е. Доступ до матеріалів справи

«Нєдбала проти Польщі» (Niedbala v Poland), 27915/95, 4 липня 2000 року

67. ... Суд вважає безперечним той факт, що застосовний на той час закон не давав права ні самому заявникові, ні його адвокатові бути присутніми на судовому засіданні. Більше того, застосовні положення не містили вимоги ознайомлення заявника або його адвоката з аргументацією прокурора на підтримку тримання заявника під вартою. Внаслідок цього заявник не мав жодної можливості відповісти на ці аргументи, щоб оскаржити підстави, наведених органами обвинувачення для виправдання його затримання. Насамкінець Суд зауважує, що, відповідно до застосовних положень закону про кримінальний процес, прокурор мав право бути присутнім на будь-якому судовому засіданні, де суд розглядав питання законності затримання заявника, і що на одному з них прокурор був присутнім.

68. Отже, виходячи з наведених вище міркувань, Суд дійшов висновку, що порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.

f. Неповідомлення щодо подань, зроблених прокурором

«Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v Bulgaria), 33977/96, 26 липня 2001 року.

103. ...Суд, який розглядає скарги щодо тримання під вартою, зобов’язаний забезпечити гарантії судової процедури. Такий процес має бути змагальним і належним чином забезпечувати «процесуальну рівність сторін» — обвинувача та особи, що перебуває під вартою...

104. Цілком очевидно, що в цій справі сторони процесу у Верховному суді не перебували в рівних умовах. Згідно з чинними (ще й досі) нормами національного права та усталеною практикою, органи обвинувачення мають право наводити суддям аргументи, не доводячи їх до відома заявника. Отже, процес не мав змагального характеру.

«Ошват проти Угорщини» (Osváth v Hungary), 20723/02, 5 липня 2005 року.

18. Суд звертає увагу на те, що термін досудового ув’язнення заявника неодноразово продовжували, не надсилаючи йому заздалегідь копій клопотань прокуратури про це. Суд вважає, що навіть якби заявник міг бути присутнім особисто або бути представленим у суді на слуханні з питання його тримання під вартою, то цієї можливості було б недостатньо, щоб забезпечити йому належну нагоду висловити свої зауваження щодо клопотань, заявлених обвинуваченням. Окрім того, Суд зазначає, що заявник не міг ні особисто з’явитися, ні бути представленим на засіданні Верховного суду, який в закритому режимі постановив продовжити термін попереднього тримання заявника під вартою.

Враховуючи ці обставин, Суд переконаний, що заявник не мав змоги скористатися з процедури, яка була б справді змагальною...

g. Достатня можливість для підготування справи

«Самойле і Чонка проти Румунії» (Samoila and Cionca v Romania), 33065/03, 4 березня 2008 року.

76. З огляду на ці обставини та не висловлюючись щодо конкретного способу, в який адвокати за призначенням виконували свої обов’язки, Європейський суд дійшов висновку, що заявники не мали можливості скористатись ефективним захистом у Верховному суді...

77. Висловлюючись стосовно часу вручення повісток з викликом на судові засідання та можливості для адвокатів заявників брати участь в слуханнях у Верховному суді, Європейський суд зазначає, що чотири з семи повісток були вручені заявникам напередодні або ж навіть того дня, коли відбувались слухання. За цих обставин та з врахуванням того факту, що відстань між містами Орадеа та Бухарест становить приблизно 600 кілометрів, Європейський суд вважає, що можливість для адвокатів своєчасно прибути на ці засідання практично дорівнювала нулю.

78. Окрім того, Суд зауважує, що відповідно до наданої урядом інформації заявники могли скористатись однією телефонною розмовою на тиждень, а кореспонденція проходила через адміністративні в’язничні служби, що неминуче затримувало доставлення пошти. Тому коли йдеться про повістки з викликом на судові засідання 2 та 3 вересня і 3 жовтня 2003 року, на які заявників запросили відповідно за чотири, вісім та два дні, Суд вважає, що можливість повідомити про це адвокатів та шанси, що ці останні зможуть дістатись місця засідання, були також дуже обмеженими.

79. Нарешті, Суд зазначив, що навіть коли б заявники висловили своє безсумнівне бажання взяти участь у засіданні Верховного суду, прокурор I. M. заперечив проти цього на підставі того, що вони повинні бути присутніми на іншому засіданні — в апеляційному суді.

80. Відповідно, замість того, щоб запропонувати заявникам бути належно представленими на засіданнях, результати яких були визначальними для того, щоб залишити їх у в’язниці чи покласти край їхньому позбавленню волі, національні органи влади позбавили заявників можливості належним чином боротись із доводами, які висунула прокуратура на виправдання їхнього позбавлення волі.

