h. Медичне обслуговування

«Кудла проти Польщі» (Kudla v Poland) [GC], 30210/96, 26 жовтня 2000 року.

95. Суд одразу зазначає, що у справі не заперечували того факту, що як до, так і під час тримання заявника під вартою з 4 жовтня 1993 року до 29 жовтня 1996 року він страждав на хронічну депресію і що в тюрмі він двічі вчиняв спроби самогубства. Його стан діагностували також як розлад особистості чи невротичний розлад і ситуативну депресивну реакцію ...

96. ... докази медичного характеру ... доводять, що під час запобіжного ув’язнення заявник регулярно звертався по допомогу лікаря і отримував її. Його оглядали різні лікарі-фахівці, і він часто діставав психіатричну допомогу ...

Невдовзі після спроби самогубства у 1994 році — події, яка з огляду на наявні докази, здається, не була наслідком якихось помітних недоглядів органів влади і не була з ними пов’язана, — заявникові надали спеціалізоване лікування у формі психіатричного спостереження у вроцлавській тюремній лікарні в період з 9 березня до 26 травня 1994 року ... Пізніше ... його піддали двом контрольним обстеженням — 9 листопада і 7 грудня 1994 року ...

«Попов проти Росії» (Popov v Russia), 26853/04, 13 липня 2006 року.

210. Суд відзначає, що 1994 року заявник перебув видалення злоякісної пухлини сечового міхура й подальшу хіміотерапію.

211. Суд звертає увагу на те, що, з огляду на характер захворювання заявника, його стан вимагав спеціалізованого лікарського спостереження для вчасного поставлення діагнозу й здійснення лікування можливих рецидивів раку... і мінімальний обсяг медичного спостереження, якого вимагав стан заявника, передбачав регулярне проведення оглядів уроонкологом і цистоскопічне дослідження принаймні один раз на рік.

212. ... Під час перебування в медичній частині з 23 січня по 21 березня 2003 року його регулярно обстежував завідувач хірургічного відділення частини. Йому був рекомендований огляд в уроонколога й цистоскопія. Огляд призначали неодноразово, але він так і не відбувся, бо заявник мусив бути присутнім на засіданнях суду, які збігалися з часом прийому в лікаря. 21 березня 2003 року заявника виписали, не провівши огляду... У ряді випадків тюремні лікарі консультувалися з уроонкологом заявника, лікарем М., телефоном. Однак, згідно з свідченнями лікаря М. від 9 вересня 2004 року, йому надавали неповну інформацію про стан заявника. Зокрема, його не інформували про пухлину, виявлену при ультразвуковому ехографічному дослідженні. На думку Суду, у зв’язку з тим, що інформація про стан здоров’я заявника, яку одержав лікар М., була неповною, він не мав змоги поставити точний діагноз стану заявника й рекомендувати адекватне лікування.

213. Отже, протягом року й дев’яти місяців у період його тримання під вартою заявник не проходив ні обстеження в уроонколога, ні цистоскопії. ...Суд вважає, що медична допомога, необхідна заявникові в його стані, в СІЗО 77/1 йому забезпечена не була.

«Дзецяк проти Польщі» (Dzieciak v Poland), 77766/01, 9 грудня 2008 року.

101. ... Якість та оперативність медичної допомоги, надаваної заявнику протягом чотирьох років його досудового ув’язнення, поставила його життя і здоров’я під загрозу. Зокрема, нестача взаємодії і координації між різними органами державної влади, незабезпечення перевезення заявника до лікарні для двох запланованих операцій, брак достатньої та своєчасної інформації в суді першої інстанції щодо стану здоров’я заявника, незабезпечення йому доступу до лікарів в останні дні його життя та неврахування стану його здоров’я при автоматичному продовженні терміну його утримання під вартою дорівнювали недостатньому лікуванню і порушували зобов’язання держави захищати життя людей, що перебувають під вартою.

Отже, відповідно, було порушення статті 2 Конвенції з тієї причини, що польські органи влади не захистили життя заявника.

