Аналіз цих актів свідчить про те, що в першому випадку акт амністії був прийнятий стосовно конкретних громадян, наприклад, до Б., звинуваченого за ст. ст. 19-166 ч. 2, 193 ч. 2, 86 ч. 2 КК 1960 р., до Х. звинуваченого за ст. ст. 139, 187-3, 166 ч. 2, 193 ч. 3, 86 ч. 2 КК 1960 р. В другому випадку амністія застосовується до колишніх військовослужбовців контингенту радянських військ в Афганістані, як за військові, так і за інші злочини, вчинені останніми під час проходження військової служби на території Афганістану, включаючи й тих осіб, злочини яких було почато на території Афганістану, а закінчено за його межами^[236]. В третьому випадку амністія стосується учасників війни в Афганістані та воєнних конфліктах в інших зарубіжних країнах, а в останньому випадку амністія поширюється на жінок та неповнолітніх.

Без всякого сумніву, що така класифікація нормативних актів є умовною, оскільки ознаки тієї чи іншої групи актів амністії можуть знаходитися в одному акті амністії, так як ці нормативні акти можуть мати кілька різних ознак підстав та передумов звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Наприклад, згідно з ст. 7 Указу Президента України від 17 серпня 1992 р. “Про амністію з нагоди річниці проголошення незалежності України”, звільненню від покарання у вигляді позбавлення волі незалежно від строку покарання, осіб, зазначених у статті 1 цього Указу (неповнолітніх, вагітних жінок... – В.Б.), засуджених за розкрадання державного або колективного майна (ст. ст. 81-84, 86-1 КК 1960 р.), крім вчиненого шляхом розбою, якщо на день набрання чинності Указом заподіяну злочином шкоду повністю покрито^[237]. В цій статті цього Указу мають ознаки всіх трьох вищевказаних груп, а саме:

- звільнення від покарання у вигляді позбавлення волі незалежно від строку покарання (ознаки першої групи актів);

- засуджених за розкрадання державного або колективного майна (ст. ст. 81-84, 86-1 КК 1960 р.), крім вчиненого шляхом розбою (ознаки другої групи актів);

- осіб, зазначених у статті 1 цього Указу (неповнолітніх, вагітних жінок... – В.Б.) (ознаки третьої групи актів).

Розглянемо детально застосування амністії до кожного виду нормативних актів (для зручності будемо аналізувати Закон України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закон України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.).

1) Для першого самого типового та поширюваного виду актів амністії характерним є те, що застосування амністії залежить в першу чергу від класифікації злочинів, тобто від вчинення особою злочинів невеликої, середньої тяжкості або від вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. При цьому слід відзначити, що, як правило, аналіз різних ситуацій при дослідженні не йшов далі констатації факту про те, що на одну частину злочинів поширюється дія закону про амністію, а на іншу частину злочинів – ні. На наш погляд, при дослідженні цих питань цього замалу. Треба з’ясувати, а по якій причині дія закону про амністію не поширюється на ту чи іншу частину вчинених особою злочинів. Від вияснення конкретної причини, чому амністія не може бути застосована до особи за вчинення конкретного злочину, залежить відповідь на питання, чи має право особа на звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у зв’язку з амністією за один злочин і одночасне призначення покарання за іншим злочином.

На нашу думку, ці причини підрозділяються на два види, перший вид причин носить безумовний характер, а другий вид причин – умовний характер. До першого виду безумовнихпричин відносяться причини які вказані, наприклад, в статті 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. Це означає, те, що якщо в конкретному випадку дія закону про амністію не поширюється на частину по безумовній причині, то амністія не застосовується до осіб за всі вчинені злочини, а якщо дія закону про амністію не поширюється на частину злочинів по умовній причині, то особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи покарання за вчинення тих злочинів на які поширюється дія закону про амністію.

Наприклад, якщо особа має дві і більше судимостей за вчинення тяжких або особливо тяжких умисних злочинів (п. “б” статті 7 цих Законів), або до цієї особи застосувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) і яка під час іспитового строку вчинила умисний злочин, чи особу притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення розбою, або до яких протягом 10 років було застосовано амністію та які знову вчинили умисний злочин то в цих випадках амністія не може бути застосована до цих осіб незалежно від того, за які інші злочини вони притягаються до кримінальної відповідальності.

Приклад: Вироком місцевого суду від 21.07.2004 р. Г. засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до 1 року обмеження волі, за ч. 2 ст. 186 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 3 роки позбавлення волі. Верховний Суд України ухвалою від 23.08.2005 р. змінив рішення суду. Із матеріалів справи вбачається, що Г. був засудженим вироком суду від 12.10.2000 р. за ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 206 КК на 3 роки позбавлення волі та звільнений від покарання на підставі ст. 5 Закону України “Про амністію” від 11 травня 2000 р. Відповідно до ч. 3 ст. 88 КК особи звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості. За змістом цього закону до таких осіб відносяться і особи, які повністю звільнені від призначеного покарання внаслідок амністії. За таких обставин необхідно виключити з вироку кваліфікуючу ознаку – вчинення злочину повторно, а його дії перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 190 КК. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 190 і ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК Г. остаточно призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі^[238].

