РОЗДІЛ 24 Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх - Страница 3
§ 3. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх у судових стадіях процесу
Ознайомлення з нормами, що регламентують порядок провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх на стадії попереднього розгляду справи суддею, свідчить, що КПК не передбачає яких-небудь особливостей розгляду справ цієї категорії на зазначеній стадії судочинства. Але всебічний аналіз питань, які вирішуються в цій стадії процесу в справах неповнолітніх, дає підстави зробити висновок, що багато з них мають певну специфіку. Це обумовлено необхідністю вирішувати додаткові завдання в межах єдиної форми судочинства, керуватися як загальними, так і спеціальними нормами з урахуванням особливостей особистості неповнолітнього та обставин кожної кримінальної справи. Насамперед цю специфіку можливо побачити щодо спеціальних питань, які підлягають вирішенню суддею у зв'язку з підготовкою справи до судового розгляду, та при закритті кримінальної справи. Окрім обставин, передбачених ст. 6, ч. 1 ст. 7, статтями 71, 72, 8, 10, 111 КПК, законодавець передбачає можливість закрити кримінальну справу щодо неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, у разі якщо його виправлення можливе без застосування покарання (ст. 248 КПК України). У цьому випадку неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності і до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру.
Прийняте суддею рішення під час попереднього розгляду справи зумовлює характер подальших дій суду у стадії судового розгляду. Судовий розгляд справ про злочини неповнолітніх відбувається у загальному порядку, з урахуванням певних особливостей, притаманних цій категорії кримінальних справ.
В останні роки з розвитком концепції ювенальної юстиції все частіше наголошується на доцільності спеціалізації в кримінальних справах неповнолітніх слідчих, прокурорів, адвокатів, суддів. Реалізація цього положення на практиці дозволить ефективно вирішувати завдання ресоціалізації неповнолітніх у суспільстві, попередження рецидивної злочинності серед молоді. Головам місцевих та апеляційних судів відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про судоустрій України»1 рекомендовано запроваджувати спеціалізацію суддів із розгляду справ цієї категорії, а також забезпечувати таких суддів необхідною методичною літературою, провадити з ними постійні заняття з метою вдосконалення професійного рівня і набуття знань у галузі дитячої та юнацької психології.
Гласність судового розгляду як конституційний принцип правосуддя поширюється і на провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх. Однак міжнародні документи, що регулюють провадження в цій категорії справ, визначають як основне право неповнолітнього на конфіденційність (закритість). Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає можливість закритого судового розгляду у кримінальних справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку (ч. 2 ст. 20 КПК України). Однак такий порядок судового розгляду допускається лише за розсудом суду і може бути застосований лише щодо неповнолітніх, які не досягли шістнадцяти років.
У судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного (ст. 441 КПК). Законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів. Зазначені права роз'яснюють законному представникові підсудного у підготовчій частині судового засідання. У виняткових випадках, коли участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд вправі своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника. На практиці винятковими визнаються випадки, коли законний представник є недієздатним; вчиняє дії, які можуть призвести до несприятливих наслідків для неповнолітнього (наприклад, зловживання своїми обов'язками, здійснення психологічного тиску на дитину з метою зміни нею показань тощо), вчиняє проти дитини протиправні дії; є співучасником у вчиненні злочину; дії законного представника стали причиною або умовою вчинення неповнолітнім злочину.
У судове засідання можуть бути викликані також представники служби у справах неповнолітніх та міліції у справах неповнолітніх, які діють відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» (ст. 442 КПК). Представник відповідних органів у судовому засіданні вправі заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його законним представникам, потерпілому, свідкам, експертові і спеціалістові, висловлювати думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання підсудного, у необхідних випадках може бути допитаний як свідок.
Стаття 443 КПК звертає увагу суддів на доцільність участі в судовому розгляді представників підприємств, установ чи організацій, де навчався чи працював неповнолітній, а також громадських організацій за місцем роботи батьків, опікунів або піклувальників, участь яких є однією з важливих форм профілактично-виховного впливу на неповнолітніх, які вчинили злочин. Представники зазначених організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають пояснення. У необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки (ч. 2 ст. 443 КПК).
Враховуючи вікові та психологічні особливості неповнолітнього, суд, вислухавши думку захисника і законного представника підсудного та прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього із залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на нього. Під обставинами, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього, слід розуміти: дані, що свідчать про антигромадську поведінку батьків, вчителів; про злочинну діяльність, пов'язану з проявом жорстокості, садизму, приниження людської гідності; відомості про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі; дані, що свідчать про фізичну або психічну неповноцінність неповнолітнього, отримані в результаті проведення експертизи, і які можуть зачіпати його самолюбство тощо. Якщо обставини, які досліджувалися у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудного після повернення його до залу судового засідання. Ухвала про видалення неповнолітнього підсудного із залу судового засідання виноситься судом у нарадчій кімнаті.
При призначенні покарання неповнолітньому суди повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація. Від правильного вибору судом виду та міри відповідальності особи, яка не досягла вісімнадцяти років, багато в чому залежить, чи виправиться вона і стане повноправним членом суспільства або, навпаки, стане на шлях вчинення нових правопорушень. У зв'язку з цим кримінальна політика держави передбачає певні особливості застосування до неповнолітнього кримінального покарання, зокрема: а) передбачена законодавча заборона на застосування окремих видів покарань (обмеження волі, довічне позбавлення волі тощо) або обмеження в їх застосуванні (наприклад, позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості); б) наявні особливості застосування деяких видів покарань (наприклад, штрафу) та призначення кримінального покарання.