«Алєксанян проти Росії» (Aleksanyan v Russia), 46468/06, 22 грудня 2008 року

156. ... із жовтня 2007 року стан здоров’я вимагав переведення заявника до лікарні, що спеціалізувалася на лікуванні СНІДу. Тюремна лікарня була непридатним закладом для цих цілей.

157. Насамкінець Суд відзначає, що він не вбачає серйозних практичних перешкод для того, щоб заявника негайно перевели в спеціалізовану медичну установу. Так, Московський центр СНІДу ... розташований у тому ж місті й був готовий прийняти його на стаціонарне лікування. Як видно, заявник мав можливість покрити більшу частину витрат, пов’язаних із лікуванням. Крім того, з урахуванням стану здоров’я заявника і його попередньої поведінки, Суд вважає, що режимна загроза, яку він представляв на ту пору, якщо така й була, то непорівнянна з ризиком для його здоров’я. ...У всякому разі заходи безпеки, вжиті кримінально-виконавчими органами в лікарні № 60, не видавалися занадто складними.

158. ... Суд вважає, що органи влади — принаймні до його переведення в зовнішню гематологічну клініку 8 лютого 2008 року — не виявили достатньої турботи про здоров’я заявника з метою запобігти поводженню з ним, яке порушує статтю 3 Конвенції. Це принижувало його гідність і створювало особливо скрутні умови, завдаючи йому страждань, які виходили за межі неминуче пов’язаних із триманням під вартою та його захворюваннями, і таке поводження сягало рівня нелюдського і принизливого для гідності. Отже, статтю 3 Конвенції порушено.

«Каприковський проти Польщі» (Kaprykowski v Poland), 23052/05, 3 лютого 2009 року.

71. ... заявник мав принаймні три серйозні захворювання, що потребували регулярного медичної догляду, а саме: епілепсію, енцефалопатію і деменцію (слабоумство). Він страждав на часті епілептичні напади, що траплялися інколи навіть кілька разів на день.

72. -... Під час його ув’язнення кілька лікарів підкреслювало, що він має проходити спеціалізоване психіатричне і неврологічне лікування і перебувати під постійним наглядом лікарів... Вже 2001 року медичні експерти, призначені Білостоцьким окружним судом, висловили думку, що пенітенціарна система вже не здатна запропонувати заявникові необхідне лікування, і рекомендували йому операцію головного мозку. ... 9 травня 2007 року при виписці заявника з лікарні в’язниці в Чарному (Czarne) лікарі чітко рекомендували забезпечити йому цілодобовий лікарський нагляд. Зважаючи на вищенаведене, Суд переконаний у тому, що заявник потребував постійного медичного нагляду, через брак якого він наражався на серйозні ризики для свого здоров’я.

73. ... Слід зазначити, що заявник мав часті епілептичні напади і коли його помістили під варту до загального сектора Познанського слідчого ізолятора (Poznań Remand Centre), він міг розраховувати лише на безпосередню допомогу своїх покамерників і, можливо, на те, що лише згодом його огляне штатний лікар, який не спеціалізувався в галузі неврології. Окрім того, через розлад особистості та слабоумство заявник не міг діяти самостійно, ухвалюючи якісь рішення чи залагоджуючи складніші побутові справи. Це мало б спричиняти в нього відчуття сильної тривоги і ставити його в становище підлеглого відносно інших ув’язнених.

74. Той факт, що з 24 червня до 12 липня 2005 року заявник перебував у лікарні Познанського слідчого ізолятора на цей висновок не впливає, оскільки цей заклад не спеціалізувався на лікуванні неврологічних розладів і оскільки період госпіталізації заявника був і так дуже коротким.

Окрім того, переведення заявника на період з 9 травня по 30 листопада 2007 року до звичайної камери в загальному секторі Познанського слідчого ізолятора без забезпечення йому цілодобового нагляду лікарів явно суперечило рекомендаціям лікарів, які лікували заявника в лікарні в’язниці Чарне в попередні місяці. Той факт, що за цей час медичні працівники СІЗО вісімнадцять разів надавали заявникові допомогу, значення не має, оскільки надана йому медична допомога була загального характеру, оскільки ніхто з лікарів не був невропатологом.

