b. Строк, який розглядається

i. Надмірний

«Броуґан і інші проти Сполученого Королівства» (Brogan and Others v United Kingdom), 11209/84,11234/84, 11266/84 і 11386/84, 29 листопада 1988 року.

59. Обов’язок «негайного» припровадження особи до судової інстанції, виражений англійським словом «promptly» і французьким словом «aussitôt», явно відрізняється від менш суворої вимоги другої частини пункту 3 ... («reasonable time»/«délai reisonnable») і навіть від вимоги встановлення законності без зволікання («speedily»/«à bref délai»), яка міститься в пункті 4 статті 5 ...

62. Як зазначено вище ..., межі гнучкості в тлумаченні й застосуванні поняття «негайність» дуже невиразні. На погляд Суду, навіть найкоротший із цих чотирьох строків тримання під вартою, а саме — чотири дні й шість годин, проведені в поліційному ув’язненні п. Мак-Фадденом ..., виходить за рамки суворих обмежень стосовно часу, що його дозволяє перша частина пункту 3 статті 5 ... Надання конкретним особливостям цієї справи значення, що виправдовує такий тривалий строк тримання під вартою без припровадження до судді чи іншої особи, яка здійснює судову владу, було б неприйнятно широким тлумаченням чіткого значення слова «promptly», яке треба розуміти однозначно. Таке тлумачення процедурної гарантії, яка міститься в пункті 3, ... означало б її серйозне послаблення на шкоду цій особі, і його наслідки завдали б шкоди самій суті права, передбаченого цим положенням. Отже, Суд доходить висновку, що ніхто із заявників не був припроваджений «негайно» до судової інстанції чи звільнений «негайно» після арешту. Той безсумнівний факт, що арешт і тримання заявників під вартою були здійснені із законною метою захисту всього суспільства від тероризму, не є сам по собі достатнім для твердження про те, що конкретних вимог пункту 3 статті 5 дотрималися …

«Костер проти Нідерландів» (Koster v Netherlands), 12843/87, 28 листопада 1991 року.

23. Уряд пояснював, що затримка в часі була викликана тим, що ці події припали на неділю, а також збіглися з великими військовими навчаннями, які відбуваються щодва роки і в яких члени військового суду брали участь.

25. ... Суд зазначив, що навчання, про які йдеться, аж ніяк не виправдовують затримку у здійсненні судового розгляду: оскільки навчання відбувались у чітко визначений час і були передбачувані, вони жодним чином не заважають військовому керівництву забезпечувати умови, щоб військовий суд міг збиратися для проведення засідань своєчасно, щоб задовольнити вимоги Конвенції, якщо необхідно, то і в суботу або в неділю.

Виходячи з цього і враховуючи вимоги військового життя та військового судочинства ..., припровадження заявника до судового органу не відповідало вимогам негайності, сформульованим у пункті 3 статті 5 ...

«Аксой проти Туреччини» (Aksoy v Turkey), 21987/93, 18 грудня 1996 року.

77. У судовому рішенні в справі Бранніґана і Макбрайда ... Суд визнав, що Уряд Сполученого Королівства не вийшов за межі свого розсуду, відступивши від зобов’язань за статтею 5 Конвенції, дозволяючи затримувати осіб, підозрюваних у терористичних акціях, до 7 діб без судового контролю.

78. Хоча Суд розуміє ..., що розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, становить для влади особливі труднощі, він не може погодитися з необхідністю затримки підозрюваного на 14 днів без судового втручання. Такий надто довгий строк поставив заявника у вразливе становище не тільки щодо довільного втручання в його право на свободу, але й катувань. Навіть більше, уряд не навів Судові детальних підстав, з яких судове втручання через боротьбу проти тероризму в південно-східній Туреччині стало практично нездійсненним ...

82. У вищезгаданому рішенні в справі Бранніґана й Макбрайда ... Суд переконався в тому, що в Північній Ірландії були дійсно ефективні гарантії, які забезпечували істотний ступінь захисту від сваволі й тримання під вартою в режимі суворої ізоляції (incommunicado detention). Наприклад, доступним був такий засіб, як habeas corpus, (право особи вимагати негайно бути припровадженим до судді, щоб той ухвалив рішення про обґрунтованість позбавлення її свободи), який забезпечував можливість перевірки законності попереднього арешту й тримання під вартою, було й забезпечуване в примусовому порядку абсолютне право на доступ до адвоката не пізніше ніж 48 годин після арешту, затримані особи також мали право повідомити про своє затримання родича або друга, а також мали змогу звернутися до лікаря...