При призначенні неповнолітньому покарання, крім передбачених у статтях 65-67 КК обставин, суди відповідно до ч. 1 ст. 103 КК мають враховувати також умови його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку та інші особливості його особи. Зокрема, необхідно встановити: вплив на неповнолітнього сімейних обставин (відсутність чи наявність батьків або осіб, що їх замінюють; ставлення до них неповнолітнього; характер впливу, що здійснюють батьки на дитину; матеріальне становище в сім'ї та рівень забезпеченості неповнолітнього тощо); морально-психологічний клімат у колективі, де навчається або працює неповнолітній (рівень успішності і стан поведінки, ставлення до неповнолітнього однолітків, характеристику дорослих, з якими спілкується дитина, їх авторитетність); рівень розвитку неповнолітнього (фізичний, інтелектуальний, вольовий, емоційний, стан здоров'я); поведінку неповнолітнього до вчиненого ним злочину, наявність і ефективність різних заходів впливу, якщо вони застосовувалися до нього; поведінку неповнолітнього після вчинення ним злочину (ставлення до наслідків скоєного, ставлення до потерпілого, поведінку під час провадження в кримінальній справі тощо).
При постановленні вироку, крім питань, зазначених у ст. 324 КПК, суд зобов'язаний у разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням чи застосування до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя. Положення про громадських вихователів неповнолітніх затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 284-VII від 26 серпня 1967 року1.
Поряд із функціонуванням інституту громадських вихователів відповідно до Закону України від 24 січня 1995 року «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» затверджено Положення про судових вихователів (Наказ № 478/63/7/5 від 15 листопада 1995 року «Про затвердження Положення про судових вихователів», затверджений Верховним Судом України, Міністерством юстиції України, Міністерством освіти України)2. Інститут судових вихователів створюється при судах для здійснення комплексу заходів по виконанню судових рішень щодо неповнолітніх, їх батьків (усиновителів), опікунів (піклувальників). Основними завданнями судових вихователів є: участь у виконанні судових рішень, усунення причин і умов, що сприяли скоєнню протиправних дій неповнолітнім, профілактика правопорушень, виховання належної правової культури, виховання неповнолітніх шляхом формування свідомого ставлення до чинного законодавства, надання батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам) допомоги у вихованні дітей. На жаль, інститут судових та громадських вихователів не знайшов свого втілення на практиці. Лише в останні роки з'явилися пілотні проекти, спрямовані на впровадження відповідних механізмів у правову систему України. Здається, що на етапі розробки концепції ювенальної юстиції саме діяльність соціальних працівників дозволить підвищити ефективність заходів, спрямованих на ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників.
Враховуючи, що риси характеру і навички поведінки у неповнолітніх, які вчинили злочин, ще не набули сталості, відносно багатьох з них доцільно застосувати виховні заходи та підвищити соціальний контроль. З огляду на це, законодавець передбачив додаткову порівняно із дорослими можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (статті 97, 105 КК). Метою застосування таких заходів є забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент поста-новлення вироку не потребує застосування покарання (ст. 105 КК).
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 2 «Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру»1 наголошує на необхідності в кожному випадку вирішення питання про відповідальність неповнолітнього за злочин невеликої або середньої тяжкості обговорити можливість застосування до нього примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання. Відповідно до ст. 105 КК суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. При виборі примусового заходу суд має враховувати характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного (його вік, умови життя і виховання, стан здоров'я, поведінку тощо).
Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, він виносить ухвалу, а суддя — постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ч. 2 ст. 105 КК.
Розгляд цих справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому заслуховується пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник (ст. 447 КПК).
На ухвалу, постанову, винесену судом у порядку, передбаченому статтями 447 і 448 КПК, може бути подано апеляційну скаргу або внесено апеляційне подання прокурора у загальному порядку. Апеляцію мають право подати законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, — у частині, що стосується інтересів неповнолітнього; прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції; потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.
Цивільний позивач та його представник такого права не мають, оскільки цивільний позов у таких справах залишається без розгляду і має розглядатися в порядку цивільного судочинства.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть підстави, що зумовлюють специфіку провадження в кримінальних справах про злочини неповнолітніх.
2. Визначте обставини, що підлягають встановленню в справах про злочини неповнолітніх.
3. Проаналізуйте процесуальне положення законного представника в кримінальних справах про злочини неповнолітніх.
4. Оцініть сутність використання спеціальних знань у кримінальних справах про злочини неповнолітніх.
5. Охарактеризуйте особливості досудового слідства в справах про злочини неповнолітніх.
6. Розкрийте особливості застосування до неповнолітніх запобіжних заходів.
7. Сформулюйте особливості судового розгляду в справах про злочини неповнолітніх.
8. Охарактеризуйте процесуальний порядок звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності або покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
9. Питання, які вирішуються судом при постановленні вироку щодо неповнолітнього.
10. Охарактеризуйте особливості провадження в справах щодо особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною Кримінального кодексу України.