1. Обвинувальний вирок

а. Необхідність наведення мотивів

«Папон проти Франції» (Papon v France) (ухв.), 54210/00, 15 листопада 2001 року.

 

6. ... Вимога наводити мотиви має також ураховувати будь-які незвичні риси процесу, зокрема в судах присяжних (Assizes Court), у яких присяжні засідателі не зобов’язані наводити мотивів для свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що в цій справі суд присяжних послався у своєму рішенні на відповіді, які члени колегії присяжних дали на кожне з 768 запитань, поставлених головою суд присяжних, а також на опис фактів, які визнано встановленими, а також на застосовані статті Кримінального кодексу. Хоча на кожне з цих запитань, поставлених головою, присяжні могли відповідати тільки «так» або «ні», ці запитання творили основу, на яку опирався вердикт присяжних. Суд вважає, що точність цих запитань достатньою мірою компенсує те, що присяжні не наводять мотивів своїх відповідей. Суд вважає, що вирок суду присяжних був умотивований достатньо за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

 

«Салов проти України» (Salov v Ukraine), 65518/01, 6 вересня 2005 року.

 

92. ... Суд вважає, що заявник не міг скористатися перевагами справедливого судового розгляду, оскільки національні суди не надали обґрунтованої відповіді, чому Куйбишевський районний суд м. Донецька спочатку не знайшов доказів засудження заявника за обвинуваченнями, йому інкримінованих, та 7 березня 2000 року повернув справу на додаткове розслідування, а 6 липня 2000 року визнав заявника винним у перешкоджанні здійсненню громадянами України своїх виборчих прав. Брак обґрунтованого рішення суду завадила заявнику порушити ці питання на апеляційній стадії...

 

«Болдя проти Румунії» (Boldea v Romania), 19997/02, 15 лютого 2007 року.

 

31. Європейський суд підкреслив, що суд першої інстанції міста Тімішоара присудив заявникові сплатити адміністративний штраф після того, як він встановив факти і вважав, що в цій справі були наявні елемент умислу та публічний характер фактів. Однак суд не навів жодного прикладу конкретних посилань на факти, які могли б підтвердити висновок стосовно вини заявника та публічного характеру зазначених фактів. Він обмежився твердженнями про те, що в цій справі цих умов дотримано.

32. ... В цій справі Європейський суд підкреслює, що суд першої інстанції не здійснив розгляд всіх складових елементів правопорушення і зовсім не аналізував докази, представлені заявником, що йому б надало можливість, в разі необхідності, ухвалити вмотивоване рішення, чого йому в справі не вдалося зробити.

33. Окрім цього, суд, який ухвалював рішення у відповідь на апеляцію заявника, не дав жодної відповіді щодо мотивів цієї апеляції, які полягали, зокрема, у нестачі мотивації рішення, ухваленого судом першої інстанції. Якщо є істинним те, що обов’язок мотивувати власні рішення, який пункт 1 статті 6 накладає на суди, не можна вважати таким, що потребує детальної відповіді на кожний аргумент, ... слід визнати, що в цій справі суд округу Тіміш лише знову послався на мотивувальну частину рішення суду першої інстанції. Навіть якщо б це була мотивація, підготована з долученням мотивів суду нижчої інстанції, ... потрібно було б, щоб рішення суду першої інстанції було вмотивоване, будучи детальним і повним, з тим щоб мати змогу визначити порушений проти заявника судовий процес як справедливий. Однак в цій справі, як вже зазначено вище, цього не було.

34. Цих елементів було досить Судові для того, щоб ухвалити рішення, що заявник мав підстави стверджувати, що рішення суду першої інстанції міста Тімішоара та суду округу Тіміш не були достатньо вмотивованими, та що його доводи стосовно його засудження до сплати адміністративного штрафу не були належним чином вислухані.

 

«Ґрадінар проти Молдови» (Gradinar v Moldova), 7170/02, 8 квітня 2008 року.

 

109. В цьому випадку, хоча Ґ. помер до повторного розгляду порушеної проти нього справи, його визнали винуватим у злочині, в якому його обвинувачували. Суд має серйозні застереження щодо правової системи, яка передбачає змогу судити і засуджувати померлих, якщо зважати на очевидну нездатність таких осіб себе захищати. Проте до особливих обставин цієї справи належить і клопотання заявника — як родича і душоприказника небіжчика — продовжити розгляд, щоб довести його невинуватість ...