81. Отже, було порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

h. Присутність адвоката

«Влох проти Польщі» (Wloch v Poland), 27785/95,19 жовтня 2000 року.

129. Спочатку Суд зауважив, що відповідно до чинного на той час кримінально-процесуального законодавства, рішення про попереднє ув’язнення ухвалював державний обвинувач, і це рішення можна було оскаржити. Закон не надавав права заявникові або його адвокатові бути присутнім на засіданні суду під час провадження, порушеного на підставі такої скарги. Суд, проте, відзначає, що ведучи провадження в цій справі, 4 жовтня 1994 року Краківський регіональний суд, очевидно, як виняток, дозволив адвокатам заявника взяти участь у судовому засіданні, хоча представники уряду не вказали на правові підстави такого рішення. Представникам заявника дозволили звернутися до суду, а після цього наказали залишити зал судового засідання. Отже, це дало змогу обвинувачеві, який залишився, наводити додаткові аргументи на підтримку рішення про тримання під вартою, тим часом як ані заявник, ані його адвокати змоги заперечити або дати пояснення не мали...

131. Виходячи з цих обставин, Суд визнав, що провадження, в якому розглядали апеляцію заявника проти ордеру про арешт, не відповідало процедурним вимогам пункту 4 статті 5. Хоча очевидно, що це провадження здійснювали «невідкладно», як того вимагає це положення, та воно не забезпечувало «основних гарантій процедури, застосовуваної при розв’язанні питання щодо позбавлення волі».

«Целеєвський проти Польщі» (Celejewski v Poland), 17584/04, 4 травня 2006 року.

45. ... Заявник визнав, що суд видав постанову про арешт, провівши засідання в його присутності, як це передбачено законом, чинним у відповідний період...

46. Крім того, Суд зазначає, що у провадженні щодо продовження попереднього ув’язнення, суди також зобов’язані, як встановлено частиною 5 статті 249 Кримінально-процесуального кодексу, повідомляти адвоката затриманої особи про дату і час судових засідань, на яких ухвалюватимуть рішення щодо продовження строку попереднього ув’язнення, чи розглядатимуть скаргу на рішення про призначення або продовження строку попереднього ув’язнення. Адвокат має право бути присутнім у такому засіданні. У зв’язку з цим Суд відзначає, що в цій справі бракує якихось доказів того, що суди відступили від звичайної процедури і що адвокат заявника не був належним чином повідомлений повісткою для участі в судових засіданнях. Крім того, заявник не навів жодного аргументу, що його захист, і тоді, коли його забезпечував адвокат, призначений судом, і на будь-якій іншій стадії, був недостатнім.

У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що судовий розгляд питання про продовження строку його тримання під вартою задовольняв вимоги пункту 4 статті 5...

«Фодале проти Італії» (Fodale v Italy), 70148/01, 1 червня 2006 року.

43. У цій справі Касаційний суд призначив розгляд протесту прокуратури на 15 люте 2000 року. Однак ніякої повістки в суд ні заявнику, ні його адвокату не надсилали. Отже, відповідач був не в змозі відповідати на представлені прокуратурою доводи, роблячи письмові заяви або викладаючи усно свої доводи під час засідання. На відміну від нього, представник прокуратури таку можливість у суді касаційної інстанції мав.

44. За таких обставин Суд не може зробити висновок про те, що вимоги змагальності та процесуальної рівності сторін були задоволені.

45. Отже, порушено пункт 4 статті 5 Конвенції.

і. Присутність обвинуваченого

«Ґраужініс проти Литви» (Graužinis v Lithuania), 37975/97, 10 жовтня 2000 року.

34. Суд вважає, що з урахуванням того, що стояло на кону з боку заявника — а йшлось про його свободу, а також проміжку часу між різними рішеннями та переоцінки підстав для тримання під вартою, присутність заявника на слуханнях в суді 3 і 17 липня 1997 року з питання попереднього ув’язнення було необхідним для того, щоб він мав можливість давати достатню інформацію та вказівки своєму адвокатові.

Окрім того, якщо їх розглядати в цілому, то це та подальші провадження не забезпечили заявнику можливості ефективно контролювати законність тримання під вартою, якого вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.

За цих обставин Суд доходить висновку, що заявникові не були надані гарантії, які відповідають застосованому в цьому випадку виду позбавлення волі.

«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 червня 2006 року.

91. ... Враховуючи значення першого касаційного засідання, посилання суду касаційної інстанції на особу заявниці, а також її намір клопотати про звільнення з-під варти через особливі умови цього тримання під вартою, її присутність була необхідною для того, щоб давати достатню інформацію та вказівки своєму адвокатові...

92. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що відмова в клопотанні про присутність у засіданні суду касаційної інстанції 10 серпня 2004 року позбавила заявницю ефективного контролю за законністю її тримання під вартою, як того вимагає пункт 4 статті 5 Конвенції.

j. Відсутність вимоги про слухання в відкритому засіданні

«Райнпрехт проти Австрії» (Reinprecht v Austria), 67175/01,15 листопада 2005 року.

39. Крім того, треба мати на увазі, що пункти 4 і 6 статті 5, попри їхній зв’язок, мають різну мету. Пункт 4 статті 5 покликаний захищати від довільного тримання під вартою, гарантуючи негайний перегляд законності будь-якого тримання під вартою... У випадках попереднього ув’язнення, що підпадають під сферу дії підпункту (с) пункту 1 статті 5 такий перегляд має встановити, крім іншого, наявність обґрунтованих підозр щодо затриманого. Стаття 6 має справу з «встановленням обґрунтованості кримінального обвинувачення» і покликана забезпечити гарантії того, що суть справи, тобто питання, чи є вина обвинуваченого у висунутих йому обвинуваченнях, буде досліджена в рамках «справедливого і публічного розгляду».

40. Ця відмінність у цілях пояснює, чому пункт 4 статті 5 містить гнучкіші процедурні вимоги, ніж стаття 6, при цьому будучи набагато суворішим щодо невідкладності.

Окрім того, доводи уряду, що вимога стосовно публічності розгляду може негативно відбиватися на невідкладності, не позбавлені рації. Розгляд питання про правомірність досудового ув’язнення на практиці часто проводять в слідчих ізоляторах. Для забезпечення публіці дієвої можливості бути присутньою на слуханні у в’язниці або конвоювання затриманих до приміщення суду з метою проведення публічного розгляду і справді можуть знадобитися заходи, що йдуть усупереч вимозі щодо невідкладності. А тим більше в подібних до цього випадках, коли перегляд треба здійснювати неодноразово і часто.

41. Насамкінець Суд вважає, що пункт 4 статті 5, хоча він і вимагає проводити слухання для розгляду питання про законність досудового ув’язнення, не ставить вимоги, щоб такий розгляд зазвичай був публічним. Це цілком допускає можливість того, що за якихось обставин буде потрібно проводити публічне слухання. Однак наявність таких обставин в цій справі доведено не було. Наявності інших вад в перегляді законності попереднього ув’язнення заявника не встановлено.

k. Належна процедура слухання

«Рамішвілі і Кохреїдзе проти Грузії» (Ramishvili and Kokhreidze v Georgia), 1704/06, 27 січня 2009 року.

129. ... Заявників помістили на загородженій ґратами й оточеній охоронцями лаві підсудних в далекому кінці зали судових засідань, у якій панував повний безлад. Вони заледве могли спілкуватися зі своїми адвокатами, не могли добре чути прокурора і суддів та насилу могли бути почутими через галас у кімнаті. Для того, щоб брати участь у слуханні, заявники мусили ставати на стілець у загородженій лаві для підсудних і, чіпляючись за металеві ґрати загорожі, кричати. Комунікації в залі суду постійно перешкоджали самовільні вигуки журналістів, безупинні дзвінки мобільних телефонів, люди, що несамовито сперечалися один із одним та обмінювалися вульгарними лайками тощо, а суддя чи то не бажав, чи не міг навести порядок.

130. ... адвокатів заявників, коли вони викладали заяви зі сторони захисту, засліплювали спалахи фотоапаратів і галогенних ламп знімальних приладів. Їхні заяви були ледь чутно. На відміну від цього, завдяки тому, що місце прокурора було в безпосередній близькості до судді, обмін запитаннями і відповідями між ними відбувався, не зазнаючи такого впливу і без загрози бути заглушеним...

131. Суд вважає, що усне слухання в умовах такого хаосу навряд чи сприяє тверезому судовому розглядові. Він не може погодитися з доводами уряду щодо того, ніби вищезазначений безлад в залі суду було б можна пом’якшити, передбачивши можливість обміну письмовими заявами. Він зауважує, що на усному розгляді належить створити такі умови, щоб усні відповіді та аудіо-візуальний обмін між сторонами та суддею в залі судових засідань відбувалися пристойно, динамічно і спокійно.