83. Натомість від цього, на думку Суду, в цій справі заявникові, якого тримали під вартою протягом тривалого часу, достатніх гарантій не забезпечили. Зокрема, позбавлення його змоги звернутися до лікаря, адвоката, родича або знайомого й реальна неможливість постати перед суддею для перевірки законності його тримання під вартою означали, що він цілком був залишений на милість тих, хто його затримав...

«Гаркманн проти Естонії» (Harkmann v Estonia), 2192/03, 11 липня 2006 року.

38. ... заявник — на відміну від свого адвоката — обрав за краще не з’являтися на засідання окружного суду, коли там ухвалювали рішення про його арешт. Сам по собі цей факт не є приводом для того, щоб розглядати це питання в світлі пункту 3 статті 5, оскільки з Конвенції не можна вивести вимогу про те, щоб особа, яка уникає судового процесу, повинна бути присутньою на засіданні, в якому суд розглядає санкцію на її арешт... Однак Суд зауважує, що заявник не мав змоги представити судові можливі особисті доводи проти його залишення під вартою після того, як його було заарештували 2 жовтня 2002 року, попри те, що пункт 3 статті 5 зобов’язує органи влади забезпечити йому змогу бути заслуханим.

39. Суд бере до відома те, що заявника звільнили з-під варти після розгляду його кримінальної справи 17 жовтня 2002 року, тобто ще до того, як була розглянута правомірність його тримання під вартою. А до того часу його протримали під вартою 15 днів. Суд ухвалює, що такий строк є несумісним з вимогою про «негайність», встановленою в пункті 3 статті 5...

«Канджов проти Болгарії» (Kandzhov v Bulgaria), 68294/01, 6 листопада 2004 року.

65. ... пункт 3 статті 5 вимагає, щоб заарештована особа негайно постала перед суддею або судовою посадовою особою з тим, щоб дістати можливість виявити будь-які ознаки жорстокого поводження, а також звести до мінімуму будь-яке необґрунтоване втручання в особисту свободу. Хоча негайність належить оцінювати в кожній конкретній справі з урахуванням її особливостей ..., суворе часове обмеження, що його встановлює ця вимога пункту 3 статті 5, не дає змоги тлумачити його надто гнучко, бо інакше процесуальні гарантії були б серйозно послаблені на шкоду особі і виникала б небезпека ослаблення самої суті того права, яке це положення захищає...

66. ... заявник постав перед суддею через три дні і двадцять три години після свого арешту... За таких обставин, це не видається негайним. Він був заарештований за обвинуваченням у скоєнні дрібного, ненасильницького правопорушення. Він вже провів був двадцять чотири години під вартою, коли поліція порушила перед прокурором, у віданні якого перебувала ця справа, питання про звернення до компетентного суду за постановою про досудове ув’язнення заявника. Користуючись своїми повноваженнями ..., прокурор постановив затримати заявника ще на сімдесят дві години, не наводячи жодних мотивів, чому він вважає це за потрібне, за винятком стереотипного формулювання про наявність ризику переховування від слідства чи скоєння нових правопорушень. При цьому не видається, що, продовжуючи в такий спосіб термін тримання заявника під вартою, прокурор вжив належних заходів на забезпечення негайного припровадження останнього до судді, як це передбачає згадана вище норма... Замість цього, питання запропонували на розгляд Плевенського окружного суду в найостанніший момент, коли сімдесят дві години вже майже закінчувалися... Суд не бачить жодних особливих труднощів чи виняткових обставин, які завадили б представникам влади припровадити заявника до судді набагато раніше... Це було особливо важливо, з огляду на сумнівні правові підстави для позбавлення його волі.

67. Отже, було порушення пункту 3 статті 5 Конвенції.

ii. Не надмірний

«Ріґопулос проти Іспанії» (Rigopoulos v Spain), 37388/97 (ухв.), 12 січня 1999 року.