Нарешті, Суд був вражений доводами уряду про те, ніби умови тримання заявника під вартою були відповідними, бо разом із ним у камері були інші ув’язнені, що знали, як реагувати в разі, якщо його стан здоров’я потребуватиме невідкладної допомоги. Суд хотів би підкреслити, що він не схвалює ситуації, в якій персонал слідчого ізолятора почувається вільним від своїх обов’язків дбати про безпеку й догляд за ув’язненими в уразливому становищі, зробивши покамерників останніх відповідальними за надання їм допомоги в побуті або, за потреби, й першої медичної допомоги

75. І нарешті, Суд також повинен пам’ятати про три важливих чинники, що лежать в основі цієї справи.

По-перше, час, упродовж якого заявник міг покладатися тільки на в’язничну систему охорони здоров’я, становив понад чотири роки... Суд висловлює занепокоєння з приводу того, що більшу частину часу заявника тримали в звичайних місцях тримання під вартою або, в кращому випадку, в палаті внутрішніх хвороб у тюремній лікарні. До спеціалізованої неврологічної лікарні Гданського слідчого ізолятора його поміщали лише двічі.

По-друге, заявника часто перевозили на великі відстані й майже вісімнадцять разів переводили з одного місця тримання під вартою до іншого... Такі часті зміни обстановки напевне справляли на заявника непотрібний негативний вплив, а він на той час був особою зі слабким психічним здоров’ям.

По-третє, ... заявник протягом значного часу вживав певні патентовані ліки, що йому прописали фахівці-неврологи лікарні Гданського слідчого ізолятора, і ... в червні 2005 року курс його лікування змінили на непатентовані ліки за рішенням лікарів, які практикують в лікарні Познанського слідчого ізолятора, що не були неврологами. Суд також зауважує, що коли в жовтні 2005 року заявника зрештою перевели до неврологічного відділення лікарні Гданського слідчого ізолятора, він відразу ж відновив вживання раніше призначених ліків.

Суд повторює, що Конвенція не гарантує право на медичну допомогу, що перевищуватиме стандартний рівень медичного обслуговування, доступного для населення в цілому... Проте він бере до уваги твердження заявника ..., що перехід на непатентовані лікарські засоби призвів до збільшення числа його щоденних епілептичних нападів, зробив їхні наслідки важчими ... і як такий спричинив загострення заявникових душевних і фізичних страждань.

76. На думку Суду, брак відповідного лікування в Познанському слідчому ізоляторі й створення становища залежності й підлеглості заявника від його здорових співкамерників принижували його гідність і спричинили особливо гострі незручності, що викликали відчуття тривоги і страждання значно більші за ті, що неминуче пов’язані з будь-яким позбавленням волі.

77. Насамкінець Суд вважає, що подальше тримання заявника під вартою без відповідного лікування і допомоги становило нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження, яке сягало рівня порушення статті 3 Конвенції.

і. Виборчі права

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.

202. Суд відзначає, що осіб, щодо яких установлено спеціальний поліційний нагляд, автоматично викреслюють зі списків виборців і позбавляють громадянських прав, оскільки вони становлять «небезпеку для суспільства», або, як у цій справі, їх підозрюють в належності до мафії ... Уряд вказував на ризик того, що особи, «які належать до мафії», можуть використовувати своє право голосу на користь інших членів мафії.

203. Суд не сумнівається в тому, що тимчасове позбавлення виборчих прав осіб, проти яких є докази причетності до мафії, має законну мету. Разом із цим Суд відзначає, що хоч спеціальні заходи поліційного нагляду до заявника були в цій справі застосовані під час розгляду справи в суді, однак вживати їх почали аж по закінченні процесу, щойно заявника виправдали на тій підставі, що «він злочину не вчиняв». Суд не поділяє погляду уряду щодо того, ніби серйозні докази провини заявника не були спростовані під час суду. Таке твердження суперечить загальному змісту рішення районного суду Трапані ... і апеляційного суду Палермо ... Отже, коли ім’я заявника викреслили з виборчих списків, жодного конкретного доказу на обґрунтування «підозри» про належність заявника до мафії не було.