111. Суд зазначає, що низка висновків Кишинівського обласного суду не суперечить висновкам судів вищих інстанцій, і що, відповідно, їх треба розглядати як встановлені факти... До їхнього числа належить і той факт, що Ґ. та інші обвинувачені були заарештовані і взяті під варту на підставі сфабрикованих обвинувачень в адміністративному правопорушенні, і впродовж цього періоду тримання під вартою вони були допитані та дали свідчення проти себе без будь-яких процесуальних гарантій. Жодної реакції на встановлений судом факт протизаконної демонстрації Ґ. відеозапису свідчень, даних D.C. на місці злочину, ... з метою здобуття несуперечливих свідчень усіх обвинувачених, не надійшло.

112. Крім того, Суд зазначає, що суди вищих інстанцій не розглядали встановленого судом першої інстанції факту, що Ґ. Та інші співобвинувачені мали алібі на час, коли, як припускали, вчинено злочин ..., і того, що через низку серйозних процесуальних порушень більшість висновків експертів стали ненадійними ...

113. Вищі суди також посилалися на численні свідчення, дані в справі Ґ. Однак Суд зазначає, що при цьому не зроблено жодного зауваження щодо встановленого судом нижчої інстанції факту, що деякі з цих свідчень сфабрикувала поліція ...

114. Суд робить висновок, що, приймаючи як «вирішальні докази» ... самообмовні свідчення обвинувачених, національні суди вирішили просто промовчати, коли йшлося про низку серйозних порушень закону, помічених судом нижчої інстанції, та про деякі фундаментальні питання — такі, наприклад, як те, що обвинувачений мав алібі на той час, коли, як припускали, було вчинене вбивство. Суд не зміг знайти жодного пояснення для такого упущення в рішеннях судів, а уряд теж не надав жодного роз’яснення у цьому зв’язку.

115. У світлі викладених вище зауважень і з врахуванням провадження в цілому, Суд вважає, що національні суди не навели достатніх підстав для засудження Ґ. і, отже, не задовольнили критеріїв справедливості, як того вимагає стаття 6 Конвенції.

116. Суд нагадує свій висновок про те, що процес у справі Ґ. безпосередньо зачіпав власні права заявника . Він робить висновок, що засудження Ґ., зважаючи на брак достатніх мотивів, обов’язково порушило право заявника на справедливий судовий розгляд.

b. Додаткове провадження на тих самих фактичних підставах

«Сєрґей Золотухін проти Росії» (Sergey Zolotukhin v Russia) [GC], 14939/03, 10 лютого 2009 року.

 

70. Корпус прецедентної практики, накопиченої Судом при застосуванні статті 4 Протоколу № 7, свідчить про наявність кількох підходів до розв’язання питання про те, чи були правопорушення, за які заявника піддано судовому переслідуванню, тими ж самими.

71. В основі першого підходу лежить «та ж сама поведінка» заявника, зокрема, незалежно від кваліфікації, право виділяє таку поведінку (idem factum), наприклад, у рішенні в справі «Ґрадінґер» ... попри різницю в означенні цих двох правопорушень, їхньому характері і меті, встановлено порушення статті 4 Протоколу № 7, бо в основу обох судових рішень покладено ту ж саму поведінку заявника...

72. Другий підхід виходить із того припущення, що поведінка підсудного, яка спричинила його переслідування в судовому порядку, хоч і є тією ж самою, але постулює можливість того, що та ж сама поведінка становить відразу кілька правопорушень (concours idéal d’infractions), які можуть бути предметом розгляду в окремих провадженнях... факти ... у справі «Олівейра» ... були типовим прикладом того, як одне й те ж діяння становить елементи складу різних правопорушень, тимчасом як стаття 4 Протоколу № 7 забороняє судити людей двічі за одне й те ж правопорушення. На думку Суду, хоча принципові належного здійснення правосуддя більшою мірою відповідало б ухвалення вироку щодо обох правопорушень одним і тим самим судом, у межах одного провадження, та обставина, що в відповідному випадку йшлося про два окремих провадження, не була вирішальною. Та обставина, що окремі правопорушення, навіть якщо сукупно вони були частиною одного протиправного діяння, були предметом провадження в різних судах, сама по собі не приводить до порушення статті 4 Протоколу № 7, а надто в тому разі, якщо призначені покарання не були поєднані в одному ...