Суд зазначає., що тримання заявника під вартою тривало шістнадцять днів, тому що судно під його командуванням було захоплене у відкритому морі, в Атлантичному океані, на значній відстані — понад 5500 км — від іспанського суходолу, і щоб дістатися порту Лас-Пальмас, треба було йти не менш ніж шістнадцять днів. З цього приводу заявник сам визнав, що через опір, який вчинили деякі члени екіпажу, «Архангелос» зміг знову вийти в плавання лише за сорок три години після того, як його взяли на абордаж. Тому-то цю затримку не можна приписати іспанським органам влади. Зрештою, саме всі ці обставини завадили заявникові постати раніше перед органом судової влади. З огляду на викладене вище, Суд вважає, що, таким чином, можливості скоріше припровадити заявника фізично до слідчого судді фактично не було. Суд відзначає з цього приводу, що як тільки заявник прибув у Лас-Пальмас, його переправили в Мадрид літаком і що він постав перед органом судової влади наступного дня. Суд вважає нереалістичним припущення заявника про те, що іспанські органи влади могли б звернутися до британських органів по дозвіл змінити курс «Архангелос» на острів Вознесіння, який, врешті, розташований приблизно за 890 морських миль (близько 1600 км) від місця, де судно захопили.

Виходячи з цього, Суд вважає, що, з огляду на цілком виняткові обставини справи, не можна сказати, ніби час, який збіг із моменту взяття заявника під варту до моменту, коли він постав перед слідчим суддею, був порушенням вимоги щодо негайності пункту 3 Статті 5.

с. Слухання

«Де Йонґ, Бальєт і Ван Ден Брінк проти Нідерландів» (De Jong, Baljet and Van Den Brink v Netherlands), 8805/79, 8806/79 і 9242/81, 22 травня 1984 року.

51. ... Формулювання пункту 3 ... («має негайно постати перед»), якщо його тлумачити з огляду на його предмет і призначення, виявляє невіддільну від нього «процесуальну вимогу»: «суддя» або судова «посадова особа» повинні насправді заслухати затриману особу і ухвалити належне рішення ...

«Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia), 7064/05, 1 липня 2006 року.

81. Слід відзначити, що в рішенні від 22 лютого 2005 року обласний суд постановив, що потреби заслуховувати думку сторін про матеріали, представлені прокурором для обґрунтування клопотання про продовження строку тримання під вартою, не було. У цьому зв’язку Суд нагадує, що пункт 3 статті 5 зобов’язує «посадову особу» особисто заслухати обвинувачуваного, перевірити всі факти, що свідчать за й проти досудового ув’язнення, і викласти в рішенні про тримання під вартою факти, якими воно обґрунтовується ... Отже, продовження строку тримання заявниці під вартою без заслуховування її думки, без надання їй змоги прокоментувати матеріали, представлені прокурором, і без прийняття належним чином її доводів на користь звільнення є несумісним із гарантіями, закріпленими в пункті 3 статті 5 Конвенції.

d. Потреба в автоматичному розгляді рішень по суті

«Т. В. проти Мальти» (T W v Malta), 25644/94 [GC], 25 квітня 1999 року

43. Здійснювати судову перевірку підстав для тримання під вартою треба не тільки негайно, але й автоматично ... Не можна її ставити в залежність від попереднього подання заяви утримуваної під вартою особи. Така вимога не тільки б змінила характер передбаченого в пункті 3 статті 5 захисту, який не є тотожним тому, що встановлює пункт 4 статті 5, і гарантує право ініціювати провадження з метою перевірки правомірності тримання під вартою в судовому порядку ... Вона могла б навіть позбавити сенсу гарантію, передбачену пунктом 3 статті 5 — оборонити особу від довільного позбавлення волі, забезпечивши обов’язковість незалежного судового нагляду за актами позбавлення волі ... Негайна судова перевірка підстав для затримання також є важливою гарантією проти жорстокого поводження з особою, взятою під варту... Більше того, заарештовані, що зазнають такого поводження, можливо, були б нездатні подавати судді клопотання про перегляд підстав для їхнього тримання під вартою ...

e. Потреба в повноваженнях звільнювати з-під варти

«Т. В. проти Мальти» (T W v Malta), 25644/94 [GC], 25 квітня 1999 року.