Виникає питання, чи можливо було застосувати до Г. ст. 2 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., якщо той має на утриманні малолітню дитину і відбув більше половини призначеного строку основного покарання за вчинення тяжкого злочину (ст. 186 ч. 2 КК)? Не можливо, оскільки в 2000 р. до Г. вже застосовувалася амністія і він знову вчинив умисний злочин, а тому на підставі п. “ж” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. амністія до таких осіб не застосовується.

Таким чином, якщо є обставини вказані в статті 7 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., то особи які притягуються до кримінальної відповідальності, ні при яких умовах не можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності чи покарання як за всі вчинені злочини, так і за частину їх.

В інших випадках, коли по тій чи іншій причині дія закону про амністію не поширюється на особу за частину вчинених нею злочинів, такі причини являються умовними і тоді особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності або покарання за частину злочинів на які поширюється дія закону про амністію. В підтвердження вищевказаного приведемо два приклади.

Приклад перший. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.03.2007 р. вперше порушив правила поводження із боєприпасами, що спричинило тяжкі наслідки (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий необережний злочин, а потім в той же день вчинив дезертирство (ст. 408 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості).

Приклад другий. Військовослужбовець – учасник бойових дій 1.03.2007 р. вперше порушив правила поводження із боєприпасами, що спричинило загибель кількох осіб (ст. 414 ч. 3 КК – особливо тяжкий необережний злочин, а потім в той же день вчинив дезертирство (ст. 408 ч. 1 КК – злочин середньої тяжкості).

Аналізуючи ці приклади, ми можемо прийти до висновків про те, що як в першому так і в другому випадках, дія Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. поширюється на цих осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 408 ч. 1 КК (п. “д” статті 1 цього Закону). Між тим, дія цього Закону не поширюється на вищевказаних військовослужбовців за вчинення ними злочину, передбаченого ст. 414 ч. 3 КК, оскільки в першому випадку амністія до нього не може бути застосована, так як він не може бути звільнений від кримінальної відповідальності чи покарання як на підставі статті 1 цього закону, оскільки вчинив необережний злочин, за який законом передбачено покарання більше 10 років позбавлення волі, так і на підставі п. “в” ст. 5 цього Закону йому не може бути скорочено на 1/3 невідбуту частину покарання, оскільки він не відбув не менше 1/3 призначеного основного строку покарання. В другому випадку амністія не може бути застосована до військовослужбовця, так як він вчинив злочин, наслідком якого стала загибель двох осіб (п. “и” ст. 7 цього Закону).

Таким чином, не дивлячись на те, що вищевказані військовослужбовці вчинили аналогічні злочини, передбачені ст. ст. 408 ч. 1 та 414 ч. 3 КК перший військовослужбовець може бути звільненим від кримінальної відповідальності чи покарання за вчинений злочин, передбачений ст. 408 ч. 1 КК, а другий військовослужбовець – ні, оскільки в першому випадку причина не застосування амністії до військовослужбовця за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 414 КК носить умовний характер, а в останньому випадку – безумовний характер. Якби в першому випадку військовослужбовець, наприклад, знаходився під вартою і цей строк був би не меншим 1/3 призначеного строку основного покарання, то амністія була б застосована до цього військовослужбовця і за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 414 КК.

Приклад перший: Вироком місцевого суду від 14.06.2006 р. Г. засуджено за ст. ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 та 367 ч. 2 КК. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 3 роки. Ухвалою апеляційного суду вирок щодо Г. залишено без змін. В касаційній скарзі захисник просить виправдати Г. за ч. 3 ст. 365 і ч. 2 ст. 366 КК, а також звільнити його від покарання, призначеного за ч. 2 ст. 367 КК на підставі акту амністії. Верховний Суд України відмовив в задоволенні скарзі адвоката і відзначив, що колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій Г. за ст. ст. 365 ч. 3, 366 ч. 2 та 367 ч. 2 КК, а також з висновком суду апеляційної інстанції про неможливість застосування до Г. акту амністії, оскільки він засуджений за сукупністю злочинів, до якої входить і тяжкий злочин^[239].

Приклад другий: Вироком районного суду від 25.01.2006 р. П. засуджено за ст. ст. 286 ч. 2, 135 ч. 3 КК. На підставі ст. 70 КК остаточно покарання йому призначено 3 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права управляти транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК П. звільнено від відбування покарання, а на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. звільнена від призначеного покарання. Верховний Суд України вирок скасував і відзначив, що судом, при звільненні П. від призначеного вироком покарання на підставі ст. 1 п. “б” Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р., порушені вимоги ст. 1 цього Закону, що передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених за навмисні злочини, за які законом передбачене покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років. П. визнаний винним і засуджений за ч. 3 ст. 135 КК, санкція якої передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років, тобто більше 5 років позбавлення волі. Тому П. не є суб’єктом амністії, у зв’язку із чим вирок підлягає скасуванню^[240].