132. Суд повторює, що тримання заявників під замком всередині заґратованої лави підсудних, схожої на металеву клітку, та наявність «сил спеціального призначення» в суді шкодило їхній здатності зосереджуватися, тій здатності, яка доконечна для ведення ефективного захисту... Такі принизливі для гідності й невиправдано жорсткі запобіжні заходи у ході публічного судового процесу, до того ж його транслювали по всій країні, негативно відбилися на презумпції невинуватості, а повага до цього принципу має першорядне значення на всіх стадіях кримінального судочинства, разом з провадженням, що має стосунок до правомірності тримання під вартою за судом...

134. ... На думку Суду, сказати, що особиста поведінка судді, який головував на слуханні, ... була позбавлена всякої тенденційності, не можна. Отже, Суд змушений зауважити, що суддя вочевидь сприяв прокуророві в ході слухання, або безпосередньо відповідаючи на запитання захисту, замість останнього, або ж перефразовуючи ці запитання у вигіднішу для прокурора форму...

135. Що стосується необхідної «незалежності», то вона, безперечно, набула негативного присмаку через присутність на слуханні справи 2 вересня 2005 року великого числа агентів державних секретних служб і навіть «сил спеціального призначення». Не можна говорити про те, що суд справляв враження незалежного, коли ці агенти, як видається, більше керували ситуацією в залі суду, ніж сам суддя, що вів процес, і коли до дорадчої кімнати останнього, яка має бути приватною і недоторканною, легко заходили сторонні...

136. Наведених вище міркувань досить, щоб Суд дійшов висновку, що судовому розгляду в порядку перегляду. бракувало основоположних ознак справедливого судового розгляду. Отже, цей перегляд здійснено з порушенням прав заявника за пунктом 4 статті 5.

l. Наявність права звільняти з-під варти

«Мінья проти Швейцарії» (Minjat v Switzerland), 38223/97, 28 жовтня 2003 року.

50. На думку заявника, рішення федерального трибуналу повернути матеріали справи до кантональних інстанцій для нового розгляду порушувало пункт 4 статті 5 Конвенції. Він вважав, що оскільки він успішно оскаржив невмотивування в судовому розпорядженні від 1 лютого 1997 року, федеральний трибунал у своїй ухвалі від 23 липня 1997 року повинен був не лише скасувати зазначене розпорядження, але й також визнати незаконним позбавлення свободи заявника та розпорядитись про його негайне звільнення.

51. Уряд стверджує, що оскільки заявника позбавили свободи «відповідно до правових положень» за змістом пункту 1 статті 5 Конвенції 4 та 29 липня 1997 року, то посилання на положення пункту 4 статті 5 Конвенції є безпідставними, оскільки те розпорядження, яке міг би ухвалити федеральний трибунал, не відповідало залишку терміну перебування заявника під вартою.

52. Суд нагадує, що поняття «законність» наділене таким же змістом в пункті 4 статті 5, як і в пункті 1...

53. Враховуючи висновок, якого він дійшов при розгляді питання «законності» продовження попереднього ув’язнення заявника, з огляду на пункт 1 статті, Суд ухвалює рішення про непорушення пункту 4 статті 5 Конвенції.

6. Умови тримання

а. Якість

«І. І. проти Болгарії» (I I v Bulgaria), 44082/98, 9 червня 2005 року.

72. Переходячи до конкретних обставин цієї справи, Суд зауважує, що заявника три місяці тримали в камері розміром шість квадратних метрів, очевидно, разом із трьома-чотирма іншими ув’язненими.

73. Суд так само відзначає, що санітарні умови, в яких утримували заявника, були вкрай незадовільними. Камера була темною, погано вентильованою і, вочевидь, вологою ... Умови, в яких утримувані під вартою були змушені задовольняти фізіологічні потреби в туалеті і дбати про особисту гігієну були також неприйнятними.

74. Крім того, оскільки жодної можливості для заходів надворі чи за межами камери забезпечено не було, заявник був змушений проводити в камері, у якій не було вікна і яку освітлювала одна електрична лампочка, практично весь свій час, за винятком двох або трьох на день коротких відвідувань санітарного вузла або моментів, коли він писав запит до компетентних органів, і йому в такому разі дозволили залишатися в коридорі ...

75. Крім того, не могло бути виправданим приниження затриманого через те, коли він був змушений задовольняти фізіологічні потреби в відро в присутності своїх сусідів по камері та бути присутнім при тому, як вони користуються тим самим відром,..., за винятком особливих ситуацій, коли дозвіл на відвідання санітарного вузла був пов’язаний з появою особливої і серйозної загрози для безпеки. Проте уряд не посилався на таку загрозу як на підставу для обмеження кількості відвідувань туалету протягом дня арештованими в Шуменській (Шумен) регіональній службі розслідувань впродовж розглядуваного періоду.