З огляду на такі обставини, Суд не може визнати розглянуті заходи пропорційними.

j. Жорстоке поводження з боку охоронців

«Сатік i інші проти Туреччини» (Satik and others v Turkey), 31866/96, 10 жовтня 2000 року.

56. ... заявники скаржаться на те, що вони зазнавали тяжких і невиправданих побиттів з боку агентів державних служб. Згідно з поданнями Уряду, заявники зазнали ушкоджень внаслідок падіння, яке вони самі спровокували власними акціями протесту.

57. ... Уряд не запропонував чого-небудь, що слугувало б спростуванню припущення, що заявників побили свідомо, коли ті долучилися до акції протесту, як вони й стверджують. Зокрема, уряд не пропонував вважати, ніби втручання жандармерії було визнане за необхідне для придушення бунту або планованого нападу на сили внутрішньої безпеки в’язниці в Бучі (Buca)...

61. Через брак вірогідних пояснень з боку влади Судові доводиться зробити висновок, що заявників, як ті й стверджували, побили та завдали їм травм співробітники державних служб. Поводження, якого вони зазнали, становить порушення статті 3 Конвенції.

7. Строк

a. Потреба контролю

«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.

82. Нарешті, Суд відзначає, що на жодному етапі судового розгляду національні органи влади не розглядали питання про те, чи не перевищило тримання заявниці під вартою «розумного строку». Після того, як заявниця провела в ув’язненні багато місяців, такий аналіз у рішеннях національних судів мав би посідати особливо помітне місце, однак критерію «розумності строку» застосовано ніколи не було.

b. Визначення строку

«Н. проти Федеративної Республіки Німеччини» (N v Federal Republic of Germany), 9132/80, 16 грудня 1982 року, DR 31, 154.

11. ... При визначенні періоду, який належить розглянути в світлі пункту 3 статті 5 Конвенції, слід взяти до уваги не тільки час після арешту заявника 28 липня 1977 року, а також і ту обставину, що заявник вже раніше перебував у попередньому ув’язненні в зв’язку з тією ж кримінальною справою. До моменту винесення судом першої інстанції 13 січня 1978 вироку попереднє ув’язнення заявника, отже, фактично тривало 11 місяців. Комісія вважає, що це і є той останній день, який має бути врахований для цілей статті 5 (3) Конвенції...

12. ... Після цієї дати заявника і далі вважали особою в попередньому ув’язненні згідно з нормами внутрішнього законодавства, але для цілей Конвенції його тримання під вартою відходить до сфери дії підпункту (а) пункту 1 статті 5, яка дозволяє законне ув’язнення особи, засудженої компетентним судом...

c. Такий, що не є нерозумним

«В. проти Швейцарії» (W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.

42. ... Федеральний суд ... ніколи не розглядав період, проведений заявником у в’язниці, як надто тривалий. Він вважав, що заявник насамперед сам відповідальний за повільний хід розслідування: відновити картину фінансового становища його компаній через стан їхніх рахунків було надзвичайне складно. Він констатував, що ситуація ще більше ускладнилася, коли заявник вирішив відмовитися від дання яких-небудь свідчень, затримавши тим самим хід розслідування справи ...

... Він відзначає, ...що право утримуваного під вартою обвинувачуваного на те, щоб його справа була розслідувана в дуже терміновому порядку, не може перешкоджати прагненню судів виконувати свої завдання з належною ретельністю... він не вбачає того, щоб слідчі хоч протягом якогось із розглянутих періодів здійснювали розслідування без необхідної швидкості, так само не було й якихось затримок через можливу нестачу персоналу або технічного забезпечення. Отже, як видається, оспорювана тривалість тримання під вартою може, по суті, бути віднесена на рахунок виняткової складності справи й поведінки заявника. Звісно, йти на співпрацю з органами влади він не був зобов’язаний, проте він має зважати на наслідки того впливу, який його поведінка могла справляти на хід розслідування.