В останньому випадку дійсно, Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. не може бути застосований до П., але не тому, що він “не є суб’єктом амністії” (він як раз має дитину, якій не виповнилося 18 років на день набрання чинності цим Законом), а тому, що відсутня обов’язкова передумова звільнення від покарання – відбуття особою певного строку основного покарання. Тобто в цьому випадку незастосування амністії носить умовний характер. Якщо б П. знаходився під вартою більше 21 місяця, то, не дивлячись на те, що П. був засудженим за сукупністю злочинів, до якої входить і тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 135 КК (який не входить в перелік злочинів, передбачених п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.), він би на підставі ст. 2 цього Закону був би звільненим від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом, П. відбув більше половини призначеного строку основного покарання.

В першому випадку Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. також не може бути застосований і до Г., але не тому, що він вчинив тяжкий злочин, а тому, що відповідно до п. “і” ст. 7 цього Закону при засудженні за цей тяжкий злочин (ст. 365 ч. 3 КК) амністія до осіб які його вчинили, не застосовується. Тобто в цьому випадку незастосування амністії носить безумовний характер. Якщо б Г. замість злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК, вчинив другий тяжкий злочин, наприклад злочин, передбачений ч. 2 ст. 370 КК і при цьому знаходився під вартою 4 роки, то на наш погляд, не дивлячись на те, що Г. був засудженим за сукупністю злочинів, до якої входить і тяжкий злочин (який не входить в перелік злочинів, передбачених п. “і” ст. 7 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р.), він би на підставі ст. 2 цього Закону був би звільненим від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом, Г. відбув більше половини призначеного строку основного покарання.

Звертаємо увагу на те, що звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію і призначення покарання за інший злочин при судовому розгляді справи, може бути при двох умовах:

1) тільки стосовно пільгової групи осіб, зазначених у статті 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р.;

2) кримінальні справи стосовно цих осіб перебувають у провадженні суду, але не розглянуті судами, а так само розглянуті судами, але вироки не набрали законної сили, про злочини, вчиненні до набрання чинності цими Законами.

Оскільки статті 2-5 цих Законів передбачають звільнення від покарання чи скорочення невідбутої частини покарання тільки засуджених осіб які вже відбули певний строк основного покарання. Як виключення з правил, можливе звільнення осіб інших груп від покарання під час судового розгляду тільки в тому випадку, коли строк находження під вартою перевищить половину строку призначеного судом основного покарання (статті 2-5 цих Законів).

Тому правильно буде казати про те, що ці особи, які зазначені у статті 1 цих Законів підлягають звільненню не від покарання, а звільненню від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 цих Законів за частину вчинених злочинів на які поширюється дія закону про амністію. В цих випадках суд повинен звільнити цих осіб від кримінальної відповідальності шляхом закриття кримінальної справи, а в частині злочинів на які не поширюється дія закону про амністію, суд повинен постановити обвинувальний вирок з призначенням по ним покарання. Звільненню ж від покарання на підставі ст. 1 Законів про амністію підлягають тільки особи, вироки стосовно яких набрали законної сили.

Приклад: Постановою районного суду від 29.08.2003 р. кримінальну справу з обвинувачення Б. за ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204 КК закрито відповідно до п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 11 липня 2003 р. У судовому засіданні підсудний заявив клопотання про застосування до нього Закону України «Про амністію» у зв’язку з тим, що він має на утриманні неповнолітню доньку. Апеляційний суд відзначив, що з таким рішенням районного суду погодитися неможливо виходячи з такого. Із змісту ст. 1 цього Закону вбачається, що, по перше, дія цієї статті поширюється на осіб, які вже засуджені вироком суду, та по друге, останні звільняються від кримінального покарання. Але за наявними матеріалами, кримінальна справа щодо Б. перебувала в провадженні суду, вирок винесено не було, у зв’язку з чим районний суд не мав достатніх підстав застосовувати до Б. п. «б» ст. 1 Закону України «Про амністію». Звільнення особи від покарання не має своїм наслідком закриття провадженням кримінальної справи. Районний суд повинен був звільнити Б. від кримінальної відповідальності на підставі ст. 6 Закону України «Про амністію» від 11 липня 2003 р., оскільки ця стаття передбачає, поряд з іншим, звільнення від кримінальної відповідальності осіб, що підпадають під дію ст. 1 цього Закону, що вчинили злочини до набрання чинності цим законом, справи щодо яких не розглянуті^[241].

 

<< Первая < Предыдущая 1 2 3 Следующая > Последняя >>