76. Що стосується впливу умов тримання під вартою на стан здоров’я заявника, то суд відзначає, що його нашкірне захворювання (псоріаз), яке напевне потребує належної гігієни та дії сонячних променів, серйозно загострилося під час його ув’язнення і що в нього, мабуть, навіть почав розвиватися псоріатичний артрит... Справді, в середині березня 1998 року йому дозволили проконсультуватися у дерматолога і потім регулярно вводили ін’єкції ., проте Суд вражений тим, що йому не дозволили — не висуваючи бодай якихось законних підстав — користуватися ліками від псоріазу так часто, як це йому було треба ...

79. Насамкінець, враховуючи сукупний наслідок надміру суворого режиму, застосованого до заявника, істотних умов його тримання і специфічний вплив, що ці умови і режим справили на стан здоров’я заявника, Суд вважає, що умови тримання заявника під вартою сягали рівня нелюдського і принизливого для гідності, поводження, що порушує статтю 3 Конвенції.

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

135. ... заявника транспортували понад сто п’ятдесят разів у стандартному тюремному автомобілі, який іноді був заповнений понад проектну місткість. Враховуючи, що йому доводилося перебувати в замкненому приміщенні по кілька годин, такі скрутні умови, напевне, завдавали йому серйозних фізичних страждань. Його страждання ще більше підсилювалися браком належної вентиляції й освітлення та слабким опаленням. Враховуючи сукупний вплив, який ці умови справляли на заявника, Суд вважає, що умови транспортування зі слідчого ізолятора в суд і назад досягали рівня «нелюдського» поводження за змістом статті 3 Конвенції. При оцінці Суду важливе значення має також те, що заявник зазнавав такого поводження під час суду або при судовому розгляді скарг на продовження строку тримання під вартою, тобто тоді, коли він найбільше потребував зосередженості й розумової готовності...

140. Суд відзначає, що заявника протримали в конвойних камерах Московського міського суду понад сто п’ятдесят днів. Хоча його перебування в цих камерах було обмежене кількома годинами до і після засідань суду та в перервах між ними, понад десяток разів його так і не викликали на засідання й він увесь робочий день проводив у камері.

141. ... Суд ... відзначає, що конвойні камери призначені для тримання протягом дуже обмеженого часу. Відповідно, вони мають не тільки маленьку площу — у всякому разі не більш, як два квадратних метри, — а й їхній проект не передбачав зручностей, обов’язкових для тривалого тримання. У камері не було вікна або доступу до природного освітлення чи свіжого повітря. Вона була обладнана тільки лавкою, у ній не було стільця, стола або якихось інших меблів. Особливу стурбованість Суду викликає нестача у камері туалету й те, що ув’язнені могли задовольняти потребу тільки за розпорядженням доглядачів. Окрім того, ніщо не свідчить про забезпечення будь-якого харчування, щоб ув’язнені могли регулярно одержувати в достатньому обсязі здорову їжу та напої. Суд вважає неприйнятним утримувати людину в умовах, коли не забезпечено її основні потреби...

142. Заявник перебував у таких скрутних умовах кілька годин на день, а інколи й по вісім-десять годин. Хоча його тримання в конвойному відділенні не було постійним, Суд не може знехтувати той факт, що воно чергувалося з триманням у слідчому ізоляторі й транспортуванням в умовах, які вище він уже визнав за нелюдські й принизливі для гідності. За таких обставин сукупний вплив тримання заявника у вкрай маленьких камерах конвойного відділення Московського міського суду, без вентиляції, їжі, напоїв й вільного доступу до туалету напевне був настільки серйозним, що спричиняв фізичні страждання й моральну втому.

143. Відповідно, було порушення статті 3 Конвенції, з огляду на умови тримання заявника в конвойному відділенні Московського міського суду.

b. Тримання окремо від засуджених

«Пірс проти Греції» (Peers v Greece), 28524/95, 19 квітня 2001 року.

76. Заявник скаржився, що, попри те, що він був заарештований за слідством, до нього застосовували такий самий режим, як до засуджених. Він стверджував, що незабезпечення адміністрацією в’язниці Корідаллос особливого режиму особам в попередньому ув’язнені дорівнює порушенню принципу презумпції невинуватості ...

78. Суд нагадує, що Конвенція не містить статті, яка передбачає у в’язницях окремий режим для засуджених і обвинувачених. Сказати, що пункт 2 статті 6 порушено на підставах, наведених заявником, не можна.

Відповідно, порушення пункту 2 статті 6 Конвенції не було.