48. ... Суд вважає, що те, що 7 жовтня 1994 року заявник постав перед суддею, не могло забезпечити відповідність до пункту 3 статті 5 Конвенції, оскільки той суддя не мав повноважень видати постанову про його звільнення. Відповідно, це спричинило порушення цього положення.

«Маккей проти Сполученого Королівства» (McKay v United Kingdom) [GC], 543/03, 3 жовтня 2006 року.

31. За своєю побудовою пункт 3 статті 5 як частина цієї системи гарантій стосується двох окремих питань — ранніх етапів після арешту, коли людина потрапляє під владу органів, та періоду до можливого судового розгляду в кримінальному суді, протягом якого підозрюваний може перебувати під вартою чи бути звільненим на певних умовах або без них. Ці дві частини надають різні права і номінально не перебувають у логічному чи часовому зв’язку одна з другою.

48. Суд нагадує, що заявника заарештували 6 січня 2001 року, о 10-й вечора, за підозрою у скоєнні пограбування автозаправної станції. Йому висунули обвинувачення о 12:37 наступного дня. 8 січня 2001, о 10-й ранку, заявник уперше постав перед судом магістратів, який постановив залишити його під вартою. Те, що магістрат мав повноваження розглядати законність арешту й тримання під вартою та наявність достатніх підстав для підозр, а так само те, що він мав право видавати постанову про звільнення, якщо ці вимоги не були виконані, не оскаржується. Це вже само по собі забезпечувало достатні гарантії проти зловживання повноваженнями з боку органів влади і забезпечувало дотримання умов першого елемента пункту 3 статті 5, будучи негайним, автоматичним і таким, що відбувається перед належним чином вповноваженою судовою посадовою особою.

49. Питання про звільнення на час досудового слідства було особливим і окремим питанням, що логічно набуло значення для справи тільки після встановлення правомірності та передбаченої в Конвенції підстави для затримання. У справі заявника його розглянув приблизно через 24 години, 9 січня 2001 року, Високий суд, який і видав розпорядження про його звільнення. Ні один із елементів можливого зловживання або довільності не випливає ні з того факту, що це зробив інший суд або суддя, ні з того, що розгляд поставили в залежність від його клопотання. Адвокат заявника подав таке клопотання без будь-яких перешкод чи труднощів ...

51. Отже, пункт 3 статті 5 Конвенції порушений не був.

6. Обов’язок обґрунтовувати тримання під вартою

«Курт проти Туреччини» (Kurt v Turkey), 24276/94, 25 травня 1998 року.

123. Необхідно також підкреслити, що автори Конвенції підсилили захист від свавільного позбавлення особи волі, створивши комплекс прав, покликаних звести до мінімуму небезпеку сваволі, які встановлюють, що позбавлення волі має перебувати під незалежним судовим контролем і супроводжуватися відповідальністю влади за свої дії. ... Йдеться ж як про захист фізичної свободи індивідуума, так і про його особисту безпеку в ситуаціях, коли брак захисту міг би призвести до руйнації принципів верховенства права й позбавити затриманих доступу до найелементарніших засобів правового захисту.

124. ... відмова підтвердити, що особу затримано, свідчить про повне заперечення цих гарантій і про вкрай серйозне порушення статті 5. Органи влади, перебравши на себе контроль над особою, зобов’язані знати про її місцеперебування. Саме тому статтю 5 слід розглядати як таку, що вимагає від них ужиття дієвих заходів з метою захистити особу від небезпеки її викрадення й негайно провести ефективне розслідування в разі отримання небезпідставної заяви про те, що певну особу було взято під варту і після того її не бачили.

125. З врахуванням викладеного вище, Суд нагадує, що він погодився з висновком Комісії про те, що Юзеїра Курта затримали солдати й охорона села вранці 25 листопада 1993 року. Це затримання зареєстроване не було. Офіційної інформації про його подальше місцеперебування або долю нема. Цей факт вже сам по собі слід розглядати як дуже серйозний недогляд влади, бо дає особам, винним у протизаконному позбавленні Юзеїра Курта волі, змогу приховати свою причетність до злочину, замести сліди й уникнути відповідальності за долю арештованого. На думку Суду, брак документів, у яких зафіксовано час і місце затримання, ім’я затриманого, підстави для затримання й ім’я особи, що здійснила затримання, слід вважати несумісним з цілями статті 5.