«Ван дер Танґ проти Іспанії» (Van der Tang v Spain), 19382/92,13 липня 1995 року.

58. ... Загальний термін тримання заявника під вартою, отже, становив три роки, один місяць і двадцять сім днів ...

76. Ризик переховування заявника від правосуддя зберігався впродовж всього попереднього ув’язнення останнього, тривалість якого, зокрема, після передання справи в Вищий суд Іспанії (Audiencia Nacional), не була спричинена якимось браком особливої ретельності з боку іспанських органів влади.

Отже, Суд уважає, що обставини цієї справи не свідчать про порушення пункту 3 статті 5...

«Контрада проти Італії» (Contrada v Italy), 27143/95, 24 серпня 1998 року

67. ... У цій справі, за винятком аналізу даних стосовно мобільних телефонів пана Контрада, який можна і слід було провести раніше, та надмірного обсягу роботи, про що зазначив суд першої інстанції 31 березня 1995 року ..., Суд не вбачає якоїсь особливої причини критикувати провадження у справі відповідними національними органами, особливо з огляду на те, що коли суд першої інстанції збільшив максимальні строки тримання під вартою, і запропонував збільшити частоту проведення слухань, проте захист від цього відмовився...

Крім того, хоча такі слідчі заходи, як допит свідків і очні ставки, в кримінальних справах є цілком звичними, не слід забувати, що судові процеси над підозрюваними в належності до мафії або, як у цій справі, в підтримці її зсередини державних установ, є особливо делікатними й складними. Мафія, з її жорсткою ієрархічною структурою, дуже суворими правилами і великими можливостями для залякування, в основі яких лежить закон мовчання і труднощі в ототожненні її прибічників, представляє свого роду кримінальну опозиційну силу, здатну впливати на суспільне життя прямо або опосередковано і проникати в державні структури. Повне розслідування потрібне саме з цієї причини — щоб дати змогу послабити «організацію» завдяки відомостям, які надали її колишні «члени».

68. Зважаючи на вищенаведене, Суд вважає, що органи влади, які займалися цією справою, мали рацію, посилаючись для обґрунтування розглядуваного ув’язнення на наявність відповідних і достатніх підстав, і що вони здійснювали провадження без зволікання. Отже, пункт 2 статті 5 не порушено.

«N C проти Італії» (N C v Italy), 24952/94, 11 січня 2001 року.

60. ... період тримання під вартою, який оскаржує заявник, становить лише півтора місяця, два тижні з яких припадає на домашній арешт. Він зауважує, що серед основних мотивів, які навів окружний суд, на додаток до неспростовності доводів проти заявника, були серйозність і характер злочину та небезпека повторного скоєння злочинів. Суд вважає, що ці мотиви були як такими, що стосувалися справи, так і достатніми. Окрім того, він вважає, що спосіб ведення справи не призвів до надмірної тривалості строку тримання під вартою.

Отже, Суд уважає, що оскаржена тривалість попереднього ув’язнення не перевищила розумного строку, згаданого в пункті 3 статті 5 Конвенції.

* Це питання в своєму рішенні від 18 грудня 2002 року Велика палата не зачіпала.

«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.

45. ... Суд вважає, що компетентний судовий орган виявив потрібну особливу ретельність, здійснюючи провадження в справі заявника.

46. У попередніх справах Суд визнавав, що попереднє ув’язнення терміном понад п’ять років становило порушення пункту 3 статті 5 Конвенції ...

47. Ця справа була пов’язана з особливо складним розслідуванням і судовим розглядом актів міжнародного тероризму, кваліфікованих як тяжкі злочини, що спричинили смерть трьох та важкі страждання понад сотні потерпілих. Після екстрадиції заявника з Лівану 1996 року єдина причина його перебування в Німеччині полягала в його передання під суд в зв’язку із цими злочинами.

49. За цих виняткових обставин велика тривалість тримання заявника під вартою [5 років і майже 6 місяців] усе ж можна вважати обґрунтованою. Відповідно, пункту 3 статті 5 Конвенції не порушено.

d. Нерозумний

«Мюллер проти Франції» (Muller v France), 21802/93, 17 березня 1997 року.