с. Посилений режим

«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року

54. Безперечно, під час ув’язнення в УПР [установі посиленого режиму. — Прим. перекл.] до заявника були застосовані дуже суворі заходи безпеки. Суд визнав, що соціальні контакти заявника були дуже обмежені, беручи до уваги, що йому не дозволялося спілкуватися більш, ніж із трьома ув’язненими одночасно, що прямі контакти з персоналом в’язниці були обмежені, і що, крім випадків щомісячних побачень із близькими родичами, він міг зустрічатися з відвідувачами тільки через скляну перегородку. Однак, ... Суд не може визнати, що заявника утримували в умовах сенсорної або повної соціальної ізоляції...

55. Заявник був поміщений в УПР через те, що він, з достатньою ймовірністю, міг здійснити втечу з в’язниці менш суворого режиму і, якби вона йому вдалася, створити неприпустиму суспільну небезпеку повторного здійснення тяжких злочинів, пов’язаних з насильством ...

58. ... відповідно до внутрішніх правил УПР заявника піддавали повному особистому оглядові перед і після кожного «відкритого» відвідування, а також після відвідин клініки, стоматологічної хірургії або перукарні. На додаток до цього, впродовж трьох з половиною років він був також зобов’язаний проходити повний особистий огляд, також огляду заднього проходу, під час щотижневого інспекторського огляду камери... Такий щотижневий повний особистий огляд проводили в робочому порядку, без огляду на якісь конкретні потреби режиму або поведінку заявника.

За встановленими в УПР правилами повного особистого огляду заявник був зобов’язаний роздягтися в присутності персоналу в’язниці і дати можливість оглянути його задній прохід, для чого йому доводилося ставати в незручну позу...

62. Суд вважає, що в ситуації, коли заявник вже й так був об’єктом численних заходів нагляду, і без переконливих потреб забезпечення режиму, практика щотижневих повних особистих оглядів, яка поширювалася на заявника протягом приблизно трьох з половиною років, принижувала його людську гідність і, певне, викликала в нього душевні страждання й відчуття неповноцінності, здатні завдавати йому образи й наруги. Сам заявник підтвердив, що це було так, під час консультації з психіатром, в ході якої він також заявив, що він, наприклад, відмовлявся йти до перукарні, аби не бути змушеним проходити повний особистий огляд...

63. З огляду на це, Суд робить висновок, що поєднання регулярних повних особистих оглядів з іншими заходами посиленого режиму в УПР сягало рівня нелюдського і принизливого для гідності, поводження на порушення статті 3 Конвенції. Отже, це положення було порушене.

d. Перехоплення кореспонденції

«Херцеґфалві проти Австрії» (Herczegfalvy v Austria), 24 вересня 1992 року.

91. Через нечіткість формулювання ці положення не визначають меж або умов здійснення дискреційних повноважень, що стало першопричиною оскаржуваних заходів. Необхідність чіткого визначення ще більша, коли йдеться про тримання під вартою у психіатричних закладах, де особи, яких там тримають, дуже часто настільки залежать від волі медичного керівництва, що кореспонденція є для них єдиним зв'язком із зовнішнім світом.

Щоправда, як уже раніше зазначав Суд, навряд чи було можливим сформулювати положення закону так, щоб він передбачав кожний можливий випадок ... Отже, за повну нестачу будь-яких деталей щодо характеру дозволених обмежень або їхньої мети, тривалості та обсягу або призначення їхнього перегляду, зазначені вище положення не надають мінімального захисту від свавілля, як вимагає принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Отже, в цьому випадку допущено порушення статті 8 (ст. 8) Конвенції.

«Лабіта проти Італії» (Labita v Italy) [GC], 26772/95, 6 квітня 2000 року

175. Заявник скаржиться, що адміністрація в’язниці на П'яноса піддавала цензурі його кореспонденцію з сім'єю й адвокатом...

181. У зазначений період цензура була запроваджена наказом міністра юстиції, згідно з 41 bis Закону №. 354 від 1975 року...

182. Суд відзначає, що Конституційний суд Італії, посилаючись на статтю 15 Конституції, дійшов висновку, що міністр юстиції не мав повноважень вживати заходів щодо кореспонденції ув'язнених і таким чином, діяв ultra vires італійських законів ... Цензура кореспонденції заявника в цей період була, отже, незаконною за нормами національного права й не була «передбачена законом» за змістом статті 8 Конвенції.

е. Зв’язок із членами сім’ї

«Лавентс проти Латвії» (Lavents v Latvia), 58442/00, 28 листопада 2002 року.