73. Третій підхід наголошує на «основних елементах» кожного з двох правопорушень. У справі «Франц Фішер проти Австрії» (№ 37950/97...) Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 припускає можливість здійснення переслідування за низку правопорушень, які випливають із одного протиправного діяння (concours idéal d’infractions). Однак, оскільки цьому положенню суперечило б повторне віддання під суд або покарання заявника за правопорушення, що лише «номінально є різними», то Суд постановив, що в таких випадках він має додатково дослідити питання, чи не містять такі правопорушення однакові «ознаки складу» ...

78. Суд вважає, що наявність різних методів для з’ясування того, чи є правопорушення, за здійснення якого заявника піддали переслідуванню, тим самим правопорушенням, за яке він уже був раніше остаточно засуджений або виправданий, породжує правову невизначеність, що є несумісним з одним із основоположних прав — правом не бути підданим судовому переслідуванню двічі за одне й те ж саме правопорушення ...

79. Аналіз міжнародно-правових документів, що містять принцип non bis in idem, так чи так розкриває різноманітність використовуваних для нього формулювань. ... Відмінність між такими поняттями, як «ті самі діяння» або «та ж сама фактологічна база» («mêmes faits»), з одного боку, і поняттям «[те ж саме] правопорушення» («[même] infraction») — з іншого, і Суд правосуддя Європейських Спільнот, і Міжамериканський суд з прав людини визнали важливим чинником на користь розроблення єдиного підходу, заснованого на тотожності змісту діянь, відкидаючи як нерелевантну правову кваліфікацію таких діянь. Доходячи такого висновку, обидва ці суди відзначали, що такий підхід був би на користь правопорушнику, який знатиме, що після того, як він був засуджений і відбув своє покарання або був виправданий, йому вже не слід побоюватися якогось переслідування за те саме діяння ...

80. Суд вважає, що використання слова «правопорушення» в тексті статті 4 Протоколу № 7, не може виправдовувати застосування обмежувальнішого підходу...

81. Суд також відзначає, що підхід, при якому наголос роблять тільки на правовій кваліфікації кожного з двох правопорушень, занадто утискає права людини, бо якщо Суд обмежиться встановленням того факту, що особу піддали судовому переслідуванню за злочини, які мають самостійну правову кваліфікацію, то неминуче ризикуватиме послабити гарантії, закріплені в статті 4 Протоколу № 7, а не сприятиме їхньому практичному змісту та ефективності, як того вимагає Конвенція...

82. Відповідно, Суд дотримується думки, що статтю 4 Протоколу № 7 слід розуміти як заборону на переслідування або віддання до суду за друге «правопорушення» остільки, оскільки воно виникає з тотожних фактів або фактів, які по суті є однаковими.

83. Гарантія, закріплена в статті 4 Протоколу № 7, стає релевантною з початку нового судового переслідування в тому разі, якщо ухвалений раніше виправдувальний чи обвинувальний вирок уже став res judicata. Наявні на цьому етапі матеріали обов’язково міститимуть в собі й те рішення, в силу якого завершено попередню «кримінальну процедуру», а також перелік обвинувачень, висунутих проти заявника в новому провадженні. Зазвичай ці документи мають містити виклад фактів, що стосуються як того правопорушення, за яке заявника вже засуджено, так і правопорушення, у скоєнні якого заявника ще тільки обвинувачують. На думку Суду, такий виклад фактів є належним відправним пунктом для розв’язання питання про те, чи були факти, що фігурують у двох провадженнях, ідентичними або по суті однаковими. Суд підкреслює, що не має значення, які частини нового обвинувачення будуть зрештою підтримані або відхилені в ході подальшого судового розгляду, оскільки в статті 4 Протоколу № 7 міститься гарантія від притягнення до суду або можливого притягнення до судової відповідальності в межах нового провадження, яка, проте, не є забороною на повторне засудження або виправдання...

84. Тому, дослідження Суду має бути зосереджене на тих фактах, які є сукупністю конкретних фактичних обставин, пов’язаних з тим же самим підсудним, і нерозривно зв’язаних між собою в часі й просторі, оскільки їхня наявність має бути доказана для забезпечення обвинувального вироку або порушення кримінальної справи. ...