48. ... Хоча об’єднання різних проваджень було, безперечно, необхідне для належного здійснення правосуддя, послідовна заміна судді — першого через рік після початку розслідування, а інших двох після того, як воно вже тривало два роки, — сприяла сповільненню розслідування; ба більше, цей факт визнали національні суди ... Судові органи діяли не так швидко, як належало, хоча заявник однозначно визнав злочини, як тільки почалося розслідування . і надалі не подавав жодних клопотань, які могли б сповільнити його хід. Строк, впродовж якого пан Мюллер перебував у запобіжному ув’язненні, перевищив «розумний», передбачений пунктом 3 статті 5 ...

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.

163. Суд відзначає, що підстави для відповідних рішень були обґрунтованими, принаймні на початку, хоча так само були дуже загального характеру. Органи судової влади посилалися на ув’язнених в цілому й згадували про характер злочину не більш як абстрактно. Вони не вказали на якісь чинники, що доводили б наявність ризиків, на які вони посилаються, і не встановили того, що заявник, якого раніше не притягали до кримінальної відповідальності й чия роль в організації мафіозного типу була, як казали, незначною (прокурор у цій справі просив трирічного строку покарання), становив собою небезпеку. Був знехтуваний і той факт, що обвинувачення проти заявника спиралися на докази, які з часом ставали все менш переконливими.

164. Суд, відповідно, вважає, що підстави, наведені в оспорюваних рішеннях, не були достатніми для обґрунтування попереднього ув’язнення заявника протягом 2 років і 7 місяців.

165. Отже, розглядуване попереднє ув’язнення порушувало пункт 3 статті 5 Конвенції.

«Пунцельт проти Чехії» (Punzelt v Czech Republic), 31315/96, 25 квітня 2000 року.

78. Що ж до того, як національні органи влади розглядали справу, то Суд, зокрема, зазначає, що з моменту обвинувального висновку і слухання в міському суді 28 червня 1994 року минуло понад вісім місяців. Сам по собі такий період не видається надмірним, оскільки впродовж цього часу міському судові довелося розглянути кілька клопотань про прийняття додаткових доказів, які заявник подав, попри те, що в кінці слідства він прямо заявив, що не має ніяких інших запитів.

79. Однак згодом міський суд відклав три інші слухання, аби дати можливість прийняти додаткові докази. В результаті, своє перше рішення він ухвалив ще через півроку.

80. Згодом касаційний суд скасував рішення від 10 січня 1995 року на тій підставі, що міський суд не встановив або не розглянув всі значущі обставини справи, що він помилково застосував норму закону і що його рішення було нечітким. Попри втручання Верховного суду з метою прискорити судовий розгляд, міський суд постановив своє друге рішення аж 16 січня 1996 року, тобто через десять місяців після того, як скасовано його перший вирок.

81. За цих обставин Суд робить висновок, що судове провадження у справі не виявляло ознак «особливої ретельності».

82. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушено внаслідок тривалого попереднього ув’язнення заявника.

«Адам’як проти Польщі» (Adamiak v Poland), 20758/03,19 грудня 2006 року.

33. Суд зауважує, що в цій справі судові органи виправдали продовження терміну перебування під вартою характером правопорушення, суворістю належного за такий злочин покарання, складністю справи, ризиком втечі та перешкоджання належному здійсненню правосуддя.

34. Європейський суд вважає, що на початку цих доводів може бути достатньо для виправдання позбавлення волі. Однак з плином часу вони неминуче втрачають свою релевантність, і лише справді виняткові доводи здатні переконати Суд в тому, що тривале позбавлення свободи (приблизно п’ять років) може бути виправдане з огляду на пункт 3 статті 5.

35. Суд не знайшов жодного подібного доводу і визнає, що національні судові інстанції відхилили клопотання про звільнення заявника та продовжували термін перебування його під вартою в основному на підставі тих же самих доводів, які були зазначені вище. Суд, крім того, зазначає, що впродовж усього судового процесу судді мотивували свої рішення складним характером справи, передовсім підкреслюючи суворість очікуваного покарання з огляду на характер правопорушення, в якому обвинувачували заявника.