142. У цій справі Суд зазначає, що дружині та доньці заявника не дозволили відвідувати його під час трьох різних періодів, найдовший з яких тривав з 25 вересня 1998 року по 20 квітня 2000 року, тобто понад один рік та сім місяців. Більше того, ця заборона носила майже абсолютний характер. Щодо отриманої від уряду інформації, згідно з якою дружина заявника одного разу отримала дозвіл відвідати його, однак не змогла скористатись такою можливістю, Суд зазначає, що така інформація не має жодного документального підтвердження в матеріалах справи. Зокрема, з цих матеріалів постає, що ані суд, який розглядав справу заявника, ані адміністрація в’язниці, де він перебував в ув’язненні, не надали жодного пояснення з цього приводу. Окрім того, Суд встановив, що до свого позбавлення свободи 25 вересня 1998 року заявник понад одинадцять місяців перебував вдома під домашнім арештом, де його контакти з членами родини були необмеженими. Однак немає жодних ознак того, що під час цього періоду заявник намагався використати такі контакти для організації якогось зговору або ж з метою перешкодити розслідуванню його справи. За подібних обставин Суд не переконаний в тому, що застосування такого суворого засобу було справді необхідним з тим, щоб досягнути законної мети. Тому, цей засіб не був «необхідним в демократичному суспільстві», як того вимагає пункт 2 статті 8 Конвенції.

«Плоскі проти Польщі» (Ploski v Poland), 26761/95, 12 листопада 2002 року

37. Суд також відзначає, що, очевидно, обвинувачення, висунуті проти заявника, не стосувалися насильницьких злочинів, і що він був звільнений ще в лютому 1996 року... Отже, заявника не можна розглядати як ув’язненого без будь-яких перспектив виходу з в’язниці на свободу. Йому відомо про проблеми фінансового і матеріально-технічного характеру, які викликані виїздом в супроводі наглядача, та про недостатню кількість поліціянтів і тюремних наглядачів. Проте, беручи до уваги серйозність того, що стоїть на кону, а саме відмову особі в праві бути присутнім на похоронах своїх батьків, Суд вважає, що держава-відповідач могла б відмовити в цій присутності тільки за наявності вагомих причин і неможливості знайти альтернативне рішення — на кшталт виїзду в супроводі наглядача...

39. Суд доходить висновку, що, враховуючи конкретні обставини цієї справи і попри межі розсуду держави-відповідача, відмови в виїзді для участі в похоронах батьків заявника не були «необхідними у демократичному суспільстві», оскільки вони не відповідали якійсь із гострих соціальних потреб і не були пропорційними поставленим законним цілям. Отже, було порушення статті 8 Конвенції.

«Ван дер Вен проти Нідерландів» (Van der Ven v Netherlands), 50901/99, 4 лютого 2003 року.

65. ... Він також скаржився на умови, в яких мали відбуватися відвідування членами його сім’ї, — через скляну перегородку, без усякої можливості фізичного контакту, за винятком потискання руки, один раз на місяць і тільки стосовно найближчих родичів...

71. ... У цьому випадку, режимні заходи були запроваджені для запобігання втечам ... у УПР основну увагу режим приділяє тим нагодам, за яких (і місцям, у яких) ув’язнений може отримати або сховати предмети, що їх можна використати при спробі втечі, або отримати чи обмінятися інформацією, що стосується такої спроби. З дотриманням цих обмежень заявник міг приймати відвідувачів протягом однієї години на тиждень, також мати контакт і брати участь у колективних заходах разом з іншими в’язнями УПР, хоч і в обмеженій кількості.

72. З урахуванням обставин цієї справи Суд вважає, що обмеження права заявників на повагу до приватного і сімейного життя не виходили за рамки того, що є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення відповідної законної цілі.

Отже, статті 8 Конвенції не порушено.

«Кучера проти Словаччини» (Kucera v Slovakia), 48666/99,17 липня 2007 року.

129. ... Суд зазначає, що заявникові вперше дозволили зустрітися з дружиною 29 січня 1999 року. Відмова в дозволі заявникові зустрітися з нею протягом 13 місяців його перебування під вартою, безсумнівно, є серйозним втручанням в його право на повагу до особистого та сімейного життя.

130. Очевидно, що була законна потреба запобігти заявникові в перешкоджанні розслідуванню — наприклад, через обмін інформацією з його співобвинуваченими, серед них його дружиною, зокрема, в ході розслідування стосовних до справи фактів. Однак Суд не переконаний, що оскаржуване втручання було доконечним для досягнення цієї мети. Зокрема, немає жодної ознаки того, що дозвіл заявникові зустрітися з його дружиною з дотриманням особливого порядку відвідувань, наприклад, нагляду з боку службової особи, поставив би під загрозу розслідування кримінальної справи.

