкоди інтересам країни перебування або обмежити її суверенітет, забороня­ється. Їх права і обов'язки, що виникають у зв'язку з присутністю при виконанні запиту, доцільно регламентувати в кримінально-про­цесуальному законодавстві. У зв'язку з цим у КПК слід закріпити такі положення: присутні при виконанні запиту про міжнародну правову допомогу представники запитуючої держави мають право: ставити запитання учасникам процесуальної дії — з дозволу особи, яка виконує запит; робити дослівний запис отриманої в ході процесуальної дії ін­формації та з дозволу особи, яка виконує запит, використовувати з цією метою технічні засоби. Поставлені представниками запитуючої сторо­ни запитання та відповіді на них підлягають обов'язковому внесенню до протоколу процесуальної дії. Представники запитуючої установи зобов'язані дотримуватися встановленого цим Кодексом порядку про­вадження процесуальної дії та підкорятися законним вимогам особи, яка виконує запит.

Слід виходити з того, що присутність представників іноземних правоохоронних органів при виконанні запиту щодо надання міжна­родної правової допомоги може мати як пасивну, так і активну форму. Проте ч. 3 ст. 8 Кишинівської конвенції передбачає, що на прохання установи юстиції запитуючої Договірної Сторони установа юстиції запитуваної Договірної Сторони своєчасно повідомляє їй про час і місце виконання доручення з тим, щоб уповноважені нею представни­ки за згодою установи юстиції запитуваної Договірної Сторони і від­повідно до її законодавства мали змогу бути присутніми при виконан­ні доручення, а також, якщо це не суперечить законодавству запитува­ної Договірної Сторони, брати участь у виконанні процесуальних дій та розшукових заходів.

Окремої уваги заслуговує питання нормативного врегулювання можливості створення спільних слідчих та слідчо-оперативних груп для розслідування злочинів, вчинених на територіях декількох держав. Така необхідність обумовлюється складністю розслідування цих зло­чинів, притягненням до кримінальної відповідальності членів злочин­них угруповань, які досить часто є громадянами різних держав (осо­бливо це характерно для вчинення злочинів на території держав СНД). Практика міжнародного співробітництва в цій сфері свідчить про ефективність розслідування даної категорії злочинів спільними між­державними слідчо-оперативними групами і необхідність створення належної нормативно-правової основи їх діяльності.

Можливість створення спільних слідчих груп регламентована Дру­гим додатковим протоколом до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, ст. 20 якого визначає, що за вза­ємною згодою компетентні органи двох або більше Сторін можуть створювати спільні слідчі групи на обмежений період часу, який може бути продовжений за взаємною згодою для проведення кримінальних розслідувань на території однієї або кількох Сторін, що створили групу. Склад групи визначається в угоді. Спільна слідча група може, зо­крема, бути створена, якщо: розслідування кримінальних правопору­шень Стороною вимагає проведення складних нагальних розслідувань спільно з іншими Сторонами; декілька Сторін проводять розслідуван­ня кримінальних правопорушень, обставини яких вимагають вжиття скоординованих спільних дій залучених до розслідування Сторін. Запит про створення спільної слідчої групи може подаватися будь-якою із заінтересованих Сторін. Група створюється на території однієї зі Сто­рін, де, як передбачається, проводитиметься розслідування. Другий додатковий протокол визначає також загальні умови здійснення спіль­ною слідчою групою діяльності на території Сторін-засновників. Ними є такі положення: керівник групи є представником компетентного ор­гану, який бере участь у кримінальному розслідуванні від Сторони, на території якої працює група, керівник групи діє в межах своїх повно­важень відповідно до національного законодавства; група здійснює свою діяльність відповідно до законодавства тієї Сторони, на території якої вона працює, члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом керівника групи з урахуванням умов, ви­значених їх власними органами влади в угоді про створення групи (відповідно до п. 4 ст. 20 Другого додаткового протоколу «членами» групи є члени спільної слідчої групи від Сторони, на території якої працює група; «відрядженими членами» є члени спільної слідчої гру­пи від інших Сторін); Сторона, на території якої працює група, вживає всіх необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи. Члени спільної слідчої групи мають повноваження, визначені націо­нальним законодавством держави, на території якої діє група. Діяль­ність відряджених членів також ґрунтується на правових нормах цієї держави, але їх повноваження залежать від обсягу, визначеного відпо­відною угодою та вказівками керівника слідчої групи. Відповідно до вищезазначених загальних умов діяльність спільної слідчої групи здійснюється за законодавством тієї держави, на території якої вона працює.

Таким чином, важливе значення для визначення правомірності ді­яльності міждержавної слідчої або слідчо-оперативної групи, а звід­си — і визнання допустимими доказів, зібраних її членами, мають такі положення: правовою основою створення та діяльності спільної слід­чої або слідчо-оперативної групи має бути відповідний міжнародний договір; правовою підставою її створення та діяльності — угода компетентних органів держав-учасниць договору; докази повинні бути зібрані посадовими особами, які відповідно до угоди компетентних органів двох або більше Сторін є членами або відрядженими членами спільної слідчої групи; збирання та фіксація доказів мають бути про­ведені з дотриманням вимог процесуального законодавства держави, на території якої діє спільна слідча або слідчо-оперативна група; фак­тичні дані, отримані в результаті слідчих дій, проведених відрядженим членом слідчої або слідчо-оперативної групи, мають значення допус­тимих доказів лише за умови наявності відповідного доручення керів­ника слідчої або слідчо-оперативної групи, що передбачено угодою про створення спільної слідчої або слідчо-оперативної групи.

Гарантіями дотримання закону при здійсненні провадження по кримінальній справі спільною слідчою групою є встановлені статтями 21, 22 Другого додаткового протоколу кримінальна та цивільна відпо­відальність посадових осіб.

Питання для самоконтролю

1.           Охарактеризуйте інститут міжнародної правової допомоги у кримінальних справах: сучасний стан та перспективи його розвитку.

2.           Назвіть види міжнародної правової допомоги в криміналь­них справах.

3.           Вкажіть нормативно-правові акти, якими регулюється між­народна правова допомога у кримінальних справах.

4.           Розкрийте підстави, за яких може бути відмовлено в право­вій допомозі у кримінальних справах.

5.           Назвіть, які слідчі дії можуть бути проведені в порядку надан­ня міжнародної правової допомоги у кримінальних справах.

6.           Розкрийте правовий зміст поняття екстрадиції.

7.           Вкажіть, що слід розуміти під запитом про надання міжна­родної правової допомоги у кримінальних справах.

8.           Яке значення мають докази, отримані на території іноземної держави?

9.           Назвіть загальні умови здійснення передачі особи, засудже­ної до позбавлення волі, для відбуття покарання в державу, громадянином якої вона є.

10.         Охарактеризуйте форми співробітництва у галузі міжнарод­ної правової допомоги у кримінальних справах.