7. Умови тримання та жорстоке поводження

«Томазі проти Франції» (Tomasi v France), 12850/87, 27 серпня 1992 року.

115. Судові ... досить відзначити, що медичні довідки й висновки, складені лікарями цілком незалежно одне від одного, свідчать про інтенсивність і множинність завданих панові Томазі ударів; ці два елементи є вже досить серйозною підставою вважати, що таке поводження набуло характеру нелюдського і принизливого для людської гідності. Потреби розслідування й безперечна складність боротьби зі злочинністю, зокрема з тероризмом, не можуть призводити до встановлення обмежень щодо гарантій фізичної недоторканності осіб.

116. Тому, відповідно, було порушення статті 3.

«Елчі і інші проти Туреччини» (Elci and Others v Turkey), 23145/93,13 листопада 2003 року.

641. Суд встановлює, що свідчення заявників про умови їхнього тримання під вартою — холод, темряву й вогкість, погану постіль, убоге харчування й поганий санітарний вузол, — так само як і твердження ..., що їх піддавали образам, давали ляпасів й залякували з тим, щоб примусити до підписання різних документів, цілком заслуговують довіри й не суперечать одне одному. Європейський суд також допускає, що в критичні моменти перебування під вартою — як, наприклад, під час допитів і очних ставок з паном Ґювеном — їм зав’язували очі...

646. ...Суд вважає встановленим, що заявники ... зазнали фізичного і психічного насильства з боку жандармерії в період їхнього ув’язнення в листопаді та грудні 1993 року. Таке жорстоке поводження завдало їм сильного болю і страждань та було особливо серйозним і жорстоким, що становило порушення статті 3 Конвенції. Тому його слід розглядати як таке, що було катуванням за змістом цієї статті.

«Скавуццо-Гаґер проти Швейцарії» (Scavuzzo-Hager v Switzerland), 41773/98, 7 лютого 2006 року

67. ... Суд не переконали аргументи заявників. Нагадуючи про те, що обидва поліціянти негайно викликали швидку допомогу та поклали П. на бік в безпечне положення, Суд має сумнів у тому, що можна було б підставно очікувати за таких обставин, щоб службовці правоохоронних органів вдались до інших заходів.

68. Окрім того, Суд приєднується до висновків судово-медичної експертизи, проведеної на виконання розпорядження федерального суду, згідно з якими реанімація, яка є складною дією для нефахівців і дає досить обмежені шанси на досягнення успішного результату, не могла б, що видається цілком вірогідним, відвернути смерть П. З цього випливає, що в справі не було такої ситуації, коли б позитивні дії з боку держави безсумнівно зменшили б реальну та негайну загрозу смерті.

Отже, у цьому випадку немає порушення статті 2 Конвенції.

8. Зв’язок із зовнішнім світом

«Садак проти Туреччини» (Sadak v Turkey), 25142/94 і 27099/95, 8 квітня 2004 року

39. Заявник оскаржував в контексті статті 3 Конвенції своє ув’язнення впродовж 11 днів без жодних контактів із зовнішнім світом під час його затримання.

45. ... Суд цілком допускає, що надміру тривале затримання в умовах цілковитої ізоляції, яке здійснюється в надзвичайно складних для затриманого умовах, становить поводження, яке суперечить статті 3.

46. В цій справі Суд зауважив, що заявник не був ув’язнений в ізольованій камері і одночасно був позбавлений всіх контактів. Справді, під час його затримання він був позбавлений можливості контактувати із зовнішнім світом, але він міг контактувати із співробітниками, які працювали в приміщенні, де його утримували, та значною мірою з іншими затриманими особами. Також, оскільки не було будь-яких допитів заявника, таке затримання фактично стало пролонгованим очікуванням моменту, коли він мав би постати перед суддями. Цей період очікування не був надміру тривалим, щоб його вважати таким, що він вплинув на стан заявника.

47. Відповідно до цього Суд вважає, що позбавлення волі заявника на етапі затримання саме по собі не сягало того мінімального рівня суворості, який необхідний, щоб встановити факт нелюдського або принизливого поводження за змістом статті 3. Відповідно, не було порушення положень цієї статті.