131. Так само сумнівно, чи були доречні й достатні підстави для того, щоб перешкоджати заявникові зустрічатися зі своєю дружиною протягом такого тривалого періоду. Зокрема, 6 травня 1998 адвокат заявника та його дружини клопотала, щоб її клієнтам дозволили зустріч один з одним, навіть якщо б це передбачало і присутність слідчого, посилаючись на страждання, викликані тривалою розлукою заявника з його дружиною, а також на те, що розслідування відповідних злочинів практично завершилося. Аналогічно, у другій половині 1998 року заявник вказував у своїх клопотаннях про звільнення, що на той час розслідування у цій справі стосувалося тільки злочинів, які не були пов’язані з ним і його дружиною.

132. Суд зауважив, що 19 січня 1998 року заявник намагався таємно відправити лист дружині з в’язниці. Він не надає особливого значення цьому інцидентові, бо той стався на ранній стадії провадження, і тверджень, ніби метою цього листа було перешкоджання розслідуванню, не висловлювали.

133. У зв’язку з вищевикладеним, Суд вважає, що розглядуване втручання не можна вважати за «необхідне в демократичному суспільстві».

134. Отже, з огляду на заборону заявникові бачитися з дружиною, було порушення статті 8 Конвенції..

f. Нагляд за особами, які перебувають у вразливому становищі

«Танрібілір проти Туреччини» (Tanribilir v Turkey), 21422/93,16 листопада 2000 року.

77. Суд вважає, що не треба було критикувати жандармів через те, що вони не вдались до спеціальних заходів, таких як встановлення постійного чергування перед камерою заявника або ж конфіскація одягу заявника.

78. Справді, відповідними положеннями, відповідно до яких жандарми перебували в підпорядкуванні національних органів, встановлено, що жандарми повинні були регулярно здійснювати нагляд за приміщенням для затриманих осіб, однак жоден із вартових не перебував безвідлучно в цьому приміщенні... Однак, як постає з безпосередніх свідчень самих жандармів, які отримали представники Комісії, вночі, коли трапився інцидент, один капрал повинен був постійно перебувати на варті у приміщенні для затриманих.

79. Водночас Суд зауважує, що жоден із наведених у матеріалах справи доказів не вказує на те, що жандарми мали б вірогідні підстави передбачати, що A. T. вдасться до самогубства та що вони мали б забезпечити постійне чергування вартового перед камерою A.T.

80. На підставі викладених вище доводів Суд доходить висновку, що порушення положень статті 2 Конвенції не було.

g. Захист від інших ув’язнених

«Пол і Одрі Едвардз проти Сполученого Королівства» (Paul and Audrey Edwards v United Kingdom), 46477/99, 14 березня 2002 року.

60. Суд переконався в наявності відомостей, що вказували на Річарда Лінфорда як на особу, що страждає на психічне захворювання і вчиняла насильницькі дії, доволі серйозні, щоб заслуговувати рекомендації щодо обов’язкового взяття під варту, і що це, у поєднанні з його аномальною і агресивною поведінкою перед арештом та після арешту, свідчило, що він становив реальну і серйозну небезпеку для інших, зокрема в цій справі, для Крістофера Едвардза, коли того помістили в камеру останнього.

61. Що ж до заходів, ужиття яких з метою уникнути такого ризику від них можна було б небезпідставно очікувати, то Суд зауважує, що відомості щодо історії хвороби Річарда Лінфорда і передбачуваної небезпеки було б слід довести до відома адміністрації в’язниці і, зокрема, осіб, відповідальних за прийняття рішення про те, чи поміщати його в центр медико-санітарної допомоги, чи в звичайне приміщення разом з іншими в’язнями. Та так не сталося. ...

62. ... Само собою зрозуміло, що процес первинного огляду новоприбулих при їхньому поміщенні до в’язниці має допомагати дієвому визначенню тих ув’язнених, які для свого власного добра та добра інших ув’язнених мають перебувати під наглядом лікарів. Недоліки в інформації, наданій працівникам приймальної частини в’язниці, поєдналися в цій справі з нетривалим і побіжним характером огляду, здійснюваного відповідальним за обстеження новоприбулих медичним працівником, який, як показав розслід, був недостатньо підготовленим і працював самостійно, маючи змогу звертатися по допомогу до лікаря в разі ускладнень або сумнівів.

63. ... Засуджуючи той факт, що кнопка виклику в камері, яка мала б бути запобіжним засобом, виявилася несправною, Суд вважає, що передовсім на підставі наявної у органів влади інформації Річарда Лінфорда не слід було поміщати в камеру Крістофера Едвардза.

<< Первая < Предыдущая 1 2 3 4 Следующая > Последняя >>