36. З огляду на це, Суд нагадує, що в світлі вже встановленої практики Європейського суду наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання самі по собі не можуть служити виправданням тривалого попереднього ув’язнення.

37. Однак, як вважає Суд, те, що в цій кримінальній справі йшлось про організоване кримінальне угруповання, є, поза всяким сумнівом, фактором, який вимагає складнішого і тривалішого розслідування. Проте це не може виправдати попереднє ув’язнення тривалістю п’ять років...

38. В результаті цього Суд доходить висновку, що наведені в рішеннях національних судів мотиви не були достатнім виправданням того, що заявник перебував в попередньому ув’язненні впродовж зазначеного періоду.

39. Тому порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.

е. Звільнення по закінченні строку

«Джулія Мандзоні проти Італії» (Giulia Manzoni v Italy), 1 липня 1997 року.

23. Пані Мандзоні стверджувала, що її незаконно тримали під вартою протягом семи годин між закінченням судового процесу в окружному суді Рима (11:45) і її звільненням з в’язниці (18:45).

24. Уряд, вказуючи на те, що заявницю більше не вважали ув’язненою після 11:45, доводив, що спірний період був цілком нормальним, якщо врахувати, що її доставили у в’язницю (їхати приблизно годину від суду) приблизно о 13:30, і що там персонал закладу вручив їй протокол слухання (о 15:10), повідомив поліцію, що її незабаром буде випущено і чекав підтвердження того, що немає ніяких заперечень, повернув їй особисті речі, розібрався з рахунками і о 18:30 зробив запис про її адресу для повідомлень. На всі ці дії обов’язково пішов деякий час.

25. ... Суд ... просто зауважує, що пані Мандзоні доставили у в’язницю Ребіб’я (Rebibbia) за понад півтори години після закінчення суду над нею і що протокол слухання їй вручили незабаром після прибуття туди, до того ж цю процедуру належить розглядати як перший етап виконання рішення Римського районного суду. За загальним визнанням, адміністративні формальності, згадані урядом, можна було б здійснити швидше, але це не дає підстав для висновку про порушення Конвенції, певні затримки у виконанні рішень про звільнення осіб з-під варти часто неминучі, хоча їх належить зводити до мінімуму.

У підсумку, порушення підпункту (с) пункту 1 статті 5 не було...

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.

172. ... у цій справі затримка зі звільненням заявника тільки почасти була пов’язана з потребою виконати відповідні адміністративні формальності. Додаткова затримка зі звільненням заявника з 00:25 до ранку 13 листопада 1993 року була викликана відсутністю реєстратора. Тільки після того, як той повернувся, стало можна перевірити підстави для подальшого ув’язнення заявника й проведення адміністративних формальностей, пов’язаних із його звільненням...

173. З огляду на ці обставини, подальше тримання заявника під вартою після його повернення у в’язницю Терміні Імерезе (Termini Imerese) не було першим заходом у виконанні постанови про його звільнення і, отже, не потрапляло до сфери застосування підпункту (c) пункту 1 чи якогось іншого підпункту статті 5.

174. Отже, з цієї причини є порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.

«Деєрлі і інші проти Туреччини» (Değerli and Others v Turkey), 18242/02, 5 лютого 2008 року.

22. В цій справі Суд відзначив, що розпорядження звільнити заявників, видане 3 липня 2001 року, передали того ж дня о 17.50 до установи, де перебували ці особи. Однак їх звільнено лише наступного дня, із затримкою від вісімнадцяти годин п’ятнадцяти хвилин до двадцяти трьох годин тридцяти п’яти хвилин. Суд вважає, що через брак чіткого погодинного звіту про дії та формальні процедури, до яких вдавались уповноважені працівники в’язниці, твердження уряду про те, що заявники не мали жодної затримки із звільненням, не можна брати до уваги...