97. Факти, що послужили приводом для висунення заявникові адміністративних обвинувачень, були пов’язані з порушенням громадського порядку у вигляді вживання лайки на адресу співробітників міліції пані Ю. і капітана С. й у відштовхуванні останнього. Ті ж факти складали основний елемент обвинувачення за статтею 213 Кримінального кодексу, відповідно до якого заявник порушив громадський порядок через вживання нецензурної лайки, погрози застосування насильства до капітана С. і вчинення йому опору. Отже, факти в обох провадженнях відрізнялися лише в одному елементі — погрозі застосування насильства, яку не згадували під час першого судового розгляду. Тому, Суд доходить висновку, що кримінальне обвинувачення за частиною 2 «б» статті 213 повністю охоплювало ознаки скоєння правопорушення, передбаченого статтею 158 Кодексу про адміністративні правопорушення, або ж, інакше кажучи, що правопорушення, кваліфіковане як «дрібне хуліганство», не містило якихось ознак, що не містяться в такому складі, як «хуліганство». Стосовно цілей статті 4 Протоколу № 7, фактичну сторону кожного з двох правопорушень слід розглядати як однакову по суті. Як Суд наголошував вище, фактична сторона кожного з двох правопорушень слугує єдиним відправним пунктом для їхнього порівняння, а тому аргументи уряду про те, що вони відрізняються за суворістю передбаченого покарання, для цього дослідження не є релевантними...

109. У цій справі адміністративне рішення від 4 січня 2002 року надруковане на стандартному бланку, в якому була позначка про те, що воно не підлягає оскарженню й набирає чинності негайно ... Однак, навіть якщо припускати, що його можна було оскаржити протягом десяти діб з моменту ухвалення, як заявляв уряд, то по закінченні цього строку воно набуло сили res judicata. Яких-небудь інших, звичайних, засобів правового захисту в розпорядженні сторін не було. Отже, адміністративне рішення стало «остаточним», відповідно до автономного змісту Конвенції, вже 15 січня 2002 року, тимчасом як кримінальне переслідування розпочалося 23 січня 2002 року...

110. ... Суд повторює, що стаття 4 Протоколу № 7 не обмежується правом не бути двічі покараним, але й надає право не бути підданим двічі судовому переслідуванню чи суду ... Стаття 4 Протоколу № 7 застосовна навіть у тому випадку, коли стосовно особи порушено переслідування, яке зрештою не привело до його засудження. Суд повторює, що стаття 4 Протоколу № 7 містить три самостійні гарантії й передбачає, що ніхто не може (і) підлягати суду (ii) бути притягнений до суду чи (iii) покараний за одне й те саме правопорушення...

111. Заявник у цьому випадку був остаточно засуджений за дрібне хуліганство й відбув призначене за нього покарання. Пізніше його обвинувачено в порушенні громадського порядку й узято під варту. Розгляд тривав понад десять місяців, протягом яких заявник брав участь у проведенні розслідування й судовому процесі. Отже, той факт, що він був зрештою виправданий за висунутим обвинуваченням, не применшує значення його твердження про те, що це обвинувачення й притягнення до суду було повторним...

116. Повертаючись до фактичної сторони цієї справи, Суд не бачить у ній якихось ознак того, що російські органи влади будь-коли в ході розгляду справи визнавали допущене порушення принципу non bis in idem. Виправдувальний вирок щодо заявника за обвинуваченням за частиною 2 статті 213 Кримінального кодексу не був заснований на тому факті, що його вже віддали до суду за ті ж дії відповідно до Кодексу про адміністративні правопорушення. Посилання на завершене 4 січня 2002 року адміністративне провадження, наведене в тексті вироку від 2 грудня 2002 року, є простим зазначенням того факту, що це провадження було. З іншого боку, як стає зрозуміло з тексту вироку, районний суд, дослідивши докази щодо заявника, виявив, що вони не відповідають кримінально-процесуальним стандартам доведення. Отже, його виправдали на підставах матеріально-правового, а не процесуального характеру ...

121. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що кримінальна справа, відкрита щодо заявника відповідно до пункту «б» частини 2 статті 213 Кримінального кодексу, було по суті пов’язана з тим самим правопорушенням, за яке його вже засудили на підставі остаточного рішення, ухваленого відповідно до статті 158 Кодексу про адміністративні правопорушення.

122. Отже, статтю 4 Протоколу № 7 порушено.