25. Він також вважає, що кількість позбавлених свободи осіб, яких треба було звільнити, не може служити виправданням зазначеної затримки. Держави — учасниці Конвенції для того, щоб забезпечити дотримання права на свободу осіб, відповідно до своєї юрисдикції, повинні вжити необхідних заходів з тим, щоб надати можливість персоналу пенітенціарних закладів без зволікання виконувати розпорядження про звільнення, при цьому маються на увазі випадки, коли йдеться про велику кількість затриманих.

26. У світлі викладеного вище, Суд доходить висновку, що продовження попереднього затримання заявників впродовж годин після того, як видано розпорядження про звільнення, не узгоджується із вимогами статті 5 Конвенції, і не підпадає під одну із підстав п.1 статті 5.

27. Отже, є порушення цього положення.

f. Вирахування з терміну покарання

«П. Л. проти Франції» (P L v France), 21503/93, 2 квітня 1997 року.

26. Представники уряду повідомили Суд, що указом від 27 січня 1997 року президент Французької Республіки помилував заявника, звільнивши його від частини покарання (один рік і вісімнадцять днів), що дорівнювала оспорюваному періодові попереднього ув’язнення... Вони вважали, що помилування «дуже чітко [відповідало] меті заяви в органи Конвенції» і, відповідно, просили вилучити справу з реєстру Суду.

27. Суд зазначає, що уряд і заявник не досягли «дружнього врегулювання» за змістом пункту 2 Правила 49, але заявник оголосив, що він «виходить з процесу розгляду справи (se désiste)».

Суд так само відзначає, що помилування указом від 27 січня 1997 забезпечило заявникові те, чого він домагався від французької влади. Його строк позбавлення волі буде на один рік і вісімнадцять днів коротшим — так, якби зі строку покарання вирахували термін його першого попереднього ув’язнення. У такому разі описані вище обставини можна розглядати як «домовленість або інший реальний спосіб розв'язання проблеми» за змістом пункту 2 Правила 49. Окрім того, нема якихось мотивів публічної політики, з яких справу не слід вилучати з реєстру (пункти 2 і 4 статті 49). Отже, справу з реєстру слід вилучити.

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року.

143. У цій справі, попри те, що апеляційний суд Палермо у своєму рішенні від 20 січня 1998 року, зареєстрованому в канцелярії 23 січня 1998 року, визнав вимоги заявника про компенсацію за неправомірне тримання під вартою, але обґрунтував своє рішення за частиною 1 ст. 314 Кримінально-процесуального кодексу, який передбачає право на компенсацію «будь-кому, хто виправданий за остаточним вироком суду» ... Тримання під вартою визнано «неправомірним» унаслідок виправдувального вироку, і компенсація на підставі частини 1 статті 314 не дорівнює встановленню того, що ув’язнення суперечило вимогам статті 5 Конвенції. Хоча й справді тривалість тримання заявника під вартою за судом була взята до уваги при обчисленні суми компенсації, однак те, що вона була надмірною, у рішенні суду не визнано ні прямо, ні побічно.

144. Насамкінець Суд доходить висновку, що попри виплату певної суми як компенсації за час перебування під вартою за судом, заявника все ж можна вважати «потерпілим» за змістом статті 34 Конвенції в результаті порушення пункту 3 статті 5...

«Храїді проти Німеччини» (Chraidi v Germany), 65655/01, 26 жовтня 2006 року.

25. ... Хоча Конвенція є складовою частиною права Федеративної Республіки Німеччини ... і, отже, ніщо не заважало регіональному судові, за потреби, ухвалити, що строк попереднього ув’язнення заявника був порушенням Конвенції чи прямо, чи вже по суті, та цей суд лише визнав, що оспорюване тримання під вартою тривало «незвично довгий» час. Окрім того, Суд не переконаний в тому, що заявникові надали достатнє відшкодування за стверджуване порушення, бо регіональний суд не вказав, на скільки саме скорочено строк покарання заявника з урахуванням тривалості його попереднього ув’язнення...

26. Через це Суд вважає, що констатація регіонального суду щодо незвичної тривалості тримання заявника під вартою не позбавляє його статусу потерпілого за змістом статті 34 Конвенції...